65 років тому перемогою українських футболістів над литовцями завершилася Олімпіада народів Ді-Пі, яка тривала з червня по листопад 1948 року в різних містах Німеччини.
Ідея олімпіади виникла навесні 1948 року під час чергового засідання спортивної секції Міжнародного комітету політичних утікачів. З нею виступив галичанин Ярослав Рак. Він запропонував влаштувати (паралельно з тогорічною Олімпіадою в Лондоні) олімпійські ігри в таборах Ді-Пі. Так називали табори для людей, які через воєнні обставини опинилися в Німеччині (displaced persons – переміщені особи, скорочено Ді-Пі)..
Організатором змагань виступив Міжнаціональний комітет таборів. Великий внесок у підготовку Олімпіади зробила Рада фізичної культури (РФК), створена нашими земляками на взірець «Українського спортового союзу» передвоєнної Галичини..
Готуючись до ігор, організатори зіштовхнулися з перешкодами, які не раз ставили під питання долю змагань. Наприклад, основні кошти спортсменам доводилося шукати самотужки. Так, РФК вдалося здобути гроші завдяки допомозі деяких українських еміґраційних установ і таборових комітетів у Міттенвальді та Реґенсбурзі. Також українська команда отримала від співвітчизників з-за океану 40 кг жирів (олії та смальцю), що в умовах повоєнної руїни не було зайвим.
В Олімпіаді Ді-Пі брали участь не всі національні групи, що перебували на еміґрації. Причини цього були різні: одні не розвивали спорт у своїх таборах, інші не змогли знайти необхідні кошти, а дехто лишився осторонь із політичних міркувань, як росіяни. Стоячи на позиціях «єдино-неділимої Росії», вони від початку відмовилися вступати до Міжнаціонального комітету. Проте вже в ході ігор вимагали включити їх до змагань, ймовірно, прагнучи довести свою перевагу в спорті над українцями та балтійцями, які тут представляли не радянські республіки, а «буржуазно-націоналістичні кола» України, Латвії, Литви, Естонії.
Загалом у турнірі змагалися спортовці України, Литви, Естонії, Латвії, Польщі, Югославії, Угорщини, Словаччини. Спортивні дружини були нечисельними. Іноді на старт в окремих видах спорту виходило по три, а то й два спортсмени. Організатори змагань потурбувалися про виготовлення медалей, грамот і жетонів від РФК. Українцям, згідно з даними, наведеними журналістом Олегом Лисяком в «Альманасі РФК», вдалося виграти 6 золотих (бокс – 3, футбол, чоловіча естафета 4 по 100 метрів, волейбол), 4 срібні та дві бронзові медалі.
Медаль, якою нагороджували переможців Олімпіади Ді-Пі.
Відкриття олімпіади провели в найкращих традиціях міжнародних спортивних змагань. Тут було все: від національних прапорів і гімнів до параду учасників. Олег Лисяк, сам учасник турніру, так описував його відкриття: «Субота 26 червня, ранок. Заля табору Піоніркасерне в Міттенвальді, де вже відбулося стільки змагань, виглядає сьогодні інакше, ніж звичайно. З трьох сторін степенниці; на головній стіні прапори; перед прапорами щогли для прапорів переможців і підвищення. На протилежній стіні великий золотий тризуб і українські прапори в гірляндах зелені. Вежа судді, оркестра, таблиці на висліди – все на місці. Із гардероб виходять дружини і уставляються чолом до головної суперниці. Представник ІРО відкриває Ігри, а представник м-р Рак взиває учасників змагатися в дусі великої олімпійської ідеї Барона де Кубертена. Тишу переривають звуки польського національного гімну, далі лотишського і нарешті: «Ще не вмерла Україна»... Марширує наша дружина в білих строях із тризубами на грудях. Синьо-жовтий прапор несе Микола Гнатів…».
Цікаво, що українські атлети не мали досвіду міжнародних змагань. Тому Олімпіада Ді-Пі стала першою такою спробою наших спортсменів. Також чи не вперше в олімпійській історії на честь перемог українських спортсменів підіймався національний прапор під музику гімну «Ще не вмерла Україна…».
Переможці Олімпіади Ді-Пі, українська збірна з волейболу. Зліва направо: О.Бучацький, М.Левицький, М.Гнатів, Т.Ступницький, Е.Обухівський, М.Барановський, Л.Вербицький.
Олімпіаду відкрили змагання з волейболу. На старт вийшли три команди – Польщі, України та Латвії. У матчі-відкритті грали українці з латвійцями. Наші співвітчизники виграли 2:1 (15:12; 13:15; 15:11), свій успіх вони повторили з полякими і стали «олімпійськими чемпіонами». Друге місце здобули латвійці, третє – поляки. Українська команда складалася здебільшого з гравців «Лева» (Міттенвальд): О.Бучацького, М.Левицького, М.Гнатова, Т.Ступницького, Е.Обухівського, М.Барановського і Л.Вербицького.
У змаганнях із настільного тенісу серед жінок брали участь дві команди – українська і литовська. Українки програли литовкам.
Цікавими були змагання з легкої атлетики. Українська дружина, маючи в своєму складі таких майстрів, як львів’янка Ірина Варцаба, Ліщинська, Петровський, Купчинський, небезпідставно розраховувала здобути кілька комплектів нагород. Але змагання на стадіоні в Нюрнберзі принесли українській команді розчарування. Наші спортсмени зуміли завоювати золото лише в чоловічій естафеті 4х100 (45,3 сек.). Переможцями стали Микитович, Бойко, Купчинський, Петровський. Тричі срібними призерами у жінок ставали Варцаба на стометрівці (14 сек.), в естафеті 4х60 – Варцаба, Ліщинська, Левицька, Дубас (32 сек.), у стрибках у висоту – Варцаба (1,40 м). Бронза на стометрівці – в активі Ліщинської (14,2 сек.). Тон на легкоатлетичних змаганнях задавали балтійські спортовці.
Найцікавішою була боротьба до футбольне золото. Адже серед 5 учасників турніру були дружини Югославії, Угорщини та Польщі – не останніх футбольних країн того часу. Футбольні змагання викликали величезний інтерес серед уболівальників різних таборів. Часом люди долали відстань понад 300 км, аби побачити матчі української збірної з копаного м’яча. Так, на гру Польща-Україна до Аугсбурґу, крім місцевих вболівальників, прибуло понад 60 вантажних автівок із усієї Баварії – з приблизно 30 пасажирами в кожній.
Українці грали в жовто-блакитній формі з тризубом на футболках. Перед початком матчів український оркестр грав український гімн. У шістьох проведених матчах українці в чотирьох здобули перемогу з однаковим розгромним рахунком 5:1 і лише два зіграли внічию.
Українські футболісти, переможці Олімпіади Ді-Пі. Присіли внизу (зліва направо): Є.Ходань, М.Касьян, Стасюк, другий ряд: Б.Кутний, І.Медведчук, С.Лютак; стоять ліворуч: Б.Савка, В. Герасим, В.Кобзяр, В.Закалюжний, Р.Маркевич.
У своєму стартовому поєдинку 27 червня вони розгромили югославів – 5:1. М’ячі забили: А.Горський (два), В.Герасим, В.Закалужний, І.Медведчук. Наступною «жертвою» синьо-жовтої дружини стала команда Угорщини, переможена з таким же рахунком. Голи були на рахунках Б.Куцана (два), В.Закалужного, А.Горського, В.Герасима. Потім були дві нічиї – 1:1 з поляками (автор гола Б.Савка) і 4:4 з литовцями (по два м'ячі забили Б.Савка та В.Закалужний).
Нічия з литовцями була дуже прикрою. Після першого тайму українці вигравали – 3:1. Зарано повіривши в свою перемогу, в другій половині гри пропустили три м’ячі, забивши при цьому один. Можливо, аби наші футболісти знали, що в майбутньому їм доведеться ще раз зустрітися з цими збірними вже в боротьбі за призові місця, то не допустили б нічийних рахунків. А так, три збірні – Україна, Литва і Польща набрали однакову кількість очок. Керівництво змагань вирішило провести між командами вирішальний турнір 12–14 листопада. У фінальному розіграші українська збірна спочатку обіграла поляків – 5:1 (по два голи забили В.Кобзар і В.Закалужний, ще один – Р.Маркевич), а потім 14 листопада з аналогічним рахунком – литовців (три м’ячі забив Р.Маркевич, по одному – С.Лютак, В.Закалужний). Обидва двобої сталися в Мюнхені.
«Відсутність наших футбольних «асів» викликала певне хвилювання відносно перемоги української команди, яка претендувала на золоту медаль для українського еміґраційного спорту, – писала після фінальних поєдинків газета «Промінь». – Утім, вже в першому таймі проти поляків наші футболісти пішли в рішучий наступ і забили два м’ячі, пропустивши один. В кінці поєдинку Закалюжний забиває п’ятий гол і тим самим встановлює остаточний рахунок. Наступного дня нашими суперниками були литовці. Матч передбачався дуже цікавий, адже всі знали прибалтів із попередніх ігор як дуже сильних і швидких суперників… Вже на другій хвилині другого тайму Р.Маркевич забиває четвертий гол, а через деякий час п’ятий. Литовцям пощастило відзначитися всього один раз з одинадцятиметрового».
Саме футбольний матч за чемпіонство з Литвою став завершальним акордом олімпіади Ді-Пі. Після завершення Олімпіади більшість спортсменів виїхала до різних країн світу, переважно США та Канади, а спорт у таборах Ді-Пі став надбанням історії.
14.11.2013