Людина, що дозволила собі жити музикою. Хоч дослідники стверджують, що талановитий композитор, служачи винятково своєму покликанню, не жив, а виживав. Ті ж, хто знав вразливу та мінливу вдачу митця, кажуть, що він не міг інакше… 2 жовтня минає 150 років від дня народження Дениса Січинського – першого галицького маеcтро, що обрав собі фах композитора в час, коли ніхто не помислив би лише цим заробляти на життя.
Денис Січинський намагався реалізувати себе у всіх великих містах Галичини: Тернополі, Львові, Станиславові, Коломиї, Перемишлі. У кожному з них залишив по собі добрий слід, але не був щасливим у жодному з них.
Народився у селі Клювинці (тепер Гусятинського району Тернопільської області). У початкову школу ходив у тодішньому Станіславові, а далі навчання довелося перервати через смерть батька та матеріальну скруту. Тернопільську гімназію Січинський закінчив, коли йому було двадцять два.
Вчителі помітили його нахил до музики, і Денису було дозволено брати безкоштовні уроки у таких видатних учителів, як Лев Левицький і Владислав Вшелячинський. З останнім їхні шляхи перетнуться вже у Львові, коли піаніст-поляк стане професором консерваторії, а Січинського намовить брати тут уроки. Спершу Денис навчався на юридичному факультеті Львівського університету, але з 2-го курсу мусів полишити навчання і почати працювати.
Згодом два роки він провчився у Львівській польській консерваторії, у славнозвісного професора Кароля Мікулі – учня Фредеріка Шопена. Ще тоді Січинський заявив про себе кантатою «Дніпро реве», за яку отримав премію на конкурсі музичного товариства «Львівський Боян» (до складу журі входили такі композитори, як Анатоль Вахнянин, Генрик Топольницький і Остап Нижанківський).
«У Львові композитор міг мати постійну посаду, бо в ті часи навіть закінчена гімназія, а ще початок університету давали право бути йому урядником, - розповідає дослідниця творчості Дениса Січинського, професор Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка Стефанія Павлишин. – Він працював якийсь час у намісництві, але не такою була натура композитора. Це була типово богемна натура. Він потребував для себе особливих обставин, артистичного оточення, може, був дещо легковажний, любив побавитися. Не любив систематично працювати і це довело до того, що він мусів залишити ту посаду урядника, і почав мандрувати по різних містах і містечках, щоб прожити, заробляючи музикою. Отримавши першу премію, написавши кілька рецензій на такі нечасті тоді концерти, Січинський помандрував до Коломиї», - провадить Стефанія Павлишин.
З приїздом композитора в це прикарпатське місто 1893 року тут пожвавлюється музичне життя. До Коломиї Денис Січинський переніс зі Львова традицію хорового мистецтва – заснував «Боян». Згодом він долучився до створення відділів цього Товариства в Перемишлі, Станіславові, Бережанах.
«У 1894-му – знову Львів. Це рік створення першого українського товариства зі збирання фольклору, – розповідає Стефанія Павлишин. – До складу цього товариства входили такі визначні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Філарет Колесса, Остап Нижанківський, Осип Роздольський і Денис Січинський».
Композитор брався за будь-який підробіток: співав у чоловічому квартеті, переписував ноти, давав панянкам приватні уроки гри на фортепіано, виступав музичним критиком. Зі Львова Січинський переїхав до Перемишля. У 1895 році навколо нього обертається музичне життя цього міста: Січинський диригує у перемиському «Бояні». Покинувши Перемишль, опиняється в селі Дроговиж тодішнього Стрийського повіту. Тут у 1896 році працював вчителем музики у сиротинці. Життя галицького музиканта, як він сам писав, було схоже на артистичну «циганерію», «себ’то перекидування ся з місця на місце і зв’язана тісно з нею [«циганерією»] композиторська і педагогічна діяльність» ¹.
Другий приїзд Дениса Січинського до Коломиї був справжнім випробуванням, каже Стефанія Павлишин. У місті поширилася епідемія чуми. «Він ледве пішки не йшов туди, а там зіткнувся з дуже важкими переживаннями», - розповідає пані професор.
Якщо доти мандрівний композитор не затримувався в одному місті понад рік, то в Станіславові він провів останні десять літ свого життя (1899–1909). То був період найбільш інтенсивної праці та музично-громадської діяльності Дениса Січинського. Він пише хори на вірші українських класиків, зокрема Івана Франка («Даремне, пісне», «Пісне моя», «Непереглядною юрбою»), Миколи Вороного («Нудьга гнітить») тощо. У хорах і солоспівах найкраще проявився музичний талант Січинського. «Він був неперевершеним мелодистом, - каже Стефанія Павлишин. – Композитор не тільки схопив особливості української мелодії, такої чарівної, плинної, мрійливої, але ще до того він мав оригінальний талант, це не було повторення попередніх зразків, це було щось нового. Його солоспіви беруть у свій репертуар найвизначніші українські співаки. Так, Соломія Крушельницька дуже любила співати «Бабине літо», - додає дослідниця.
У 1905 році вперше окремою збіркою виходить 14 романсів на музику Дениса Січинського. Серед них музикознавці вкотре виділили солоспіви на слова Івана Франка, найбільш вдалим вважався «Як почуєш вночі».
У Станіславові вже діяло товариство «Боян», а Січинський заснував при ньому першу в місті дитячу музичну школу. Згодом взявся відкривати музичне видавництво. Вийшло кілька видань, які друкували в Лейпцигу високоякісною на той час технікою. Серед них альбом романсів Дениса Січинського, збірка українських патріотичних пісень для голосу з фортепіано, яка починалася з «Ще не вмерла Україна», збірка для дитячих голосів та інші. Однак видавництво існувало недовго через брак фінансування.
Все ж із бурлацьким життям Дениса Січинського було покінчено: він вкладає всі сили у розвиток музичної діяльності краю, незважаючи на підірване внаслідок депресій і поневірянь здоров’я. У довколишніх селах (Угорниках, Микитинцях, Вікторові, Радчі) композитор організовує хори: «Деякі з хорів на багато років пережили свого диригента, а традицію хорового співу бережуть і до нині, - розповідає Стефанія Павлишин. – Хор села Микитинці ще в 1938 році отримав першу премію на конкурсі аматорських хорових колективів».
Є цікавий спогад Марії Якубович-Качмарської, доньки одного з станіславівських приятелів Дениса Січинського, Євгена Якубовича. Вона писала його, перебуваючи на еміграції в США. Виявляється, Денис Січинський так і не мав у Станіславові власного помешкання. Він мешкав у Якубовичів, навчаючи натомість їхню доньку музичної грамоти.
«Всі члени родини називали його Дизьом. Це була людина середнього росту, незвичайно скромна. В розмові був дотепний, хоч хвилями дещо загамований. Характер мав хрустальний, а душу благородну і ніжну. В житті не умів давати собі ради, тому охоче перебував у нас, і добре почував себе, маючи щиру опіку і мойого батька за друга» ².
Учениця Січинського описує типову для маестро поведінку, яка свідчила про його одержимість музикою, що в поєднанні з навіяними роками пошуків песимізмом і безпорадністю не давала йому спокою ні вдень, ні вночі. «… Сумерком – ввечорі засідав до фортепіяну і творив свою музику. Цілу ніч працював, аж до білого дня, а ранком, проснувшись трохи, ще раз переглядав свої ноти і… дер, або палив їх. Мій батько, зорієнтувавшися в чому діло, заходив рано до кімнати Дизя і забирав його композиції, заки він зміг завершити своє нищівне діло…».
Є у спогадах Марії Якубович і натяк на нерозділене кохання, яке спіткало Дениса Січинського в останні роки життя (помер він на 44-му році життя). Скрипаль і музикознавець Євген Цегельський також згадував, що Січинський «був залюблений кілька разів і сильно це переживав та одружитися не міг хоч би тому, що він в розумінні тодішніх людей не був ніякою «партією» ³.
В архівах музичної редакції Львівського радіо збереглася програма доктора мистецтвознавства Стефанії Павлишин, де вона оповідає ще один цікавий факт з життя Дениса Січинського. Відомо, що перу композитора належить перша у Західній Україні опера «Роксоляна», яку свого часу належно не оцінили у музичних колах. Цей масштабний твір на три дії Денис Січинський написав у Бережанах 1908 року. То було перше серйозне замовлення, яке мало принести композитору чималі гроші.
«Думку про створення опери піддав Січинському священик Лев Джулинський (патріотично налаштований церковний письменник і видавець. – Авт.) з-під Бережан. Колись музикознавці запевняли, що це був експлуататор, який змушував Січинського написати оперу, той не хотів, мучився в тому селі Лапшин під Бережанами, але, з іншого боку, Січинський не мав би умов для створення опери, якби хтось йому не давав підтримку матеріальну, – розповідала Стефанія Павлишин у радіопрограмі до 125-ліття композитора. – Лев Джулинський склав умову з Січинським про те, що він має задурно в нього проживати, Джулинський його годує, а ще й дає йому певну суму – немалу на ті часи – 3 тисячі корон, якщо Січинський напише цю оперу. Треба знати натуру цього композитора: він не міг довго сидіти і працювати систематично, тому писав невеликі музичні твори, лише зрідка кантати. Лібрето поета Луцика було жахливим, написане москвофільським «наречієм», і все ж таки Січинському вдалося написати дуже талановитий твір «Роксоляна». Головна героїня трактована Січинським як постать лірична, мрійлива. На жаль, такий же відбиток є на постаті султана, який не має характеристики такої, як би ми собі сьогодні хотіли уявити – жорстокого, а принаймні, енергійного героя. Турки трактовані в дещо комедійному плані. Зате хори невільників, хори українців – це є чудовий здобуток Січинського, і пролог-епілог під тим оглядом є найкращим. Партія Роксоляни дуже вдала, може дещо сентиментальна, але тут дар мелодійності композитора прозвучав у повну силу», – розповідала Стефанія Павлишин 25 років тому в ефірі Львівського радіо.
Музикознавець згадала про подальшу долю твору: «На жаль, показати будь-що з цієї опери неможливо, тому що вона не виконується, її грала мандрівна трупа Садовського: у 1912 році ця опера була поставлена в Києві, відтоді вона не звучала. Твір вимагає редакції. Січинський встиг написати три дії в клавірі і другу дію в партитурі. Все одно вона вимагає переробки, бо Січинський ніколи не чув свого твору у виконанні оркестру».
Нещодавно Стефанія Павлишин повідомила «Z», що до цьогорічного ювілею є оркестровка і редакція опери «Роксоляна» композитора Мар’яна Кузана з Франції, який зробив це на замовлення з Торонто ⁴.
Денис Січинський не зовсім дотримав угоди з Джулинським, яка важила для нього 3 тисячі крон: він утік до Бережан і там проживав у готелі. Після себе залишив неоплачені рахунки, які священик мав клопіт оплатити.
«В останніх роках свойого ще молодого життя розвинулася у нього тяжка недуга, якій його слабий організм не зміг опертися», - пригадує Марія Якубович-Качмарська. Приятелі пропонували Січинському шукати порятунку у віденських медиків, але він втік навіть із львівської лікарні, бо розумів, що вже ніщо його не врятує. Помер у Станіславові у великій бідності. Цікаво, що на похорон композитора зійшлося дуже багато людей, отже, громадськість вже тоді розуміла значимість його таланту, проте так і не змогла підтримати генія за життя.
За роки поневірянь і пошуків композитор зміг написати чимало творів, які виконувалися ще довго після його смерті. Це кантати: «Дніпро реве», «Лічу в неволі», «Минули літа молодії», «Витай, архиєреє» (з присвятою станіславівському єпископу Григорію Хомишину), хорові композиції «Пісне моя», «Непереглядною юрбою», «Даремне, пісне», зразки духовної музики, зокрема «Літургія», частини якої до нині виконують церковні хори. Перлинами стали солоспіви Дениса Січинського: «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «І золотої, і дорогої», «Дума про Нечая», «У мене був коханий край» (на слова Гейне). Ще під час гімназійних років Січинський займався обробкою народних пісень, зокрема, він є автором відомої «Чом, чом, земле моя» на вірші Костянтини Малицької.
«Крім продовження традиції українських хорів і написання прекрасних мелодій, Денис Січинський має ще одну велику заслугу у музичному мистецтві, - каже Стефанія Павлишин. – Він впровадив психологізм в український романс, а особливо в український хор. Він інакше підходив до тексту, звертав велику увагу на слова, тому його хори, наприклад, на вірші Франка трактують як своєрідну декламацію», - додає музикознавець.
ПРИМІТКИ:
¹ Павлишин С. Життєвий і творчий шлях композитора // Сайт Дениса Січинського.
² М.Якубович–Качмарська.3 Денис Січинський // «Свобода». – 1953. – 10 квітня. – №84
³ Павлишин С. Життєвий і творчий шлях композитора / Сайт Дениса Січинського.
⁴ Стефанія Павлишин – про видатних ювілярів 2015 // Zbruch, 30.07.2015
01.10.2015