Фабрика тушок

Здавалося б, у цьому складі парламенту, крім Табалових, «тушок» більше не буде. Аж ні, в критичний момент, під різними приводами з фракції «Батьківщини» вийшли четверо депутатів. Цікаво, що вирахувати декого з них можна було ще перед виборами. Але цього не зробили: не змогли, або не схотіли. Та придивляючись пильніше до процесів, які відбуваються в «Батьківщині», бачимо, що ця опозиційна сила танцює на граблях.

Пророцтво на лайт-боксі

У жовтні під час виборчої кампанії в Стрию на лайт-боксах з рекламою об’єднаного опозиційного кандидата Олега Канівця час від часу з’являлися наліпки «Тушка». Канівець ображався, заявляв: проти нього запущений чорний піар, зокрема, і з боку колег з опозиції. Мовляв, координатори ВО «Батьківщина» на Львівщині хотіли бачити зовсім іншого кандидата в цьому окрузі, ніж якого затвердив з’їзд у Києві.

Але цей округ був відданий «Громадянській платформі» у бартер за входження партії Гриценка до лав об’єднаної опозиції. «Тушкою Канівець не стане — під моє слово!», — так привітав з переконливою перемогою свого однопартійця-мажоритарника полковник, якого звикли мати за людину честі.

Чим заслужив Канівець таку довіру, незрозуміло. На той час він лише півроку пробув у «Громадянській платформі». Перед тим голова правління ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»  перебував у маловідомій «Українській партії», яку очолював міський голова Калуша Ігор Насалик.

Проте Канівець запам’ятався більшості як член «розкольницького» виборчого списку ВО «Батьківщина» на місцевих виборах 2010 року. Зокрема, тоді на Львівщині зареєстрували список альтернативної «Батьківщини», через що справжня партія відмовилася взагалі брати участь у виборах в області.

Ще раніше політика вигнали з фракції «Батьківщини» у Львівській обласній раді за нібито співпрацю з владою. Хоч саме Канівець був одним із засновників цієї фракції, покинувши задля неї в 2005 році «Нашу Україну».

Після такого послужного списку (а надто участі в розкольницьких діях у «Батьківщині») залишається лише риторичним питання: як сталося, що Об’єднана опозиція довірила йому цілий округ? Тим паче, що в архівах новин можна легко знайти цитати Канівця кількарічної давнини з критикою дій Юлії Тимошенко, що не завадило йому скористатися її народною славою для проходження в парламент.

«Поведінка Канівця саме через його попередні дії нікого не здивувала. Запитання тут до тих, хто складав списки, хто продавав місця чи роздавав за якісь інші ресурси», — коментує «Z» позафракційний опозиціонер Олесь Доній вихід з парламентської фракції нардепа зі Стрийщини.

До речі, восени 2012 року інший кандидат у Стрийському окрузі, Ігор Осташ, який раніше там тричі перемагав, заявив, що голова обласного штабу Об’єднаної опозиції (а перед тим голова обласного осередку «Фронту змін») Степан Кубів озвучив йому цифру в 350 доларів за місце єдиного кандидата від опозиції. Сам Кубів, звісно, це назвав провокацією.

Бізнесмени в політиці — наслідки очевидні 

Донія так само не здивував демарш ще трьох представників фракції «Батьківщини». До цих «біженців» запитань куди більше, адже пройшли вони в парламент не після запеклої боротьби на окрузі, а за списком — за спинами багатьох опозиціонерів, зокрема лідера Арсенія Яценюка.

Саме за квотою «Фронту змін» ці люди потрапили до прохідної частини списку. Їх зараховують до протеже одного зі спонсорів «Батькіщивни» і соратника Яценюка, колишнього «любого друга» Віктора Ющенка, а потім Юлії Тимошенко — Миколи Мартиненка.

«Причина появи "тушок" стара — у непрозорості та кулуарності формування списків, в результаті чого туди потраплять нікому не відомі люди. Я 25 років у політично-громадській діяльності. Але цих людей я не знаю. Хто їм подарував депутатство і за що? Зате місця не вистачило перевіреним часом Гриніву, Стецьківу, Шкілю», — додає Олесь Доній. . 

Не знає нічого Доній про політичну активність цих осіб недарма. Адже їх полем діяльності переважно був бізнес.

Ігор Скосар, 58-й номер списку,  київський бізнесмен, керівник ТОВ «Валентин–АС». Віталій Немилостивий, 62-й номер, колишній гендиректор харківського ДП «Завод ім. Малишева». Його також називають людиною ще одного «любого друга» Давида Жванії. Зокрема, Немилостивий був заступником міністра промполітики в уряді Тимошенко. А коли уряд очолив Азаров, а нардеп Жванія перебіг з Блоку Тимошенко у позафракційні, підконтрольні реґіонам депутати, Немилостивий залишився на своїй урядовій посаді.

Дуже показова історія вийшла з третім «дезертиром» — Романом Стаднійчуком, 65-м номером списку. Саме цей невідомий загалу співвласник адвокатської компанії з Вінниччини прийшов на місце відомого юриста Сергія Власенка, якого суд позбавив мандату. Керівництво фракції «Батьківщина» замість того, щоб до кінця обстоювати повернення Власенка у сесійну залу, — дозволило зайняти його місце Стаднійчику. А той, не встигши ще відчути себе опозиційним нардепом, написав заяву про вихід з фракції. Мовляв, хочу працювати, а не воювати.

«Протягом своєї практичної діяльності я діяв на користь своїх підзахисних, а також громадян України. Тому хочу продовжувати працювати,  оскільки протягом своєї практичної діяльної діяльності діяв на користь громадян України, і хочу продовжувати цю роботу, і беручи на себе політичні обов’язки, хочу їх виконувати», — пояснив Стаднійчук.

Сам Власенко сказав, що не може дібрати цензурних слів для опису ситуації. «Стаднійчук звільнився з попереднього місця роботи ще 28 лютого, у той день, коли був поданий позов до ВАСУ (з приводу позбавлення Власенка мандату за суміщення депутатської та адвокатської діяльності – Авт.). Ще я про позов не знав, а ця людина вже звільнилася з роботи, щоб зареєструватися депутатом. Робіть висновки самі", — сказав екс-нардеп.

Великим бажанням конструктивно працювати пояснив вихід з фракції «Батьківщина» і Немилостивий. На його думку, акції протесту, що організовує опозиція, мають на меті розколоти країну. «Я не хочу бути на тій чи інші стороні. Я промисловець, і прийшов у Верховну Раду, щоб приймати закони, які виведуть країну з кризи, і дозволять рухатися вперед», — пояснив «біженець».

Арґументи «хочу працювати,а  не воювати» — стандартні для «тушок».  «В попередньому скликанні теж казали: я зрадив свого виборця, щоб боротися за ваше щастя. Але саме група "тушок"-зрадників Рибака (група позафракційних депутатів – Авт.) голосувала за податкову реформу, коли простих громадян позбавили права на елементарний бізнес, і за пенсійну реформу, піднявши пенсійний вік», — вказує на лукавство таких арґументів член фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв.

Незасвоєні уроки Тимошенко

Арсеній Яценюк впевнений, що кожен з «біженців» отримав за свій вчинок по 10–15 мільйонів доларів.

 «…Приїхав Клюєв, думаю, що мільйонів 10–15 він дав. У мене немає таких грошей", — поскаржився Яценюк. Саме секретаря РНБО він називає виконавцем нібито замовлення Віктора Януковича на перекуповування людей з опозиції.  

На його думку, влада не просто намагається поповнити свої запаси «кнопкодавів». Останні повальні голосування в сесійній залі за проекти законів комуністів і реґіоналів, показали: більшості голосів катастрофічно не вистачає.

Інша мета влади — добитися відставки  лідера фракції ВО «Батьківщина» і розколоти саму фракцію, переконаний Яценюк, який бачить себе єдиним кандидатом в Президенти від опозиції. А неодноразова демонстрація «зрадливості» його команди суттєво може вплинути на рейтинґи політика.

Для влади єдиний кандидат Яценюк є найнебезпечнішим. Адже радикальність «Свободи» Тягнибока не сприйме не лише виборець влади, а й частина опозиційного електорату. В той час коли  Кличко для влади видається більше «своїм», його вже зараз підозрюють у співпраці з людьми голови Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна..

Справді, з «Батьківщини» втікають люди саме з квоти Яценюка, а не, наприклад, Турчинова. Проте тут залишається більше запитань до самого Яценюка, а не до організаторів масової втечі опозиціонерів з фракції.

Опозиція мала б добре розуміти, що поразка Юлії Тимошенко на президентських виборах — це, зокрема, і наслідок її неперебірливості щодо людей для своєї команди. Після приходу до влади Тимошенко лави БЮТу поповнювали й колишні «кучмісти», і люди, що працювали на виборчу кампанію Януковича. Але перебіжчики мали фінансові та інші ресурси, тож двері для них були відкриті. На місцях електорат ставав щораз більше розчарованим в особливостях керування «бютівців».

Опозиція також мала б розуміти, що ув’язнення Тимошенко є наслідком цієї неперебірливості. Бо вже після поразки на президентських виборах в неї залишалося чимраз менше вірних соратників, решта втікала, як щурі з корабля, що тоне.

Здавалося, спочатку опозиція зробила висновки і навіть влаштувала показово публічну присягу всіх своїх кандидатів в нардепи з обіцянкою ніколи не зрадити. «… Беру на себе зобов’язання у разі мого обрання вступити у фракцію «Батьківщина» у Верховній Раді України 7-го скликання і ні юридично, ні фактично не виходити з неї протягом дії мандату, наданого мені виборцем...Перед Господом Богом і перед народом України публічно присягаю дотримуватися цих зобов’язань. А в разі принципової зміни моєї політичної позиції врозріз із позицією ВО «Батьківщина», від якої я буду обраний, вважаю справою честі і зобов’язуюсь скласти повноваження народного депутата України».

Але наївно було сподіватися, що хтось із майбутніх «біженців» буде так просто здавати мандат. Отже, лідери опозиції знову отримали удар тими самими граблями. І нарікати тут можуть лише на себе.

«Я попереджав неодноразово про можливих "тушок". Замість того, на мене кидалися і починали проти мене кампанію», — згадує вибори Олесь Доній, який тоді образився на очільників ВО «Батьківщина», що йому не знайшлося місця в списку.

Амбіції, що розколють партію

Також не варто повністю іґнорувати арґументи двох останніх «перебіжчиків». Вони нібито були не від того, щоб воювати, але заявили, що Яценюк узурповує під себе політичну силу і ні з ким не рахується. «Ми стали заручниками маніакального прагнення лідера фракції "Батьківщина" стати єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах у 2015 році. Яценюк сьогодні намагається керувати партією, не враховуючи думок соратників і реалізуючи лише власні амбіції», — йдеться в заяві Канівця і Скосара.

Став на бік своєї «креатури», Канівця, і Анатолій Гриценко. «Якщо вожді опозиції і надалі лише імітуватимуть боротьбу, прийматимуть одноосібно (без обговорення з депутатами) рішення, наслідком яких є втрата довіри людей і марґіналізація опозиції, то з фракції можуть піти й інші депутати, і я в тому числі», — додав Гриценко.

Лише кілька прикладів щодо ймовірної «узурпації». «Перебіжчик» Стаднійчук отримав місце у списку завдяки посаді керівника штабу об’єднаної опозиції в Харківській області. Але Арсеній Яценюк призначив його (за неофіційною інформацією, за проханням одного зі спонсорів ВО  «Батьківщина» Миколи Мартиненка) фактично за кілька місяців перед виборами. А Олександр Давтян, який очолював тамтешній «Фронт змін» від початку 2009 року, поки Стаднійчук трудився в уряді Тимошенко, а потім Азарова, обійшовся символічним 97-м місцем у списку.

«Я розумію Гриценка. Я сам — член "Батьківщини". Але поки що. Бо у нас в Кам’янець-Подільській міській парторганізації вже відбувся переворот чи рейдерське захоплення. Тому це все незабаром відбудеться і на державному рівні», — написав у Facebook представник Кам’янець-Подільської «Батьківщини» Павло Білоус.

У Львові, до прикладу, під час акції «Вставай, Україно! » від Об’єднаної опозиції слова не дали жодному нардепові з квоти «Батьківщини» Тимошенко, виступили лише обранці від «Фронту змін».

Не грошима єдиними

В парламенті, на наступному засіданні, опозиція навряд чи влаштує показове вигнання «тушок», як це було з Табаловими.

А якщо і влаштує, як каже Доній, то це буде звичайною «показухою» і блефом, як і з попередніми «перебіжчиками». Нардеп наголошує, що нібито намагаючись тоді не допустити прийняття присяги Табаловими, опозиціонери вже за два дні узаконили їх, голосуючи за склад комітетів, де були і прізвища зрадників.

Доній вкотре підкреслив, що питання з «тушками» не вирішити, поки не буде прозорого формування списків, а можливо, йі узаконеної системи відкритих списків, коли сам виборець розставляє по місцях кандидатів.  

Однак чи зможе колись піти на це опозиція? Адже, як зауважив нардеп ВО «Батьківщина» Микола Княжицький, «а де тоді опозиційній фракції брати гроші у нашій країні на вибори? Так що це суспільна проблема. На Заході партії ще й з бюджету фінансуються».  І додав, що на членські внески шанованих і відомих політиків, які, попри очікування, не потрапили до прохідної частини списку, кампанію не зробити.

Але тут уже вибір за самою опозицією: чи й надалі вона перейматиметься тактичною стратегією, думаючи лише категоріями виборів, чи все-таки працюватиме на ґлобальну перспективу, в тому й державну, а не лише свою. Поки що виглядає, що удари граблями Тимошенко опозиціонерів не вчать. І ОО «Батьківщина» залишається надалі єдиною політичною фабрикою з продукування парламентських «тушок».