У числі музейних першопрохідників, які досліджують нові або цілковито забуті імена українського мистецтва, слід назвати мистецтвознавицю Любов Василівну Волошин, наукову працівницю Національного музею у Львові. Цьогоріч відзначаємо п’ятдесят років її діяльності в цій поважній установі, заснованій сподвижником української Церкви та культури – митрополитом Андреєм Шептицьким. Увесь творчий поступ ювілянтки розгортався, фактично, під девізом його ідейних настанов.
Молода дослідниця розпочала працю у музеї 1972 р., закінчивши Львівський медичний університет і факультет теорії та історії мистецтва в Петербурзькій академії мистецтв (тоді Інститут живопису, скульптури й архітектури ім. І. Рєпіна, Ленінград). На той час це був нелегкий для української культури період «брежнєвської реакції» з посиленим тиском, а то й репресіями за кожен незалежний прояв українського духу. У таких складних умовах Любов Василівна з властивими їй ентузіазмом і любов'ю взялась до висвітлення й популяризації найбільш цікавих явищ українського мистецтва кінця ХІХ – початку XX століть. Проте саме період становлення основ новітньої національної культури України був найбільше цензурованим і деформованим офіційною радянською ідеологією. Замовчувані десятками років імена й факти нашого національного мистецтва чекали чесних дослідників. «Мною рухала ідея – працювати для України, – згадує Л. Волошин. – Всупереч офіційній ідеології я прагнула утверджувати своєю працею культурну гідність мого віками принижуваного народу. Його душу і недолю я відчувала не тільки розумом, а усім своїм єством». У її музейних виставкових проєктах, публікаціях і тогочасних виступах по-новому зазвучали такі яскраві імена, як Модест Сосенко – творець стилю українського модерну в монументальному мистецтві, Олена Кульчицька – новаторка в царині графіки й ужиткового мистецтва, витончений мистець-неоромантик Іван Северин та інші визначні постаті: Михайло Козик, Іван Труш, Петро Холодний-старший, Антін Манастирський, Михайло Бойчук.
Найбільш плідний період наукової діяльності Л. Волошин розпочався зі здобуттям державної незалежності України – коли запанувала життєствердна атмосфера свободи думки й слова та відкрилися бібліотечні й архівні спецфонди.
Сьогодні музейницю знають передусім як ексдиректорку Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові, якому вона присвятила 26 років самовідданої праці (1989–2015 рр.). «Це було для мене омріяне місце праці, я з приємністю водила екскурсії, читала лекції, писала статті про музей до періодичної преси, виступала на радіо, телебаченні, наукових конференціях. А у кожну вільну хвилину займалася науковою роботою. Разом з моїми співпрацівниками ми влаштовували цікаві виставки Новаківського та його учнів, організовували вечори пам’яті, приймали гостей, консультували у справах мистецтва різних осіб. Працювали ми з моїми працівниками самовіддано, не заради грошей». Під керівництвом директорки музей О. Новаківського став одним із найбільш цікавих осередків культурного життя міста. «Ніякий меморіальний музей у Львові не живе так активно, як музей художника Олекси Новаківського», – писала в 1995 р. газета «Гомін України». За проєктом Л. Волошин було побудовано принципово нову музейну експозицію, видано путівник, опрацьовано й систематизовано подарований родиною мистця архів (понад 600 одиниць збереження), сформовано музейну фото- й біо-бібліографічну картотеку учнів школи О. Новаківського. Відкриття у 1992 р. трьох нових залів музею значно пожвавило його виставкову й культурно-просвітницьку роботу. Тільки впродовж перших десяти років (1989–1998 рр.) тут було проведено 23 виставки, на яких експонувались численні твори з музейних і приватних колекцій Львова.
Дослідниця вела діяльність у двох основних напрямках. Перший – це висвітлення на виставках, у пресі та наукових публікаціях творчості О. Новаківського, насамперед малознаних сторінок його мистецького доробку, зокрема таких, як взаємини художника з митрополитом А. Шептицьким і його довголітня праця над образом Владики, замовчувані факти дружби мистця з родиною Барвінських й портретування ним Олександра Барвінського, ряд аспектів з історії автопортретів, жіночих образів, шевченківської, релігійної тематики тощо. Твори демонструвалися спочатку на музейних виставках, кожна з яких ставала відкриттям нової сторінки творчості мистця й викликала велике зацікавлення публіки і жваві відгуки в пресі. Зібрані експонати, документальні та літературні джерела згодом ставали основою для численних публікацій у періодиці, наукових збірниках, виступах на конференціях, а нерідко виливались у монографічні праці. Серед них «Княжий дарунок великого мецената. Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського» (Львів, 2001), «Автопортрети Олекси Новаківського» (Львів, 2004), «Пробудження у малярстві та рисунках О. Новаківського» (Львів, 2005), «Історичні постаті княжої доби у творах О. Новаківського» (Львів, 2007), «Образ жінки у творах Олекси Новаківського» (Львів-Харків, 2018) та ін. У цих ґрунтовних монографічних виданнях і низці публікацій («Непізнаний Олекса Новаківський: до проблеми символізму у творчості мистця» 1992 р.; «Пророча візія України у творах О. Новаківського: декілька рефлексій на тему "Пробудження"» 2005 р.; «Символізм образної поетики Олекси Новаківського» 2009 р.; «Святоюрська мадонна» О. Новаківського: Історія створення та символічна значеннєвість образу» 2011 р.) Л. Волошин вперше після довгих років здеформованого вульгарно-соціологічного тлумачення творчості художника підняла проблему нової, сучасної інтерпретації його творчого методу: аналізуючи кращі твори мистця, вона стверджує, що основною унікальною рисою його образного мислення є схильність до візійної, символіко-алегоричної трансформації реальності. Завдяки саме цій властивості творчого обдарування О. Новаківського він, на думку вченої, увійшов в історію української образотворчості як мистець державницького мислення, творець складних масштабних міфо-поетичних образів.
Другим суттєвим і новаторським напрямком праці дослідниці є вивчення історії й діяльності Мистецької школи О. Новаківського. Систематичне опрацювання цього явища розпочалось у 1989 р. Влаштована 1993 р. виставка «70 років Мистецькій школі О. Новаківського» висвітлювала початки національного художнього шкільництва в Галичині та роль школи у цьому важливому й унікальному процесі. На основі розпорошених у літературі фактів, архівних матеріалів і спогадів ще живих тоді учнів мистця й очевидців була сформована картотека учнів, до якої увійшли десятки нових, досі невідомих у вітчизняній мистецтвознавчій літературі імен українських художників, а також широке коло викладачів, прихильників і меценатів школи. До дослідницьких зацікавлень Л. Волошин належить також широке коло досі замовчуваних в Україні учнів О. Новаківського, які після війни опинились у вимушеній еміграції в країнах Західної Європи, Америки та Австралії, а також тих, що залишилися працювати на рідній землі, зазнали репресій, були знищені або змушені пристосуватися до роботи в умовах жорсткого ідеологічного диктату. З метою вивчення й популяризації цих мистців у музеї було влаштовано ряд захопливих виставок, зокрема вперше презентовано творчий доробок досі незнаного учня школи Ярослава Лукавецького (1990), малярство і графіку одного з провідних українських мистців Канади Мирона Левицького (1991), львівське малярство Іванни Нижник-Винників (1993), ранні малярські твори Михайла Мороза (1994), які він, перебуваючи на еміграції в США, вважав безнадійно втраченими та ін. Кожній із цих виставок передувало серйозне наукове опрацювання теми, результатом якого стали численні публікації та низка монографічних праць про творчість вихованців школи («Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові. Бібліографічний словник учнів» (1998), «Рання графіка Святослава Гординського. 1920–1930 рр.» (Львів, 2007), «Ярослав Лукавецький» (Львів, 2008), «Ольга Плешкан» (Львів, 2010), «Роман Сельський. Живопис. Графіка. Альбом» (Львів-Київ, 2006), «Ярослав Крушельницький» (2008), «Іванна Нижник–Винників. Рання творчість у Львові 1920–1930 рр.», (2013), «Іванна Нижник-Винників. Творчість на еміграції. Німеччина, Франція. 1945–1993 рр.» (2015), «Митрополит А. Шептицький у творчості його стипендіатів – учнів школи О. Новаківського» (2018).
Цього року Л. Волошин завершує працю над великою монографією, у якій підсумовує свої довголітні дослідження Мистецької школи О. Новаківського та внесок її учнів в історію української культури ХХ століття.
У науково-дослідницькій праці ювілянтки вражає її працездатність, цілеспрямованість і результативний творчо-інтелектуальний підхід до інтерпретації обраних тем. За 50 років музейної-дослідницької діяльності Любов Волошин зуміла відкрити перед світовою спільнотою художньо-філософську потугу «велетня пензля» – Олекси Новаківського, його мецената та духовного наставника всього українського народу – митрополита Андрея Шептицького, а також продемонструвати, як посіяні ними пагони національного мистецтва поширились у світовій культурі. Мистецька громада Львова, численні шанувальники дослідниці в Україні та за кордоном бажають багаторічній працівниці Національного музею у Львові, заслуженій діячці мистецтв України, дійсному члену НТШ, лауреатці премій ім. Іларіона та Віри Свєнціцьких, ім. Святослава Гординського, ім. Павла Чубинського, золотої медалі Академії мистецтв України міцного здоров’я та творчої енергії для реалізації майбутніх наукових задумів!
Кандидат мистецтвознавства,
ст. науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ
Оксана Романів-Тріска
27.12.2022