Іван Франко належав до тих небагатьох письменників, які створили видатні твори найрізнородніших жанрів. Він був поетом і прозаіком, публіцистом і автором наукових дослідів, драматургом і перекладачем. Його зацікавлення драматургією і театром проявилося як в театральних рецензіях, так і в критичних статтях та в перекладах драм і в оригінальних драматичних творах.
Драма почала зацікавлювати Франка незвичайно рано. Вже гімназистом в 1872 році Франко, виконуючи завдання для викладача польської літератури Париляка, написав по-польськи драму у віршах "Югурта", текст якої не зберігся. Його в той час дуже зацікавлювала римська історія і тому мабуть сюжетом другої драми у віршах, якої він не закінчив, була історія "Ромуля і Рема". Ця драма була написана німецькою мовою і також подана, як шкільне завдання, вчителеві німецької мови Ришун.
У 8 класі, в 1873 році, Франко знайомиться з творами цілого ряду українських письменників: Руданського, Марка Вовчка, Куліша, Панаса Мирного. Під впливом свого вчителя Верхратського, відомого філолога і поета, Франка починає інтересувати історія Русі і слов'янських народів. Як плід цього зацікавлення появилася драма в трьох актах "Три князі на один престол". Ця драма зберігається в рукописному відділі бібліотеки Академії наук у Львові. Вона не була надрукована, однак її ставив, в переробці М. Вагилевича, любительський драмгурток учнів. Темою її є одна з міжусобних війн за престол, війна між князями Ростиславом і Ратибором. З драматичної точки зору цей твір слабкий, з великою кількістю сцен, серед яких найбільше сцен бою. Проте драма має велике значення, як показник незвичайно раннього розвитку Франка і його великої ерудиції.
Закінчивши в 1875 році гімназію, Франко вступив до Львівського університету. В той час він уже мав кілька зошитів власних творів, між якими були переклади "Антигони" і "Електри" Софокла та декілька оригінальних драм. Збереглася ж лише частина однієї з тих драм — драма "Славой і Хрудом", основана на Краледворському рукописі. Дія цієї п'єси розгортається в Чехії в XVIII сторіччі. Не зважаючи на те, що між написанням "Три князі на один престол" та "Славой і Хрудом" минув тільки рік, різниця між цими драмами дуже велика. Перш за все дійові особи не являють собою відображення пороку чи то добродійства, як в "Трьох князях", вони вже характерні власною індивідуальністю. Крім того, в драму введені соціальні мотиви — результат впливу на Франка демократичних ідей.
Після цієї речі Франко залишає драматургію майже на 10 років, і лише в 1884 році, на просьбу Гриневецького, він переробив для театру "Руська Бесіда" п'єсу Г. Кляйста "Розбитий збанок". Сюжет її основується на тому, що сільський суддя попадає в тенета власної хитрості і нарешті сам сідає на лаву підсудних. Переробку п'єси Франко не вважав за особливо вдалу (текст її не зберігся).
Наступними роками Франко у своїх оригінальних п'єсах надовго зупиняється на сільській тематиці, добираючи до неї типи з рідного, українського села. Цій темі була присвячена п'єса "Рябина", написана в 1892 році, та краща його п'єса "Украдене щастя", далі комедія "Учитель" і драматична картина "Будка №27". П'єса "Рябина" показує свавілля і розгул, які панували в українському селі, відданому австрійським урядом у руки обманців-арендарів, самодурів-війтів та злодіїв-писарів. Не зважаючи на деякі недоліки, ця п'єса дуже цінна. Вона написана живою, народною мовою, повна ненависті до злодійства, хабарництва і обману, з підкресленням ролі "громади". Персонаж п'єси Казіброда гово рить: "Громада великий чоловік, одному її не побороти".
Значно сильнішою в трактуванні сільських проблем є п'єса "Украдене щастя". В цьому творі Франко проявив себе вже вповні дозрілим драматургом. П'єса одержала третю премію на конкурсі галицького "краєвого виділу" і мала первісну назву "Жандарм", проти якої запротестувала конкурсна комісія. Є підстави думати, що в "Украденому щасті" Франко висловив багато того, що особисто торкалося його розбитого кохання з О. Рошкевич. Ця п'єса прекрасно розповідає про експлуатацію селян, про знущання над ними панів і куркулів-війтів. Микола, що його війт побив до крові, кричить: "То цісарське право дозволяє так над людьми збиткуватися? Як він війт і підприємець від довозу дров на жупи, то йому вільно і душу з чоловіка вигнати?".
Такий же крик душі ми чуємо також в комедії "Учитель", коли війт і обманець-арендар не давали вчителеві можливості навчати дітей.
В 1895 році Франко зробив переробку п'єси Кальдерона "Алькальде де Заламеа" під назвою "Війт із Заламеї", сюжет якої оснований на розгулах офіцерів на постою в селі. Цього ж року він написав драматичну картину "Кам'яна душа". В ній розповідається про дружину делятинського пана — Марусю, яка покинула старого чоловіка і стала подругою отамана опришків. В цій п'єсі Франко показує, що бандитизм в XVIII сторіччі, в епоху феодалізму, на селі був соціальним злом. Герой п'єси — опришок Баюрак говорить: "Щож я мав робити — втік від шваба тай до вас. Вертатися до Богородчан, це значить ставати на панщину. У службі я вже не міг довше видержати. Дай, гадаю, закоштую ще свободи, пристану до опришків". Також дуже цікаво Франко змалював сильний характер Марусі в "Кам'яній душі".
Після цього Франко знову повернувся до старослов'янського сюжету в драмі-казці "Сон князя Святослава". Тему для цієї драми він узяв з середньовічної німецької поеми "Карльмінет", яка мала відгук у греків та в південних слов'ян. Сам Франко пояснює вибір такого сюжету необхідністю відпочинку. В листі до Драгоманова він тоді писав: "Всі речі реального змісту, які я писав, справляли мені при писаню далеко більше муки, прикрості, знервування, ніж ті романтичні "скоки", при яких я просто спочиваю душею. Таким відпочинком, такою рекреацією був для мене і Святослав". Ця драма-казка побудована й написана непогано, проте вона залишає неприємне враження завдяки своєму духові необгрунтованої селянської відданості князеві, яким цей твір просякнутий.
В 1902 році Франко мабуть під враженням "Ткачів" Гауптмана пише п'єсу "Майстер Черняк", в якій показує неминучий розвиток капіталізму, перемогу фабрики над ремеслом.
В одноактних п'єсах "Будка №27" та "Чи здуріла?" Франко, як передова людина свого часу, виступає на захист поганьбленої і покаліченої жінки. В першій п'єсі він показує помсту обманутої і опльованої сином куркуля жінки, що не витерпіла муки за убивство своєї незаконнонародженої дитини. У другій п'єсі Франко розкриває душу проститутки, яка прагне чесного, трудового життя.
Загалом, творчість Франка в драматичній ділянці характерна відображенням всіх соціальних пороків, які панували в тодішньому суспільстві. Франко зумів відобразити в ній всі ті великі демократичні ідеї, що хвилювали передових людей того часу: ідею визволення народу від панського і куркульського гніту, ідею визволення жінки та ідею освічення трудових мас. При цьому він був народним письменником і тому його драматична спадщина є для нас цінна і дорога.
М. Гудзович — старший науковий працівник бібліотеки Академії наук.
[Вільна Україна]
18.05.1941