З судової салї.
Другого дня розправи зарядив предсїдатель трибуналу, радник Тит Заячківскій поперед всего відчитанє акту обжалованя. Зміст акту обжалованя ось-такій:
Д-р Володимир Т. Дудикевич, адвокат в Коломиї, вносить — яко приватний обвинитель перед ц. к. судом присяглих в Коломиї против Богдана Мардиросевича обжалованє:
Що він поміщаючи в часї від 16-ого лютого 1895 до 9 листопада 1895 р. статьї в Gazet-ї kolomyjsk-ій, а особливо в статьї "Z dnia" написаній ним і поміщеній в ч. 14 з 16-го лютого 1895 словами: "Вісїмдесять пар на бали Дудикевича — то світлий попис здібности орґанізаторскої аранжера і деструктивної роботи вандруючого рубля... Доперва по роцї або й пізнїйше довідають ся наші політики, що з фондів "блаґотворітєльнаво комітєта" вислано емісареви в Коломиї тілько а тілько рублїв на цїли пан-московскі... Одно лиш хотїв би я знати, а именно, які суми в дотичнім рахунку п. емісара фіґурують в рубрицї jours fixes, на котрих ґімназіяльну молодїж переробляє ся в "праворних кацапів" і чи люміна остатного балю, оба хвости [шлєпи] походять з того самого фонду, з котрого оплачено кошти подорожи і удержаня кількадесяти "настоящих" молодцїв, зареквірованих з Чернівцїв і Львова для покутских красавиць..." — В статьї "Z dnia" написаній ним і поміщеній в ч. 15 з 20-ого лютого 1895 словами: "Але рішучо тверджу, що межи нашим Шенерером а нїмецким заходить різниця, і то есенціональна. Різницю становить рубель... Шенерер бажає великої неподїльної вітчини для нїмецкого Міхля, покавалкованого ще нинї, мимо сполученої Нїмеччини, на кілька частій стовпами граничними. Длятого допускає ся зради на своїй державі, на своїм монарху, але не на своїм народї котрий єсть тим самим в Австрії, Прусах і Баварії. Цїлком инше дїє ся з затїями наших Шенерерів. Они за рублї зраджують свій нарід і хотїли би єго зілляти з Россією... Хто лише веде наших Русинів в обійми матушки Россії, хто бажає зілляня Русинів з Москвою, той працює над вигубленєм Руси, єсть зрадником свого народу; сто раз гіршим, коли за тую зраду бере рублї." — В статьї "Z dnia" ним написаній і уміщеній в ч. 18 з 2-ого марта 1895 словами: "Був я недавно свідком цїкавої розмови. Предметом єї був рубель вандрівний, а темату достатчали не стілько ревеляції о нїм в соймі бовиньскім, скілько jours fixes коломийского Дурнова. Що вандрівний рубель истнує, на се годили ся оба розмавляючі. Трудно-ж не годити ся на те, що ясне як сонце, а так сильне, що перед сто лїтами повалило Польщу. а тепер запаршивлює Русь. Лишень один казав рішучо, що за ті рублї обганяє наш Дурново не тілько свої приватні забави, на котрі з особливою предилєкцією запрошує ґімназіяльну молодїж, але також спроваджує на московскі балї і гостить трицять і кількох молодих, надїйних академиків зі Львова і з Чернівцїв. Не входжу в се, чи тая версія єсть правдива, хоч она дуже правдоподібна. Але за те цїкавійше є питанє, кілько таких бідних русских єсть у нас в Коломиї і через кого дістають они ті пособія. На се питанє відповість цїлий ряд фактів і vох populi" — і словами: "По тім легко відгадати, через кого дістають пособія убогі ученики ґімназіяльні. Вправдї доси дійшло до відомости публичної лише тілько, що п. Дудикевич обдїлює своїх молодих гостей Пушкином і Лермонтовом, але прийде, а може й близькій час, що довідаємо ся, кому і кілько надсилано з блаґотворітельнаво комітету і що за ті рублї зроблено". — В статьї "Z dnia" ним написаній і поміщеній в ч. 32 з 24-ого цвітня 1895 словами: "Таж московскій рубель старий як світ, як зрадники, і на те чей-же не буду потребувати вести доказу правди, так само, як не буду потребувати вести доказу правди на обставину, що п. Дудикевич, яко голова москвофільскої партії у нас, має найбільше правний титул до побираня заплати за свої услуги матушцї Рассєї. Fecit, cui рrоdest. Менї певно нїхто не дасть копійки. За те близькій є здогад, що бере их для себе або для инших, се на одно виходить, той хто молодежи академічній за певні уступки обіцює стіпендії з фондів комітету благотворітєльнаво, а ґімназіальну молодїж старає ся каптувати для своєї справи не тілько впоюванєм в ню идей панроссійских, але і арґументами горячійшої натури. На се ж доказів менї стане." Наконець в статьї "Z dnia" ним написаній і уміщеній в ч. 89 з 9-ого листопада 1895" словами: "Одного дня — було то перед Різдвом, дістав я разом з иншими від Добряньского [Адольфа Ивановича] запрошенє на Св. вечер в одній з першорядних реставрацій віденьских. Був там і Дудикевич. Цїлу нашу кольонію гостив Добряньскій як князь. Се менї було загадкою. Приступив до мене адепт Добряньского, Купчанко, котрий пізнїйше перестиг учителя, і сказав з відтїнком зависти: "Шість тисячів рублїв дістав Добряньскій на принятє, а приймаає нас усего раз в роцї"... "Впрочім найлучше заглянути в слїдчі акти з 1892 р. Карний суд в Чернівцях перевів був слїдство о зраду держави против Казарищука, Купчанка і товаришів. В актах находить ся кілька письм або візитних білєтів д-ра Дудикевича. Не думайте, мої панове, що се якійсь пустий процес. Є там звиж двацять різних актів з царскої канцелярії в Петербурзї і тілько-ж актів з канцелярії Кобурґа. Мало хибувало, а було би з д-ром Дудикевичем дуже круто, але з оглядів політичної натури слїдство то застановили... Отже факт єсть, що консолідація москвофільскої партії у нас наступила по прибутю до Коломиї чоловіка, що ще недавно над сизим Дунаєм співав похвальні имни на честь білого царя а Сибір називав "ачень харащая страна", котру оклеветували бунтівники Ляхи і підкуплений ними публицист Кенан" [Gazeta kolomyjska ч. 18].
Навівши все те, д-р Дудикевич виводить в актї обжалованя, що обжалований Б. Мардиросевич, оголошуючи печатно ті видумані або перекручені факти, кинув фальшиво підозрінє на д-ра Дудикевича о такі нечестні і неморальні учинки, котрі є спосібні виставити єго в опінії публичній на погорду і понизити єго, а тим обжалований допустив ся провини з §.488 зак. карн.; — дальше, що обжалований закинув д-ру Дудикевичеви згірдні прикмети і пересвідченя і виставив єго на публичну наругу, а тим обжалований допустив ся провини з §.491 з. к.; — наконець, що обжалований ложно кинув на д-ра Дудикевича підозрінє посередно і безпосередно о злочин против держави, сповнюваний предприниманєм чинностій стремлячих до відорваня Галичини, Буковини і північної Угорщини зі звязи австро-угорскої монархії і спосібних викликати або збільшити небезпечність для держави зо внї, або повстанє чи межиусобицю у внутрі, а тим обжалований допустив ся провини з §.487 зак. карн.
В мотивах обжалованя піднесено, що обжалований Б. Мардиросевич в слїдстві признав ся, що всї инкриміновані статьї сам написав, з виїмкою одної уміщеної в 89 ч. з 9 падолиста 1895, котру написав єго сотрудник Натан Фернбах, але і за тую статью він бере одвічальність на себе. А вкінци д-р Дудикевич навів, що обжалований є чоловіком, котрий безкарно приймає такі компліменти, як: що "він без всякої чести, не варт поданя руки, неспосібний до сатисфакції, ґазетою наживає "швайґґельди", публично і свідомо лже безчельно" — і т. п.
По відчитаню акту обжалованя предсїдатель трибуналу зарядив ще відчитати рішенеє висшого суду краєвого з 1-ого вересня с. р. видане на відклик обжалованого. Рішенєм сим висшій суд краєвий відкинув відклик Б. Мардиросевича як що-до змісту акту обжалованя, так і що до форми. [Бо Мардиросевич закинув був також, що акт обжалованя написаний отже не в однім з краєвих язиків. Тут замітна річ, що в рішеню висшого суду краєвого язик рускій названий "russkyj".]
Почало ся переслуханє обжалованого.
Обжалований зазначив на вступі, що д-ра Дудикевича лично не знає, а воював против него з обовазку дневникарского яко против проводира партії в Коломиї, ворожої як польскій так і рускій народности. Відтак відповідав на акт обжалованя по точкам.
На заміт, що він назвав д-ра Д–ча москвофілом, говорив: Всїм відомо, що межи партіями рускими в Галичинї єсть і видну ролю грає партія москвофільска, котра стремить до Россії і до православія. Она обожає могучість россійскої держави, культури, язика, і на скілько має звеличуваня для всего, що великоруске, на стілько знов має погорди для народної малорускої літератури і прозиває єї "хахлацкою". Д-р Д–вич належить до тої партії і грає в нїй видну ролю. Він тут і проводир партії, бо в тутешнім центрі єї, в філії общества им. Качковского, котрого патроном був славетний апостат Наумович, він є довгі лїта предсїдателем.
На заміт, що він назвав д-ра Д–ча россійским емісарем, мовив: Відомо, що д-р Д–вич ще заки прибув сюда, був уже в Відни знаний з своїх симпатій до Россії і з дїяльности в тім напрямі. Був він предсїдателем москвофільского общества "Буковина", обертав ся в кругах славянофілів, мав зносини з офіціяльними особами з Россії, а вже яко академик він на бенькетї, устроєнім у Відни "Буковиною" в честь россійского маляря Верещагина, в голосній того часу бесїдї, величавшій Россію, сказав, що "Сибір очень харашая страна" і т. д. і вже тогдї ходили вісти, що він має зносини з урядовою чи неурядовою Россією. Коли д-р Д–вич переселив ся з Відня до Коломиї, москвофіли тутешні, прибиті ще від часу звістного процесу Ольги Грабаревої, Наумовича і других, зараз знов піднесли голову. Д-р Д–вич зараз розвинув горячкову діяльність політичну. Всюда — дома, на улици, по склепах, на зборах говорив по великоруски, всї письма з єго канцелярії виходили в язицї россійскім. Єго близькі сторонники назвали святковану тогдї конституцію 3-ого мая "дурачеством", а одного разу напали на руских народовцїв, що співали народний имн "Ще не вмерла Україна", і побили их. На взорець великих дипльоматів почав д-р Д–вич устроювати що четверга jours fixes, на котрих укладано пляни витисненя народовцїв з руских товариств. І дїйстно, се им в части удало ся; читальня міщаньска стала "ґородскою". Нинї вже лиш товариство "Родина" і "Народний Дім" в руках народовцїв. [Се не згідне з правдою; в Коломиї народовцї мають більше товариств. — Ред.] По двох лїтах д-р Д–ич загадав, мов той вожд, урядити ревію свого війска — баль, що мав своїм блеском і люксусом затьмити всї забави тих мясниць. Фірму давав комітет общества им. Качковского, але д-р Д–вич цїлий труд взяв сам на себе. Дохід з балю був призначений на цїль добродїйну, а хто устроював такі балї, то знає, що устроює ся их скромно, аби як найбільше лишило ся доходу на цїль добродїйну. Тимчасом д-р Д–вич сам наняв і пишно прикрасив салю каси ощадности, спровадив танечників-академиків зі Львова і з Чернівцїв, розіслав безплатно білєти молодежи, приняв єї у себе, угостив пишною вечерою і виплатив їй кошти подорожи. І баль справдї випав величаво; на сали танцювало 80 пар до рана. Таку удачу сего балю приписала публична опінія однодушно рублеви. А яка була в тім дїлї однодушність, посвідчить отсей факт: В день по балю видїл товарнства музичного, в котрім був і Мардиросевич, зібрав ся на нараду в справі устроєня щорічного вечерка костюмового. В дискусії згадано о вчерашнім бали і підношено єго удачу, а тогдї презес товариства музичного, пок. прокуратор Рибчиньскій, сказав: "Дайте менї рублї, а я устрою також такій або й ще красчій баль!" Чуло се більше осіб і можуть посвідчити. І обжалований, яко публицист, почув ся покликаний виразити таку публичну опінію. Він очевидно не схопив д-ра Д–ча за руку, коли той рублї брав, але зійшло ся разом кілька обставин, котрі в нїм утвердили таке пересвідченє. Обжалований знав, що д-р Д–вич устроює у себе дома т. зв. "четверги", кличе на них молодїж ґімназії, толкує їй о великій матушцї Рассеї і кормить єї российскою літературою. А поголоски ті видко не були пустими сплетнями, коли навіть власти вислїдили тую шкідну дїяльність д-ра Д–вича і длятого зарядили надзір поліційний над єго домом, і я о тім під той час довідав ся. Рівночасно в буковиньскім соймі посли д-р Смаль-Стоцкій і Пігуляк відхилили занавісу з тайни вандруючого рубля. Тогдї обжалованому годї вже було мовчати і він написав в нумері з 16. лютого 1895 р. статью о вандрівнім рубли, а закінчив єї покликом до народовцїв, звертаючи их увагу на підземну роботу москвофільску.
На дальшій заміт, що обжалований написав про д-ра Д–вича, що він "псує красну руску муку, аби з неї лїпити россійскі пироги" — так говорив: Того висказу він не відкликує. Коли хто стягає з улицї молодїж, гостить єї і поїть за-для цїлей зовсїм прозорих, той певно псує "руску муку". Посвідчить тут директор ґімназії п. Скупневич, що три пильні ученики почали ходити на вечерки до д-ра Д–вича, і анї оден не скінчив року шкільного з добрим поступом, всї в науках занедбали ся, а натомість фанатично запалили ся до мрій панславістичних. Тогдї то дійшов обжалованого такій факт: ґімназіяст Еразм Левицкій без відомости вітця і господинї дому утїк з Коломиї. Господиня написала о тім вітцеви ученика до Городенки, той зараз удав ся до адвоката д-ра Окуневского, щоби з ним поїхав яко єго дорадник правний до Коломиї і запитав ся Дудикевича: що той зробив з єго сином? — нехай скаже, де син перебуває в Россії... Мусїла-ж бути до того якась підстава. Впрочім близше розкаже сю справу свідок д-р Окуневскій. Отже обжалований мав рацію написати, що д-р Д–вич "псує руску муку".
Вкінци що-до найтяжшого заміту — вандрівного рубля обжалований мовив: Що вандрівний рубель истнує, о тім здаєть ся нїхто не сумнїваєсь; о тім всї знають, о тім пишуть дневники, о тім говорять в соймі. І обжалований пересвідчений, що д-р Д–вич за такі услуги, які він віддає Россії, бере заплату. Але обжалований не сказав в статьї просто, що д-р Д–вич взяв або бере рублї. Рубель, то річ, яку трудно схопити, отже обжалований анї не схопив рубля, анї навіть не видїв, длятого він висказав лише, що д-р Д–вич має всякій правний титул до побираня винагороди за свої услуги Россії. Пересвідченє обжалованого потверджує свідоцтво єго шкільного товариша д-ра Стоцкого. Обжалований случайно попав також на слїд справи о державній зрадї Козарищука, Купчанка і товаришів, а в справу сю вмішаний був і д-р Д–вич. Обжалований мав акти тої справи в руках і на власні очи бачив т. зв. "Verhaftungsbefehl" — наказ увязненя д-ра Дудикевич. Між актами тої застановленої справи є богато компромітуючих письм д-ра Д–вича. Впрочім і львівска поліція в своїм відзиві о Д–вичу виразила ся, що єго відносини до Россії не були плятонічні. А все-таки обжалований анї разу не написав просто, що д-р Д–вич бере рублї, але все і нинї твердить, що може их брати. "Натомість д-р Д–вич — кінчив обжалований при кінци акту обжалованя помістив виписи из злобних пасквілїв против мене, а се свідчить о єго низькім способі мисленя..." [В хвили, коли обжалований се виповів, д-р Д–вич зірвав ся, попросив трибунал, щоби за ті обидливі слова наложив на обжалованого кару дисциплінарну, а також розширив обжалованє на §.491 з. к. — Оборонець д-р Красницкій спротивив ся тому, толкуючи, що обжалований тілько повторив, за що провинив ся вже печатно і за що стає тепер перед судом.] Обжалований докінчив свою оборону внесенєм до трибуналу, щоби переслухано цїлий ряд єго свідків і щоби відчитано дотичні статьї з Gazet-и kołomyjsk-ої не лише в инкрімінованих уривках, але в цїлости.
Предсїдатель трибуналу поставив ще до обжалованого ряд питань, на котрі той так відповідав: Слова "деструктивна робота рубля вандрівного" відносять ся до всїх, хто бере рублї, а відносять ся они до д-ра Д–ича на стілько, на скілько він провідник в партії. — Під "россійским емісарієм" розумів д-ра Д–вича. — "Благотворительний комітет" то таран, котрим Россія добуває ся до всїх славяньских земель; нехай оно і приватне товариство, але дїлає при помочи правительства. — Під "проворними кацапами" розумів москвофілів; під "настоящими молодцями" академиків спроваджених на баль зі Львова і Чернівцїв; під "люмінами балю, обома хвостами" назвав величезні хвости суконь двох дам на бали, котрі звернули на себе загальну увагу; під "арґументами горячійшої натури" розумів напої і їду, якими д-р Д–вич гостив у себе учеників. — Що-до заміту "зради державної" то він відносить ся до всїх, що стремлять до зілляня з Россією, а до д-ра Д–вича на стілько, на скілько він належать до такої партії. Що-до застановлення справи о державній зрадї Козаришка і Купчанка то нинї она є державною тайною. Обжалований мав акти в руках, в якій спосіб не скаже. Там бачить ся є переписка д-ра Д–вича з офіціяльними особами в Россії і з тима обома москвофілами. — "Дурновом" назвав обжалований д-ра Д–вича по назві бувшого россійского міністра просвіти длятого, бо д-р Д–вич горячо займав ся просвітою молодежи шкільної в користь Россії.
По скінченю переслуханя обжалованого трибунал удав ся на нараду і рішив: засудити обжалованого на дисциплінарну кару в квотї 5 зр. і признати розширенє обжалованя на §.491.
Потім почато переслухувати свідків.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 24.09.1896]
24.09.1896