Нечисленні звістки у пресі про дрібні приватні пекарні у Галичині другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. змальовують їх у переважно похмурих тонах. Зазвичай нарікали на бруд і відсутність більш-менш сучасного обладнання. 1905 року з ініціативи міського фізикату¹ львівський магістрат спорядив комісію для дослідження санітарних умов у тутешніх пекарнях. Тоді оглянули 114 пекарень, зокрема 83 більших та 16 менших, а також 11 таких, де пекли тільки прецлі. Враження були не найкращими ("...z chlebem i bułkami we Lwowie ten najmniej brudu i nieczystości zjadł, kto pieczywo sobie w domu sporządzał" ["...з хлібом і булками ві Львові той найменше бруду і нечистот з'їв, хто печиво собі вдома зладив"]). У дописі зазначено, що до того, як фізикат очолив д-р Віктор Лєгежинський, у місті взагалі не знали, скільки є пекарень загалом, не кажучи вже про те, аби контролювати їхню роботу².
Реляції з провінції були такими ж. 1898 року у Мостиськах було 7 пекарень, 5 із яких належали місцевим євреям. У газеті «Echo Przemyskie» читаємо, що вони були:
«…брудними і нехлюйськими, де щурі і миші з тарганами та іншими комахами змагаються у перегонах до муки та тіста. Тому часто буває, що розкраяний хліб чи булка виглядають як великодня бабка з родзинками».
Дві інші автор допису похвалив: там, мовляв, пропонували бездоганну продукцію, одначе надто дорогу, причому незалежно від того, чи ціни на збіжжя злітали вгору, чи були посередні («Булочки хоч і дорогі, але рум'яні і чудово випечені, хоча й меншими уже бути не можуть»)³.
Через десятиліття стан пекарень істотно не змінився. 1927 року відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Феліціяна Славоя Складковського львівський санітарний відділ розпочав люстрацію виробничих приміщень. Звісно, ревізували пекарні. Перевірки тривали впродовж першої половини червня. Спочатку у пресі повідомляли про закриття зацофаних пекарень, а саме Пінкаса Шварца, Мозеса Бренера, Меншеса Кляйнаіхса і Злати Грубер. Оштрафували за недопильнування порядку у пекарні Лева Гешелєса, Вальмана Герша і Вольфа Штроцера⁴. Пізніше з’явилася інформація про покарання через недодержання норм пекарів Авр. Цайгера і Йос. Шпальтера (люстратори виявили, що робітники спали на скринях, у яких було розчинене тісто), Ляйба Вайтгорна, Ел. Лебволя, Шепса Блявштайна. При вул. Алємбеків (нині вул. Таманська) ревізори викрили таємну пекарню Матеса Бавмеля. Вона містилася в одній кімнатці з кухонкою, де біля великої кількості тіста і печива спало 8 людей. Цю пекарню, звісно, закрили⁵. В останньому повідомленні про ревізію у червні 1927 року згадано про штрафи для Соломона Каца, Веніямина Фельдера, Давида Зіцмана і Сальо Слівки. Пекарню Хаї Гросман зачинили, бо виявили, що її хворий чоловік лежав поруч поскладаних для випікання сирників⁶.
У газетних реляціях йшлося про найбільш кричущі ситуації. Правдоподібно, ревізори ставилися до власників пекарень дещо поблажливо. Згідно з даними Промислового відділу (точний рік не вказаний, слід гадати, що кінець 20-х – початок 30-х) із 115 чинних львівських пекарень лише 43 працювали у пристосованих для цього приміщеннях, однак не були механізованими, а 50 були такими, які надавались до ліквідації. Також відзначено 6 пекарень, які перебували у жалюгідному стані, – їх подальшу діяльність визнали неможливою. Тобто майже половина пекарень Львова були на межі закриття, і лише 14% були обладнаними відповідно до тогочасних норм⁷.
***
У міжвоєнний час у Мостиськах найзанедбанішою була пекарня Озіяша Манделя, сина Озіяша⁸. З протоколу ревізії, яку здійснила у ніч з 12 на 13 листопада 1929 р. воєводська комісія зі Львова, дізнаємося, що пекарня Манделя розташовувалася в дерев’яному будинку, в якому склепіння над пекарською піччю не було вогнетривким. Пекарнею було одне приміщення, з’єднане з приватним помешканням. Озіяш Мандель працював сам, допомагали йому члени його сім’ї⁹.
Претензії люстраторів стосувались нехлюйства у приміщенні пекарні – підлога була брудною та нерівною, стіни пооббивані, резервуар для води також забабраний. До того ж взагалі не було клозету. Тому комісія винесла рішення про незадовільний стан пекарні. У повідомленні зі Львова від 19 листопада, окрім зазначених хиб, також вказали на неприпустимість прямого сусідства пекарні з приватним помешканням. Озіяша Манделя оштрафували на 30 злотих і зобов’язали усунути всі погрішності впродовж чотирьох тижнів.
Мандель звернувся у Мостиське староство зі скаргою, заявивши, що почувається скривдженим, бо приміщення для пекарні, а також помешкання винаймає у Катерини Зукасевич. Відтак не може відповідати за відсутність клозету. Він запевняв, що планував прилаштувати клозет і навіть дав на цю ціль власниці дому 25 злотих, а тому претензії слід адресувати їй. На підставі цих зізнань пекар просив скасувати штраф.
Однак рішення ревізорів залишилося незмінним. 15 грудня комендант поліційного постерунку Юха звітував у староство, що жодна із зафіксованих погрішностей у пекарні Манделя не була усунена. Про те саме старосту інформували із магістрату Мостиськ.
У цій справі розпочалось адміністративне розслідування. Мандель давав свідчення 11 березня 1930 р. Пекар переконував, що резервуар для води чистить щодня, як і підлогу. Але відділити пекарню від приватного помешкання не може, бо власниця дому не надає на це згоди. Ознайомившись із протоколом, мостиський староста призначив Манделю штраф у розмірі 30 злотих (у випадку неможливості його стягнення – 3 дні арешту).
Мандель не відступав від свого, відтак 17 березня 1930 р. у старостві розпорядились про опечатання пекарської печі аж до часу відділення промислового приміщення від приватного помешкання. Пекар вніс рекурс у воєводство. Він скаржився, що таке рішення лише на руку власниці дому, де він винаймає приміщення для помешкання та пекарні, адже вона змусить його платити додатковий чинш, про який не йшлося в умові. Мандель стверджував, що у пекарні були ще одні двері, які вели у сіни, однак він їх не використовував. Тепер, коли йому необхідно відділити пекарню від помешкання, без них йому не обійтись, а власниця відразу ж зажадала, аби він доплачував за їх використання. Пекар просив призупинити рішення від 17 березня про опечатання пекарні, допоки він у суді намагається отримати право користуватися згаданими дверима.
У цій справі є цікаве свідчення Емілії Кадило із Судової Вишні – скарга, яку вона подала у львівський санітарний відділ 1 липня 1930 р. Вона розповіла, що 20 червня, приїхавши до Мостиськ, серед іншого хотіла придбати хліб і завітала в пекарню Озіяша Манделя, де пережила справжній шок. Хліба вона перехотіла, однак залишилась, аби докладніше придивитися до цього колоритного місця. Серед іншого, Емілія Кадило записала:
«У пекарні Манделя я була наочним свідком, як зі спальні через пекарню виносили для провітрювання постіль, солому із сінників, ноцники, різноманітні шмати, брудну білизну і т.п. Скільки при цьому пороху, бруду і паразитів потрапить до діжок з тістом!
В самій пекарні панує безмежний бруд. Приміщення самої пекарні служить заодно складом для дров, муки. Діжка для води така ж чиста, як і раковина для відходів. Вікна ніколи не відкриваються. Хліб продається в тій же кімнаті, бо іншої для продажу немає. Дочка Манделя в одній із кімнат має кравецьку майстерню. Звісно, усі її клієнти проходять через пекарню. Немає нічого дивного у тому, що у такому хлібі можна знайти паразитів різного ґатунку – від блощиць до тарганів».
Емілія Кадило зазначила, що таке нехлюйство у пекарні Озіяша Манделя триває через те, що мостиська санітарна комісія не реагує на ці порушення. Через те вона й адресувала свою скаргу до воєводської санітарної служби. Реакція не забарилася – 9 липня мостиський староста отримав повідомлення з воєводського управління щодо необхідності з’ясувати санітарні умови у пекарні Манделя. А напередодні, 5 липня, у воєводстві відхилили рекурс мостиського пекаря, мотивуючи це тим, що рішення старости про опечатання оперте на розпорядженні міністра внутрішніх справ від 29 жовтня 1929 р. (виданого у порозумінні з Міністерством промисловості і торгівлі) щодо нагляду за виробництвом та обігом муки й мучних виробів. У цьому повідомленні вказувалось, що рішення є остаточним по лінії адміністративної інстанції, однак Мандель має право внести скаргу до Найвищого адміністративного трибуналу.
Про воєводський вердикт Озіяша Манделя староство повідомило аж 16 липня. Із матеріалів справи випливає, що пекарня залишалась опечатаною, а вряди-годи там проводили нові ревізії, аби зафіксувати можливі зміни. Так, 1 вересня 1930 р. повітовий староста Сенкєвіч повідомляв воєводство, що в пекарні Манделя двічі провели санітарну ревізію, востаннє – 27 серпня, і зазначив, що дійсно приміщення пекарні розміщене відразу біля приватного помешкання, проте пекарня загалом чиста, як зокрема і всі начиння, діжі, лопати і стільниці. Манделю дали час до 31 грудня 1930 р. – якщо до цього часу він не відділить пекарні від помешкання, її зачинять.
Мандель й надалі просив відтермінування рішення до часу, доки він вирішить свою суперечку з власницею дому Катериною Зукасевич. Фінал цієї справи залишається невідомим.
_______________________________
¹ Міський фізикат – міська служба здоров'я, створена у Львові 1872 р. Див.: Трач В. Органи "громадської служби здоров'я" в структурі львівського магістрату наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Київ, 2018. Випуск 28. С. 133.
² Przęgląd Hygieniczny. Organ Towarzystwa Hygienicznego i Towarzystwa "Ochrona Młodzieży". Lwów, 1907. R. VI. Nr. 2. S. 49.
³ Echo Przemyskie. Organ Stronnictwa Katolicko-Narodowego. Przemyśl, 4 września 1898- R. III. Nr 71. S. 3.
⁴ Діло. Львів, 4 червня 1927. Р. XLV. Ч. 122. С. 4.
⁵ Діло. Львів, 15 червня 1927. Р. XLV. Ч. 130. С. 4.
⁶ Діло. Львів, 17 червня 1927. Рік XLV. Ч. 132. С. 3.
⁷ Дудяк О. Львівські підприємці за даними перепису 1931 року: чисельність, етноконфесійна структура, газуль зайнятості // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2013. Випуск 48. С. 530.
⁸ У виданні «Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi» в рубриці «Пекарі» записаний Озіяш Мандель (Lwów, 1906. S. 311). Оскільки точно відомо, що Озіяш-молодший народився у Буську (повіт Кам’янка-Струмилова) у 1865 р., очевидно, що у згаданому виданні йдеться не про Озіяша-старшого, а про Озіяша-молодшого, якому на момент ревізії було 64 роки. Іншими пекарями у Мостиськах названі Самуель Брох, Елкуніо Бух, Шимон Рейвер і Юліан Дигдалевич.
⁹ ДАЛО. Фонд 1. Опис 9. Спр. 1509. Арк. 1 – 20 зв.
21.04.2023