Передчуття війни: чи можна спрогнозувати збройний конфлікт

Андрій Кордіяк

Переважна більшість тих, кого з надією на краще майбутнє називають "ровесниками незалежності України" і хто зараз становить бойове ядро захисників Вітчизни, – не були, звісно, свідками однієї знаменної події, яка відбулася 1 серпня 1991 року в Києві. Саме в цей день – за три тижні до проголошення незалежності України й за декілька місяців до проведення в Україні референдуму – з трибуни Верховної Ради була виголошена промова Джорджа Буша-старшого. У ній президент Буш застерігав українців від "хибного вибору" та навіть "суїцидального націоналізму", оскільки не був упевненим у можливості мирного розпаду Радянського Союзу, який володів потужним арсеналом ядерної зброї. Авторкою тексту цієї промови була Кондоліза Райс – американська політична діячка та дипломатка, на той час радниця президента США з питань національної безпеки, пізніше (за президента Джорджа Буша-молодшого) – державна секретарка США. На думку не лише The Washington Examiner, це, "...можливо, була найгірша промова, коли-небудь виголошена американським високопосадовцем за кордоном", що увійшла в історію під назвою "Боягузливість (або буквально: котлета) по-київськи" (Chicken Kyiv speech) [1]. Тоді, як підкреслює Віталій Портников, мова йшла не про те, що ми не мали проголошувати свого суверенітету, а про те, що незалежність і суверенітет України – це дорога до війни, яка може за своїми масштабами перевищити югославські війни. Тобто народ, який вирішує створити свою незалежну державу поруч із таким історично та географічно відомим сусідом, має відразу усвідомлювати всі ризики для існування цієї держави. Портников додає, що ми над цим сміялися і дорікали президентові Бушу: нічого ж, на щастя, не сталося в 1990-ті роки! А втім, ми мали готуватися до війни, до великої війни з росією з 24 серпня 1991 року, як нас і попереджав президент Буш [2].

Як відомо, підготувати суспільство до війни, тобто сформувати образ ворога, розбудити реваншистські настрої та виробити запит на агресію можна шляхом використання набору специфічних методів і засобів впливу на свідомість людини, нав’язування запрограмованого набору вигідних постулатів (т. зв. "соціального програмування") [3]. За цю справу ще у середині 1990-х і взялися політтехнологи Юхим Островський, Марат Гельман і Гліб Павловський – послідовники Георгія Щедровицького (1929–1994), засновника та лідера московського методологічного гуртка. Аналізуючи причини поразки СРСР у холодній війні, вони почали розмірковувати про нову державну ідеологію, яка б забезпечила можливості для "реваншу". Вони вже тоді були переконані, що можуть змінювати реальність, "програмуючи" людину та суспільство. Продовжувач справи свого батька Петро Щедровицький разом із Юхимом Островським наприкінці 1990-х, на противагу західним країнам, які нібито хотіли "стримувати росію", запропонували ідею "русского мира" й одними з перших застосували цю словоформу [4]. Гліба Павловського журналісти згодом охрестили "головним ідеологом кремля" та "особистим політтехнологом путіна", архітектором путінської політичної системи. Так, він відкрито заявляв у 2004-му, що обрання президентом Віктора Ющенка суперечить інтересам кремля. Йому належить ідея кремлівського наративу про "розподіл" України за територіальним та мовним принципами. Команда Павловського була автором концепції чорної виборчої кампанії 2004 року, зокрема про три сорти українців. Вони ж створили таке явище в українських ЗМІ, як "темники", за якими влада змушувала працювати газети і телеканали [5,6,7]. Одним із політичних консультантів проросійських сил на президентських виборах в Україні у 1999, 2004 та 2010 роках був і Тимофій Сєргєйцев, захоплений свого часу ідеями фундатора руху "методологів" [4]. Московські політтехнологи надихали сепаратистські рухи в Україні, а ідеї російського месіанства та національної винятковості, на зразок імперської неоєвразійської геополітичної концепції Олександра Дугіна, були взяті на озброєння кремлем і стали виправданням його агресивної міжнародної політики [8]. Мабуть, саме цей зовнішній вплив і мав на увазі Петро Кралюк, коли у червні 2013 року стверджував про стан холодної громадянської війни в Україні, яка, на його думку, триває вже не один рік [9].

У такий спосіб проявилася прихована раніше двозначність колишнього гасла "борьбы за мир": "мы за мир – за русский мир!". Щоправда, Марат Гельман згодом намагався пояснити, що концепція "русского мира" передбачала лише деякі проєкти "брендизації" російських технологій на глобальному ринку і взагалі не торкалася тематики "мобілізації співвітчизників"; це, мовляв, були міркування у термінах економічної конкуренції, а не війни. Однак на початку 2010-х років це словосполучення російські високопосадовці вживали все частіше, наміри боротьби з колективним Заходом саме на території України звучали абсолютно неприховано, а необхідність "захисту «русского мира»" стала головним офіційним приводом для воєнних дій на Донбасі [4]. Представники різних напрямків, які працювали над цим політтехнологічним творінням, не зважали на те, що вони продукують найстрашніше – контекст ворожості до інших, занурення у світ демонів війни та ненависті [8].

Упродовж тривалого часу вітчизняні політики (разом із СБУ) спостерігали за розгортанням цього проєкту в Україні з відвертою байдужістю. Зрештою, після кривавих подій на Майдані 2013–14 рр. та важких боїв на сході України 2014 року Олег Покальчук у січні 2015 року констатував: "…поки що це дуже звичайна війна, навіть буденна. Люди, вражені потугою вулканічного виверження, абсолютизуючи це видовище, не беруть до уваги, що причина цієї видимої сили – у слабкості місця, відносній тонкості земної кори в цьому конкретному місці та в інших супутніх чинниках, які об'єктивно сприяли виходу магми. Україна, як і решта військових вулканів планети, бездумно піддала ерозії свою політичну кору" [10]. Зауважимо, що згадка про "військові вулкани планети" могла бути доречною лише тоді, коли справжня руйнівна сила війни – як "геополітичного землетрусу" – себе ще не проявила. Утім, суттєвою відмінністю обох природних процесів є те, що екологічно чисту вулканічну енергію та унікальні корисні копалини вулканогенного походження можна використати для потреб економіки, тоді як землетрус – як, зрештою, і будь-яка війна – несе лише численні людські жертви та масштабні руйнування. Цікаво, що саме оцінка ймовірності – або прогнозування події – і є найбільш проблемним питанням як вулканології, так і сейсмології (від грец. σεισμός – землетрус) [11].

"Лічених одинаків, котрі кричали про небезпеку наближення війни з росією, – продовжує Покальчук, – традиційно вважали реакційними мракобісами, які начиталися Міхновського й Донцова. Кепкували над закликом «тільки б не було війни», та водночас не було межі компромісам, на які не пішли б українські політики за останні 20 років. Заради чого? Та заради миру, ситості, базових цінностей. У нас поки що – локальний військовий конфлікт. Ми маємо справу з маріонетковим режимом у кількох районах двох областей. Їхні ляльководи сидять у кремлі. І водночас – у нас тотальна війна. На всій території України, без винятку. Диверсійна, розвідувальна, терористична, інформаційна. «Брат» уже не під ворітьми. Він у дворі" [10].

До речі, найважливішою частиною воєнної науки, яка вивчає характер, закони війни, підготовку до війни і способи її ведення, є теорія воєнного мистецтва, а пріоритетним напрямком цієї теорії й водночас визначальною передумовою успіху кожної військової операції чи тривалої кампанії – є власне військове прогнозування [12]. Принагідно слід нагадати, що створена 2013 року в рф-ії на основі так званого "слов'янського корпусу" приватна військова компанія "Ваґнера" (незаконне збройне формування, міжнародна злочинна терористична організація, що комплектується російськими та іноземними найманцями, засудженими злочинцями) є підрозділом сил спеціальних операцій рф і виконує завдання як генштабу мо рф, так і фсб рф. За даними ІнформНапалму, кремль використовує ПВК "Ваґнера" як елемент гібридної війни в інших країнах для участі у збройних конфліктах без залучення регулярних військ [13]. То ж яким мав би бути уже тоді ще більш виразний передвісник (образно кажучи – зростання не лише регіональної, а й глобальної "сейсмічної активності") справжніх намірів кремля?

Однак будь-які версії про початок землетрусу навіть у т. зв. "сейсмічних зонах" – це лише ймовірність, а не повноцінний прогноз часу і місця події, адже дотепер немає технологій, які могли б точно передбачити це явище (нещодавно влада Туреччини не попередила населення про ймовірну небезпеку, хоча нібито й була обізнана про його ймовірність). Усі доказові методи ефективного прогнозування землетрусів (здебільшого техногенних) працюють лише на локальному рівні [14]. Так, наприклад, новим знаряддям боротьби з тероризмом учені назвали "криміналістичну сейсмологію". Зокрема, йдеться про такі "знаки" бойових дій, як постріли з автоматичної зброї і мінометів, вибухи і прольоти військових вертольотів, що фіксуються сейсмографом – засобом реєстрації, а не прогнозування [15]. Варто нагадати, що перший сейсмограф (вазу з металевими кульками, розташованими по ободу, які при коливанні земної поверхні падали в підставлені посудини), яким визначали напрямок поштовху на відстані від 400 до 500 км, винайшов ще у 132 (!) році китайський учений (астроном, географ, картограф) і поет Чан Хе [11]. З того часу, попри стрімкий технологічний прогрес, успіхи передбачення як сейсмічних, так і воєнних подій є усе ще доволі скромними.

"… Росія – виключно мирна країна, готова дати відсіч будь-якому агресору". З такими тезами після початку війни на Донбасі виступали багато російських державних діячів, включно з їхнім президентом. Проте грізні оборонні заяви чомусь супроводжувалися у них розробкою наступальних озброєнь, проводилися численні наради для обговорення того, на що буде здатна російська армія до 2025 року. Насторожувало, що можливу агресію росія готова відбивати не лише на своїй території, а й дбати про "непорушність кордонів дружніх країн". Росія старанно готувалася до оборони, створюючи нові види наступальних озброєнь – найактивніше зміцнювалися саме її "наступальні" підрозділи. Чи можна лише чекати на війну і готуватися до неї без бажання її почати? У цьому й небезпека прогнозів, що самозбуваються: зупинитися на порозі війни іноді буває дуже складно [16].

Глава УГКЦ Святослав зізнався, що задовго до широкомасштабного вторгнення відчув велику небезпеку, яка походить Україні від росії. "Я відчув, що починаються дуже небезпечні процеси задовго до того, як почали гриміти гармати й ми почули свист російських ракет над нашими головами, – каже Блаженніший Святослав. – Одного разу на великому міжцерковному форумі один з очільників російської православної Церкви сказав мені таку фразу: «Ви не повинні існувати». Це означає, що війна почалася із заперечення права на існування, яке відбувалося спочатку на ідеологічно-пропагандивному рівні", – сказав Глава УГКЦ. За його словами, вже давно всі структури російської держави, зокрема й церковні, були заражені брехнею, і цю брехню вони стали поширювати на весь світ [17].

Чергова ворожа політтехнологічна атака – такий собі "сейсмічний поштовх" – відбулася у квітні 2021-го, коли з’явилася стаття "Яка Україна нам не потрібна". Автор статті, "методологічно сформований" Тимофій Сєргєйцев (у червні 2022 року він потрапив до списку санкцій Євросоюзу як "центральна фігура російської пропаганди"), вказував на потребу "денацифікації" України і робив спробу це обґрунтувати [4]. Зрештою, наприкінці 2021 року (як і майже століттям раніше зусиллями вождя Третього Рейху) світ потрапив у сутінки "передчуття війни" – феномена суспільного настрою або припущення, яке не можна ігнорувати. Якщо розглядати нав’язування стану "передчуття війни" як технологію – це, без перебільшення, цинічна, найжорсткіша, але водночас дуже ефективна тактика для сторони, яка насаджує цей стан. Бо передчуття війни не обов’язково переходить у війну реальну, тим більше у епоху гібридних ментальних воєн, а гібридна ментальна війна – це основний тактичний вибір кремля. Хоча на повноцінну війну, здавалося тоді, вони вже не здатні. Можна згадати, як в Іспанію, батьківщину Сальвадора Далі, автора чудової й водночас страшної картини "Передчуття громадянської війни" (1936), якраз у 1936 році прийшла громадянська війна (як це часто буває – не без втручання зовнішніх сил) [9].

На щастя, 2021 рік приніс насправді тектонічну зміну у рельєф українського оборонного комплексу: іноземні оборонні компанії започаткували спільні проєкти – в інтересах не лише ЗСУ, а й третіх країн [18]. А соціологічне дослідження КМІСу, за словами Тараса Кременя, засвідчило домінантний статус української мови як державної – це підтвердження того, що в українській масовій свідомості відбуваються тектонічні зміни, посилюється відчуття власної ідентичності [19]. Як бачимо, терміни з галузі сейсмології дають передусім характеристику того, що вже відбулося, а не ймовірності події.

Так-от, думки експертів щодо можливої війни в Україні виявилися доволі розбіжними [20]. Наприкінці осені 2021 року європейські та американські ЗМІ постійно нагадували про нарощування російською армією сил і описували можливі сценарії подальшого розгортання подій. Одні експерти припускали, що росіяни не хочуть "гарячої війни", а натомість спробують досягти своєї мети "більш тонкими способами", тоді як інші переконували, що готується масштабна військова операція. В Україні також панували різні настрої: одні експерти стверджували, що великої війни не буде, а інші – що треба таки готуватися до повномасштабного російського вторгнення. Павло Клімкін 22 листопада 2021 року припустив, що росія почне не з масованого військового вторгнення, а зі спроби дестабілізувати Україну зсередини: спочатку влаштує провокації на півдні України, а вже потім вдасться до масштабного військового втручання. Сергій Згурець 12 січня 2022 року зауважив, що під виглядом навчань росія може почати бойові дії в будь-який момент. Доволі точним виявився прогноз Кирила Буданова: 21 листопада 2021 року він заявив, що росія готує вторгнення в Україну наприкінці січня або на початку лютого 2022 року. Напад, який готує росія, сказав тоді Буданов, буде набагато нищівнішим, ніж усе, що бачили українці раніше після анексії Криму та російського вторгнення на Донбас у 2014 році [21].

Коли путін 24 лютого 2022 року відправив війська в Україну (таки відбувся "геополітичний землетрус"!), серед інших своїх погроз (уже далеко поза межами захисту "русского мира") він проголосив «денацифікацію» нашої держави. Через декілька тижнів після вторгнення головне інформагентство роспропаганди опублікувало статтю "Що росія має зробити з Україною?" (… еще в апреле прошлого года мы писали о неизбежности денацификации Украины…), де було оголошено, що "проєктувальником українського нацизму" був "колективний Захід", а "денацифікація" України має завершитися "деукраїнізацією" та "деєвропеїзацією" [22]. Певні джерела повідомляли, що Гліб Павловський (Одеса,1951 – Москва, 2023) таки засудив вторгнення рф в Україну і заявляв, що путін дуже прорахувався, коли розпочав війну. "Це все було особистим рішенням путіна. Ніхто, крім нього, не зробив би цього, – сказав Павловський. – Ніхто не усвідомлював, наскільки маніакальною є одержимість путіна Україною. Ми недооцінили масштаби ницості російської влади". Отож, президента росії, який захотів "станцювати вальс великої війни", як виявилося, просто не було кому зупинити [4, 6].

Щоправда, окремі експерти застерігали від перебільшення ролі "методологів" у кремлі та розкривали справжні, на їхню думку, основи міфології "епохи Z". Вони вказували на те, що всі концепти путінської риторики – це ідеологічна макуха, продукти повторної переробки, без авторства – настільки, що навіть немає сенсу впізнавати джерело. Путінський ідеологічний комплекс спирається не на складну концепцію "мислення" Георгія Щедровицького чи концепцію "російської політичної культури" Владислава Суркова, і навіть не на химерну імперську метафізику Олександра Проханова. Путінізм спирається на книги Миколи Старикова та Сергія Кара-Мурзи, тобто на потокові продукти політичної міфології. Кремль твердо стоїть на підручниках із зовнішньої та внутрішньої політики для вищої школи кдб (нині фсб) і далі "нанизує" на їхню схему те, що добре туди вписується, використовуючи т. зв. "масову мову" опису політики. У результаті ми опинилися при народженні й оформленні історично нової версії тоталітаризму [23]. Річ у тім, що "працюючу політичну систему з діючими інститутами" ні путін, ні політтехнологи, які працювали на нього, будувати не бажали – хоча практики, які явно нагадують "методологічні", Сергій Кирієнко та його підлеглі застосовують і досі. Керівники країни-агресора користуються ідеями маніпуляції суспільством та побічними продуктами цих ідей на кшталт "русского мира" – щоправда, у зручній для себе інтерпретації [4]. А численні публікації в стилі "інформаційного тероризму" та людиноненависницькі, а деколи й відверто знавіснілі телепередачі залишаються невід’ємною складовою тривалого "соціального програмування".

Усім тим, хто вважає пісенно-поетичним "маніфестом миролюбності" рядки Євгенія Євтушенка (1932–2017), написані у 1961 році – якраз між кривавими подіями угорського повстання 1956 року і "Празької весни" (операція "Дунай") 1968 року: "Хотят ли русские войны? – Спросите вы у тишины … Да, мы умеем воевать, но не хотим, чтобы опять…" – варто замислитися над такими словами:

"…– Спитай у Латвії й Литви, – в них про росію темні сни; – Спитай у західних слов’ян, як «мир» насаджував «Иван»; – Дасть відповідь тобі і фін, бо пам’ятає добре він, як «мирно» танки крізь сніги на його землю приповзли… – І від Китаю до Карпат – таких сусідів вже нема, хто не відчув біду сповна. – На це є відповідь одна: де «русcкий» – там завжди війна!"

Олексій Данілов нагадує, що історія – це завжди про вибір можливостей, навіть у тісних рамках обставин. Хоча певні процеси й мають властивість повторюватися, жодна з історичних подій не має повної аналогії. Ситуація у випадку росії, стверджує Данілов, іще гірша, оскільки ми маємо справу з народженням гібридної, осучасненої, найкривавішої версії тоталітаризму, яку справедливо назвали ідеологією рашизму, У своїх намаганнях зберегти власну необмежену владу путін і росія готові втягнути світ у велику війну. Адже що їм від цього, вони ж як мученики попадуть у рай, а всі інші – "просто здохнуть".

Якщо у 1991 році ми могли спостерігати за першим етапом розпаду російського імперського утворення, то 24 лютого 2022 року наступив другий фінальний етап його ліквідації, і в наших силах розпочати третій завершальний етап – деконструкцію російської псевдофедерації. І якщо хтось скаже, що це неможливо – не вірте і не бійтеся! Саме зараз настав час того самого поворотного моменту – Zeitenwende, слова року в Німеччині, яке має стати словом діла 2023-го [24].

Джерела

[1] "Котлета по-київськи (промова)" (Вікіпедія)

[2] "Портников: як би не закінчилася війна, Росія не визнає кордонів України. І далі є кілька варіантів" Інтерв'ю Ореста Сохара (4.03.2023)

[3] Польовий М. А., Федукова А. В "Cоціальне програмування: зміст поняття" (2009).

[4] "Станцуем вальс большой войны. «Медуза» рассказывает историю «методологов» — загадочного движения, которое сформулировало идею «русского мира» (а чем это закончилось, известно)" (9.06.2022)

[5] "«Батько" режиму Путіна. Хто такий Гліб Павловський і як він помер" (27.02.2023)

[6] "Помер Гліб Павловський - ідеолог «путінізму» і технолог Януковича" (27.02.2023)

[7] "Гельман, Павловський та Щедровицький в Україні побували у стані шизофренії" (22.07.2003)

[8] Дмитрий Волчек "Под созвездием кувалды. Кровожадное чудище «русского мира»" (11.01.2023)

[9] Петро Кралюк "Передчуття громадянської війни" (23 червня 2013)

[10] Олег Покальчук "Передчуття тотальної війни" (16 сiчня 2015)

[11] "Сейсмологія" (Вікіпедія)

[12] "Військова наука" (Вікіпедія)

[13] "ПВК Вагнера" (Вікіпедія)

[14] "Землетруси: чи можливо було передбачити катастрофу в Туреччині, чого чекати в Україні та як діяти в разі небезпеки? " (10.02.2023)

[15] "Вчені пропонують використовувати сейсмограф для боротьби з тероризмом" (24.12.2015)

[16] Иван Преображенський "Хотят ли русские войны?" (22.05.2017)