РОЗМОВА П’ЯТА: ВІРА ШУКАЄ ЗРОЗУМІННЯ
(попередню частину див. тут)
Ю.Т.: По суті справи, Яцеку, ті напруги, які колись допровадили до розламу в Церкві, до реформації та контрреформації, ті напруги, які стали причиною розколу західного християнства і джерелом протестантизму, – всі вони до певної міри чинні й досі. Можна сказати, що це напруга між прагненням до максимального об’єктивізму в релігії…
Я.Ж.: …тобто до впорядкування віри…
Ю.Т.: Так. …і прагненням до максимального суб’єктивізму…
Я.Ж.: …тобто до свободи.
Ю.Т.: Свободи, індивідуальності, неповторності.
Я.Ж.: Отже у Церкві все ще існує напруга між суб’єктивізмом і об’єктивізмом, тобто між свободою і порядком.
Ю.Т.: Так, і тридентський катехизм був ближчим до об’єктивізуючої тенденції. Там є якісь сліди суб’єктності віруючого, але переважно, під впливом схоластичної методології зобов’язуючою була об’єктивована релігія.
Я.Ж.: «Церква тобі каже, як є, а ти мусиш так вірити і так свою віру переживати».
Ю.Т.: Так.
Я.Ж.: Але це змінилося…
Ю.Т.: Змінилося. Ми тепер перебуваємо на стежці коперніканської революції у новому катехизмі. А коперніканська революція не полягає у тому, що об’єктивізм перейде в суб’єктивізм, або суб’єктивізм у новий об’єктивізм, але в тому, що ми шукатимемо якогось синтезу цінностей суб’єктивізму і об’єктивізму. Бо виявляється, що ці цінності не суперечать одні одним, що їх можна поєднати однією методикою, одним способом релігійного мислення.
Я.Ж.: Стільки свободи, тобто суб’єктивізму, скільки можливо, стільки об’єктивізму, тобто правил, скільки необхідно?
Ю.Т.: Саме так. І правило св. Авґустина: «fides quaerens intellectum¹» є тут добрим орієнтиром. Але це правило має також свій аналог у словах св. Іринея з Ліону. Прочитай ці слова св. Іринея, які процитовані у катехизмі.
Я.Ж.: Я їх шукатиму, а ти тимчасом поясни мені ще одне. Адже св. Авґустин жив за одинадцять століть до Тридентського Собору, тож ідея, до якої повертається сучасна Церква, є старшою за катехизм, який її заперечив…
Ю.Т.: Св. Авґустин був, я б сказав, одним із головних натхненників реформації. Тому тридентський катехизм дуже обережний у сприйнятті авґустиніанських ідей. На відміну від сучасного ватиканського катехизму.
Я.Ж.: Який відкрив шлях до реформаторського мислення.
Ю.Т.: Вже в розділі, про який ми зараз говоримо, більше цитат із св. Авґустина, ніж із св. Томи Аквінського.
Але подивися на Іринея.
Я.Ж.: Іриней пише так: «Слово Боже оселилося в людині і стало Сином Людським, щоб привчити людину розуміти Бога і привчити Бога жити в людині, згідно з волею Отця²».
Ю.Т.: Вимальовуються тут мені постаті двох людей – жінки і чоловіка – котрі освоюються одне з одним. Потрібне ж бо щось таке, як «освоєння» жінки чоловіком, чоловіка жінкою…
Я.Ж.: Але це стосується нас, людей, природа яких обмежена.
Ю.Т.: І ці стосунки катехизм слідом за Іринеєм переносить на відносини між людиною і Богом.
Я.Ж.: Але таке перенесення позбавляє Бога всюдисущості, всемогутності…
Ю.Т.: Так.
Я.Ж.: Гуманізує Його. Зводить Його до рівня людини, яка мусить адаптуватися, еволюціонувати, мусить вічно вчитися.
Ю.Т.: Бо в мить створення людини Бог обмежив свою власну свободу. Він досконалий, безконечний, всюдисущий, але й також з цієї причини може обмежувати сам себе. І обмежує себе тоді, коли створює свободу людини, коли формує вільну людину. Тут є дуже гарна, захоплююча метафора, яка знайшла своє відображення у «Пісні над піснями». Бог і людина повинні спочатку освоїтися один з одним. «Слово стає тілом», приходить до людини, щоб у такий спосіб якось її освоїти з Богом. Бо людина є дикуном. Вона не стільки зла, не стільки скажена –скільки дика. І стосовно Бога людина також поводиться як дикун. А Бог, дивлячись на того дикуна, має проблему: як його із собою, із своєю могутністю, із своєю величчю освоїти.
Я.Ж.: І тим освоюванням людини з Богом є розуміння, про яке каже св. Авґустин? А знаряддям освоювання є розум?
Ю.Т.: Авґустин окреслює проблему: як розуміти себе? Як взагалі розуміти людину? Намагаючись зрозуміти людину, потрібно її з чимось порівняти. Наприклад із чимось, що розташовується нижче – з ослом, з мавпою, деревом – і тоді можна сказати: о, людина того осла перевершує. Авґустин чинить інакше. Говорить так: якщо Господь Бог сотворив нас на свою подобу, то я порівнюю людину із тим, що понад нами.
Я.Ж.: Із зразком.
Ю.Т.: Так, із зразком. Авґустин пропонує такий ланцюжок міркувань: щоб зрозуміти себе, людина мусить поглянути вгору, понад собою. Але, щоб зрозуміти того, хто наді мною, треба поглянути на себе. Отже, Господь Бог є ніби якимось вікном. Наближаюся до вікна, дивлюся в нього – ніби у Святу Трійцю – і у світлі Святої Трійці дивлюся в себе, а потім від себе скачу вгору і тоді дивлюся в Бога.
Я.Ж.: Але та Свята Трійця, про яку ти зараз говориш, властиво, є однією із великих таємниць, неосяжних істин віри, розуміння яких перевершує можливості людського розуму. Тож, як таке освоювання, як та розуміюча віра можливі, якщо в релігії існують незбагненні речі?
Ю.Т.: Авґустин каже, що Свята Трійця справді незбагненна, але і в нас мусить бути якийсь відбиток цієї Трійці. Оскільки ми створені на образ і подобу Божу – тобто Святої Трійці – то і у нас самих, у мені, в Авґустині, в тобі, мусить бути якийсь відбиток цієї Трійці.
Я.Ж.: Це означає, що коли не збагнеш Трійці, то себе теж не збагнеш. Але Трійці – за визначенням – збагнути-бо не зможеш. Отже й сам себе не збагнеш!
Ю.Т.: В Трійці існує напруга між відмінностями, а потім стається єдність. Тому Авґустин шукає чогось подібного в людині, в собі, в інших людях. Сьогодні це називається герменевтикою – теорією розуміння. Розуміння зверху донизу і знизу догори. А найважливішим, або я б сказав, найбільш надихаючим є те, що такий метод переноситься на стосунки однієї людини до іншої – я до тебе, ти до мене. Щоб я міг тебе зрозуміти…
Я.Ж.: …то ти мусиш зі мною освоїтися.
Ю.Т.: По-перше – освоїтися, але по-друге – я мушу тебе порівняти не з тим, що нижче тебе, лише з тим, що вище. Мушу спитати тебе про те, чого ти прагнеш, які маєш сподівання, до чого сам простуєш, які цінності сповідуєш, хоча б ти до них і не доростав. Тобто, я обираю герменевтику, що провадить згори додолу.
Але в сьогоднішньому світі існує й протилежна герменевтика, яка гласить, що для розуміння іншого потрібно порівняти його з тим, що нижче, треба зрівняти його з землею. І маєш усю герменевтику підозр, починаючи від Фройда, яка каже, що для розуміння тебе потрібно вловити в тобі твою приховану тваринність, витягнути на поверхню твоє приховане лібідо.
Я.Ж.: Викрити тебе…
Ю.Т.: Так. Що в ім’я істини потрібно постійно тебе демаскувати.
Я.Ж.: «Ти говориш мені про любов, а це ж тільки лібідо…»
Ю.Т.: А це ж тільки лібідо! Говориш про твори мистецтва, а я ж знаю, що йдеться лише про гроші. Говориш про моральність, а насправді йдеться лише про помсту.
Я.Ж.: Ти відкидаєш цю підозріливість?
Ю.Т.: Її відкидає герменевтика св. Авґустина.
Я.Ж.: Це означає, що й новий катехизм. А в старому вона містилася?
Ю.Т.: У старому катехизмі було щось інше: відступ від правила. Було об’єктивне правило, і згідно зі старим катехизмом я мусив міряти себе мірою відступу від правил. Належало питати: а чи ти єретик? А в який бік ти відхилився: вправо, чи вліво?
Я.Ж.: А як ти отаке сказав, то значить ти єретик. А якщо по-іншому сказав – значить правовірний. Правовірний – добрий. Єретик – лихий.
Ю.Т.: Чи лихий? Слідуючи новому катехизмові, якщо зустрінеш єретика, то спершу і передусім мусиш його спитати: чого ти, властиво, хочеш, людино? Чого шукаєш? Про який світ мрієш? Чи бажаєш існуючий світ вдосконалити?
Святий Франциск Асизький каже, що всяке вдосконалення світу починається від себе самого. Отож, той новий катехизм намагається інтеґрувати всілякий можливий бунт, протест, критику в межах самої Церкви. І тому з’являється формулювання: «ecclesia semper reformanda» – «Церква змінюється вічно».
Я.Ж.: Я б хотів ще на хвилинку повернутися до герменевтики.
Існують речі незбагненні, і їх дуже багато. В природі є безліч незбагненних речей тому, що ми не маємо сили зайнятися їхнім роз’ясненням. В релігії є багато незбагненних речей тому, що їхня природа незбагненна. Отже, може краще сказати собі: існує Свята Трійця, і я не зможу її збагнути. Нехай вже так буде. А ти кажеш: «Намагайся людино, намагайся, ти не зрозумієш, але намагайся зрозуміти». Ти пропагуєш ідею безплідної праці. Чи таким є виклик нового катехизму?
Ю.Т.: Ця справа значно делікатніша, і ми до неї ще повернемося. Бо й Авґустин, і цей катехизм кажуть, що за своєю природою, хочеш ти цього чи ні, ти цікавишся світом, ти зазираєш, підглядаєш, ти дуже допитливий. Коли тобі скажуть, що десь існує таємниця, то туди йдеш і так чи інакше намагаєшся завісу зірвати, чи бодай відхилити, щоб побачити, що вона приховує. І тепер постає проблема: що тобі за це зробити? Чи дати тобі по руках, бо «чого витріщився»? Чи вчинити якось інакше? А може шукати разом із тобою? Може разом зривати завіси, які заслоняють нам цей світ?
Я.Ж.: А може найкраще сказати: займися, людино, чимось практичним, то буде з того якась користь?
Ю.Т.: Дров нарубати, бульби начистити? Тоді ти прирівнюєш осла з його господарем. А сенс цього катехизму інакший. Він прагне поєднати homo religiosus із homo sapiens³. Бо homo sapiens це той, котрий зазирає, підглядає…
Я.Ж.: Прагне знати, комбінує, думає…
Ю.Т.: Запитує… Постійно запитує… quaerens intellectum… Розумієш? Тут є та перспектива, яка показує, що коли ти, людино, не визволиш зі свого єства живого homo sapiens, то ніколи не станеш порядним homo religiosus.
Я.Ж.: Якщо не подумаєш, то не увіруєш?
Ю.Т.: Я сказав би так: релігія існує для розумних. А якщо хтось дурень і хоче залишитися дурнем, то не повинен для цього використовувати релігію, не повинен прикривати релігією свою глупоту. Бо релігія – це fides, яка quaerens intellectum.
Розумієш мене, Яцеку? Це і є то взаємне освоювання людини й Бога. Щоб жінка і чоловік взаємно із собою освоїлися, потрібна не лише любов, але насамперед мудрість. І в релігії так само.
Я.Ж.: Отже ти гострим мечем відсікаєш масі йолопів шлях до Господа Бога?
Ю.Т.: Господь Бог має право не бажати мати дурнів серед своїх віруючих.
Дурнів, себто таких, які обрали глупоту, обрали свою обмеженість, які хочуть мати fides без quaerens intellectum. Котрі хочуть освоювати із заплющеними очима – бо розум є нашими розплющеними очима. Чи уявляєш ти собі, як можна освоїти іншого, змушуючи себе і його заплющити очі? Адже щомиті ви будете зіштовхуватися!
Тут є та наша стежка коперніканського перевороту. Згода на суб’єктивність, бо якщо болить, то лише суб’єктивно, і ніколи – об’єктивно, а водночас згода на об’єктивність, бо істина існує не лише для «мене», але й для «нас», для «інших». Тут є отой нурт синтезу.
Я.Ж.: Вірити, відчувати і намагатися зрозуміти.
Ю.Т.: І намагатися зрозуміти!
_________________
¹ «Віра шукає порозуміння» (лат.). Ця максима належить Ансельму Кентенберійському. Зв'язок із св. Авґустином полягає в тому, що тези Ансельма засновані на інтерпретації максими Авґустина «crede ut intelligas» (віруй, щоб розуміти).
² Цит. за арт. 53 офіційного українського перекладу «Катехизму».
³ Homo religiosus (лат.) – людина релігійна; homo sapiens (лат.) – людина розумна (назва людського виду в сучасних біологічних таксономіях).
Переклав Богдан Панкевич
Редактор перекладу Андрій Павлишин
22.01.2017