Культура проти війни: в столиці Великої Британії вдруге відбувся фестиваль Київські Арт Сезони
«Культура проти війни» – маніфест, що нині визначає творчість українських митців й спрямовану дію всього культурного фронту. Сучасне українське мистецтво стало засобом опору варварському агресору, застерігаючи світ про небезпеку його існування й руйнації людських цінностей.
Зверніть увагу: більшість останніх кінострічок, музичних і літературних творів, театральних вистав, художніх полотен і світлин насичені сюжетами й образами жорстокої реальності. Тональність і кольори різко змінились: картини художників яскравіють багряними й темно-синіми, аж до чорних, відтінками, у фіксуючих війну кінокадрах лунають звуки вибухів снарядів і сирен тривоги, а в музиці, наповненій емоціями болю й страждання, озвучуються тембри смертоносної зброї, яка часом навіть потрапляє на концертну сцену («Пісні ненароджених» Романа Григоріва для ракети, вокалу і струнних у виконанні на «інструменті», складеному з гільзи російської ракети Ураган 9М27К).
… Десь такі враження виникли після побаченого-почутого-відчутого під час осінніх Київських Арт Сезонів у Лондоні (попередні відбулись у червні): у тій самій локації – історичній будівлі Old Sessions House, ті ж організатори – постійний представник української культурної дипломатії, центр духовної культури України Дім Майстер Клас та його британські партнери Old Sessions House, Art Shield Foundation-Edward Akrout i Wesley Swolfs, той самий калейдоскопічний формат нон-стоп подій – художні та фото-виставки, концерти, панельні дискусії, демонстрація кінострічок і навіть частування ексклюзивною авторською кавою. Звісно, українська сторона розширює можливості масштабного проведення міжнародних промоцій української культури, долучаючи такі інституції, як Український інститут, Фонд «МХП-Громада», Асоціація «Дивись українське», Об’єднана ініціатива Кримського фронту, кіностудія імені Олександра Довженка. (Збір від заходів, що їх здійснює Дім Майстер Клас, іде на підтримку українських митців та української творчої спільноти).
Пленарні дискусії. Фото: Софія Бенедюк.
Нібито небагато, всього три місяці, які відокремлюють перші лондонські Київські Арт Сезони від других, але ще більш потужною виявляється мистецька дійсність України, де митці, об’єднані спільною метою, самі стають військовими. Ось приклад: у програму осінніх Київських Арт Сезонів організатори включили показ вражаючого жорстокою правдою про війну повномасштабного документального фільму «Culture vs War» («Культура проти війни»), де воїни-захисники – актори й режисери Ахтем Сеітаблаєв, Михайло Іллєнко, Євген Нищук, письменник Сергій Жадан, фотограф Сергій Михальчук, музиканти Тарас Компаніченко, гурт «Антитіла» й інші митці діляться думками, власним військовим досвідом, а їх розповіді переривають моторошні кадри руїн, людських поневірянь, спустошення рідної землі.
Експозиція світлин Сергія Михальчука. Фото: Софія Бенедюк.
Здавалося б, демонстрована перед тим стрічка «Краса» (кіно-репортаж з відомого київського фестивалю Bouquet Kyiv Stage-2024) різко контрастує із зафіксованими картинами руйнації й страждань, утім сутність і звертання до всіх нас спільні – загроза втратити смисл буття й красу творчості вимагає єднання сил для захисту й рятунку. Про це і багато інше говорили під час публічної дискусії український актор Ахтем Сеітаблаєв і його англійський колега, засновник Art Shield Едвард Акроут.
Ахтем Сеітаблаєв та Едвард Акроут (панельна бесіда). Фото: Софія Бенедюк.
Одягнений в армійський однострій, досвідчений військовий і культурний дипломат Ахтем Сеітаблаєв відповідав на часом гострі запитання Едварда. Досконалою українською мовою Ахтем висловлював думки і впевненість усіх тих, хто безмежно відданий Україні:
– Як сказано у фільмі «Краса», ми можемо створювати і вміємо цінувати красу. Адже цінності в нас спільні, тому й виборюємо їх разом. За це ми сьогодні й воюємо, як воюємо за наші землі, за Україну. В час війни народжується величезна, пасіонарна синергія українців, і ти розумієш, що вбити нас можна, перемогти – ні. Але ми точно переможемо – зброєю і культурою!
Світлина Сергія Михальчука. Свято-Георгіївський скит Свято-Успенської Святогірської лаври, 2022 рік.
На запитання Едварда «чого домагається ворог?»:
– Ворог точно знає, що він робить, знищуючи пам’ятки архітектури, мистецтва, школи, бібліотеки, бо має впродовж багатьох століть мету – не дати можливість читати книжки рідною мовою, вивчати історію, користуватись світовими джерелами пізнання, тобто робить усе те, що підкорює і знищує націю.
Ахтем навів красномовний приклад: у той час, коли було зібрано з британськими друзями та передано в Україну 25 тисяч книг англійською мовою, росія відправила на тимчасово окуповану територію два з половиною мільйони (!) книжок російською. Після відповідей на запитання аудиторії Ахтем пообіцяв привезти в Лондон заснований ним у Києві Театр ветеранів війни, котрі самі створюють вистави і грають у них. Насамкінець висловив упевненість у зустрічі в його рідному Бахчисараї.
Авторка книжки "PUNISHING PUTIN" Стефані Бекер. Фото: Софія Бенедюк.
Тема війни стала головною і під час презентації книжки «PUNІSHING PUTIN» («Караючи путіна»). Ось таку блискавичну реакцію на війну в Україні демонструють сьогодні англійські публіцисти! Авторка цього великого за обсягом видання – британсько-американська письменниця і журналістка Стефані Бекер, котра нині робить репортажі в Україні і яка буквально напередодні Сезонів повернулась з Харкова. Дуже влучно підмітила незмінна організаторка всіх подій Дому Майстер Клас Ірина Буданська: презентація книги символічно відбулась у будівлі колишнього суду – там, де вершилось високе правосуддя. І наче документи воєнних злочинів сприймались вражаючі світлини, що їх зафіксував з найгарячіших точок України фотохудожник Сергій Михальчук – володар «Срібного Ведмедя» Берлінського кінофестивалю й багатьох міжнародних відзнак за кращу операторську роботу, номінант на премію Оскар.
Після побачених з екрана і світлин трагічних епізодів війни, картини Ганни Криволап і Давіда Шарашидзе наче повертали до повсякденної краси та гармонії (можливо, ідею протиставлення й передбачали контрасти «Сезонів»?). Буяння радості життя випромінювали натюрморти, пейзажі, керамічні вироби Давіда Шарашидзе – українського художника грузинського походження. Червоні й багряні відтінки та домінуючий атрибут його творів – плід граната акцентували сакральну символіку історичної вітчизни митця. (До речі, соковитий гранат є основою й напою flat red від Вадима Грановського. «Кава з українською душею», як називає свій бренд її автор, супроводжувала всі події Сезонів).
Твори Давіда Шарашидзе. Фото: Софія Бенедюк.
Колорит і сюжети картин Ганни Криволап теж «ідентифікують» національну приналежність мисткині: графічна простота малюнку й експресивність її образної палітри, насиченість яскравих контрастних кольорів перенесли на стіни старовинного лондонського палацу архаїчні мотиви народного мистецтва і, водночас, внесли відчуття тривоги. Невипадково, виставка художниці мала назву «Київ у кольорах війни».
Знаковою подією київського фестивалю в Лондоні стала також демонстрація легендарного фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Показ відреставрованої стрічки в столиці Великої Британії, а перед тим на Венеційському кінофестивалі відбулись у ювілейний рік – 100-ліття від дня народження геніального українського кінорежисера та 60-річчя створення його фільму. 60 років тому «Тіні забутих предків» Коцюбинського-Параджанова стали попередженням-набатом проти репресій в Україні. А сьогодні кіно-полотно, де вирує стихія національної культури – етнічні архетипи, народні традиції, фольклорні мелодії – немов попереджає про небезпеку та загрозу їх зникнення.
Київський ансамбль "АртеХатта". Фото: Леся Олійник.
Озвучена у фільмі Мирославом Скориком краса карпатських гір, прадавніх обрядів і романтичне кохання Івана й Марічки наче «зійшли» з кіноекрана на сцену лондонського Old Sessions House: енергетику шалених гуцульських танців підхопив феєричний виступ київського струнного ансамблю «АртеХатта». Емоційна температура музики, її виконавців і вдячних слухачів зашкалювала. Очільниця й засновниця ансамблю, блискуча українська скрипалька, донька видатного музиканта Мирослава Которович уклала музичну програму, як втілення ідеї-симолу: «У кожного з нас є клітинка України. Мова не про «код нації» і навіть не про любов до України. Це про присутність України у Всесвіті через кожного з нас». Задум Мирослави та назву концерту «Дума про Дім» надзвичайно виразно «розкривала» музика творів Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Ганни Гаврилець і їх молодших колег – Золтана Алмаші, Віталія Вишинського, Віктора Рекала, Ксенії Стеценко.
Крим – Україна. Фото: Софія Бенедюк.
Але чи не найбільшу слухацьку аудиторію зібрав виступ української співачки казахського походження Назгуль Шукаєвої. Заворожливий, часом епатуючий спів Назгуль у стилі етно-джазу, з елементами горлового співу та містичних звуків шаманської музики зачарував і захопив публіку. Емоційного драйву додавали віртуозні музиканти – британський піаніст Девід Гордон, японський перкусіоніст Кобо й український контрабасист Антон Сизько. Цей концерт із символічною назвою «Я вірю» став завершальним для Київських Сезонів.
Співає Назгуль Шукаєва. Фото: Софія Бенедюк.
Саме таким, життєствердним акордом і мав закінчитись фестиваль Київські Арт Сезони, що демонстрував Лондону сучасну культуру України, як силу краси і могутнього спротиву, як єдність розмаїтих національних проявів, як частину європейського мистецького простору.
P. S. Під час Київських Арт Сезонів у Лондоні, в Оксфорді, теж з великим успіхом звучала українська музика у виконанні «Київської камерати» й зіркової української скрипальки Богдани Півненко. І в той самий час, в Українському Домі в Лондоні гурт Kobzar Armada знайомив англійців з бандурним мистецтвом України. Можливо, Art of Ukraine стане згодом постійним членом Англійського клубу високого мистецтва?
