80 років тому німецькі нацисти проводили один із етапів Голокосту – «остаточного вирішення» єврейського питання. Професор Університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні Ігор Набитович у книжці «Саґа мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький» (Київ: Дух і Літера, 2023. 792 с. Серія «Постаті культури») намагається повернутися до тієї трагедії й показати роль, яку відіграли митрополит Андрей Шептицький та клір УГКЦ у подіях того часу.
I. Шептицький і російська окупація (1939-1941)
ІІ. Шептицький і німецька окупація
IІІ. Шептицький і погроми в Галичині
ІV. Митрополит Шептицький і розстріли євреїв
VI. Митрополит Шептицький – Праведник народів світу
VI. МИТРОПОЛИТ ШЕПТИЦЬКИЙ – ПРАВЕДНИК НАРОДІВ СВІТУ
Звання Праведника народів світу присвоюється тоді, коли виконуються наступні умови:
Насамперед – «коли зафіксоване діяльне виконання активного чину, дій задля врятування євреїв, навіть якщо ці дії виявилися безуспішними через незалежні від рятівника обставини». Професор Адам Даніель Ротфельд писав про те, що «ніхто, хто не мав досвіду терору під час німецької окупації, не може зрозуміти, яким великим був ризик для тих, що помагали євреям, яких переслідувано. Вони наражали на смерть і себе, і своїх найближчих – дітей, жінок, дідусів і бабусь, інших близьких осіб.
Рятування одного життя залучало десятки, інколи сотні осіб. Гідним найвищого подиву є те, що у греко-католицьких монастирях напевно всі ченці знали про тих хлопців, які тут переховувалися, але ніхто не став зрадником. Один донос, один зрадець міг би перекреслити справу сотень шляхетних людей»¹. Ніхто не доніс і не зрадив. Усі ниточки цієї таємної й смертельно небезпечної акції і для тих, хто рятував, і тих, кого рятували, тягнулися до митрополита. «Якщо йдеться про порятунок євреїв, – свідчить ще один із урятованих, – то найбільше відзначився орден отців-студитів та сестер-студиток. У великій мірі це була заслуга пріора ордену отця Климентія Шептицького, який усією душею був відданий цій справі. Не було дослівно жодної обителі цього чернечого ордену, в якому б не переховувалося кілька євреїв. Цей орден має найбільшу заслугу в рятуванні євреїв. Адже саме він запроваджував у життя плани митрополита, а також ризикував і наражався на небезпеку у випадку провалу. Майже 500 українських ченців і черниць знало про євреїв, які перебували в монастирях, однак ніхто непосвячений не довідався про це.
Їх переховували майже два роки серед постійних небезпек»². Свідок тих подій Філіп Фрідман теж засвідчив, що 550 ченців і черниць знали, де переховуються євреї, і не видали їх³.
Свої свідчення залишив особистий водій митрополита Іван Гірний. У них він детально оповідає, як брав участь в операціях перевезення єврейських дітей в українські жіночі й чоловічі монастирі в Якторові, Уневі, до Калуша – на фабрику, яка виробляла взуття для в’язнів у концентраційних таборах. «Митрополит Шептицький, – зауважує безпосередній свідок, – видав доручення допомагати цим людям [євреям. – Авт.], щоб забезпечувати їх фальшивими ідентифікаційними документами, які рятували їх від німців, підтверджуючи, що вони є українцями».
Подібна система діяла і в митрополичій друкарні, й у «Народній лічниці». Там усі, кого переховували, мали документи, що вони є працівниками митрополичих інституцій. Коли на межі 1943–1944 років «німецька влада почала проводити пошуки євреїв навіть усередині монастирів, чернечих згромаджень, то знаходили там тільки ченців і черниць» із відповідними документами⁴.
Ян Розен. Святий Бенедикт (покровитель Европи). (Митрополит Андрей. Фраґмент стінопису Вірменського собору у Львові, 1930-ті роки)
Друга умова присвоєння звання Праведника народів світу: «коли існувала реальна загроза життю рятівника, пов’язана із такими діями». Митрополит Шептицький, створюючи і керуючи цією розгалуженою системою рятування євреїв, ризикував життям сотень своїх братів і сестер у Христі, білого і чорного духовенства, зрештою, як і своїм життям, і життям свого брата. І тут слід віддати голос свідкові, синові львівського рабина Куртові Лєвінові. Андрей Шептицький – «це був один із небагатьох людей, який чинив усе в міру можливостей, щоб допомогти єврейському народові у трудні часи. Незважаючи на труднощі і небезпеки, які йому загрожували, він допомагав євреям у часи гітлєрівської окупації.
Світлою є постать митрополита. Це гігант духу. Він відіграв важливу ролю в історії живих євреїв, а радше тих, що гинули на теренах Галичини. Помагав сам, але насамперед надихав своє оточення справжнім християнським духом. Наслідком цього було 150 осіб, вирваних з кривавих пазурів гітлєрівських катів. Може, число врятованих невелике, але ті, хто вижив у гітлєрівському пеклі, добре знають, як важко було вирвати німцям з рук хоча б одну людину. А за переховування або допомогу євреям загрожувала смертна кара […]. Якщо йдеться про митрополита Шептицького і його оточення, то євреїв вони рятували цілком безкорисливо. Митрополит Шептицький був не тільки приятелем євреїв у добрі часи, але виявив це у найтяжчі й трагічні часи гітлєрівської окупації»⁵.
Архівні документи свідчать про велику кількість виданих із відома митрополита документів, які рятували життя євреїв. У листі від 15 серпня 1941 року митрополит звертався до німецької влади видати посвідчення Фрідріхові Пістолі у тому, що він «працює науково у сфері біблійних досліджень і на тему Гебраїка і є в цій ділянці цінною силою»; 16 червня того ж року владика звертався до Українського центрального комітету, щоб домагатися від німецької влади особливого ставлення до осіб єврейського походження – таких як колишні вояки Української галицької армії чи письменники, «які пишуть для українського народу оповідання й повісті». Збереглося величезне листування з 1941–1943 років із парафіяльними урядами – з дозволами, підписаними митрополитом на охрещення євреїв⁶. Лише в Перемишлянах таким способом отець Еміліян (Омелян) Ковч вихрестив біля 500 євреїв. Відплатою за це з боку нацистів була його смерть у концтаборі Майданек.
Третя умова надання звання Праведника народів світу – «за безкорисливости, тобто при рятуванні євреїв без отримання або очікування винагороди». Ні митрополит Андрей Шептицький, ані ті, хто реалізовували доктрину митрополита Шептицького рятування євреїв (зокрема й Праведник народів світу отець Климентій Шептицький), не вимагали жодних оплат – ні фінансових, ні охрещення.
Після відходу німців і приходу до Львова росіян тут утворився єврейський комітет для допомоги тим, хто вижив. У контексті третьої умови визнання Праведником народів світу є свідчення про те, що для рятування вже при совєтській владі тих євреїв, які вціліли й не мали жодних засобів до існування, «провіянт закуповувася зі складок, які збиралися серед тих, хто вцілів. Єдиною допомогою, яку тоді отримав єврейський комітет, був віз провіянту, який подарував митрополит Шептицький»⁷.
Четверта умова офіційного визнання Праведником народів світу – «якщо під час акцій із рятування, а також до неї та після них рятівник не завдав шкоди іншим євреям або не євреям». Митрополит Шептицький виступав захисником беззахисних і приречених перед їхніми катами, ризикуючи своїм життям й існуванням своєї Церкви. У 2000 році Міжнародна католицько-юдейська історична комісія у звіті «Ватикан і Голокост» визнала митрополита Андрея Шептицького «єдиним ієрархом Католицької Церкви, який мав мужність засудити нацистську кампанію проти євреїв»⁸. Курт Лєвін свідчив, що всі євреї, якими опікувалися зі собору Святого Юра, перетривали у жахливих кліщах гітлєрівської окупації: «Урятувати вдалося усіх – попри труднощі, які наростали, попри закриття монастирів і багаторазових обшуків в обителях, а навіть у митрополичих палатах – у пошуках євреїв, яких там переховували»⁹.
І остання, п’ята вимога надання звання Праведника народів світу: «За наявности достовірних свідчень». Цілий комплект матеріялів достовірних свідчень, які стосуються чину рятування євреїв митрополита Шептицького і його брата – отця Климентія, світського і монашого кліру Української греко-католицької церкви, згромаджені в Інституті пам’яти мучеників і героїв Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі¹⁰. На основі цих матеріялів уже відбулося визнання Праведниками народів світу кількох осіб, що свідчить про достовірність цих документів.
Жанна Ковба показує відсутність логіки дій щодо справедливого вшанування подвигу митрополита Андрея Шептицького: «Яд Вашем всупереч логіці та свідченням очевидців прийшов до висновку, що Шептицький не ризикував життям, рятуючи євреїв, а присвоєння йому звання Праведника може означати “реабілітацію українського антисемітизму та коляборації”. Однак той же Яд Вашем, уже всупереч логіці своїх власних дій, визнав праведниками брата Шептицького Климентія та студитського священника Марка Стека, які виконували волю митрополита Андрея»¹¹. Подібно ж і Юліян Бусґанґ дивується цій логіці підходів до визнання / невизнання Праведником народів світу митрополита Шептицького: «Взяти хоча б Оскара Шиндлера, що керував фабрикою, яка постачала німецьку армію, або недавно вшанованого майора Вермахту Карла Пляґґе, що був членом Націонал-соціялістичної партії з 1931 по 1939 рік…»¹². Оскар Шиндлер, до слова, був нагороджений Золотим партійним знаком (Goldenes Parteiabzeichen der NSDAP) націонал-соціялістичної партії Адольфа Гітлєра.
Отож митрополита Шептицького не визнано Праведником народів світу. Однак за усіма законами людяности й Божими законами, спільними для юдеохристиян, митрополит Шептицький є однією з найзаслуженіших постатей рятування невинних жертв Голокосту від смерти – чи то в концтаборах, чи в газових камерах, чи просто тих, кого вішали й розстрілювали на вулицях. Тому віриться, що справедливість і вдячність колись таки буде відновлена і Митрополита буде офіційно проголошено Праведником народів світу – за його великий чин і подвиг рятування сотень євреїв у час Апокаліпсису…
_______________________
¹ Adan Daniel Rotfeld, Wzór ludzkiej przyzwoitości i czwilnej odwagi, [w:] Arystokrata ducha. Życie i dziedzictwo błogosławionego ojca Klemensa Szeptyckiego (1869-1951), Wrocław 2018, s. 16-17.
² Kurt I. Lewin, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa, Warszawa: Zeszyty Literackie 2006, s. 157.
³ Юліян Бусґанґ, Митрополит Шептицький. Ще один погляд на життя й діяльність / Переклав із англійської Андрій Скакун, Львів: Друкарські куншти, 2009, с. 40-41.
⁴ Iwan Hirnyj, Moje świadectwo, [w:] Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały / Pod red. Andrzeja A. Zięby, Kraków 1994, s. 208-209.
⁵ Kurt I. Lewin, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa…, s. 173.
⁶ Tetjana M. Sztankowa, Dokumenty archiwum historycznego we Lwowie odnoszące się do kontaktów Metropolity Szeptyckiego z Żydami, [w:] Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały…, s. 234.
⁷ Kurt I. Lewin, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa…, s. 172.
⁸ Юліян Бусґанґ, Митрополит Шептицький. Ще один погляд на життя й діяльність…, 2009, с. 34.
⁹ Kurt I. Lewin, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa…, s. 157.
¹⁰ Yad Vashem, Case M.31, Signature 6304, 6304a.
¹¹ Жанна Ковба, Останній рабин Львова Єзекіїль Левін, Львів-Київ: Дух і Літера 2009, с. 125.
¹² Юліян Бусґанґ, Митрополит Шептицький. Ще один погляд на життя й діяльність…, с. 40.
01.04.2023