145 років тому народився славетний український атлет Іван Піддубний, який 6 разів поспіль ставав чемпіоном світу з класичної боротьби, провів на килимі близько двох тисяч двобоїв, майже всі з яких виграв. Протягом своєї спортивної кар’єри виступив у 100 містах Російської імперії, ще й відвідав як спортовець 50 інших країн. Зумів підкорити своїм атлетизмом США. Попри свою аполітичність, двічі потрапляв до лабет НКВД (а втім, вийшов щасливо).
У родині селянина полтавського села Красенівка (нині це Чорнобаївський район Черкаської області) Максима Піддубного та його дружини Ганни 8 жовтня 1871 року знайшовся син-первісток, якого нарекли Іваном. Від батька хлопець успадкував неабияку фізичну силу, від матері – тонкий музичний слух. Згодом у сім’ї народилися ще шестеро дітей – синів і доньок порівну.
Піддубні були з роду богатирів. Одного разу діти вблагали батька взятися за одвірок, а вони гуртом спробують відірвати тата від нього. Завершилося тим, що веселий гурток покотився від хатинки разом з батьком, у руках якого залишився одвірок.
«Як дід Максим хазяйнував, у нього ж два чи три гектари землі було тут за селом. Коли вже пов’язали снопи, ну й дід запряг молоденьки воліки і поїхав перевозити зерно. Так, значить наклав він чи три, чи чотири, чи п’ять кіп на ті волики. Вони молоденьки були. Гей! А вони, не витягнули під гірку ті волики. Він тоді: «Бісової ви віри, скотина». Заругався, значить, на них. Взяв ті волики, з ярма випріг, сам запрягається у ярмо, витяг на дорогу, запріг скотину ту молоденьку та й поїхав», – згадував про силу свого прадіда Григорій Піддубний, брат Івана.
Значною силою володіла сестра Івана – Євдокія. Могла, заграючи, зняти шапку з хлопця, підбігти до складеного з колод сараю, не напружуючись, підважити будівлю та сховати у ній шапку. Потім, посміхаючись, дивилася, як декілька хлопців, крекчучи, намагаються дістати звідти згубу.
Попри велетенську силу всіх Піддубних, прославитися у світі вдалося саме Іванові, який 1892 року подався до Одеси шукати кращої долі, а звідти переїхав до Севастополя, де влаштувався вантажником у порту. Звідси й почалася його карколомна кар’єра. А допоміг, як часто буває, випадок. Одного разу коняка, яку потрібно було повантажити на баржу, закомизилася. Ніхто не міг її заманити на судно. Іван підскочив під коня, підняв його й заніс на борт. Свідки цієї сцени оніміли від подиву. Слава про богатиря-вантажника розповзлася по всіх кримських портах.
Невдовзі фірма «Лівас», де працював Піддубний, переїхала до Феодосії. 1897-го туди прибув цирк Івана Безкоровайного. Виступали в ньому й борці. Хазяїн дозволяв охочим позмагатися з ними. Іван Піддубний відвідав той цирк двічі й вирішив спробувати свою силу у поєдинку. Програв.
«Дюже добре всипали, чортяки», – зізнавався згодом, згадуючи ту свою першу зустріч із борцями.
Потім завжди повторював своїм учням: «Мало від природи вимахати бугаєм, треба ще вміти свою силу організувати, спрямовуючи її в потрібне русло».
Боротьба захопила Івана і він почав тренування, не полишаючи праці в порту. Згодом знову вийшов на арену феодосійського цирку і здобув свою першу перемогу.
У 1898 році Іван повертається до Севастополя і вступає до місцевого цирку італійської родини Жіжетто Труцці. Швидко здобуває славу успішними борцівськими виступами. Гастролює в Одесі, потім їде до Києва. Якийсь час виступає за київський «Клуб атлетів». Знайомиться з російським письменником Олександром Купріним. Побачивши в Піддубному завдатки атлета, письменник радить йому зайнятися більш серйозною на той час «французькою» (греко-римською) боротьбою.
«Займайтеся, Іване Максимовичу, французькою боротьбою – це дуже перспективний вид змагань», – постійно повторював Купрін Піддубному при зустрічі.
Тим часом батько Піддубного не сприймав захоплення сина цирком і боротьбою. «Родила на посміховище! Полюбуйся, ким твій синок став. Артистом, циркачем, Іванушкою-дурачком», – трусив перед дружиною газетами, де син на знімках був зображений у борцівському трико.
Згодом про борця-силача заговорили у Санкт-Петербурзі. Піддубним зацікавився тодішній меценат спорту, граф Георгій Рібоп'єр, представник Петербурзького атлетичного товариства. 1903 року він запросив українця до столиці імперії та запропонував після серйозного навчання французькій боротьбі взяти участь у паризькому чемпіонаті світу. Український богатир погодився і після лише трьох місяців тренувань відбув до Парижа. Там на чемпіонаті зібралися змагатися 130 найкращих борців зі всього світу. В театрі «Касіно де Парі» Піддубний зумів перемогти в 11 поєдинках. Але стати найкращим борцем у світі з першої спроби не вдалося.
Потрапивши до фіналу, він зустрівся з чемпіоном Франції Раулем де Буше. Француз намастив своє тіло оливковою олією. Суха шкіра її поглинала, та коли олія починала виділятися з потом, тіло ставало геть слизьким. Годину Піддубний провадив могутні атаки, але противник постійно вислизав. Урешті-решт судді віддали перемогу французові.
Іван дав собі слово помститися хитрому де Буше. Нагода випала наступного року на міжнародному турнірі в Санкт-Петербурзі. У двобої він вимотав француза безперервними захватами, потім поставив його рачки і протримав так 41 хвилину. «Це тобі за шахрайство, це за оливкову олію», – казав при цьому час од часу.
Піддубний – чемпіон світу (Париж, 1905)
Світова слава до Піддубного прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Тут він був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів. Та успіх і визнання породили в ньому пиху. Людині, яку не вважав рівнею собі, міг «по-панськи» подати для потиску два пальці. Улюбленим жартом було дати потримати комусь свій ціпок – а той важив близько 19 кг. Коли комусь вона від несподіванки падала з рук, борець дуже тішився. А одного разу за обідом у Максима Горького чемпіон заявив письменникові: «У Росії є три знаменитості: я, Ви та Шаляпін».
На запитання, чи знає він когось сильнішого від себе, відповідав: «У боротьбі – ні! А в житті мій батько набагато сильніший був од мене».
Та пихатість не заважала йому завжди боротися чесно. Ніколи не піддавався у поєдинку за гроші. «Я не баба, ні під кого не ляжу», – відповідав на такі пропозиції. Одного разу в Новоніколаївську (теперішній Новосибірськ) через це з ним трапився кумедний випадок. Боровся проти Піддубного швед Андерсон, українець дуже швидко поклав його на лопатки, що викликало незадоволення глядачів, які вважали, що швед піддався. Іван, виправдовуючись, прохав повторити двобій, але швед сказав, що вийде на килим лише за умови, що противник піддасться. Це дуже обурило Піддубного, але дружина директора цирку вмовила українця піддатися, інакше доведеться віддати гроші глядачам, а це могло призвести до розорення цирку. Тоді Іван вийшов на килим, вхопив Андерсона за пояс, підняв над собою, ліг на лопатки і поклав шведа собі на груди. Той від сорому втік за лаштунки, публіка зайшлася в захваті від такого повороту справи.
У повсякденні Піддубний був спокійним, але, виходячи на борцівський килим, скидався на звіра. Своїх супротивників кидав із такою силою, що ті непритомніли. «Днями боролися Піддубний і німець Абс, – писала, приміром, газета "Русское слово" 1904 року про один із борцівських поєдинків, що відбувся в Москві в саду "Акваріум". – Боротьба йшла затята. Супротивники в боротьбі налітали на рампу, ламали лаштунки. Дійшло до справжньої жорстокості. На кінець, після 37-хвилинної безрезультатної боротьби, Піддубний і Абс опинилися за лаштунками. Судді дали дзвінок. Борці вже нічого не чули. Піддубний схопив Абса, виніс його на одній руці на сцену і з цілої сили кинув головою на підлогу. Почувся істеричний крик дружини Абса. Той лежав без свідомості. Дали завісу. Публіка гукала: "Абс! Покажіть Абса! Що сталося з Абсом?". Переполох у публіці тривав хвилин з десять. Нарешті відкрилася завіса, і на сцені для заспокоєння публіки з'явився Абс, який прийшов до тями».
– Чи є на Землі хтось, хто Вас може здолати? – часто запитували в Піддубного.
– Є, – зітхав атлет. – Баби! Все життя мене, дурня, зі шляху збивали.
Уперше він закохався 17-ти років у дівчину зі свого села. Вона походила з заможного роду, тож її батьки не захотіли віддавати свою дочку за бідняка. Нібито саме тому хлопець подався зі села на заробітки до Севастополя. Уже виступаючи в цирку, він закохується в мініатюрну гімнастку Марію Дозморову. Але під час гастролей цирку в Тіфлісі 1903-го вона зірвалася з канату й розбилася. Іван Максимович дуже болісно переніс втрату коханої, навіть збирався покінчити зі своїми цирковими виступами й повернутися до села.
У сорок років він вчергове закохується, на цей раз у жінку з дворянської родини – Ніну Квітко-Фоменко. 1910 року вони одружилися, Піддубний полишив боротьбу й вирішив присвятити своє життя родині. Оселився з дружиною в селі Богодухівка на Полтавщині. Придбав 120 десятин землі, збудував млин і почав хазяйнувати. Але господар з нього виявився ніякий, справа прогоріла. Через три роки, щоби підзаробити грошей, Піддубний повертається у спорт. Ніну залишає вдома, а сам їде на чергові гастролі. 1920-го під час виступів в Одесі отримує звістку, що дружина втекла з молодим денікінським офіцером до Франції. Із собою прихопила всі чоловікові медалі за борцівські перемоги.
Не минуло й півроку, як Ніна надіслала листа. «Прости! – писала. – На колінах прийду весь шлях до тебе, Ванєчка». Іван не вибачив дружині зради. А через два роки зустрів своє останнє кохання, матір молодого борця Івана Машошина, Марію. 1927 року вони одружилися. Коли нова дружина гнівалася на чоловіка, любила повторювати: «Це тобі не з французькими повіями гуляти», – натякала на його розгульне життя під час гастролей за кордоном.
Власних дітей подружжя не мало. Кружляли чутки, що Піддубний під час чергових гастролей у Франції нібито підхопив сифіліс від місцевої повії, яку йому підсунули суперники.
Усе життя борець тримався подалі від політики. Після революції 1917 року Піддубний не пристав до жодної зі сторін. Далі їздив містами зі своїми показовими виступами. Кажуть, що якось у 1919 році Бердянськ, де виступала мандрівна група борців, серед яких був і Піддубний, опинилася на території, контрольованій легендарним Нестором Махном. В оточенні «батька» неабиякою силою пишався якийсь Грицько. Махно забажав його випробувати у двобоях із борцями. Старший над атлетами Іван Лебедєв виставив проти махновця борця Стецюру. Перед початком бою ад'ютант Махна передав Грицьку такі слова «батька»: «А ще наш отаман батько Махно велів тобі, Грицьку, що єжелі ти, шельма, не покладеш цього актьорщика на лопатки, він власноручно пристрілить тебе, як собаку».
Грицько переміг борця.
«Тепер я бачу, що ти любого з цих борців заткнеш за пояс, вірно?», – говорив задоволений Махно, потискаючи йому руку.
Тоді на поєдинок з Грицьком визвався Піддубний. Через декілька хвилин він кинув махновця з такою силою, що той знепритомнів. Вражений побаченим, Нестор Махно підійшов до Піддубного, дістав з кишені пачку грошей і, віддаючи її борцю, сказав: «Це тобі мій особистий приз. Так би мовити, від шанувальника і любителя мистецтва».
За радянських часів Іван Максимович працював у Московському державному цирку, потім у Петроградському. Став пропагандистом радянського спорту; як посланець СРСР не лише виступав у багатьох міжнародних турнірах, а й часто перемагав. Наприклад, 1924-го на гастролях у Німеччині переміг усіх тамтешніх борців. У 1925 році отримав дозвіл на поїздку до США на показові гастролі. Там переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, згодом переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско й інших американських містах. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, лише підтасувавши результат, віддали перемогу по очках.
Американські газети називали Піддубного «руським ведмедем», «Іваном Грозним», «Іваном непереможним», «Іваном Страшним». За роки виступів в Америці він заробив солідну суму грошей, але американці грошей не віддали, бо Піддубний відмовився прийняти громадянство США. 1927 року він повернувся до СРСР у потертому піджаку і з одним лишень чайником. Купив собі будинок у містечку Єйську на Кубані (нині райцентр Краснодарського краю Росії) і перебрався туди на постійно.
Не втримався осторонь політики Піддубний лише під час першої паспортизації у Радянському Союзі. У його паспорті прізвище написали «Поддубный», а в графі національність – «росіянин». Запротестував. Вимагав, щоби написали вірно прізвище «Піддубний», а національність замінили на «українець», але йому відмовили. Тоді він власноруч усе виправив у паспорті. Згодом про це хтось доніс. Спортсмена 1937 року доправили до Ростова-на-Дону в управління НКВД, звинувативши в «антирадянській агітації й українському націоналізмі». Потім відпустили за вказівки «згори». Перед тим на допитах його пекли паяльником, через що на тілі залишилися рубці. Згодом, коли хтось запитував про їх походження, відповідав: «Це колись так мене вчили в НКВД "ленізму" [так вимовляв слово "ленінізм" – Z]. За мову та за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі – я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двох ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець».
Попри інцидент із паспортом, радянська влада 1939 року надала Піддубному звання Заслуженого артиста республіки та нагородила орденом Трудового Червоного прапора. 1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ 70-річного атлета.
Перед приходом німців до Єйська в серпні 1942-го Піддубний не виїхав із міста. Коли запитували, чому не евакуюється, відповідав: «Куди тікати? Помирати скоро».
Німці також пропонували йому евакуюватися до Німеччини і тренувати там місцевих борців. Відмовився. Окупанти поважали Піддубного так, що навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м'ясокомбінаті видавали щомісяця по 5 кг м'яса. Працював Піддубний у цей час у місцевій більярдній. Старожили Єйська згадували, як викидав за комір п'яних гітлерівців із приміщення. І їм це подобалося.
По війні Піддубного знову заарештували – за співпрацю з німцями. Та невдовзі відпустили за браком доказів. У 1947-му він об'їхав увесь СРСР із програмою «50 років на арені цирку». У свої 76 під час виступів міг легко зігнути підкову, заплести з двох цвяхів «кіску».
Останні роки колись славетний на весь світ борець доживав у нужді. Постійно скаржився, що йому не вистачає хліба. У перші повоєнні роки його видавали за картками – по 500 грамів на людину. Для організму Піддубного цього було замало. Він міг розрізати навпіл буханку, намазати маслом і з'їсти.
«Я би кілограм хліба за раз з'їв, а ці сучі діти лише 500 грамів дають. Невже мене не можуть прикріпити до якоїсь військової частини, до їдальні? Мабуть, буду писати листа Ворошилову», – не раз казав сусідам.
Щоби вижити, мусив міняти свої медалі на хліб.
Помер Іван Піддубний 8 серпня 1949 року від інфаркту в себе вдома, в Єйську. Похований у місцевому Загородньому парку, поряд із могилами льотчиків, що загинули в небі над Єйськом в роки Другої світової війни. 1955-го на могилі борця встановили пам'ятник, а через 10 років парку присвоїли ім'я Івана Піддубного.
Іван Піддубний мав 184 см зросту, вагу – 118 кг, обсяг грудей – 134 см, біцепс – 44, шия – 50.
Всі світлини – ЦДКФФА України імені Г.С.Пшеничного