Вітальня Барвінського. Думки напередодні концерту 12 листопада
Напередодні чергової зустрічі у Вітальні Василя Барвінського — 12 листопада у Львові — природно виникають роздуми не лише про цю подію, а й про стан української культури загалом. Адже музика Барвінського — це не просто сторінка історії, а жива тканина нашої пам’яті, що нагадує: нація тримається доти, доки звучить її культура.
Українська музика: між байдужістю і болем
З жалем розумію — попри війну, українська музика досі не звучить настільки широко, як мала б. Я часто помічаю, що у концертних програмах вона з’являється радше як виняток, ніж як закономірність. Організатори віддають перевагу «легким» форматам — концертам при свічках, саундтрекам із фільмів, видовищним шоу.
А між тим у тіні залишається справжня культурна глибина — Лисенко, Лятошинський, Барвінський, Сильвестров, Скорик. Їхня музика — це не лише естетика, а наша історія, біль і пам'ять.
І коли світ сприймає Україну передусім через війну, саме ці імена мають звучати як голос її душі. Бо в час, коли нищать ідентичність, мовчання стає зрадою.
Вітальня Барвінського — простір пам’яті та діалогу
Переїхавши з Європи два роки тому, я не сумнівалася: хочу розвивати українську культуру не лише за кордоном, а й тут, у самій Україні. Так народилася ідея Вітальні Василя Барвінського — серії концертів, присвячених видатному українському композиторові.
Ми прагнемо не лише виконувати його музику, а й відкривати його світ — його особистість, його добу, його сучасників. Кожен концерт — це подорож у той Львів, де музика була способом мислення, де Барвінський творив не для слави, а з вірою в духовну місію мистецтва.
Радію, що маємо можливість реалізовувати цю серію, вдячна всім, хто підтримує — колегам, слухачам, партнерам. Щаслива, що у філармонії з’явився новий рояль, який став серцем нашої «вітальні».
Попереду ще багато викликів, але вірю у мудрість і далекоглядність керівництва, у розуміння держави, що саме такі ініціативи формують обличчя культури.
Я особливо чекаю на молоду публіку — адже саме вона повинна відчути, що Барвінський і його музика належать не минулому, а сучасності.
Про фінансову підтримку і цінність мистецтва
Вітальня Барвінського — це спільна справа багатьох музикантів. У концертах беруть участь виконавці не лише зі Львова, а й з інших міст та країн — Німеччини, Данії, Швеції, Польщі. Їхня участь — це акт солідарності й любові до української музики. Але мистецтво має свою ціну.
Працюючи в Європі, я добре знаю, як там цінують працю музикантів. Тому не можу запрошувати колег як волонтерів — це суперечить самій ідеї гідності творчої професії.
Тож Вітальня Барвінського шукає підтримку — від держави, фондів, приватних осіб, а також від брендів, які могли б долучитися до популяризації української музики.
Росія давно зрозуміла значення культурної дипломатії і вкладає значні ресурси у підтримку своєї культури за кордоном. Ми ж лише починаємо усвідомлювати, що культура — це не прикраса, а стратегічна опора держави.
Такі проєкти могли б існувати не лише у Львівській філармонії, а й у Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі, а також у містах поблизу Львова — Дрогобичі, Івано-Франківську. Але для цього потрібна системна підтримка. Бо без культури немає державності.
Культурна дипломатія — мова, яку світ готовий чути
На жаль, не всі розуміють, що таке справжня культурна дипломатія. Безперечно, поїхати з оркестром за кордон і виконати програму з популярними мелодіями — це може бути приємною розвагою, але не культурною дипломатією.
Справжня культурна дипломатія — це коли музика Барвінського, Сильвестрова чи Скорика наповнює зали Європи. Це коли світ слухає і розуміє Україну — не лише як країну війни, а як країну високої культури, глибокої душі й великої традиції.
Держава повинна підтримувати такі ініціативи не лише оплесками, а конкретними діями: фінансуванням, співорганізацією, дипломатичною увагою. Бо кожен виступ українського музиканта за кордоном — це акт культурного самоствердження і доказ того, що Україна існує.
Значення відповідальності
Сьогодні в українському мистецькому просторі з’являється багато нових облич. Це тішить: енергія молодості, нові ідеї, бажання творити. Але за цією хвилею нового має стояти глибоке розуміння справи. Адже культура не може бути полем спроб і помилок без відчуття відповідальності та знань. Вона вимагає професійності, послідовності й поваги до самої суті мистецтва.
Культура — це наш моральний капітал, те, що визначає, ким ми є.
Перспективи
Україна має безмежний музичний потенціал. Але він розкриється лише тоді, коли суспільство, держава і митці працюватимуть разом. Кожен концерт, кожна ініціатива, кожна «вітальня» — це не просто подія, це крок до збереження нашої пам’яті.
Барвінський колись мріяв про Україну, що стоятиме поруч із Європою як рівна. Сьогодні ця мрія — у наших руках. Вітальня Барвінського — це не лише серія концертів, а символ духовного дому, де звучить Україна. І якщо ми збережемо цей дім — ми збережемо себе.
Запрошення
З радістю хочу запросити всіх на наступну Вітальню Василя Барвінського — 12 листопада.
Цього разу ми виконаємо твори Барвінського та Колесси — двох постатей, які творили обличчя львівської музичної школи.
А вже 11 грудня відбудеться особливий концерт: наймолодші піаністи виконають твори Барвінського для дітей з його альбому «Наше сонечко».
Це буде справжня Різдвяна казка, що розповість про зимові події у старовинному Львові — теплу, добру, світлу історію, у якій звучить музика, що єднає покоління.
Запрошуємо!
Текст: Віоліна Петриченко, піаністка, солістка Львівської національної філармонії, артдиректорка фестивалю Sounds of Ukraine (Кельн, Німеччина), популяризаторка української музики, ініціаторка й артдиректорка концертної серії «Вітальня Василя Барвінського» у Львівській національній філармонії.
24.10.2025