Росіяне, що тепер знов прийшли до Галичини, не ріжнять ся, розумієть ся, від Росіян, що були тут у 1814—15 р. І їх поведеннє супроти галицьких Українцїв у головній основі таке саме, що й перед роком. І так само відбуваєть ся в Галичинї та на Буковинї нищеннє української культури, проти якого врочисто запротестувала Загальна Українська Рада на своїм засїданню серпня. В самій Росії панує реакція, а лїберали мають менше нїж коли небудь впливу на полїтику російського правительства загалом і на його полїтику в зайнятих краях зокрема. Але все-ж у пресї й полїтичних кругах Росії помітно тепер инше нїж перед роком відношеннє до населення зайнятої частини Галичини й Буковини. Не лише лїберали, а й деяка частина реакціонерів жадають від правительства поміркованїйшої полїтики в Галичинї. В попереднім числї нашої часописи ми навели статю лїберала Е. Трубецкого в "Русск-ім Слов-і", котрий, так мовити, "бере в оборону" українське населеннє східної Галичини, а тепер ми наводимо подібні голоси реакційної російської преси "Колокола" та "Нового Времени".
"Рѣчь" з 10 серпня доносить: "І "Колоколъ" рішуче виступає проти наших адмінїстраційних експериментів, переведених у Галичинї в 1914—15 р. й пише: "В 1914—15 р. наша управа в Галичинї знаходила ся цїлком під впливом галицьких "москвофілів" в особі д-ра Дудикевича та його друзів. Ся ґрупа віддана до глибини душі Росії, все-ж була дуже злим дорадником нашої галицької адмінїстрації. Фанатичні нетолєрантні приятелї д-ра Дудикевича провадили надто різку полїтику, бачучи зрадника в кождім читачеви "Кобзаря", в кождім, хто говорив тарабарським наріччєм проф. Грушевського. Корінїв серед галицького селянства "москвофіли" також не мали. Вони не могли бути міцною суспільною ґрупою, на котру можна було б оперти ся в боротьбі з австрійським впливом.
"Наслїдком нашої полїтики в Галичинї було те, що відношеннє населення до нас змінило ся; Поляки, Жиди, українська інтелїґенція, українське селянство й опозиційне унїятське духовенство, котре повертано на старобатьківську віру не завжди з місіонерсько-пастирською терпеливістю, і стало ворожо ставити ся до нас. Наші домові засоби в завойованих краях не придатні. Буковинське унїятство (?) й галицьке українофільство мають за собою історичну давнину, а тому боротьбу з ними треба провадити уважно, рахуючи ся з складними полїтичними обставинами в Галичинї та на Буковинї".
"Новое Время" пише в статї п. з. "Церковний лад у Галичинї": "Поруч з посуненнєм нашого війська в Галичинї наперед перед нашою нaйвищою церковною управою знову повстає питаннє про орґанїзацію управи православної церкви в Галичинї. Маючи на увазї досвід недавнього минулого, наша найвища церковна власть поки що вважає за відповіднїйше не робити на сїм теренї якихсь рішучих кроків. Тому в перших часах справу орґанїзації управи православної церкви в Галичинї доручать протопресвитерови воєнного та морського духовенства о. Шавельському, котрий уже почав сю справу. Лише пізнїйше, коли положеннє стане певнїйше, найвища церковна власть перебере в свої руки справу задоволення релїґійно-моральних потреб "русскаго" населення в Галичинї."
Кому-ж і чому-ж завдячують галицькі Українцї, що навіть російські шовінїсти жадають деякої зміни полїтики супроти ненависних їм "мазепинцїв"? Лише самим собі та своїй витривалій відпорности супроти російських наїздників. Росіяне побачили, що східна Галичина є українським краєм, вони мусїли признати, що їх приятелї-москвофіли не мають корінїв у народї, що вони є лише ґенералами, хоч і "цїлком відданими Росії", але без війська. Наслїдком сього було те, що др. Дудикевич не заявив ся вже слїдом за російським військом у Галичинї, як то було при першім poсійськім наїздї, а лишив ся і надалї обкрадати своїх вихованцїв у Ростові. Коли початок війни покінчив раз на завжди ролю галицьких москвофілів у межах Австрії, досвід двох лїт війни показав і Москалям, що москвофіли можуть більш пошкодити нїж допомогти навіть шовінїстичній російській полїтицї в Галичинї. Навіть заслїплені шовінїзмом російські полїтики мусїли признати, що Українцї в Галичинї з добре зорґанїзованою нацією, в боротьбі з котрою російські "домові засоби не придатні". В Росії чути голоси, які жадають для Галичини не тих засобів русифікації, котрих уживаєть ся по цїлій широкій Українї, а якихсь инших, можна гадати, повільнїйших і обережнїйших. Твердий опір зорґанїзованої частини української нації в Галичинї збив з пантелику російських асиміляторів і причинив ся до замішання в їх таборі. Невеличка частина української нації в Галичинї змогла звернути на себе увагу Росії, а такої уважности не могла вибороти собі цїла маса українського народу в Росії. Се явище остільки вражає, що його не можуть не помітити російські Українцї. "Русское Слово", "Колоколъ", "Новое Время" і т. и., які жадають для галицьких Українцїв від російського правительства иншої полїтики нїж для російських Українцїв, мусять спонукати сих останніх застановити ся над причинами таких, здавало ся-б на перший погляд, дивних жадань російських націоналїстів. А застановивши ся над сим, російські Українцї мусїли-б прийти до переконання, що й в Росії можна осягнути національно-полїтичні права лише шляхом тої національно-полїтичної орґанїзації, яку мають їх галицькі брати. Лише шляхом національної орґанїзації під найнизшої національної одиницї — родини до найвищих національно-полїтичних інституцій можуть бороти ся російські Українцї з їх російськими гнобителями. Правда, Українцї в Росії не мали тої спроможности національно-полїтичної орґанїзації, яку мали галицькі Українцї в "австрійськім піємонтї", але вони могли й можуть перевести низші форми національної орґанїзації, які можуть стати основою й для вищих форм національно-полїтичної opґaнїзації.
Ми сподїваємо ся, що окупація частини східної Галичини протриває недовго, але і в сїм часї вона дасть безперечно новий товчок до дальшого розвитку українського національно-полїтичного руху в Росії.
[Вістник Союза визволення України]
10.09.1916