Львів домовився із РКЦ

Нещодавно представники римо-католицької парафії святого Антонія у Львові звернулися із листом до президента Польщі Анджея Дуди за сприянням у справі повернення релігійній громаді споруди колишнього парафіяльного будинку, в якому розміщено музичну школу №4. Аналогічний лист було скеровано до голови Львівської ОДА Олега Синютки. Це не перше і не друге звернення представників церковної громади до влади – вони намагаються повернути майно, яке належало парафії до приходу на ці терени радянської влади, уже понад 20 років. У міській владі кажуть, що повернення будівлі (вул. Личаківська, 49а) пов’язане із певними труднощами, які влада зараз намагається подолати.

Лист до президента Польщі є не першою спробою громади церкви святого Антонія залучити до справи представників високої влади – аналогічне звернення вірні передали в грудні минулого року членам українсько-польської міжпарламентської групи.

Як пояснив кореспондентові Z представник парафії отець Станіслав Кава, такі листи не спрямовані на те, аби політизувати проблему. «Звернення до президента Польщі чи до парламентаріїв обох країн я роблю не для того, щоби зробити владі репутацію, але для того, щоби вони бачили проблему», – сказав він.

Священик пояснює, що будівля біля храму, де зараз розміщено музичну школу, до совєтів завжди належала парафії і була збудована за кошти парафіян.

«Ми завжди без цього приміщення були ущемлені, бо його збудували за кошти парафіян і воно служило матеріальною базою для храму... Нелогічно, щоби ми, маючи свій будинок під носом, ходили деінде. Якщо у вас на подвір’ї є будинок, який, по суті справи, історично був ваш – то чому повинні з нього резигнувати?» – запитує отець Станіслав Кава.

Йдеться про те, що громаді, яка налічує близько двох тисяч вірних, бракує місця для того, щоби проводити катехитичну чи культурно-просвітницьку діяльність.

За словами отця Кави, представники парафії святого Антонія намагаються повернути колишній парафіяльний будинок ще з часів перебудови, однак постійно отримують відмови.

«За часи незалежності України у нас назбиралася ціла папка листувань із представниками влади різного рівня – міської, обласної та Верховної Ради України. Уже за Садового нам відповіли, що ми можемо судитися. Це було у відписці з міської ради на наше чергове звернення. І ми це зробили. Зверталися до київського господарського суду», – розповів о.Кава.

Суд тривав кілька років – і 2013-го вирішив відхилити позов громади. Однак в апеляційній інстанції все відбулося навпаки – суд став на бік парафії. Місто подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду, який скасував рішення апеляційного і залишив у силі рішення суду першої інстанції. Підставою для скасування рішення Апеляційного суду стало те, що позивач змінив вимоги під час процесу.

Отець Кава вважає, що міська влада подала цю скаргу з порушенням термінів, але її прийняли до розгляду й ухвалили рішення. Натомість розповідає, що коли церковна громада пропустила термін подання скарги до Верховного Суду України, то їй відмовили і скаргу не прийняли. Після цього було ще звернення до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, однак там скаргу також не прийняли, оскільки позивач не пройшов усі судові інстанції в Україні.

З 2015 року тривають спроби позасудового розв’язання проблеми. Як пояснив кореспондентові Z начальник управління культури Львівської міської ради Михайло Мороз, нормативна база чітко вказує, що культові споруди, забрані за часів СРСР і перетворені на заклади культури, освіти чи медицини, можуть бути повернуті лише після того, як буде вирішено питання переселення тих установ, які там загосподарювали.

«Та ж сама проблема стосується й костелу Марії Магдалини, де розміщено органний зал, який не можна переселити. Так само це було актуально й для костелу єзуїтів, де ще кілька років тому було книгосховище – і поки силами міської ради, бібліотеки та суміжних установ не вдалося знайти відповідне приміщення, будівлю цього храму також використовували як приміщення для закладу культури. Тому поки не знайдемо місця для перенесення музичної школи, доти цього питання не можна вирішити», – пояснює Михайло Мороз.

За його словами, йдеться про музичну школу для дітей Личаківського району, відтак приміщення має бути в цьому ж районі. Зараз міська влада зупинила свій вибір на ділянці за адресою Личаківська, 105, однак щодо неї є кілька нюансів.

Раніше там була розташована військова частина, відтак земля та майно належали Міноборони. Однак за часів Януковича майно передали Винниківській міській раді.  У ЗМІ тоді писали про те, що цю ділянку планували передати під будівництво храму УПЦ (МП). Попри численні судові процеси, статус-кво залишився без змін – майно належить Винниківській міськраді, а земля – військовому міністерству.

За словами пана Мороза, на даний момент досягнуто домовленості, що Винниківська міська рада готова віддати право користування цією ділянкою ЛМР, а Львівська міська рада у листопаді минулого року прийняла ухвалу про згоду на взяття землі та майна на баланс ЛМР. Крім того, зараз юридичний департамент ЛМР активно працює з Кабміном, щоби вирішити питання із землею.

У бюджеті на 2017 рік передбачено 250 тис. грн для виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво нової музичної школи.

Начальник управління культури ЛМР розповів, що під час зустрічей з архиєпископом-митрополитом Львівським РКЦ Мечиславом Мокшицьким обговорювали питання щодо участі церкви у пошуку позабюджетних джерел фінансування – приватні інвестори чи грантові кошти.

«Митрополит попередньо дав згоду, щоби стати партнером у пошуку позабюджетної частини коштів. Зараз триває процес, він непростий, складається з багатьох процесів та рішень, які невидимі на поверхні, але міська рада має принципове бачення щодо нього», — запевнив Михайло Мороз.

Зі свого боку о. Кава наголосив – парафіяни готові допомогти місту у переселенні школи й у жодному разі не вдавалися би до того, щоби «виселяти дітей», як це намагалися подати у місцевих ЗМІ кілька років тому.

Церковна громада чекатиме на ділянку по вулиці Личаківській, 105 та спонукатиме міську владу до якнайшвидшого прийняття відповідних рішень.

 «Ми будемо чекати на цю ділянку на Личаківській, 105. А який іще вихід? Будемо штурмувати нашу міську владу. В той спосіб, який дозволяє закон, як ми до цього робили, щоби спонукати їх до скорішого прийняття рішень.  Якщо ми чекали від часів незалежності України, це уже 26 років, то почекаємо ще два», – каже о. Кава. І скрушно додає, що при цьому громада отримає «старий будинк, де у підвалі вода на півтора метра, а з даху тече». «Нам треба буде ще знайти кошти, аби довести його до пуття», – пояснює він.