До найбільше болючих втрат, які потерпів наш бездольний український народ наслідком довголітньої війни, це зменшення інтеліґенції. Багато цього цвіту нашого народу лягло на полях битви, багато впало жертвою страшних пошесних недуг, багато замучено в тюрмах, таборах і полонах... а ця невеличка горстка, що ще остала при життю, знищена матеріяльно й фізично, а що найважнійше здебільша й морально: залякана переможцями-ворогами, та здеморалізована рабською надією на панську ласку, авантурничою політикою, або погонею за грошем і наживою. Безперечно, що це знищення нашої інтеліґенції це найбільш болюча рана в нашому народньому орґанізмі: матеріяльне й господарське знищення нашого краю швидко вигоїть плодючість нашої святої землиці та роботячість нашого витрівалого селянина й робітника. Прорідження населення теж швидко вирізняється, коли тільки вернуть умови правильного родинного й громадського життя, але знищення інтеліґенції, цього мозку народного орґанізму, є просто убійчим проявом, бо унеможливлює орґанізацію розумної відбудови нашого суспільного й народнього життя, та вдержує дальший розвій нашої науки, культури й цивілізації, що вже в найблизчій будучности може потягнути за собою страшні, катастрофальні наслідки для дальшого істнування нашого народу. Задля цього до найперших наших обовязків під теперішню хвилю мусить належати: відбудова нашої інтеліґенції, ми мусимо піднести грімкий клич: витворюймо як найшвише й найбільше гарно вихованої й гарно образованої інтеліґенції! Цей клич мусить могутно залунати по всій нашій Соборній Україні, мусить зелєкризувати весь наш народ, від найбіднійшого й найтемнійшого селянина й робітника до найбільш образованого інтеліґента, мусить згуртувати нас всіх негайно до свідомої, систематичної, доцільної праці у тому напрямі! Така зорґанізована праця мусить бути поведена у чотирьох напрямах:
По перше, так як це робиться у всіх культурних народів, ми мусимо також щиро й сердечно заопікуватись тією нашою молодіжю, що вже була в школах, та задля воєнних подій мусіла покинути науку. Багато їх вертає тепер під рідню стріху, з полону, з таборів, з чужини, або й таки з широкої України. Вертають, знищивши своє молоде здоровля перебутими злиднями, пірвавши свої ніжні нерви пережитим горем; по році або й кількох літах перерви вони призабули багато з цього що знали, та зневірившись у власні сили й знеохочені урядовим, холодним трактуванням їх у директорських і професорських канцеляріях, покидають надію на дальше образування. Ратуймо негайно тих наших соколів із пораненими крильми, сеж наші герої, найліпші сини нашого народу, це найгарнійший матеріял на найбільш характерну інтеліґенцію! Культурний, шануючий себе народ не сміє дозволити змарнуватись ні одній такій одиниці! Задля цього треба негайно:
1. Перевести докладну статистику всіх тих учеників, що через воєнні події перервали науку, а також і тих покінчених ґімназистів, що задля цього не могли до тепер здати іспиту зрілости; цим займеться Товариство "Учительська Громада" й його філії, і туди хай негайно зголошуються дотичні ґімназисти й абітурієнти.
2. Уможливити дотичній молоді докінчити свої студії в найкоротшім часі.
3. В тій ціли заснувати при кождій нашій ґімназії особливі курси, які уможливили би згаданій молодіжи, в одному або двох місяцях, доповнити недостачі та здати вступний іспит до вищої кляси, зглядно іспит зрілости.
4. Подбати про матеріяльну забезпеку згаданої молодіжи, в часі їх науки, та біднійших помістити в бурсах, по змозі даром.
5. Для удержання їх зорґанізувати складки в грошах і харчах.
По друге, ми мусимо допомогти тій нашій молодіжи, яка тепер вчиться в наших середніх школах. Мусимо покласти собі катеґоричний імператив, що: ні одній українській дитині, яка вчиться в нашій українській школі, не вільно змарнувати ні одного року. Се вже річ нашого патріотичного учительства знайти на це способи, щоби педаґоґічні вимоги погодити із тими, що їх ставить патріотичний обовязок нинішньої хвилі. У всякому разі наш народ загрожений, у свойому істнуванню, мусить пильно стежити за вихованням й образуванням кождої нашої дитини і таким дітям, що безумовно не надаються до середніх шкіл, забезпечити дальше образування у відповідних фахових школах.
По третє, ми мусимо негайно подбати про достаточний матеріял для наших шкіл на будучий шкільний рік. Ми майже не маємо инших середніх шкіл, як цих кілька наших українських ґімназій і задля цього нам не вільно стояти на цьому становищі, що ґімназії призначені тільки для вибраних, будучих аристократів духа; отже мусимо подбати, щоби всі наші талановиті діти, які тільки вміють добре читати й писати по українськи та знають основні ділання числом, доконечно вчились дальше в наших ґімназіях; наші досвідні педаґоґи певно виховають їх на добрих й інтеліґентних горожан. Отже треба:
1. Негайно розвести широку аґітацію в цьому напрямі по всіх наших селах і місточках.
2. Зорґанізувати приготовні курси по всіх закутинах нашого краю, та подбати про доставу тієї молодіжи до вступних іспитів у відповіднім часі.
3. Заздалегідь подбати про те, щоби ця молодіж здала вступний іспит.
4. Поробити старання у дотичних властей, щоби й по феріях визначено термін для вступних іспитів так, як це було дотепер.
5. Для тих, що мимо відповідного віку не зможуть здати вступний іспит до державних шкіл, уладити приватну науку в дома, або в найблищому місточку.
6. Для тієї талановитої молодіжи, що вже перейшла приписаний вік, уможливити приготовляння до відповідньої кляси, приватною наукою.
7. Подбати заздалегідь про уладження бурс і захистів для нашої бідної шкільної молодіжи, та завчасу забезпечити для них відповідні фонди й доставу конечних харчів.
8. Переведення цілої отсеї акції поручити "Українському Педаґоґічному Товариству", та згуртувати до цеї праці всю нашу інтеліґенцію і всіх наших свідомих міщан і селян, а перше всього нашу університетську молодіж.
Четверте завдання, яке маємо тут перед собою, це віднова нашого приватного шкільництва; урухомлення та доповнення всіх дотеперішніх наших приватних середніх шкіл, засновання нових, перш за все реальних шкіл, та переведення орґанізації в ціли забезпечення їх істнування, це все праця, яку ми вже навчилися робити, та яку треба тільки наново підняти й зорґанізувати.
Оттак негаючись берімся енерґічно до відбудови нашої знищеної інтеліґенції, а швидко здобудемо кращу долю нашому нещасному народови!
[Громадська думка, 20.05.1920]
20.05.1920