І.
Модерне галицьке москофільство.
Коли ближче придивляєшся до галицького життя, знайомишся з настроями українського громадянства, то приходиш до переконання, що вся політика галицьких проводарів на Наддніпрянщині (умова Петрушевича з Денікіним, перехід частини військ до Денікіна і до большевиків — старі болючі і незагоїні ще рани!) не була цілком т. мов. випадковою і хвилевою, під впливом тих чи инших тяжких обставин, але була, почасти, результатом настроїв і орієнтацій, "виплеканих" на галицькій землі "вдали отъ Матушки Россіи", як результат ворожого відношення до Поляків.
Останні політичні події на Україні — союз от. Петлюри з Поляками, похід Поляків на Україну і нарешті розбиття української армії — лише сприяло зміцненню того погляду, що, мовляв, з мотивів тактичних, політика галицько-українська (!) мусить бути прихильна до Росії, щоби тим самим "нічого не ділати на річ Польщі", як це казав один з видатнійших галицьких журналістів.
Прихільність та звичайно залежить від партійної фарби — себто: до монархичної Росії, до демократичної, чи до комуністичної.
От, приміром, думка одного з галицьких політиків правої течії:
— Ми не можемо занадто вороже виступати проти московських большевиків, бо тим самим ми будемо ослаблювати внутрішню відпорну силу укр. галицького народу проти Поляків.
Для Наддніпрянця таке "обгрунтовання" виглядає якось дивно. Все одно, як-би сказати на Вел. Україні:
— Нічого не можемо писати неґативного проти Поляків, бо тим самим ослаблюється акція проти Москалів!
Звичайно, що та прихільність не є якимось загальним явищем, вона просто культивується по тих всяких галицьких закутках серед ріжних "політиків"*).
За відсутністю галицької української преси ріжних напрямків, на жаль, не можно базуватися на друкованому слові, щоби мати докази того модерного москофільства. Лишається лише "Вперед!", яко виразник певної частини галицького громадянства. Вистарчить поверхового знайомства з цим орґаном галицьких укр. Соц.-Дем,, щоби переконатись, що ця, вже не замаскована, прихільність до Росії, не тільки "совітської", але взагалі до Росії, відчувається на кожному кроці. Довгі шпальти щодня заповнюються ріжними "прихільними" інформаціями про з'їзди в Совітській Росії (навіть "безпартійні"!!), про "відбудову Росії" — ремонти (!) помешкань, театрів і будову... крематорій! З'являються всякі статті про московські благодаті (між ними і про міфичну "Радянську Україну" — засіб аґітації за межами України), і натомість ані слова про те, що діється на Україні. Очевидно "усе мовчить, бо благоденствує"!
Прихільність до Росії виявляється і в иншій формі. Раптом з'являється велика передовиця про заяву російського соц.-дем. меньшевика-інтернаціоналіста Мартова, як відомо, неприхільна до большевиків (ця стаття належить до одного з найбільших зіґзаґів напрямку "Впереду", що до соціялістичних гасл). Пізніще друкується, на першому місці, погляди провідників ґазети "Воля Россіи" на українське питання, як якісь дуже важні деклярації російської демократії.
А в той же час повна відсутність заяв чи інформацій, які-б мали джерело від українських соціялістів чи навіть комуністів, які були там за Збручем, працювали разом з московськими комуністами, а тепер виеміґрували з України. Нарешті хай-би "Вперед" побалакав з тими робітниками, які виїхали з Камінця під час останньої большевицької інвазії. Хіба між ними нема товаришів для "Впереду"? Але то, бачите, усе "петлюрівці"!
Замовчання українських справ у "Впереді" дійшло до того, що цілими тижднями навіть не з'являється відділ "З українських справ", за то майже щодня культивується відділ хатніх закутикових справ — "Демянчукіяда" (про це нижче).
І лише читачі на Різдвяні свята були обдаровані "інформаціями" з Кам'янця "від одного професора Кам'янецького Університета" (призвище звичайно не подається), де оповідається, що там за Збручем усе добре, ніяких арештів громадських діячів немає, видаються "декрети" про "негайну" українізацію (sic!) всіх шкіл і про инші гарні річі.
Не трудно знати, хто саме є той "професор Університета".
Звичайно, як що такого "громадського діяча" не арештовано, то це не значить, що инші громадські (без кавичок) діячі не були арештовані. Та громадська діяльність цього професора (який, між иншим, не має навіть повних наукових студій) відзначилася тим, що під час попереднього приходу большевиків читав одну лєкцію в околицях Кам'янця і то потім спекульнув тою лєкцією: большевицька влада наказала одному з камянецьких видавництв надрукувати ту лєкцію окремою мізерною брошурою, за що п. професор зажадав 20.000 карб., причім потім жалувався, що взяв дуже мало! Ще одну цікаву річ оповідають про ту лєкцію. Фурман, що возив шанов. професора на виклад, так казав йому:
— Ой пане, не розказуйте ви про тую комуну, бо в другий раз будуть вас бити!...
Можно де-чого сказати і про инших компатріотів п. професора, про "відомих" комуністів, як п. Сіяк і п. Баран. Відомо, приміром, що п. Баран, будучи у Кам'янці, при першій навалі большевиків (після повалення гетьмана), власноручно підписав закриття укр. ліво-есеровської ґазети. (Останнє число ґазети вийшло з надписою: "А все таки хай живе революція трудового народу!"). А в другий свій прихід п. Баран так був "зкомунізувався", що почав розмовляти з Українцями... по московські, хоч і володів московською мовою дуже слабо!
Це одні з рисочок галицького "комунізму" на наддніпрянському грунті.
Що торкається до галицького комунізму на власному грунті, то комунізму тут немає, бо майже усе громадянство так пронято національною і націоналістичною ворожнечею, що про справжній комунізм "нема що до говорення". Неможно, звичайно, рахувати і "Вперед" комуністичною, як це старається доказати нова газета "Рідний Край", що редаґується галицьким письменником М. Яцковим.
Цікаво зазначити, що в полєміці, яку ведуть ті дві ґазети, "Вперед" вживає полємічні арґументації у відношенню до "Рідн. Краю", т. мов. націоналістичної навіть шовіністичної породи. Соціяльного моменту в тій полєміці немає. Очевидно, що легше настроїти громадянство вороже до свого противника, граючи на націоналістичних струнах! Для соц.-демократичної ґазети дивна тактика!
Що до "Рідного Краю", то він себе об'явив одвертим ворогом московського большевизму і став на ґрунті галицької польсько-української згоди. (У нас завжди така крайність від одного в обійми другого). "Вперед" же каже, що та газета цілком польська, але "писана українськими буквами" і видається на польські гроші. Можливо! Але також відоме походження грошей "Впереду" і відомо, як уживаються ті гроші, що дуже нагадує малюнок на першій сторінці гумористичної часописи "Їжак" ч. №1!
Що до відношення "Рідного Краю" до Росії, то, оскільки ця ґазета є українська, відношення те на разі не є прихильне, бо ґазета антибольшевицька! Відома ця ґазета також своїми "телєґрамами від власних кореспондентів", де друкуються всякі несотворенні річі.
"Полєміка" між "Впередом" і "Рідн. Краєм" дійшла до страшних розмірів. "Вперед" навіть вже залишив в покої бувших своїх "ворогів", уряд У.Н.Р. і т. д. і з цілою силою вдарив на "Р. Край". Буде зайвим ширше оповідати про ту "боротьбу" з вітряками. Подаємо тут лише 2 "зразки": "Вперед" в ч. 297 в одділі "Новини" пише: "З міста доносять нам, що коли оноді Михайло Яцків, редактор «Рідного Краю», стрінув коло «Народньої Гостиниці» одного українського б. парляментарного посла і з великим униженням кланявся йому, — той відвернувся від нього, плюнув в бік і сказав: з хруньом не хочу мати нічого спільного". А на слідуючий день "Р. Край" вмістив на першій сторінці цілого маніфеста, де, між иншим, пише, що "часопис "Рідний Край" ще за слабо побиває наших патріотів-ревунів, гнобителів інтеліґентного пролєтаріяту" і далі "Бийте грабіжників скарбу от. Петлюри і їх прихвостнів"... а також говориться про "гаратаня катів, ювилейників, «Дністрових» і позадністрових паскарів, що здирають шкіру з рідного брата" і т. д...
А старі москофіли галицькі теж не сплять і навіть поширюють свою діяльність. І відповідно до "духу часу" перефарбувалися з біло-синьо-червоного кольору на червоний. З нового року крім ґазети "Подкарпатская Русь" почали видавати "независиму ґазету для трудовоґо народа: "Воля Народа", яка "єсть" — як вони пишуть — "одинокою народною ґазетою в Галичинѣ!" Ці дві ґазети в дуже рішучому тоні виявляють свою прихильність до "Совітської Росії" (Навіть з більшою рішучістю, як "Вперед"!) І ці вчорашні найреакційнійші чорносотенці сьогодня пишуть статті під заголовком "Дрожать основы стараго свѣта!" де звичайно говорять про "Великую Россію", але на новий взірець: "Памятай, народе Галича, що Ты членъ великого, могучого народа (русского), що безстрашно проголосив права трудовыхъ массъ цѣлому свѣтови".
"Воля Народа" навіть претендує на обєднання всіх сил, що співчувають Совітській Росії:
"Не пора въ нынѣйшный часъ на партійни роздоры и споры. (Під "партією" вони розуміють також і Українців. — Прим. дописувача.). Нашу партійну борьбу ми рѣшимъ колись у власной хатѣ безъ чужои помочи. Нынѣ пойдемъ разомъ и дружно съ всѣми галицькими партіями, що стремятся до той самой цѣли: народной свободы". Єдиний фронт?!
Далі "Воля Народа" претендує також бути народнім мучеником. Великими літерами сповіщає, що "польскою жандармерією арештовани наши обществении дѣятелѣ на Лемковщинѣ".
Коли читаєш передовиці в цих старомоскофільських ґазетах про Совітську Росію, то мимоволі порівнюєш їх з прихильними статтями до тої-ж Совіт. Росії у "Впереді"! І як що ті дві течії не є рівнобіжні, то вони все-такі несуть свою воду на один млин!...
*) Причина такого явища полягає головним чином в непоінформованности широких кол громадянства про становище на Наддніпрянщині. Доказом того є таке явище, — ті особи, які довший час жили на Вел. Україні і пережили на власній шкурі московсько-большевицький режім, не слабують вже на "московсько-комуністичну" хворобу і рішучо висловлюється проти шовіністичних моск. большевиків. Таких прикладів можно було-б подати силу, а ярким доказом є лєкція п. Кучабського, яка відбулася в грудню мин. року.
[Воля, 29.01.1921]
30.01.1921