І.
34 літ минуло від того часу, коли у Львові засновано українське протиалькогольне і протинікотинне Т-во "Відродження". Це вже такий шмат часу, що сьогодні ми можемо вже спокійно, безпристрасно застановитися над тим, чи це товариство було потрібне та, чи воно принесло яку користь для нашого народу, розуміється, в Галичині, бо воно обіймало своєю діяльністю тільки цю частину нашої Батьківщини.
За панщини наш народ в Галичині не смів вживати алькогольних напоїв і тютюну. Пити і курити було привилеєм свобідних громадян. Кріпаки були робучою худобою і кожний "пан" кріпаків, якщо був добрим господарем, дбав про те, щоби кріпаки були тверезі і були все спосібні до своєї кріпацької праці. А, як відомо, алькогольні напитки легко можуть зробити людину нездібною навіть до праці фізичної. З тієї причини кріпакам не вільно було вживати алькогольних напитків, а якщо який кріпак крадькома добув алькоголю і впився, його тяжко карали буками.
Що ж до тютюну, то це був "люксусний артикул". Бідні кріпаки не мали гроша, щоби позволити собі на такий збиток, як курення.
1793-го року австрійський уряд зніс кріпацтво, але зате селяни мусіли відробляти "панщину", яка в Галичині мало що різнилася від давнього кріпацтва. Селяни мусіли задурно обробляти панську землю, а ця панщина була так важка, що на працю на свойому маленькому господарстві не ставало вже ні часу ні сили. Такі безплатні робітники на панських ланах — крайні нуждарі, не мали за що ні пити, ні курити.
Але прийшла "весна народів", 1848-ий рік! Українські селяни стали повноправними громадянинами, були звільнені від панщини та могли розпоряджати своєю невеличкою власністю по своїй волі і вподобі. Ця основна зміна суспільного ладу мала особливий вплив на відношення нашого селянства до алькогольних напитків і тютюну. По перше, селянин звільнений з панщини, має доволі часу на працю на свойому невеличкому господарстві та має спромогу зарібку на панських ланах. По друге, наш селянин розумів громадянську рівноправність і свободу перш за все так, що йому вільно, так як дідичові, до схочу пити й курити, обдовжувати свій маленький маєточок або його і продати. По третє, пани-дідичі, бажаючи мати на своїх ланах такого робітника, почали принаджувати людей горівкою. — Спочатку давали робітникам по чарці — дві "на покріплення'', а далі все більше й більше, аж вкінці дійшло до того, що за цілоденну важку працю плачено жінкам квартою горівки, а чоловікам пачкою найгіршого тютюну. Таким способом наш нарід розпивався і "закурювався", примираючи одночасно з голоду.
В додатку пиття і курення ставало швидко непоборним налогом: чи в радості, чи в смутку, необхідно треба було пити і курити. Коршма ставала в кожному селі осередком товариського життя, згіршення і проступку. Шинкарі дуже радо використували цей загально поширений наліг; безземельним боргували на відробок, дістаючи таким способом безплатного робітника, а земельним на лихварський відсоток, що доходив нераз до 1000%, та швидко доводив до ліцитації хати і землі і до... жебрачої торби.
Отак, з кінцем 60-тих років наш народ у Галичині представляв жахливу картину культурного і матеріяльного упадку.
Тоді то нечисленний гурток освічених наших діячів підіймав заходи, щоб рятувати наш народ від неминучої загибелі. 1868-го року засновано Т-во "Просвіта", а небавом опісля митрополит Йосиф Сембратович засновує церковні братства тверезости й взиває священство до боротьби з пянством.
Заслуги "Просвіти" для культурного розвитку нашого народу в Галичині загально відомі. Менше відомі у нас заслуги згаданих братств тверезости. Цікавих відсилаємо до нашої дотичної праці*) — тут зазначимо тільки коротко, що згадані братства мали незвичайний успіх. За десять літ свойого існування вони захопили майже всі українські села Галичини та здобули 750.000 членів. Народ отверезів, коршми опустіли, польські пани-дідичі попали в розпуку. Тоді намісник Галичини звернувся до митрополита з домаганням спинити протиалькогольну діяльність, а коли митрополит на це не згодився, польські пани оклеветали його перед цісарем і папою, начебто він був прихильником православія і Росії. Це була очевидна брехня, але вона увінчалася успіхом: на домагання австрійського уряду папа усунув Йосифа Сембратовича з митрополичого престола і покликав його до Риму, де він і помер.
Після уступлення митрополита Йосифа Сембратовича наші братства тверезости занепадають — наш народ розпивається наново. Правда, наш народ, освідомлений широко розгорненою освітною працею в читальнях "Просвіти" і діяльними вже тоді політичними товариствами, пив уже розумніше, в додатку гострі закони проти лихви охоронювали дещо наших селян від нелюдського визиску шинкарями; але всеж таки алькоголь і тютюн залишилися великими шкідниками нашого народу.
Діло в тому, що поступові робітничі і людові сторонництва в австрійському парляменті почали виборювати чим раз більші права для широких народніх мас. Ради громадські в кожній громаді, сойми в кожному краю і парлямент в державі почали набирати чим раз більшого значіння, а членів громадської ради, послів до сойму вибирали громадяни. — Значить, в українській частині Галичини всі члени сільських громадських рад, та переважна більшість послів до сойму і парляменту повинні були бути українцями, які тільки добро українського народу повинні були мати на увазі.
Тимчасом до розпаду Австрії ніколи цього не було. Членами громадських рад в значній більшості українських сіл були прислужники дідича — поляки, а значна більшість послів до сойму і парляменту в українських виборчих округах це були поляки або прихильники. — Чому — про це дуже щиро і отверто говорив відомий намісник Казимир Бадені:
"У виборчих округах Східньої Галичини я можу вибрати послом навіть малпу, при помочі ковбаси, горілки і тютюну" — перехвалювався Бадені — і до деякої міри мав слушність. Бо до громадських рад та на послів до сойму і парляменту в українській частині Галичини, вибирано справді не лише різні малпи, але й явних ворогів українського народу і цьому в деякій мірі винні були особливі виборчі закони, які були складені в користь поляків, великий вплив мала тут також господарська залежність нашого села від дідича, а також різні зловживання влади, яка була в руках поляків, але найважніший вплив мали тут справді горівка і тютюн, якими приєднювали польські пани наших виборців на свою сторону. При кожних виборах польські кандидати уладжували для виборців безплатні приняття, на яких щастя й добро українського народу топлено в ріках алькогольних напоїв і спалювано зі стиртами тютюневого сіна. Українським громадянським діячам приходилося боротися з цим суспільним лихом — і це змушувало їх виступити проти уживання алькоголю і нікотини.
В тих часах, себто в початках 1900-них років, починається саме розквіт нашого громадянського й народнього життя. — Освідомлення народніх мас поступило вже дуже вперед і широко розгортається наладнання народнього життя на спільницьких (кооперативних) основах. Сільський Господар, Маслосоюз, Центросоюз, Центробанк і Ревізійний Союз поволі беруть у свої руки все господарське життя нашого народу та унезалежнюють його від непрошеної опіки польських землевласників і установ.
Український народ помітно багатіє, його життєва стопа підноситься, з наймита-раба він починає ставати повноправним громадянином. Алеж така культурна праця потребує багато робітників, про яких треба було завчасу подбати. — "Рідна Школа" і Шкільний Союз беруть цю справу у свої руки. — Намічено густу сітку народніх і середніх рідних шкіл та бурс для дешевого удержання шкільної молоді. Та при виконанні цих задумів виявилась непоборна перешкода — недостача гроша. Це був незрозумілий прояв. Добробут і свідомість цілого народу зросли, славна наша жертвенність не змаліла, а — гроша на таку поважну ціль не було. Звідкіля його добути?
*) І. Раковський, 25 літ боротьби за тверезість, Львів 1939. Видання T-ва "Відродження".
[Краківські вісті, 01.03.1942]
II.
Вже тоді деякі суспільні діячі, як Андрій Чайківський, Олександер Гарасевич, Юліян Балицький, Іван Герасимович та інші — звернули увагу на те, що наш народ багато видає на алькогольні напитки й тютюн та, що слід на ново підняти давно залишену боротьбу з цими шкідливими засобами розваги, а гроші видавані на них обернути на необхідні культурні потреби. Одначе погляди згаданих діячів не знайшли тоді визнання. Безтямного пянства у нас в тих часах вже не було, ліцитації селянських маєтків за борги в коршмах теж траплялися уже рідко, якоїсь розваги для людини теж потрібно; пощож було підіймати багато галасу знечевя? В додатку, провірити справу було дуже важко. В ніяких урядових статистиках не було подано, скільки видає наш нарід річно на алькоголь і нікотину, а доходи, ба навіть і податки монополів горівчаного і тютюневого були з розмислом так заховані в різних буджетових "позиціях", що ніяк не можна було дійти до правди. Але ж завдяки прихильності тодішного члена Виділу галицького сойму, Дамяна Савчака нам вдалося здобути доступ до матеріялів соймової буджетової і фінансової комісії і вкінці знайти бажані відомості.
Отже показалося, що наш незаможний український народ в Галичині, в роках 1900 до 1908, видавав щорічно 20 мільйонів австрійських корон на алькогольні напої, а 10-мільйонів авст. корон на тютюн. Разом видавав в тих часах наш народ 30 мільйонів річно на згадані непотрібні засоби, щоб уприємнити своє життя. А тимчасом існуючих вже бурс і приватних шкіл не можна було здержати, а про розбудовання задуманої мережі наших приватних шкіл навіть думати не можна було — з причини недостачі грошей.
Та тут заходила ще одна важна обставина, на яку кожна вдумлива людина мусіла звернути увагу. Майже половини згаданих мільйонів ішла до кас польських дідичів, які вживали цих грошей на гноблення українського народу, більш ніж четвертина йшла до кишені продавців — жидів, вірних прислужників польських панів і польського краєвого уряду, а менша четвертина припадала австрійському урядові. Правда, прихильники алькоголю і нікотини оправдувались, що всеж таки при виробі алькогольних напитків і тютюну заробляють дещо і українці, як ось робітники на ланах жита, картоплі, ячменю, хмелю і тютюну, як візники, прислуга то що. Ми старалися обчислити цей зарібок українського народу на виробі й продажі алькоголю і нікотини і показалося, що цей заробіток сягав найбільше 5% цілої суми, себто 1.500.000 корон. Алеж після рільничих страйків, що почались 1902 р., польські землевласники налякались зростаючого освідомлення і усамостійнення українського народу і, щоб його присмирити голодом, почали чим раз більше спроваджувати до праці на своїх ланах "мазурів" із західньої Галичини.
В 1908 році вже значна більшість дідичів Східньої Галичини до всіх робіт на своїх полях вживали спроваджених мазурів або польских осадників (кольоністів) так, що заробіток українських робітників впав до половини. Такий незначний заробіток не мав вже для нашого народнього господарства ніякого поважного значіння, так, що в тих часах наш народ рік-річно платив 30 міл. австр. корон своїм ворогам, які вживали ці гроші на закріплення свойого панування на наших землях та на нищення здобутків нашої освітної і господарської праці. А тимчасом наука розслідила вже була докладно хемічний склад алькогольних напитків і тютюну, та їх вплив на людське тіло та його здоровля. Із цих дослідів виявилося, що це отрути, яких уживання мусить шкодити кожній людині. Тимто у всіх освічених краях західної Европи знавці людського здоровля і прихильники здорового способу життя підняли завзяту боротьбу проти вживання алькогольних напитків і тютюну. Скрізь у західній Европі повставали протиалькогольні і протинікотинні товариства, почали виходити абстинентські часописи і уладжувано виклади та зїзди. Уряди західно-европейських держав гарячо піддержували цей повздержницький (абстинентський) рух і в деяких краях, як ось у Фінляндії, Швеції, Норвеґії та деяких державах Північної Америки почали видавати закони про обмеження, а то й заборону вживати згадані шкідливі речовини.
Нам, нечисленним ворогам алькоголю і нікотини, стало стидно. Колись, наші братства тверезости були на европейському суходолі першими протиалькогольними товариствами, а тепер, коли і наука осудила вживання алькогольних напоїв і тютюну і повздержницький рух так швидко і гарно почав розвиватися в культурних краях, у нас не було до цього найменшого зрозуміння, ні зацікавлення.
В маленькій кімнатці Т-ва "Просвіта", де урядував покійний Ю. Балицький, сходились змовники проти всевладних тоді двох всесвітніх володарів: алькоголю і нікотини. Було нас звичайно трьох, Балицький, Гарасевич і автор цих спогадів; Чайківський жив тоді в Коломиї і бував рідше. Може приходив ще дехто — але сьогодні вже не тямлю. Ми швидко дійшли однозгідно до оцих висновків:
1. Наука виказала що алькоголь і нікотина є сильними одурманюючим отрутами і тому обовязком кожної освіченої, розумної людини є і самому цих отрут не вживати і не свідомих в цьому напрямі освідомлювати та здержувати від уживання згаданих отрут.
2. Бідний український народ у Галичині, який немає конечних засобів на вдержання необхідно йому потрібних бурс і шкіл та інших культурних установ, видає щорічно більш ніж 30 мільйонів австр. корон на згадані отрути, алькоголь і нікотину; згадані мільйони йдуть до кишені відвідчних ворогів українського народу, які цей український гріш вживають на закріплення свойого панування над нашим народом та його знищення.
3. Поширенє у нас уживання алькогольних напитків і курення тютюну, є для українського народу великим суспільним лихом. Для того святим обовязком всіх свідомих і розумних українців є: завзято боротися з алькоголізмом та нікотинізмом і тому зорганізуватися.
Перш завсе ми вирішили використати для цієї справи І-ий Всеукраїнський Освітний Зїзд, який підготовляла "Просвіта"'. Зїздовий Комітет прихильно віднісся до наших змагань та прийняв до програми Відділу Гіґієни кілька протиалькогольних і протинікотинних рефератів. Після цього прийшла на чергу справа згуртування "повздержників" (абстинентів) та наладнання протиалькогольної і протинікотинної діяльности.
При розгляді цього важливого питання виявилося, що хоч Митрополит Шептицький дуже прихильно поставився до цієї справи і заявив, що буде підтримувати наші повздержницькі змагання та відновить діяльність братств тверезости, то всеж таки чекати на відновлення діяльности згаданих братств ми не могли. Нам було спішно розпочинати працю зараз, щоб не стратити ні хвилини дорогого часу та приступити негайно до боротьби з цими ворогами цілого людства і українського народу, якими ми вважали алькоголь і нікотину.
З огляду на це ми приступили негайно до уложення статуту майбутнього повздержницького товариства. Статут швидко був готовий — але, як назвати майбутнє товариство. Були різні предложення та рішитись було важко.
Був пізній вечір на передодні згаданого просвітянського з'їзду. В тісній кімнатці канцелярії "Просвіти" у Львові освітленій малою нафтовою лямпочкою сиділо нас чотирьох важко зажурених питанням як назвати нове майбутнє повздержницьке товариство? Андрій Чайківський пропонував назву "Товариство абстинентів", чи просто "Абстиненція" і щось подібного. Я, засадничий противник уживання чужих слів у нашій мові, був за якимсь ударним кличем: "Боротьба", "Визволення", чи тим подібними. Спокійний і згідливий Юлько Балицький рад був погодити оба протилежні погляди та обстоював за назвою: Українське абстинентське т-во "Визволення". Та прийшла черга на останнього нашого товариша, Гарасевича. Це була на перший погляд спокійна, байдужа, та поправді високо ідейна, палка людина. Говорив приблизно ось так: Маємо на меті визволити наш народ з неволі одурманюючих отрут алькоголю і нікотини, видерти 30 мільйонову рабську данину, яку щорічно платить наш народ своїм смертельним ворогам, щоб ці гроші ужив наш народ на свої культурні потреби. Як це нам вдасться, що наш народ справді відродиться та стане жити новим культурним життям. Назвім наше товариство просто "Відродження". Покійний сам захопився своєю думкою і закінчив свою коротку промову палким покликом до праці для щастя і слави України. Ми всі були захоплені цією думкою і одноголосно згодилися на предложення нашого дорогого товариша.
На другий день (1. II. 1909 р.) розпочався відомий І-ий Всеукраїнський Освітний Зїзд. Наші повздержницькі реферати викликали ненадійно надзвичайне зацікавлення. Слухало їх з великою увагою багато учасників з інших Відділів. Багато людей не хотіло просто вірити поданим числам і даним так, що після викладу треба було переконувати їх показом праць і підручників, які референти мали при собі. А вкінці Зїзд одноголосно серед гучних оплесків ухвалив предложені нами внески, в яких було стверджене, що наука доказала, що алькогольні напитки, тютюн є отрутами одиниці, родини і народу та взивало весь український народ, щоби не вживав цих отрут, а гроші видавані дотепер на них, віддавав на всенародні культурніші цілі і потреби. На кінці висловлено бажання негайно заснувати повздержницьке товариство, для боротьби з уживанням алькогольних напитків і тютюну. Дня 14. лютого 1909-го року відбулися перші основні сходини українського протиалькогольного і протинікотинного товариства "Відродження", на яких ухвалено статут цього товариства та предложено його владі до затвердження.
[Краківські вісті, 03.03.1942]
III.
В попередніх статтях ми згадали коротко про наш повздержницький (абстиненцький) рух в Галичині загалом та про заснування першого в Україні протиалькогольного і протинікотинного товариства "Відродження". Із цих коротеньких нарисів ясно бачимо, чому засноване було згадане т-во. Заснували його не якісь нерозважні мрійники або себелюбці-лизаки, які таким способом хотіли звернути на себе увагу, але відомі, уже поважні громадянські діячі. Вони докладно познайомилися з науковою сторінкою цієї справи, з науковими дослідами про хемічний склад, прикмети алькоголю і нікотини, про їх вплив на людське тіло та його здоровля, вони познайомилися добре з найважнішими працями в чужих мовах про шкідливість згаданих речовин і вкінці обчислили докладно, які моральні і матеріяльні шкоди потягає за собою вживання алькогольних напитків і тютюну в галицьких українців. Щойно тоді згадані діячі вирішили підняти боротьбу з цим великим суспільним лихом, яким є вживання алькоголю і нікотини та на зразок всіх інших европейських культурних народів заснувати окреме повздержницьке товариство. Вкінці таке товариство буде засноване. Чи і як воно сповнило своє завдання? Замітна річ, що тодішня наша суспільність дуже холодно поставилась до нового товариства. В тих часах у нас цілком не будо зрозуміння до відродженецьких ідей. Негайно після заснування нашого т-ва зголосилося мало членів. З науковців вписався в члени тільки д-р Юліян Медвецький, геолог європейської слави і професор львівської політехніки, з активних політичних діячів живо підтримав нашу діяльність д-р Кирило Трильовський, відомий діяч радикальної партії, голова "Січей" і адвокат в Коломиї. Він належав до перших наших прихильників і ще 1908 р. перед заснуванням "Відродження" присвятив повздежницькій пропаганді одно число своєї "Зорі" ("Гейже браття пиймо чай"). Дуже прихильно поставились до "Відродження" всі старші священики, які памятали ще часи Йосифа Сембратовича. — Високозаслужені народні діячі, панотці: Городецький, провідник Рогатинщини і голова комітету, що вдержував відому українську приватну ґімназію в Рогатині, о. Войнаровський, який парцелював польські земельні посілости і посол Андрій Пеленський, один з організаторів та провідників Стрийщини, Ваньо з Заланова, один з діячів Рогатинщини та багато інших гарячо піддержували нашу повздержницьку діяльність.
Загалом народні діячі, які працювали тоді на місцях, прийняли заснування "Відродження" дуже прихильно, вповні розуміючи велику вагу відродженецьких ідей, але загал нашої суспільности та провідні діячі в столиці поставилися цілком байдуже до нового товариства.
Та перший Виділ "Відродження" взявся негайно до праці. Перш за все треба було перевести "ударну кампанію" в часописах і в цілій суспільності.
Перший голова, Андрій Чайківський, взяв на себе провід цілого руху і опрацювання питання "Законодавство й уживання алькоголю та нікотини"; на мене припало підготування молодих відродженецьких діячів та стеження за вислідами наукових дослідів над впливом алкоголю і нікотини на людину і суспільність. Балицький, як редактор видань "Просвіти" мав обовязок підняти відродженецьку пропаганду в виданнях того ж Товариства.
Аґроном Гарасевич, як мандрівний учитель господарства, мав поширювати відродженецькі ідеї по краю, редактор "Просвіти" і рідношкільний діяч Герасимович поширює згадані ідеї між учительством, інші приймають на себе інші обовязки. Праця відродженців пішла швидким кроком вперед.
До світової війни "Відродження" здобуває кілька тисяч діяльних членів, кільканацять філій і сто кількадесять кружків (по селах), уладнує багато викладів і відчитів та щорічно вишкіл для майбутніх відродженецьких діячів у краю.
Світова війна знищила цілком всю цю працю, і після мира треба було зачинати все наново.
З прилученням Галичини до Польщі справа боротьби з алькоголізмом і нікотиною стає на часі і прибирає на гостроті. З одного боку польський уряд і польські суспільні діячі відразу зрозуміли, що алькоголізм і нікотина є дуже важними їх союзниками в поневолені українського народу і для того сильно поборюючи алькоголізм і нікотинізм на своїх корінно-польських землях, дуже поширюють та обороняють їх на українських землях.
З другого боку український нарід дуже добре розумів, що майже ввесь гріш за алькогольні напитки і тютюн іде в руки ворогів, та відразу дуже прихильно поставився до "Відродження". Зокрема ревними прихильниками повздержности стала наша молодь і всі суспільні діячі, провід "Пласту" і ввесь доріст. Боротьба з алькоголем і нікотиною стала одним із засобів боротьби з Польщею. — Тимто "Відродження" відразу розгорнуло широку діяльність та зразу не зустрічало ніяких труднощів.
У всякому разі безправне загарбання Галичини Польщею ні на хвилину не спинило діяльности наших товариств. Поляки не зважилися розвязати або припинити в діяльности ані Наукового Т-ва Шевченка, ні Просвіти, ні наших господарських установ так, що і наше "Відродження" могло розвинути широку діяльність в цілому краю. Філії в усіх важніших осередках в краю, сотки кружків і тисячі членів, майже сотня книжочок повздержницького, відродженецького змісту і часопис-місячник "Відродження" з додатком для молоді "Ми молоді" із прегарними статтями, розяснючими шкідливість алькоголю і нікотини, повне зрозуміння відродженецьких поглядів і завдань серед цілого українського населення та захоплення цими ідеями цілої нашої молоді, а вкінці навязання тісних зносин із чужими та міжнародніми абстиненцькими товариствами і активна участь в міжнародніх зїздах повздержницьких товариств — оце вислід невтомної діяльности "Відродження" в останніх кільканацяти літах, спершу під проводом д-ра Миколи Чайківського, опісля лікарки д-р С.Парфанович, вкінці м-ра М.Ценка.
Чи були які успіхи діяльности "Відродження" не лиш ідейні, але матеріяльні, що — так сказати б, далися зміряти дзвінкою монетою? Так, були і найвищого признання за це діждалося наше товариство власне від самого польського уряду. Польський сойм, поборюючи алькоголізм і нікотинізм посеред польського народу видав закон, що кожна громада мала право загальним голосуванням громадян усувати коршму та продаж алькоголю зі свойого села. На основі цього закону почались т. зв. Протикоршемні плєбісцити. На польських землях ця справа не мала великих успіхів, але на українських землях вона захопила ввесь народ. Керму справа взяло — розуміється, у свої руки Т-во "Відродження", розсилаючи до наших громад відповідні вказівки, поради і друки. — Великі заслуги в переведенні цих плєбісцитів поклав відомий рідношкільний діяч дир. Іван Герасимович. Вислід був надсподіваний. До двох літ на українських землях під Польщею коло 800 громад рішило усунути з свойого села коршму і продаж алькоголів, а у двоє стільки громад було вже готових до переведення таких протикоршемних плєбісцитів. Польський уряд, який зразу потвердив рішення дотичних плєбісцитів в кількадесяти селах, — швидко налякався отверезіння українського народу, спинив дальше переведення протикоршемних плєбісцитів на українських землях, не затвердив дальші дотичні ухвали, а міністер фінансів на буджетовому засіданні польського сойму заявив, що дохід з алькогольного монополю на "східніх кресах", який звичайно сягав 45 мільйонів злотих, в останніх роках зменшився щорічно о 18 мільйонів і зменшується далі, з причини "злочинней пшецівпаньствовей аґітації'' українського товариства "Відродження''. Це було найбільше признання і найбільша похвала, яку заслужено здобуло наше згадане товариство.
Отже, були великі користі з діяльности т-ва "Відродження". Перш за все український народ отрясся з отрут; на очах виростало нове покоління, що не вживало отрут, алькоголю і нікотини, та зайнялося освітою, руханкою і змагом. По друге, гріш не викинений на згадані отрути, залишився в українського народу і був ужитий на підвищення життєвої стопи та на освіту. Видання, призначені для широких народніх мас, здобувають чимраз більше поширення і збут, а сотки українських приватних шкіл могла "Piдна Школа" вдержати тільки завдяки отверезінню і збогаченню нашого народу. Як бачимо, товариство "Відродження" поклало великі заслуги для культурного розвитку українського народу і враз із іншими нашими культурними товариствами гідно змагало до повного відродження нашої Батьківщини. Задля цього воно й було засноване.
Тепер обставини цілком змінилися. Непоборна німецька армія розторощила нашого істотного ворога — Польщу, а в найближчій будучності розібє напевно і другого нашого тяжкого ворога, большевицьку Московщину. Завдяки цьому наш народ буде мати цілковиту свободу культурної праці. До тієї праці треба вже тепер нам приготовлятися. Чекають нас велетенські завдання, а щоб їх сповнити, як слід, народ наш мусить бути духово і фізично цілком здоровий. Одною з головних умов такого повного здоровя є цілковита повздержність від усіх отрут, а тимсамим від алькоголю і нікотини.
Правда, тепер з причини війни загал українського народу відвикає від пиття і курення. Та нам не слід чекати аж знову — внаслідок страшних переживань під большевиками — розіпється і стане налогово курити; нам треба негайно відновити діяльність товариства "Відродження" з метою піднести стан здоровя і добробуту нашого народу, щоб він став культурним членом нової Европи.
[Краківські вісті, 06.03.1942]
06.03.1942