Оксана РОМАНІВ-ТРІСКА

 

 

Темою сьогоднішньої лекції є народна ікона на склі Гуцульщини та Покуття. Ці ікони є певним феноменом в загальній панорамі українського народного мистецтва.

 

Ікони на склі (а в Карпатському регіоні їх називали «образú на склі», і так я їх буду надалі називати), були поширені лише в західному регіоні України. Вони є надзвичайно цікаві за своєю стилістикою.

 

В період, коли їх створювали, до них було двояке й досить негативне ставлення, зокрема, у священиків та, зокрема, в багатшого прошарку. Першим із українських етнографів досліджував Гуцульщину Володимир Шухевич. Він пише, що ці образú писали «огидні богомази», вони прийшли на зміну гарним церковним образам. Так і з’явились образú на склі.

 

В інтер’єрі гуцульської домівки  вони були виставлені дещо під кутом. За ті образú складалися цінні речі, документи, свячене зілля. То був найпочесніший, найсвятіший кут у світлиці.

 

Сам репертуар образів на склі був відносно обмеженим.

 

Дві ікони іноземного походження: «Esse Homo» та «Христос-виноградар».

 

 

Спершу я би хотіла зупинитися на тому, чому ікони на склі були поширеними в західному регіоні України, а саме в Карпатському регіоні. В Національному музеї зберігаються дві ікони закордонного походження. Перший образ – «Esse Homo». Зафіксовано, що його куплено в Космачі. Сам образ походить із Нижньої Сілезії. Інший образ – «Христос-виноградар» – є румунським. Справа в тому, що в XIX столітті в країнах-сусідах (Румунії, Словаччині) та небезпосередніх сусідах України (Чехії й Австрії) дуже активно розвивалося продукування образів на склі. Й оскільки ці образú тиражувалися тисячами, були мандрівні продавці, які розносили їх та продавали на ярмарках, то очевидно, що ці образú таким чином потрапили на наші терени. Є багато відомостей, що в містечках та навіть більших селах Карпатського регіону відбувалися ярмарки, і там продавалися привезені образú на склі, й таким чином вони потрапили в українські збірки. Загалом українських образів ми маємо близько сотні у збірках українських музеїв. І це свідчить про те, що ця техніка була запозичена. Бо навіть хронологічно ці образú є ранішими, ніж наші українські.

 

Техніка виконання мала дуже багато переваг. Оскільки фарбовий шар наноситься на звороті скла, відповідно, все зображення міститься під склом, воно має блиск і захищене від зовнішніх пошкоджень. Коли підкладали під скло позлітку, воно отримувало додатковий блиск, мерехтіння, скло ловить різні сонячні бліки. І, очевидно, техніка була доволі приваблива для народних майстрів. Коли почалося більш активне продукування листового скла, то в Гуцульсько-Покутському регіоні наші майстри-малярі, іконописці почали пробувати цю техніку.

 

Останній майстер ікон на склі Петро Німчик з дружиною та донькою 

 

 

Малярство  на склі – це давня техніка нанесення зображення із зворотної сторони скла. Дуже цікаво, що ми маємо єдине фіксоване джерело, де син останнього маляра, який займався іконописом на склі, розповідає як батько виготовляв образú. Це була публікація в 1932 році в «Кур’єрі Станіславовському», яку зробив відомий польський етнограф Юзеф Грабовський. В той час він формував колекцію мистецтва Покуття в Станіславові й віднайшов сина останнього маляра, Кароля Німчика, який мешкав в Богородчанах. І тут наведена цитата з цієї статті: «Малювання починали з приготування чорнила зі сажі зі смолою, потім заварювали столярний клей з водою. Коли той клей повністю розчинявся, розчин при температурі зливали в чорнило і розтирали каменем на камінній плиті». Він подає, що всі фарби виготовляли вручну, розтирали і, що дуже цікаво, як він пише, ікони на склі виготовляли колективно. Його батько, який вважався майстром, їх малював і наводив тінювання. А розмальовуванням тла займалася мама, а діти розставляли ці образú для висихання. Влітку вони повинні були пильнувати, щоб образú під час висихання не побили кури. Це був такий цікавий процес домашнього виготовлення образів.

 

За якими зразками малювали ікони на склі? На час поширення образів (тобто, середина XIX століття) були дуже популярні різні графічні відбитки: народні дереворити, літографії, які були попередниками цих образів на склі і які також могли виконувати функцію хатніх ікон, дешевих хатніх образів, оскільки вони у великих кількостях продавались на ярмарках, на відпустах біля церков, на празниках. Літографія Богородиці Лежайської показує, наскільки малярі близько й подібно виконували ці літографії на склі, просто розмальовуючи.

 

Було два методи створення образів. Якщо літографія була великого розміру, її безпосередньо підкладали під скло. І є такі приклади, що давніші (менші) образú повністю відповідають розміру літографії. Або з цієї літографії виготовляли прорис, тобто, рисунок на папері. Скло дуже добре надається до тиражування. Прорис підкладали під скло, і можна було дуже швидко на склі відтворити чорнилом контури. Спочатку відтворювали контури. Потім, як розказує Кароль Німчик, виконували тінювання. Тінювання – це чорні лінії, ритмічні, менш ритмічні, якими позначали складки, основні риси, лики, а тоді наступним етапом було розмальовування. Як засвідчує розповідь Кароля Німчика, рисунок і тінювання виконував майстер-маляр, а розмальовувати могли вже помічники.

 

Літографія Богородиці Лежайської

 

 

Перед нами є один із найпоширеніших типів Богородиці з дитям – Богородиця Одигітрія Лежайська, яка виконувалась за першозразком, літографією, яка продавалась на відпустах, оскільки Богородиця Лежайська вважалася чудотворною іконою. Малярі по-різному інтерпретували цей графічний підклад. Вони довільно змінювали фон, досить довільно трактували одяг, мафорій Богородиці, квіти збільшували, розмальовували на власний смак.

 

 

Це ще є два приклади Богородиці Лежайської. Ліва ікона походить з Богородчан, тому що характерною рисою покутських образів та творів родини Німчиків (єдиної родини, чиє прізвище ми знаємо як малярів на склі) є те, що вони малювали образú на білому тлі.

 

А поряд правий образ – на голубому тлі. Такі були більш поширені на Гуцульщині, в гірському регіоні.

 

Маємо ще один приклад як літографії служили зразком для створення образів на склі. Ікона виконана за лежайським дереворитом другої половини XIX століття. І бачимо, що образ майже ідентично повторює основні форми, які є на літографії. Тільки на фоні маляр вже домальовує ангелів, голівку ангела, повнофігурного ангела, замість квітів, які ми бачимо на літографії.

 

Це ще один приклад дуже рідкісного образу. Рідкісний він з багатьох оглядів. По-перше, це є фактично єдина ікона, де є повнофігурно на склі представлений Святий Миколай. Представлений в арці, тобто за типом образу церковного класичного, намальованого на дереві. За стилістикою можемо сказати, що це є один із раніших образів на склі й також із Богородчан, очевидно, родини Німчиків. Цікавий і рідкісний експонат – він зберігається в Національному музеї.

 

Ще декілька прикладів образів на білому тлі також із богородчанського осередку. Богородиця Одигітрія (це вже не Богородиця Одигітрія Лежайська, це вже інший тип) і свята Варвара.

 

Тепер перейдемо до найбільш поширених, найбільш колоритних і найбільш яскравих образів, а саме «червоних» образів. Так їх назвала Віра Іларіонівна Свєнціцька, збирачка, упорядниця колекцій Національного музею та велика аматорка цього виду народного мистецтва, яка фактично почала оприлюднювати ці образú. Вона співпрацювала з львівськими колекціонерами, влаштовуючи виставки образів на склі в львівських музеях. 

 

Віра Свєнціцька

 

 

«Червоні» образú отримали назву від червоного активного тла, на якому були представлені постаті. Як бачимо, техніка абсолютно відповідає тому опису, що розказував Кароль Німчик. Є чорний контур, таке дуже темпераментне, швидке, віртуозне отінювання – ці краплакові штрихи, рівні, хвилясті, і потім уже йде яскраве розмальовування образу. Одяг малювали жовтим кольором, а інші кольори могли змінюватись.

 

Не було якогось канону: що одяг чи, до прикладу, нижній мафорій мусить бути тільки голубий. Він міг бути зелений, червоний. Іконописці досить таки довільно поводились з кольором. І в тому весь чар, шарм тих ікон, що вони дуже активні та дієві за колоритом. Образ Богородиці з дитям, Святий Миколай і Свята Варвара – це одні з найкращих зразків в гуцульсько-покутському малярстві на склі. Всі три образú були куплені в Криворівні. Тому вважаємо, що ці образú на активному тлі червоному, синьому, зеленому були більш поширені в Карпатському регіоні, гірському.

 

А на Покутті переважали ікони на білому тлі, але їх збереглося, на жаль, значно менше. Ось маємо зразки кольорової гами. Образ Святої Варвари – підклад використаний той самий, але зовсім вже інакше тло, інші квіти, інша стилізація декору.

 

Кожен майстер виконував все індивідуально. Святий Юрій тут на зеленому тлі представлений, але аналогічні композиції були на червоному, синьому. Вже більше в сторону Буковини – на жовтому тлі.

 

Окрім того, що образú на склі малювали в Богородчанах, не маємо жодних достовірних даних, де їх ще виготовляли. Юзефу Грабовському розповідали, що в Снятині також мешкав дяк, який малював образú. В ті 1930-і роки Грабовський шукав якихось конкретних даних, однак він нічого не знайшов. Тому наразі ми оперуємо тільки місцем виявлення образів. До більшості цих артефактів є дані про те, де ці образú закуплені. Але де вони виготовлені, ми не знаємо. Можемо єдине сказати: що, як і народний одяг відрізнявся по селах за колоритом (в селах Буковини переважали більш яскраві кольори у вишивці), так само змінювалась локалізація кольору в образах на склі. Але точно сказати, що образú на жовтому тлі малювали тільки на Буковині, а на синьому та червоному тлі – тільки на Гуцульщині, ми не можемо.

 

 

Періодизацію, коли малювали образú на склі, ми маємо лише з 10 зразків, які є підписані. Чомусь датовані образú на склі збереглись лише трьохсюжетні, де по центру розп’яття. На першому бачимо святу Варвару та Богородицю Покрову, на другому образі – Юрій Змієборець, розп’яття, Богородиця з дитям. На всіх цих образах знизу є намальована біла смуга і проставлена дата. Те, як писали написи і як писали дати, засвідчує, що малярі були доволі малограмотними. Оскільки це зворотне зображення, то вони не знали як це правильно написати, щоби це правильно читалося, а також робили помилки.

 

 

Це є найстаріший образ на склі, 1851 року. Він зберегається в коломийському Музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Це класична схема: Святий Миколай, посередині розп’яття, Богородиця з дитям. Сам колорит образу, те, як зроблене тінювання, ці прориси квітів показують, що першозразками, на які орієнтувалися наші малярі, були словацькі ікони. Власне, цей образ дуже близький до словацьких образів за колоритом. Бачимо, що це невідомий маляр, який один з перших малював образú на склі. Був прецизійним, малював тонкою лінією і намагався дуже делікатно деталізувати одяг, на відміну від тих «червоних» образів, де активно все промальовано.

 

Щодо поширених сюжетів. Їх було відносно небагато, але маємо дуже багато різних видозмін в колориті та декоративному наповненні образів. Покров Богородиці є дуже поширеним сюжетом і це ми знаємо ще з козацьких часів. Церковні ікони Покрову Богородиці були одними з найулюбленіших, де під мафорієм зображали святих і козацтво, часом навіть ктиторів. А на Гуцульщині під Покровом Богородиці малювали п’ятьох святих: посередині Миколая, апостолів Петра і Павла, та ще двох святих. Однак малярі дозволяли собі це змінювати. На правому образі бачимо тільки трьох святих. Збереглися зразки, де тільки один ангел намальований. Тобто малярі не дотримувались іконографії точно за зразком.

 

Ще одним з поширених сюжетів було коронування Діви Марії, або Новозавітна Трійця. Цікаво, що в репертуарі малярів на склі Ісус Христос, окрім як у розп’ятті та в Новозавітній Трійці, більше ніяк не зображувався. Це фактично єдиний сюжет, де зображували Ісуса Христа.

 

Також бачимо, як по-різному стилізували. Цікавим є правий зразок. Це є маляр, який дуже активно використовував тінювання не тільки темне, а й світле. Всі образú його авторства дуже динамічні та темпераментні, одразу вирізняються з-поміж інших.

 

 

Поширеним був також сюжет Богородиці Годувальниці. Правий образ також є авторства цього ж маляра, що малював активними білими та чорними штрихами. Бачимо, наскільки змінюється образ, якщо рисунок наповнений такою ритмічною лінійністю. Бачимо, що одяг Богородиці зовсім по-різному виконаний, це була вже творчість маляра.

 

Поширеним сюжетом було розп’яття з пристоячими. Його зображували з Богородицею, Іваном Богословом, інколи з Марією Магдалиною, інколи з ангелом з чашею. А також більш статична іконографія, коли зображені Богородиця, Іван Богослов, які стоять біля Ісуса. Також був варіант, що зображували просто розп’яття без пристоячих.

 

«Притча про багача та бідного Лазаря»

 

 

Однією з цікавих багатосюжетних композицій була «Притча про багача та бідного Лазаря». В літературі, що стосується друкованої графіки, є видрукуваний аналогічний сюжет, літографія, яку друкували у Відні. Є зазначена повна атрибуція, до якої був напис українською мовою «праведний Лазар в гною лежить, а брат багач веселиться». Це означає, що цю ярмаркову графіку, за якою потім малювали образú, зокрема на склі, друкували спеціально для українського регіону. Тобто, у Відні друкували літографії з українськими написами, їх продавали на ярмарках, малярі використовували й з них писали ікони. Ікона «Притча про багача та бідного Лазаря» виконана більше за тим літографічним зразком. А в попередніх ми бачимо, що малярі зміщують частини цього сюжету й більш довільно це трактують, на свій розсуд. Інколи наводять цей напис, інколи ні.

 

Страшний Суд

 

 

Одним із рідкісних є образú Страшного Суду. Їх збереглося не більше восьми. Цей сюжет дуже спрощений. Якщо в українських церквах яскраво змальовується друге пришестя Ісуса Христа з праведниками, грішниками, то тут, на склі, воно досить схематичне. Площина скла переділена на верхнє та нижнє царство. Внизу архангел Михаїл з терезами, якими буде зважувати душі праведників та грішників. Зверху ангельський хор та Новозавітна Трійця. Оскільки сюжет Страшного Суду був досить складний для виконання, то ці ікони є найбільш яскравими зразками народного примітиву, тому що малярі як вміли, так і малювали.

 

Дуже популярними та колоритними були зображення із святими охоронцями родини та домівки. Одним з таких є святий Юрій Змієборець, який абсолютно народного звучання отримав в малярстві на склі. Дуже цікаво описав зображення гуцульського Юрія Змієборця письменник-аматор Онуфрій Манчук. Він написав тією ж гуцульською говіркою «Сидит собі молодєчьок дес так у дваціт і штири роки на шкапєти у такій чяці, єк бувало наші гусари носили, й буком єшчірці у зуби тичєт». Це власне весь колорит Гуцульщини. Дійсно, до канонічного зображення Юрія Змієборця тут дуже далеко. Митрополит Іларіон писав, що ми маємо церковного Юрія Змієборця та народного. Народний Юрій Змієборець вважався покровителем весни, сільськогосподарських робіт, випасання худоби. Ми знаємо, що в день святого Юрія виганяли отари на полонини Карпат. Це таке абсолютно народне втілення святого.

 

 

Також до рідкісних сюжетів належать образú з зображеннями апостолів Петра і Павла. Як казав митрополит Андрей, це є наші батьки по вірі, через їх душі Господь дав все, що належить до Божої апостольської традиції. Апостолів зображували біля церкви. Використовувався один підклад. Тема зображення була традиційна для всіх ікон. Але бачимо, що по-різному декорували образú.

 

 

До улюблених сюжетів належав сюжет Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Це зображення почало тиражуватися ще з 1604 року. Зображення було поширене в служебниках. І вже потім виконувались окремі літографії. Але тут бачимо, як малярі довільно ставилися навіть до пропорцій зображення. Тобто вони не затруднялися показати низ одягу, ноги святих. Це таке досить символічне втілення образів святих на склі. Цікавими є ці дві версії Трьох Святителів. Це на білому тлі, де повертаємось до образів з Покуття родини Німчиків. Лівий образ, то маляр на квітковому фризі закомпонував Трьох Святителів. А на правому образі він якось в три  чверті їх зобразив.

 

Іван Непомук

 

 

Цікавим феноменом є те, що на Гуцульщині та Покутті були поширені образú святого Івана Непомука. Цей святий був канонізований тільки в середині XVIII ст. Він є фактично чеським святим. Вважається патроном Чеської землі, але в нас явно йшло запозичення західних іконографічних зразків. І в XVIII ст. образ цього святого був поширений. Відомо, що в Бучачі, на в’їзді до міста стояла фігура виконана відомим скульптором Пінзелем, власне, постать Івана Непомука. І там є напис «Патроне доброї слави, опікуне подорожуючих, борони мене і місто від різних випадків». Іван Непомук і в нас вважався опікуном подорожуючих, іменним святим Іванів, оскільки ім’я дуже поширене в Україні. І тому цього святого зображували також на склі. Що цікаво, Івана Непомука в нас зображують з таким розірваним трираменним хрестом, а це є символ родини Потоцьких. Цілком можливо, що родина Потоцьких замовила скульптуру Івана Непомука в Пінзеля і таким чином поширилися ці зображення.

 

Cкульптурна композиція Івана Непомука в Бучачі (роботи Й.Г.Пінзеля)

 

 

Ще хотіла б звернути вашу увагу на цей образ на голубому тлі. Він є досить знаковим для нашого українського малярства, тому що у 1960-х роках Юзеф Грабовський видав в Польщі альбом «Ludowe malarstwo na szkle». Власне, наш образ він дав на обкладинку. Юзеф Грабовський досліджував народний іконопис на склі усієї Європи. Він авторитетно заявляв, що найбільш колоритними та яскравими є образú на склі Гуцульщини та Покуття. Іван Непомук на голубому тлі був у цьому альбомі розтиражований накладом в 20 чи 30 тисяч і виданий в 1960-х роках. І для нас дуже почесно, що наші образú він вважав, з художньої точки зору, найсильнішими в Європі.

 

 

Таким дуже яскравим феноменом малярства на склі Гуцульщини та Покуття є парні образú. Я досліджувала ікони на склі також всієї Європи, і цього феномену в них немає. Можливо, дуже зрідка їх виконували в Румунії, але це є фактично наш винахід. В подвійну раму монтувалися два різні сюжети. Ці сюжети, що ми вже розглядали, компонували разом. І образ стає більш динамічним, ці дві площини якось взаємодіють між собою і читаються як диптих. Інколи малярі навіть спеціально компонували їх разом.

 

Ще один приклад, коли розп’яття з пристоячими компонували з Богородицею Одигітрією, Святим Миколаєм, та розп’яття з пристоячими – Богородиця-годувальниця та коронування Діви Марії.

 

Малярі використовували 10-12 підкладів, не більше, і з них створювали різні версії ікон. Інколи ці образú доповнені в верхній частині лише квітами, а тут маляр щедро розписав ангелами й ікони вийшли досить композиційно наповненими.

 

Ще один приклад – це святий Юрій та свята Варвара. Це також приклад образів на червоному тлі, але бачимо, що фарба потемніла. Все-таки це залежало від якості барвників – деякі вигорали, деякі темніли.

 

Це є приклад образу на дереві. Схема виконання аналогічна до ікон на склі. Але специфіка малювання на склі полягала в тому, що там все-таки зворотня техніка написання і тому такі іконі більш яскраві, більш динамічні за рахунок штрихів. А ці виконані більш стримано. Тобто, вони є подібні, близькі до образів на склі, але й дещо інші.

 

Ще однією особливістю малярства на склі є багатосюжетні ікони. Майстри, які набули вправності, вивчили схеми зображень сюжетів, багатосюжетні ікони малювали без підкладів. Тому що починає дуже змінюватись величина зображення. Якщо на тих класичних образах 30х40 см Варвара займає повну площину скла, то тут вони вже малюють менші сюжети, доповнюють іншими. Оскільки гуцули є дуже творчі та винахідливі, то чому ікони на склі не мали бути такими ж творчими, як, до прикладу, мосяж? І це є той приклад, коли малярі брали відому схему – Святий Миколай, розп’яття, Богородиця. Внизу був напис, але нерозбірливий. Як бачимо, вони сюжети не розмежовували. На правому образі верхню частину намалювали на червоному тлі, відповідно в одязі використали зелений колір, натомість нижній сюжет, це є пророк Ілля, намальований на зеленому тлі, а одяг зробили червоним. Тобто, вони так взаємозамінно використовували кольори.

 

Ще один приклад такої довільної інтерпретації. По центру є розп’яття і двоє ангелів, що моляться. Для того, щоб зробити активний центр, маляр обводить охрестя, розмальовує квітами, подає на золотому тлі. Замість Богородиці представляє архангела Михаїла. Така собі своя версія трьохсюжетного образу.

 

Ще одним композиційним варіантом є образ Покрову Богородиці, де замість ангелів, що компонували зверху біля німбу, маляр представляє Благовіщення: Богородиця, Діва Марія з віночком та архангел Гавриїл з такою стилізованою гілочкою. На цьому образі дуже добре видно як малярі довільно користувалися кольором – німб не є золотий, він є зелений. Але в тому є весь шарм тих образів, у такій безпосередності та щирості малярства.

 

 

Поряд є образ, де з’являється ще один сюжет. Зверху є зображення Івана Хрестителя й Ісуса Христа у дитячому віці. Таке зображення в овалі та три квіточки внизу – це були також дуже поширені літографії, такі приємні, ніжні, виконані з любов’ю. Цей сюжет також запозичили малярі. І в гуцульсько-покутському малярстві фактично як окремі сюжети не фігурували, вони цими зображеннями тільки доповнювали інші сюжети. В малярстві чеському, австрійському окремо малювали просто Івана Хрестителя та Ісуса Христа в дитячому віці як окремі ікони. А в нас їх використовували як доповнення до інших сюжетів. 

 

Літографія – зображення Івана Хрестителя й Ісуса Христа у дитячому віці.

 

 

Найбільш яскравими зразками багатосюжетності є декілька образів з колекції Богдана Сороки. Це феноменальні композиції, виконані в поодинчому варіанті. Бачимо подвійний образ. Водночас одна частина поділена ще на чотири частини. На лівій стороні представлена «Притча про багача та бідного Лазаря», а на правому образі маляр розділив скло лінією на чотири частини і представив Богородицю-годувальницю, розп’яття з пристоячими, Новозавітню Трійцю без Марії та святу Варвару. Тобто маляр на свій розсуд закомпонував таку собі композицію з тих сюжетів, які знав. По цьому образу бачимо, наскільки кольористичне чуття було в маляра. Як він з точки зору художнього аналізу грамотно чергує кольори тла, кольори одягу В нього всі кольори звучать: червоне на зеленому, зелене на домінуючому червоному. Тобто малярі явно по стилізації є самоуками, але видно, що є чуття кольору та композиції.

 

Надзвичайно цікавим є цей образ. Постає питання, чому він має таку форму й нижні частини є коротшими. Знаємо, що гуцульські хати були дерев’яні, там були сволоки. Очевидно, що ґазда замовив собі образ, цей образ досить великий, десь по більшій стороні має 60-70 сантиметрів. Він замовив собі великий образ, щоб він вписався йому під сволоки. Тобто центральна частина була посередині, а під сволоками йшли Ісус Христос, людські частинки образу та, з іншого боку, свята Варвара. Очевидно, що це виконував той самий маляр, що й попередній образ, бо бачимо застосування тих самих принципів, той самовільний поділ скла, довільне трактування всіх декоративних мотивів, але дуже правильно все з точки зору художньої побудови.

 

Ікона на склі пензля Остапа Лозинського

 

 

Фактично цими багатосюжетними образами, які є найскладнішими зі всіх збережених, я б хотіла завершити нашу коротеньку лекцію. Дуже приємно, що техніка малярства на склі надихнула дуже велику плеяду художників у Львові відродити це малярство. В Національному музеї проводяться майстер-класи малювання на склі. Треба сказати, що художник Остап Лозинський чудово відтворює давні образú на склі.

 

Іван Гречко

 

 

У нас є такий корифей, збирач образів на склі – Іван Гречко, то він навіть звинуватив Остапа Лозинського, сказавши, що він то аж зафайно робить. Він дуже добре відчув ту силу мазка, ту вагу позолоти, яка просвічується з-під скла. І ось таким штрихом оптимізму я б хотіла звершити сьогоднішню лекцію.

 

 

ПРО АВТОРКУ

 

Оксана Романів-Тріска – кандидат мистецтвознавства, дослідниця, художниця, колекціонерка, членкиня Інституту колекціонерства українського мистецтва при НТШ у Львові, авторка-упорядниця альбому «Народна ікона на склі» (2008).

 

***

 

Лекцію було прочитано 26 січня 2017 року в рамках виставки «Гуцульське Різдво», яка проходила у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.

 

 

Підготували Оксана МАТВІЙЧУК і Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ

 

13.04.2017