80 років тому німецькі нацисти проводили один із етапів Голокосту – «остаточного вирішення» єврейського питання. Професор Університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні Ігор Набитович у книжці «Саґа мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький». (Київ: Дух і Літера, 2023. 792 с. Серія «Постаті культури») намагається повернутися до тієї трагедії й показати роль, яку відіграли митрополит Андрей Шептицький та клір УГКЦ у подіях того часу.
I. Шептицький і російська окупація (1939-1941)
ІІ. Шептицький і німецька окупація
IІІ. Шептицький і погроми в Галичині
ІV. Митрополит Шептицький і розстріли євреїв
VI. Митрополит Шептицький – Праведник народів світу
V. ШЕПТИЦЬКІ versus НАЦИЗМ
У 1943 році на прийомі у митрополита перебував представник офіційної делеґації міністерства закордонних справ нацистської Німеччини Всеволод Фредерік (під цим іменем приховувався професор Рене Мартель¹).
Звіт доктора Фредеріка, працівника МЗС Німеччини, від 19 вересня 1943 року про його розмову з братами Шептицькими – владикою Андреєм і отцем Климентієм, який потрапив і до канцелярії Альфреда Розенберґа, міністра окупованих східних територій, цілковито, повністю й однозначно й спростовує надуману й неправдиву тезу про те, що нібито митрополит Шептицький «не ризикував життям», реалізуючи словом і ділом чин рятування єврейських дітей і дорослих від неминучої смерти.
Отож, митрополит Шептицький «прямо казав Фредерікові про те, що [він] не схвалює нелюдського ставлення до євреїв», і Шептицький «був непохитний у своєму переконанні, що вбивства євреїв – абсолютно неприпустимий злочин»².
При розгляді цього важливого документа-звіту, опублікованого відомим істориком і дослідником життя митрополита Ліліаною Гентош, слід враховувати кілька важливих контекстуальних моментів. Читаючи цей рапорт, слід враховувати контекст розмови: Шептицький знав, що протокол цієї зустрічі читатимуть найвищі достойники Райху. Тому кожна фраза, сказана митрополитом, була балансуванням на лезі гострої сокири ката, яка могла в будь-яку мить знищити і його, й українську Церкву. Водночас професор Мартель теж, як видно із тексту донесення, намагався згладити у ньому деякі висловлювання кир Андрея.
Дехто з дослідників вважає, що митрополит нібито не знав, що цей давній його знайомий із кінця 1920-х років професор Рене Мартель працював на міністерство закордонних справ Німеччини, і тому міг довірливо висловити йому всю нехіть до дій німецьких окупантів, засуджуючи їхні злочини. Це помилкове твердження. Його однозначно заперечує рабин Давид Кагане, який передає слова Андрея Шептицького: «Ми проти звірств, учинених нацистами, і зробимо все можливе, щоб обвинуватити їх у нелюдськості і святотатстві [...]. Нещодавно мене відвідала офіційна делеґація міністерства закордонних справ Німеччини. Я відкрито засудив їхні дії і заявив протест проти жорстокого, звірячого ставлення до євреїв [письмівка моя. – Авт.]. Ми, як людські створіння, зобов’язані заявити свій протест і найсуворішим чином засудити переслідування євреїв та всі види расової дискримінації [...]. Я роблю все можливе, щоб протистояти смертельному гріху переслідування євреїв. Саме на цьому я робив наголос у своєму листі до Гіммлєра»³.
Модест Сосенко. Антоній та Феодосій Печерські (митрополит Андрей та отець Климентій (Шептицькі)) (Фраґмент іконостаса в Золочеві, 1911–1913 роки)
Отож перейдімо до самого рапорту доктора Фредеріка. «Високодостойний ґраф Шептицький» – «польського походження, але відданий національному українському рухові та має велетенський вплив у всій провінції». Небезпека ситуації в Галичині бачиться митрополитові «в польсько-українській громадянській війні, у вбивствах, у диверсіях на залізниці, грабунках у віддалених селах, які здійснюються озброєними бандами».
Митрополит нібито заявив про підтримку створення української дивізії, щоб «підтримувати порядок у містах і селах». Й одразу ж подає украй важливі слова отця Климентія, які подають справжнє бачення братів Шептицьких процесу створення ваффен-дивізії «Галичина»: «Брат митрополита з цього приводу зауважив, що “добровольці” – це не “добровольці” у прямому сенсі цього слова, а що набір до війська “здійснювали” (у примусовому порядку (sic!!)) німецькі власті». Тим самим Шептицькі натякають, що вся “добровільність” її створення така сама, як і вивезення з Галичини української та польської молоді на примусові роботи до Німеччини.
Про створення ваффен-дивізії (себто призначеної для бойових дій, а не каральних операцій) СС «Галичина» було оголошено під час урочистої церемонії 28 квітня 1943 року. Жодних документів, які б свідчили про те, що митрополит благословляв її створення чи писав відозви на підтримку її формування, немає.
Однак він як пастир тих, кого посилала чужа влада на смерть, мусив організувати й забезпечити цим воякам-християнам урятування їхніх душ. Мирослав Маринович ставить тут дуже резонне питання: «…Відколи це участь капеланів, спрямованих в армію для виконання душпастирських обов’язків щодо військовослужбовців, прирівнюється до відповідальности за дії самої армії? Так могли мислити войовничі атеїсти большевицького покрою, які розстрілювали капеланів, а на їхнє місце ставили політруків, – але чи може так думати цивілізована Европа? Ніхто не може назвати жодної нацистської ідеї, яку коли-небудь усно чи писемно підтримував би Андрей Шептицький – навпаки, є достатньо писемних свідчень, що він викривав усю нелюдську природу нацизму. То в чому тоді полягає “колабораціонізм”?»⁴.
Інститут капеланства у різних арміях є узвичаєним явищем европейської історії. У Польському війську у 1920-х роках з’явилися були навіть капелани-рабини. У квітні 1936 року Львівська єврейська громада зверталася до міністра оборони Польщі з проханням призначити врятованого пізніше митрополитом Шептицьким Давида Кагане помічником рабина-капелана для жовнірів-юдеїв львівського гарнізону⁵. Після Другої світової війни Давид Кагане був певний час головним рабином Польського війська комуністичної Польщі, а пізніше – головним рабином Військово-повітряних сил Ізраїлю. Чи ж рабин Давид Кагане мав би як капелан нести відповідальність за злочинні дії військових проти мирного українського населення під час операції «Вісла», засудженої Сенатом відродженої незалежної Польщі?
Ґенерал Павло Шандрук – український, польський і німецький офіцер, нагороджений найвищою військовою нагородою Польської держави – орденом Virtuti Militari, у своїх спогадах писав, що тим, хто створював цю дивізію, йшлося про створення зародку Української національної армії. При зустрічі з ним отець-капелан Василь Лаба «детально розповів про духовне та релігійне життя в дивізії і підкреслив, що усі дев’ять капеланів, які приписані до неї, сумлінно виконують свої обов’язки. Вони перебувають на передових позиціях разом із військом і відстоюють права своїх людей. За це німецьке командування вважає їх “політично підозрілими” і ворогами Німеччини». Отож, «великою заслугою покійного митрополита Шептицького та наших церковних і політичних лідерів було те, що, незважаючи на антирелігійні погляди Гітлєра, вони спромоглися створити в нашій дивізії інститут капеланів»⁶.
Головним душпастирським обов’язком військового капелана є забезпечення духовних потреб вірних, турбота про спасіння їхніх душ. Капелани завжди несуть важку службу, повну незгод і небезпеки. Вони не воюють зі зброєю у руках. Вони забезпечують своїм вірним духовні потреби. У випадку дивізії «Галичина» ішлося не про благословення дивізії як частини армії Гітлєра. Ці молоді люди вірили, що йдуть воювати з російськими большевиками, окупантами України, убивцями й садистами, які украй жорстоко впроваджували в життя ідею свого російського імперського панування. Церква благословляла їх як християн-morituri, як вірних, які йдуть на майже неминучу смерть. Саме так варто побачити цю християнську місію будь-якої національної Церкви чи синагоги.
Представникові німецького уряду Рене Мартелеві митрополит заявляв, що «Німеччина гірша за большевизм. Націонал-соціялізм більш привабливий для мас, він має більший вплив на молодь, ніж большевизм, це – грубе явище, яке довго не протриває або зміниться»⁷.
Митрополит, продовжує автор рапорту, «закидає німцям нелюдське ставлення до євреїв. Лише у Львові вони [нацисти. – Авт.] убили 100 000 і мільйони по всій Україні» і наполягає, що «знищення євреїв – неприпустиме». З висловлювань митрополита доктор Фредерік (професор Мартель) висновує переконання про те, що Вселенська Церква і головний понтифік є ворогом Німеччини і її союзників, і що «Ватикан є й буде запеклим і невиправним ворогом Молодої Европи [себто тієї, яку будують нацисти і фашисти. – Авт.], [є й буде] спільником єврейства»⁸.
Митрополит, свідчить рабин Кагане, «мав репутацію друга євреїв» і «ніколи не приховував свого позитивного ставлення до юдаїзму».
Він твердив: «Я віддаю данину поваги вищому українському духівництву, десяткам ченців, які наражалися на величезний ризик, рятуючи єврейських дітей. На жаль, повинен сказати, що вони були скоріше винятком, ніж правилом. Схоже, на українських молодих людей не надто впливали пастирські послання митрополита Андрея Шептицького, приклад ченців, які, ризикуючи життям, ховали єврейських дітей у своїх монастирях або приносили їжу нещасним євреям, що тікали з таборів…»⁹. Коли ж прийшов час віддячитися пам’яті свого спасителя, рятівника його дружини та донечки, рабин відмовився від підтримки свого благодійника. Жанна Ковба справедливо зауважує: «На жаль, спадщину любови, розуміння ближнього прийняли не всі врятовані як монахами, так і світськими. Рабин Д. Кагане, який згодом напише спогади “Щоденник львівського гетто”, не особливо наголошував на небезпеках і жертвах студитів під час війни, а про їхні долі по війні взагалі не згадував. Він навіть утримався при голосуванні [у 1981 році. – Авт.], коли вирішувалося питання про присвоєння митрополитові Шептицькому звання Праведника народів світу»¹⁰.
____________________________
¹ Ліліана Гентош, Ставлення Митрополита Андрея до німецького окупаційного режиму: документ із канцелярії А. Розенберґа, [y:] Мойсей українського духа / Автор-упорядник Ольга Михайлюк, Львів: Артклас 2015, с. 256.
² Юліян Бусґанґ, Митрополит Шептицький. Ще один погляд на життя й діяльність / Переклав із англійської Андрій Скакун, Львів: Друкарські куншти, 2009, с. 44.
³ Давид Кахане, Щоденник львівського гетто / Переклад із англ. Ніни Шпет, Київ: Дух і Літера 2009, с. 182.
⁴ Мирослав Маринович, Митрополит Андрей Шептицький: тест для Європи (Передмова до польського видання, [y:] Юліян Бусґанґ, Митрополит Шептицький. Ще один погляд на життя й діяльність…, с. 11.
⁵ Жанна Ковба, Останній рабин Львова Єзекіїль Левін, Львів-Київ: Дух і Літера 2009, с. 18.
⁶ Павло Шандрук, Сила доблести, Київ: Вища школа 1999, с. 188-189.
⁷ Ліліана Гентош, Ставлення Митрополита Андрея до німецького окупаційного режиму: документ із канцелярії А. Розенберґа, [y:] Мойсей українського духа…, с. 258-259. (Рапорт подано у перекладі з німецької мови Володимира Кам’янця).
⁸ Ibidem, с. 259.
⁹ Давид Кахане, Щоденник львівського гетто…, с. 27, 36.
¹⁰ Жанна Ковба, Останній рабин Львова Єзекіїль Левін…, с. 125.
26.03.2023