РОЗМОВА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА: НЕБО
(попередню частину див. тут)
Ю.T.: Думаючи, Яцеку, про небо, ми не думаємо про щось цілком абстрактне або невідчутне. Образ неба, в певному сенсі, міститься в нас. "Катехизм", щоправда, каже, що небо є для нас неосяжною таємницею, але, з іншого боку, час від часу повторює запевнення, що завдаток неба ми вже тепер носимо в собі.
Що ж "Катехизм" каже про небо?
Я.Ж.: "Це таїнство блаженної спільності з Богом та з усіма тими, які є у Христі, перевищує всіляке розуміння й уявлення"¹.
Ю.T.: Спільність із Богом – це небо. А проте безперервно лунають – зокрема в трактуваннях Нового Заповіту – слова: "завдаток неба". Я маю враження, що найвлучніше розповів про це св. Авґустин. "Ти створив нас для Себе [Господи], і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі"².
"Ти створив нас для Себе…", "серце наше не супокійне...". Візія спочинку в Ньому. Бо для Себе створив. Це дуже людське.
Я.Ж.: "Жити в небі, – каже "Катехизм", – це "бути з Христом" (Пор. Ів. 14:3; Флп. 1:24; Сол. 4:17). Вибрані живуть "у Ньому", але вони там зберігають чи, краще сказати, знаходять свою тотожність, своє власне ім'я (Пор. Од. 2:17)"³. Тобто ми не розчиняємося в якомусь просторі?
Ю.T.: Як крапля води в морі... Ми знаходимо свою тотожність, знаходимо власне ім'я. Нас там будуть кликати на ім’я.
Є гарна ґуральська оповідь про музиканта Звирталу, який помер – і його душа си вібрала борзо до неба, з дримбов на губах і скрипков під пахвом. Приходе під Браму Неба, гримає, дивисі – замкнено. Добиваєсі ше раз – і тоді чує голос святого Петра: "Хто там?". Відповідає: "Йо!". "Що за Йо?". "Ну йо, Звиртала".
У цьому "йо!"⁴ багато правди, бо, стоячи перед Брамою Неба, ми не стоїмо як маґістр X, доктор Y, директор Z.
Я.Ж.: Тобто без земних оздоб.
Ю.T.: Тільки – йо. Ми знаходимо власну справжню тотожність.
Я.Ж.: Ти тут собі трохи з неба жартуєш.
Ю.T.: Це зовсім не жарти, бо оскільки я сам пхаюся до неба, то не можу жартувати з того, до чого прагну.
Я.Ж.: Але, всечесний отче професоре, вже не вперше трапляється, що ти втікаєш у жартівливу метафору, коли ми розмовляємо про справи незвичайно серйозні. Мабуть, якби ти отак чотириста-п'ятсот років тому собі жартував, то найпевніше згорів би на якомусь вогнищі.
Ю.T.: Напевно тому Господь Бог прислав мене на світ тепер, а не чотириста років тому.
Я.Ж.: Але, може, ота твоя безкарність лише тимчасова. Чи ти думаєш, що Господь Бог має почуття гумору?
Ю.T.: Ой, любий Яцусю, а чи ти знаєш, що небо – це місце радості? Тож якщо на цьому світі є трохи радощів, то це і є завдаток неба. Навіть кажуть, що католики в небі матимуть спеціальне місце, відгороджене від усіх решти високим муром. Бо католикам для повноти щастя потрібно бути певними, що в небі лише вони самі.
Я.Ж.: Ну отож, власне: повнота людського щастя. "Катехизм" так про неї говорить: "Небо є блаженною спільнотою усіх тих, які досконало поєднані з Христом"⁵. Проте, отче професоре, блаженна спільнота – це майже незбагненна для людської натури річ.
Ю.T.: Кажеш – незбагненна?
Я.Ж.: Так, цілком незбагненна, бо як же це всі можуть бути щасливими? Я зараз трошки пожартую в твоєму стилі, але це дуже проста істина. Як то всі можуть бути щасливими, коли і Юзек має козу, і Марися має козу, і ніхто нікому нічого не мусить заздрити, ніхто ні від кого не кращий?
Ю.T.: Ну справді!
Я.Ж.: Як без цієї "кращості" можна бути щасливим?
Ю.T.: Є прекрасна оповідь про мудрого рабина, який помер, а позаяк був дуже праведним, то його Господь Бог запросив до неба. Але він не заходить. Каже, що не буде щасливим, поки останній його учень не увійде до неба. Він не міг би бути щасливим, бачачи, що хтось із його учнів на землі нещасний.
Я.Ж.: Проте людські мрії, прагнення, інтереси – те, що нам сниться уночі, – перебувають у конфлікті.
Ю.T.: У взаємному конфлікті?
Я.Ж.: Так. Скільки ж то людей хочуть бути чемпіонами світу в гірськолижному слаломі?
Ю.T.: Я б теж хотів, тільки марно мене до школи посилали.
Я.Ж.: А чемпіон тільки один. Отже, що буде з отими конфліктними інтересами?
Ю.T.: В глибині душі я сподіваюся, що Господь Бог дасть мені в другому житті можливість пострибати на лижах... або якусь гідну за це компенсацію. Натомість, Яцеку, якщо серйозно: найглибша проблема полягає в нашому розумінні щастя.
Мушу тобі зізнатися, що як філософ я не люблю цього поняття. Владислав Татаркевич написав прекрасну книжку про щастя⁶. Я такої книжки ніколи би не написав.
Я.Ж.: Бо тобі до щастя байдуже?
Ю.T.: І зовсім мені не байдуже. Але чи тобі іноді не здається, що твоя чоловіча честь вимагає, щоби бути нещасним? Або щоби не бути щасливим?
Я.Ж.: Щоб у своєму нещасті показати глибину власної екзистенції?
Ю.T.: Ні, не в нещасті. У турботі, в неспокої. "Я тут турбуюся про людство, про демократію, про істину, а не про якесь там щастя".
Я.Ж.: Тепер ти створюєш образ людини, для якої противагою до глупуватої безтурботності є вічна, можливо, не обов'язково щира, може, вдавана турбота.
Ю.T.: Щось таке нас мучить. Але очевидно, що це наше особисте вдавання. І я досконало усвідомлюю, що, по суті, я і ми всі – тут Татаркевич має рацію, і св. Авґустин також, – ми прагнемо до щастя. Але чим є щастя? Яке воно? Про це ми вже мало знаємо.
Я.Ж.: Не знаєш навіть ти, після років філософських досліджень?
Ю.T.: Я бачу лише, що люди мають різноманітні бачення свого власного щастя. І ця різноманітність позначається також на уявленнях про небо. Залежно від того, як людина бачить своє щастя на землі – і своє нещастя, – вона проектує своє небо і пекло.
У релігійній думці можна виявити кілька бачень неба. Є естетичне небо, де художник зустрічається з абсолютною Красою і живе вічним захопленням. З цим небом так, як із метафізикою за Арістотелем: "із захоплення оточуючим нас світом народилася ця наука". Ти маєш прекрасне естетичне небо, бо тобі здається, що ти будеш щасливим тоді, коли твої естетичні потреби будуть задоволені.
Я.Ж.: У катехизмовій науці про небо вживається слово "гармонія". Там повинна панувати велика гармонія, вічна, нескінченна...
Ю.T.: Попри все, цей катехизм не є витвором мистецтва. Ну, може, місцями у певному сенсі є, але принаймні коли йдеться про небо, добре видно, що він є земним витвором. Пісня Пісень є естетичним твором, Гімн про кохання св. Павла є естетичним твором, але не наш "Катехизм".
У "Катехизмі" ти маєш радше інакше бачення неба. Філософське бачення. Говориться про нього: visio beatifica. Небо – це visio beatifica, там ти знаєш істину. Ті, хто все життя до істини прямували, нарешті дізнаються, як воно було насправді. Я знаю кілька таких паній, які постійно хочуть знати, як було насправді. І небо має їм цю потребу повною мірою задовольнити.
Я.Ж.: А твоє небо?
Ю.T.: В цьому я трохи слабкий. Оскільки я не дуже хочу займатися роздумами про щастя, тож отого свого неба я собі докладно не уявляю. Мабуть, воно має в собі багато від атмосфери ґуральського весілля, де є і естетика, бо є музика, і де є також visio beatifica...
Я.Ж.: Це жахливо нудно!
Ю.T.: А чи ти був коли на ґуральському весіллі?
Я.Ж.: Я кажу про visio beatifica, про небо, в якому ти вже все знаєш...
Ю.T.: Якби ти, Яцеку, побував на ґуральському весіллі, то би трохи дізнався, що то таке visio becatifica. Бо ти маєш там і красу, і істину. Нарешті проявляється якась істина про людину.
Я.Ж.: Я думав, що твоє – це безконечність, проведена в архіві Гуссерля.
Ю.T.: Там я не потребуватиму архіву Гуссерля, оскільки матиму на небі його самого.
Тепер поглянь глибше: ситуація гарна й мудра, і добра водночас. Адже в певному сенсі небо створюється з землі. Воно не виростає нізвідки. Воно є продовженням землі. Перш за все тому, що саме на цій землі відбувалося чудо переміни зла у добро. Були тут такі люди, які перетворювали зло в добро. Пробачали злочинцям, у світі брехні говорили правду, у світі несправедливості були праведниками, зло перемагали добром. Ти знаєш: це тут будується небо. Бо небо є водночас витвором Бога й людини. Світ, в якому ми живемо, є витвором Господа Бога, а небо має бути нашим спільним витвором. І моїм, і твоїм, а до того ще Господа Бога.
Я.Ж.: А як ти порадиш собі з тим, що, як каже "Катехизм", у небі кожен віднайде свою власну тотожність? Адже наша земна тотожність, наша людська тотожність, полягає в безперервному прагненні до чогось, у цікавості, голоді, жазі. Ти говориш про голод світу – цей голод і є нашою тотожністю. Як у небі ти все маєш, все знаєш, все тобі розкривається – то де ця тотожність?
Ю.T.: Яцусю, тобі шкода надії.
Я.Ж.: Так.
Ю.T.: Дитина надії шкодує за надією.
Я.Ж.: А чи може бути небо, чи може бути щастя без надії? Чи може, отче професоре, існувати досконале добро без крихти надії?
Ю.T.: Святий Павло говорить: віра проминає, надія проминає, залишається любов. Надія вже сповнилася. Може, буде якийсь інший рух замість надії. Саме рух, в якому поглибленими будуть знання про любов. Але, знаєш, та можлива надія в небі вже буде більше любов’ю, ніж надією, бо їй не загрожуватиме розпач.
Я.Ж.: Прекрасно ти це сказав... Справді: людині шкода надії. Дитина надії шкодує за тим, що її до неба перенесло, – надією. Отже, мабуть, якась видозмінена надія буде. Надія, вплавлена в любов.
Ю.Т.: Святий Павло каже...
Я.Ж.: "Чого око…"
Ю.T.: "...не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять"⁷. Але прекрасно й те, що небо росте на міру нашої сьогоднішньої любові. Наші любові на цій землі зазнають розмаїтих випробувань. Після кожного випробування любов поглиблюється, росте. Це вона є завдатком неба. Бо небо не приходить нізвідки. Щось від неба ми маємо в собі. Щось від нього ми переказуємо іншим. Людина може бути частиною неба для іншої людини. На жаль, вона також може бути частиною пекла.
***
Ю.T.: Ми, Яцеку, читали "Катехизм". Ми його трохи почитали, але ще дуже багато нам цього "Катехизму" залишилося прочитати. По суті, то були тільки вступи до наступних розділів. "Бог виходить назустріч людині", "Людина відповідає Богові". Час людського існування... Проблеми цього світу, держава, Церква, молитва, Євхаристія... Все це вимальовується як велика дорога до чогось...
Як тобі вивчалося цей "Катехизм" зі мною? Задоволений?
Я.Ж.: Цікаво.
Ю.T.: Я також не мав потреби посилати по батьків.
Тож я так собі думаю: оскільки є "Катехизм", то як ми хочемо колись потрапити до неба, то повинні...
Я.Ж.: ...його прочитати.
Ю.T.: Уважно прочитати "Катехизм"⁸.
_____________
¹ Стаття 1027, офіційний переклад "Катехизму".
² Слова з "Похвальної молитви" в кн. I (I.1) "Сповіді" св. Авґустина. Пер. Ю. Мушака, цит. за: Святий Августин. Сповідь. – К., 1996. – С. 3.
³ Стаття 1025, офіційний переклад "Катехизму".
⁴ У ґуральській говірці "йо" = "я".
⁵ Стаття 1026, офіційний переклад "Катехизму".
⁶ Йдеться про книжку польського філософа Владислава Татаркевича (1886–1980) "Про щастя" (первісна назва "Про відносність щастя"), перше видання якої побачило світ 1947 р., відтак виходило зі змінами й додатками за життя автора ще двічі.
⁷ 1 Кор. 2:9.
⁸ Український переклад "Катехизму Католицької Церкви" можна прочитати тут [доступ 10.06.2017]. Попри обкладинку російською, далі йде український текст.
Переклав Богдан Панкевич
Редактор перекладу Андрій Павлишин
10.06.2017