РОЗМОВА ЧЕТВЕРТА: Я ЗНАЮ, ЩО… Я НЕ ЗНАЮ, ЩО САМЕ…
(попередню частину див. тут)
Ю.Т.: Ми говорили, Яцеку, про «революцію», щоб назвати те, що відбувається в Церкві після останнього Собору…
Я.Ж.: …і що виразилося у новому катехизмі…
Ю.Т.: …і прийшли до висновку, що це революція в коперніканському сенсі. Зверни увагу на ще один елемент цієї революції, а саме на присутність у новому катехизмі так званої апофатичної теології¹. В тридентському катехизмі апофатична теологія принципово відчутня.
Я.Ж.: Апофатичної теології, тобто якої?
Ю.Т.: Такої, яка стверджує, що про Бога ми можемо краще знати те, ким Він не є, ніж те, ким Він є. Якщо дозволиш… У новому катехизмі є таке твердження св.Томи… Прочитай.
Я.Ж.: «Ми не можемо осягнути в Богові те, що Він є, але тільки те, чим Він не є і як інші істоти співвідносяться з Ним»².
Ю.Т.: Застосуймо ці слова до постаті Авраама. Треба сказати так: незважаючи на зустріч у пустелі, Авраам і далі краще знав, ким Бог не є, ніж ким Він є. І це негативне знання вплинуло на його життя.
Я.Ж.: Він знав, що Бог не є людиною, підвладною людським обмеженням…
Ю.Т.: …але не дуже розумів, ким Бог є. І тому свій людський досвід накладав на бачення Бога. Вольтер казав, що якщо Бог створив людину за своїм образом і подобою, то людина віддячує Йому тим самим із лишком. І звідси випливає потреба апофатичної теології, тобто тієї, яка б очищала…
Я.Ж.: …Бога від нальоту, витвореного завдяки нашій схильності до Його очоловічення…
Ю.Т.: …завдяки нашій уяві, нашим спогадам, образам, почутим смислам.
В "Катехизмі" сказано, що потрібно бути дуже обережним із мовою, якою говориться про Бога. Коротко зупинімося на проблемі мови. Я би тут хотів виразно розділити два аспекти мови. Те, «що ми розмовляємо», і те, «що саме ми кажемо».
Факт, «що ми розмовляємо», дуже важливий. Подією величезної ваги у житті кожної людини є те, що хтось до неї промовив. Урвав мовчанку, вивів мене з анонімності.
Я.Ж.: І себе також…
Ю.Т.: І себе.
Я.Ж.: …стосовно мене.
Ю.Т.: Поставив себе переді мною. Виявив себе.
Я.Ж.: Якщо ти говориш до мене, це означає, що ти існуєш і мене зауважуєш.
Ю.Т.: Я би сказав: бачу себе завдяки тобі. І Авраам набув того досвіду в пустині, досвіду вибраності. Він позбувся анонімності. Виявилося, що він є кимось більшим, аніж однією з піщинок у пустині.
Я.Ж.: Водночас він довідався, що Бог існує, бо оскільки говорить, то мусить бути.
Ю.Т.: Так! Так! Так! І власне від цього починається революція у людському житті. Людина стає центром – центром для Бога, – адже Бог промовив до Авраама. А Бог став центром для людини, бо людина замислюється над тим, що Господь Бог сказав. Прислухається, старається зрозуміти, що саме Творець хоче їй повідати. Тут видно різницю між тим, «що відбувається розмова», і тим, «що саме сказано».
Я.Ж.: Бо те, що Він говорить, є певним фактом, а те, що саме Він каже, залежить від нашого зрозуміння.
Ю.Т.: Звичайно.
Я.Ж.: Ти кажеш мені щось, і я або розумію, або не розумію.
Ю.Т.: Кожен розмовляє власною мовою, кожен із нас перекладає кожне чуже слово на мову власної уяви. І так само й Авраам намагався перекласти поклик Бога мовою власної уяви. Бог дав йому якусь обітницю, розбудив у ньому надію – розпочалося велике випробування людської надії. (Ми ще повернемося до цієї теми). І вже незабаром Авраам почув, «що саме Бог каже». Пам’ятаєш ту сцену із Біблії?
Я.Ж.: «Віддай сина!»³
Ю.Т.: Так. Віддай сина! Віддай сина!
Я.Ж.: Так Авраам почув.
Ю.Т.: Так почув.
Я.Ж.: Бо що насправді сказав Бог, того ми не знаємо…
Ю.Т.: Того не знаємо, але знаємо, що він так почув. Слухай-но тепер уважно: над цим варто задуматися. Чому така думка взагалі виникла в людини? Бо, як потім виявилося, то була лише спокуса самого Авраама. Як це відбувається, що така спокуса взагалі у людей виникає? До цієї спокуси варто приглянутися. Я сказав би: це перша релігійна спокуса, якої зазнала людина, зустрівши Бога в пустині. Спокуса «віддати сина».
Я.Ж.: Спокуса жертвоприношення.
Ю.Т.: Так. Але якої жертви? Не будь-якої. Не вівці, не барана, не вола. А власне сина. А ми знаємо, як сталося, що той син народився. Єдиний син, довгоочікуваний, дуже бажаний. Отже, який сенс має спокуса принести Богові в жертву власне того сина? А такий, що коли ти зустрів найвищу цінність, то хочеш їй посвятити те, що тобі найближче. Тоді я переконаюся, чи ти справді мене любиш. Чи ти відчуваєш цю спокусу?
Я.Ж.: Ти питаєш, чи схотів би я віддати сина?
Ю.Т.: Ні-ні. Чи ти мав у житті такі спокуси, коли зустрів якусь цінність…
Я.Ж.: Так…
Ю.Т.: …високу цінність, і тоді постала проблема з тим, що ти маєш найближчого. Щоб показати, що я тебе кохаю, я ладний…
Я.Ж.: Пожертвувати чимось дуже важливим.
Ю.Т.: Хочу це щось пожертвувати – щось дуже важливе, щось дуже близьке. Це надзвичайно людське. Але мені здається – коли уважніше придивлюся до цієї спокуси, – що це спокуса усякого тоталітаризму. Візьми історію тоталітаризму останніх часів. У чому полягає тоталітаризм?
Я.Ж.: У тому, що якійсь одній вартості ти підпорядковуєш усі інші.
Ю.Т.: Справді?! Тоді ти мусиш доносити на найближчих. Не тому, що тебе примушують, а тому, що така жертва тебе вабить. Син доноситиме на батька, брат донесе на брата.
Я.Ж.: Але, чи це власне релігійна спокуса?
Ю.Т.: Уяви собі, що саме так я вважаю. Тоталітарна спокуса в основі своїй є релігійною спокусою. Вона мені схожа на першу релігійну спокусу, якої зазнають у світі, де немає доброго Бога.
Це справді трагічна спокуса: «віддай сина» – тобто, вбий, – і тоді доведеш, що любиш мене понад усе!
Я.Ж.: В ім’я найвищого добра твориш «благе зло».
Ю.Т.: Засвідчуєш! Це К'єркегор каже, що в ім’я релігії ти відставляєш убік моральність. Такий конфлікт справді існує!
Я.Ж.: Але…але…
Ю.Т.: Почекай! З точки зору моральності Авраам-батько є вбивцею.
Я.Ж.: …але ж ти підважуєш сенс релігії.
Ю.Т.: Певної релігії! З точки зору тієї релігії Авраам є героєм. Однак з точки зору моральності батько був би вбивцею. Відчуваєш, про що тут ідеться? Що тут народжується? Яка це людська історія?!
Я.Ж.: Найвище благо обґрунтовує найбільше зло! І тут, у новому катехизмі, є відповідь, як собі з такою драмою впоратися?
Ю.Т.: Відповідь є!
Я.Ж.: Відповідь, якої не було у попередньому, тридентському катехизмі?
Ю.Т.: У кожному разі, вона не була такою виразною.
Я.Ж.: Та відповідь – це скептицизм?
Ю.Т.: Говорячи у найширшому сенсі, нею є апофатична теологія. Нагадай ще раз той текст.
Я.Ж.: «Ми не можемо осягнути в Богові те, що Він є, але тільки те, чим Він не є і як інші істоти співвідносяться з Ним». Це означає, що ми також не можемо з цілковитою впевненістю сказати, що саме Він до нас промовляє?
Ю.Т.: Але…
Я.Ж.: Чи так?
Ю.Т.: Але ти можеш сказати, що Він промовляє.
Я.Ж.: Однак не можеш бути впевненим у тому, що саме Він сказав?
Ю.Т.: Стосовно цього потрібно бути дуже критичним.
Ти маєш досвід того, «що Він промовляє», отже, ти не покинутий, знаєш, що коли Він до тебе говорить, то ти не є першою-ліпшою пір’їною, яку носить вітер. Але те, «що саме Він каже», проходить крізь фільтр усіх твоїх почуттів, емоцій, досвіду, обмежень, асоціацій, ремінісценцій – крізь фільтр усього механізму твого людського сприйняття.
Я.Ж.: Чи то цей фільтр зумовлює, що поява capax Dei мусить супроводжуватися усвідомленням суб’єктивізму віри?
Ю.Т.: Так.
Я.Ж.: Бо той факт, що людина визнає себе відкритою безпосередньо для Бога, перестає бути загрозливим, якщо немає впевненості, що ми зуміємо того Бога зрозуміти? Сapax Dei стає менш небезпечним?
Ю.Т.: В якому сенсі менш небезпечним?
Я.Ж.: Якщо навіть ти чуєш той голос Бога, який каже тобі: «віддай сина», «вбий сусіда», «дай комусь у чоло», то від св. Томи ти знаєш, що не можеш бути впевненим, що справді Бог тобі сказав. По суті справи, певне лише те, що ти так почув, що ти так Його зрозумів.
Ю.Т.: Але вся проблема полягає в тому, що коли ти маєш таке релігійне переживання, то вже тобі не до читання Томи. Береш лома і лупиш.
Я.Ж.: То може варто заборонити людям релігію як джерело таких потворних небезпек?
Ю.Т.: Тут знову повертається проблема, про яку ми говорили – «я вірую» означає: «ми віруємо». Іншими словами: видно потребу контролю з боку апофатичної теології, а опосередковано – з боку братів, котрі також вірують. Тут з’являється потреба присутності Церкви. Бо коли ти чуєш голос Бога, ніхто ззовні вже тебе не стримає. Але тебе може стримати той, хто вірить разом із тобою.
Я.Ж.: Себто, тим, хто чують голоси, ти радиш щоб піти й спитати: «Брати, чи то можливо, щоби Бог таке мені сказав?».
Ю.Т.: Приблизно так. Ти завжди можеш порівняти свою віру з вірою інших людей. І тоді ти натрапиш на Христа, який скаже: «Вклади меч у піхву». Це означає: «Коли хочеш щось засвідчити, то сам іди на той жертовник, а не посилай туди сина чи сусіда, котрий вірить інакше».
Я.Ж.: Але в тій фразі з Томи є ще щось, що здається мені важливим, може навіть ключовим: сумнів у абсолютності також і тієї істини, яка міститься в цій книжці. Оскільки ми не знаємо, що саме Бог нам каже, а принаймні не можемо бути до кінця в тому впевнені, то ватиканський катехизм мовить: «Думаємо, що так добре», «Гадаємо, що істина є такою». На відміну від попереднього, тридентського катехизму, який казав: «добре отак», «істина отака».
Ю.Т.: У кожному разі, цей катехизм безсумнівно запроваджує елемент здорового сумніву стосовно того, «що саме потрібно вважати».
Чудово про це пише св. Хуан де ла Крус, який каже, що релігійне життя подібне на мандрівку вгору, а вся проблема полягає у тому, щоб не затримуватися на етапах цієї мандрівки. Подорожуєш, бо маєш досвід чогось абсолютного. Бог каже: «Де ти? Ходімо!». Але щоразу, коли ти робиш крок угору, навколо тебе міняється краєвид.
Тут видно, як те, що релятивне, пов’язується з тим, що в світі абсолютне. Абсолютне те, що Бог до нас промовляє, і те, що Він благий, – це абсолютно. Благо – що Він велить нам сходити щоразу вище й вище. А те, що ти в даний момент бачиш, що здатний побачити і як саме ти це побачиш, залежить від того, на який рівень ти піднявся.
Я.Ж.: Якою мірою підготовлений до того, щоб почути.
Ю.Т.: Якою мірою підготовлений, який бачиш горизонт, які знаєш краєвиди.
Я.Ж.: Досвіду, минулого…
Ю.Т.: Отже, сенс драми, яку пережив Авраам, по суті справи, дуже простий: Бог Авраама – це не Бог, який зазіхає на твої найближчі вартості. Це Бог, завдяки Котрому ти маєш те, що тобі найближче. Це Бог, Котрий пов’язує тебе із тим, що тобі найближче.
Оце і є та перспектива апофатичної теології, котра руйнує впевненість, але будує мислення. Позбавляє ілюзії істини, але завдяки цьому наближає до істини.
__________________________
¹ О. Ю. Тішнер уживає польський богословський термін "negatywna teologia", відповідником якого в українській богословській практиці є поняття "апофатична теологія" (від давньогрецького ἀποφατικός – "негативний").
² Артикул 43. Процитовано: Св. Тома Аквінський, Сума проти язичників, 1, 30.
³ Дослівно в Книзі Буття сказано: " Бог сказав: `Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу" (Бут 22. 2, пер. Хоменка).
Переклав Богдан Панкевич
Редактор перекладу Андрій Павлишин
15.01.2017