Основною метою большевизму було поширення в цілому світі комуністичної революції. Спроби негайної реалізації цієї злочинно-божевільної ідеї під кінець світової війни, шляхом розгорнення комуністичних рухів у кількох державах центральної і західної Европи — в Німеччині, Італії, Мадярщині, Болгарії та інших — та встановлення в них большевицької влади були в корені здавлені. Большевики зрозуміли, що "одночасна перемога соціялізму в усіх країнах неможлива". В зв'язку з цим наступала зміна тактики. Замість гасла "перманентної революції" висунув Сталін ідею "побудови соціялізму в одній країні". Йшло про те, щоб "озброїти революцію, організувати армію революції для боротьби з зовнішніми ворогами, для боротьби з імперіялізмом" (Сталін: "Питання ленінізму", стор. 24). Під аспектом реалізації велетенської програми мілітаризації Росії з метою походу проти Европи, на 15 З'їзді Комуністичної Партії в 1925 р. поставив Сталін як найважніше завдання перетворення Росії з країни аграрної в індустріяльну, здатну виробляти своїми власними силами необхідне устаткування — цебто якнайбільшу розбудову промисловості, зокрема важкої, у Висліді виконування цієї "генеральної лінії" Сталіна, почала рости промисловість, почали розвиватися міста, в яких збільшилася кількість робітників, зросли райони виробництва технічної сировини (бавовна, льон, буряки). У зв'язку з цим розвитком промисловості значно зросло запотребування на хліб, якого не могло заспокоїти дрібне селянське господарство, що було напівнатуральним господарством здатним, дати лише мінімум товарного зерна містові. Щоб вийти з того становища, треба було в сільському господарстві перейти на велике виробництво, себто стати на шлях об'єднання дрібних та розпорошених селянських господарств у великі колективні господарства-колгоспи. На такому саме тлі повстала в 1927 р. ідея "масової, насильної т. зв. "суцільної колективізації".
В атмосфері нечуваного терору Г. П. У. та жорстокої боротьби із приватно-власницькою, селянською стихією суспільну колективізацію в основному проведено в цілому Совєтському Союзі.
Що ж уявляють собою на ділі колгоспи, яким, по словам большевицької пропаганди "сільське господарство завдячує величезний зріст своєї продуктивності, а селянство невиданий та нечуваний ніде зріст свойого добробуту, своє "щасливе та радісне життя"?
Колгосп — це об'єднання трудящих селян (під поняття яких не входять т. зв. "куркулі") для спільного ведення колективного, великого сільсько-господарського виробництва на державній землі". В колгоспі усуспільнюються основні засоби виробництва: земля, робоча худоба, інвентар, насіння, господарські будівлі.
Під правним і організаційним оглядом — колгоспи це виробнича сільськогосподарська кооператива, якою управляють загальні збори колгоспників, чито вибрана ними управа. Фактично однак вибори керівних органів колгоспу — це фікція, тому, що до управи вибирається або партійних або таких безпартійних, які цілою душею віддані большевицькій партії, та активно піддержують її політику.
Основою цілої колгоспної господарки, є принцип централізації доведений до того, що час засіву на Україні призначується з Москви, та принцип планування.
План сільсько-господарської продукції на цілий рік для цілого Совєтського Союзу укладають центральні московські власті, в рямцях виконання якого випрацьовують свої плани республіканські, обласні та районні органи. Правління колгоспу при укладанні плану своєї цілорічної праці зв'язане з тими завданнями та інструкціями, які ставлять до нього районні органи. Отже колгоспи не є самостійною виробничою одиницею, а виконавцем приказів начальства. Очевидно, що при такій системі селяни тратять почуття відповідальности та спонуку до господарської ініціятиви, так необхідної в сільськім господарстві. Вже сам факт ведення праці в колгоспах на підставі випрацьованого центральним органом незмінного плану, що не в силі врахувати географічних та природних особливостей різних областей, мусів фатально вплинути на продуктивність сільського господарства.
З огляду на те, що селяни воліли вирізати або раптово розпродати свою худобу (в тому числі коні і воли), як передавати їх до колгоспу в чуже для себе розпорядження, виринула проблема забезпечення колгоспів тягловою силою, що є передумовою своєчасного та докладного виконання "всіх сільсько-господарських робіт. З уваги на катастрофальний стан живого робочого інвентаря проведено якнайширшу моторизацію сільського господарства. В тій ціли випродуковано велику кількість сільсько-господарських машин, зокрема тракторів та значно розбудовано мережу М. Т. С., себто державних підприємств, яких завданням було обслуговування колгоспів сільсько-господарськими машинами на засадах договору з правлінням колгоспу.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 27.03.1942]
(Продовження).
Та проте, як стверджує український економіст К. Моцієвич в своїй праці "Колективізація сільського господарства на Україні" (вид. Українського Наукового Інституту у Варшаві, 1934), "зростання кількости тракторів ні в якому разі не може компензувати занепаду конярства, бо трактор може бути доцільно використаний лише в комбінації з конем. В умовах совєтської дійсності праця трактора не відзначається великою продуктивністю через неуміння з ним поводитися, постійне псування, та слабе використання".
Поруч з громадським, колективним господарством, яке творить основний верстат праці та вслід за тим основне джерело доходів колгоспника "кожний колгоспний двір (згідно зі ст. 7 Конституції) має в особистому користуванні присадибну ділянку землі, і в особистій власності підсобне господарство на присадибній ділянці, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент". Це особисте господарство має заспокоювати ці потреби колгоспників, які в сучасній фазі розвитку колгоспного руху не в силі ще заспокоювати колгосп.
Розподіл здобутків праці колгоспу відбувається щойно тоді, коли колгосп виконав всі свої зобов'язання, а саме здачу хліба і м'яса державі (по твердих цінах), засипку насінньових фондів, розплатився з М. Т. С. і т. п. Решту цього, що лишиться, ділиться між колгоспників, відповідно до кількости вироблених трудоднів (трудодень — це одиниця обліку праці колгоспників по кількості і якості. Встановлено нпр. скільки треба вижати снопів, щоб виробити один трудодень). Коли приняти, що в 1937 р. середня видача зерна на трудодень була 4 кг., а колгоспник виробив максімум 200 трудоднів на рік, то вислід цілорічної праці колгоспника був 800 кг. збіжжя і паші. Частину заплати за працю одержує колгоспник в грошах, які при знеціненні валюти й браку товарів не мають великої вартості. До своїх 1.600 кг (рахуючи на двох робітників) колгоспна родина може додати ще дуже невеликий прибуток із свойого присадибного господарства. Це все має вистарчити на забезпечення харчування для колгоспної родини, паші для худоби, на купівлю одягу та взуття і заспокоєння інших найпримітивніших життєвих потреб на цілий рік. Це все, що одержував селянин в заміну за пограбовану в нього землю і дорібку цілого життя, це ефект його цілорічної, панщизняної праці. Не диво отже, що "жити стало краще, жити стало веселіше"!...
Суспільні наслідки колективізації — це: голод на Україні в 1932—33 р., упадок природного приросту населення, винищення около міліона найбільш національно та економічно вартісних селянських елементів (т. зв. "куркулів"), спадок продуктивності сільського господарства, що особливо яскраво проявилося в ділянці скотарства у формі катастрофального зменшення поготів'я продуктивної худоби, зокрема корів, зменшення засівної площі в порівнянні з часами "Непа". Колективізація вбила у селянина інтерес та любов до праці на ріллі, та не спромоглася дати, так голосно заповіджених, надзвичайних показників врожайності.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 28.03.1942]
(Докінчення).
Селянин з вільного господаря, гордого з того, що мовляв "мене з хлопа ніхто не скине" большевики "скинули з хлопа" та поставили його в становище гірше від того, в якому за часів царату чи у польській державі проживав наймит у поміщика, який багатів, хоч думкою-мрією, що працею та пильністю своєю врешті прийде до самостійности, виб'ється в люди, себто стане господарем. Колективізація принесла селянинові нечуваний визиск його праці, якого не вдалося б перевести ніякому найжорстокішому поміщикові. Внаслідок цього для заспокоєння голоду, селянин мусів "стригти колоски", себто красти для себе із власного поля своє збіжжя, за що грозила кара смерти Внаслідок цього, що ціла колгоспна система була ворожа інтересам селянства, бо не давала навіть можливості заспокоєння голоду, витворилася у селян крайня недбайливість у відношенні до праці в колгоспі та колгоспного майна. На першому тваринницькому з'їзді в Харкові в 1934 р. ствердив це Постишев, що "причина занепаду тваринництва полягає в тому, що саме селянство дивилося на колгоспне добро як не на своє добро. Корова не моя, а колгоспна! Яке мені діло до того, що кінь негодований і голодний, чи потребує відпочинку, чи лікування".
Суттєвою метою колективізації була повна пролетаризація села, ліквідація селянства як кляси. Своє правдиве відношення до селянства та свої дійсні плани відносно нього, найкраще висловив Ленін у розмові з Джіованні Папіні (цитую із "Двох розмов" Дж. Папіні, з журналу "Хрест Меча" ч. 2—3 1937 р.): "Ненавиджу хлопів, ненавиджу мужика. Хлопи репрезентують все те, чого не зношу: минуле, віру і релігійний дурман та ручну працю. Толерую їх і ласкаю, але їх ненавиджу. Хотів би, щоб вигинули до одного. Один електротехнік вартий у мене стільки, що сто тисяч хлопів. Дійдемо, сподіюсь, до того, що будемо кормитися поживами, витвореними за пару хвилин машинами в наших хемічних фабриках й що будемо могти винищити хлопство яке стане безпожиточним. Хлопи стануть робітниками або здохнуть. Большевизм представляє потрійну війну: війну наукових варварів з погнилими інтелектуалістами, війну Сходу зі Заходом, та війну міста зі селом". Сталінська колективізація була здійснюванням цієї програми Леніна в селянськім питанні, була економічно-політичним засобом для реалізації світової революції.
Під ударами німецької зброї валиться большевицька тюрма народів, а з нею і система закріпощення селянства, оця ганьба в історії XX. ст. Новий, спертий на принципі приватної власності, земельний лад, створить якнайкращі умовини для найбільш корисного, в інтересах європейського господарства та українського селянства, використання врожайної української землі.
[Львівські вісті, 29.03.1942]
29.03.1942