Чи може бути туризм стимулом і шансом для розвитку музеїв?
У нас в Україні на туризм часто дивляться як на останню надію обездолених спільнот, як на панацею, як на предмет віри. Багато мови і про шанси, які туризм може розкрити для економічного розвитку. Слів й ілюзій багато, а дій кваліфікованих – мало.
Чим же насправді є туризм для культури загалом, і для музеїв зокрема? Надій, мрій та ілюзій він викликає достатньо і в музеях, і серед тих, хто музеями має опікуватися. Взяти б хоча проект Постанови КМУ «Про розвиток туризму», де з метою розвитку музеїв дозволялось продавати «нераритетні» музейні предмети. Або ж зміну міністерства культури і мистецтв на Міністерство культури і туризму. Минуло пів року, а крім непорозумінь у організаційних структурах жодних конструктивних нормативних документів. Функція творить орган – а не навпаки.
Що таке культурний туризм? Існує два підходи до цього поняття. Перший – технологічний: пам’ятні місця, цікавинки, культурна спадщина, події, екзотика тощо. Другий – концептуальний - характеризує мотиви і зміст туристичної діяльності, коли об’єктом туризму є продукти культури в їх антропологічному розумінні. У такому підході «роль культури, відштовхуючись від її контексту, полягає в тому, щоб кожний турист отримав загальну уяву в тій чи іншій царині культури, без докладного вивчення її». Перший підхід пасивний, кількісний і мотиваційно звужений – пам’ятні місця: перелік і опис місць, які варто відвідати. Підхід концептуальний – базується на антропологічному розумінні культури і розкриває мотивацію, дає змогу розкрити комплексно місцеві культурні особливості.
Європейська Асоціація туризму і відпочинку розвинула підходи до поняття культурного туризму наступними визначеннями.
Концептуальне: «Всі переміщення людей за межами свого звичного місця проживання до місць чи подій, пов’язаних з культурою, з метою отримання нової інформації й досвіду для задоволення своїх культурних потреб».
Технологічне: «Всі переміщення людей за межі свого звичного місця проживання до місць чи подій, що особливими причинами пов’язані з культурою: розташування об’єктів культурної спадщини, мистецькі й культурні явища, гуманітарні науки й театр».
На мою думку, культуру в сьогоднішньому її розумінні – як чинника сталого розвитку суспільства – треба розглядати саме технологічно як сферу суспільної діяльності, яка продукує культурний продукт. Тобто, особливий продукт такої діяльності, і забезпечує комунікацію його зі споживачем, даючи в результаті якісні зміни споживача і суспільства загалом.
Сучасний культурний менеджмент окреслює особливості управлінських процесів у сфері культури та суттєві відмінності від інших сфер економічної діяльності, де основною мотивацією діяльності, на відміну від культури, є отримання прибутку. Отже сучасний культурний менеджмент окреслює культурно-мистецьку діяльність як орієнтовану на особливий, унікальний, інноваційний продукт, потреби на який треба формувати теж в особливий спосіб, бо такі потреби є внутрішньо, духовно вмотивованими.
Музеї ж в Україні такими, якими вони зараз є, для туризму ще не є повноцінним продуктом, і тому всіх їх сподівань він вирішити не може. Візьмімо, до прикладу, «Золоту підкову». Це бренд продукту, якого нема.
Олеський замок («Золота підкова Лева»)
Тож туризм ставить перед організаціями культури вимогу адекватних динаміці туризму змін і необхідність розглядати свою діяльність з точки зору продукту.
Для музею туризм:
– засіб внутрішньої мобілізації й адаптації до умов ринку,
– не заробляння грошей, а спосіб визначення цілей і стратегій діяльності в нових умовах,
– можливість кшталтування відкритих стосунків з зовнішнім оточенням, виконання соціально важливих завдань шляхом передавання знань і тлумачення значень речей з метою формування ставлення людини до світу.
Отже, в системі музейної роботи туризм є структуротворчою діяльністю.
«Те, що культурний туризм займає головні позиції на світовому ринку і розвивається стабільно, не підлягає сумніву» (Bywater).
У ґлобалізованому світі культурний ресурс, в основі якого – локальні, регіональні, етнічні, національні відмінності, є дуже важливою духовною вартістю, а дії професійного менеджменту перетворюють її на туристичний продукт і створюють додану вартість. Всесвітня рада туризму вважає, що 37% усіх туристичних подорожей можна віднести до культурного туризму, а їх річний ріст складає 15%.
Чи однією мовою розмовляє сектор культури і туризму?
Сектори культури і туризму розвивалися на основі відмінних мотивацій, інтересів і цілей. Багато протиріч закладено в основі їх діяльності. Тому для управління ними треба оперувати різними методологіями й інструментами. Загроза «диснеєфікації» культури іде від інтенсивного розвитку туризму технологічного. Необхідно шукати спільні інтереси, а вони є у всьому, бо живемо в цілісному світі. Висновки семінару, який поводили комітет з питань туризму Шотландії, Британська Рада в Брюселі 2003 року, наголошують на важливості якості, автентичності відмінних ознак країни чи регіону та наявність потенціалу для збагачення особистого досвіду в сфері культури, в той час коли для сфери туризму важливо зрозуміти особливості маркетингу в культурі.
Важливим є інший погляд на потенціал культури й місцевого самоврядування, без участі якого розвиток туризму неможливий. Це розкриває шанси для збереження місцевих культурних (включаючи і мовні) особливостей як конкуренційних ознак. Тому важливою є дискусія навколо дефініції культурного туризму. Поняття культурного туризму дає змогу окреслити ресурси такого туризму, дати йому аналіз і визначати стратегії їх розвитку. Музеї в цих ресурсах займають значне місце. Опитування туристів в рамках проекту дослідження культурного туризму Європейської Асоціації туризму і відпочинку показують, що перевага серед культурних об’єктів належить музеям (59%) й історичним пам’яткам (56%). Серед опитаних туристів – 30% у віці від 20 до 29 років.
Як знайти спільну мову?
Тут важлива організаційна структура, демократичний механізм пошуку й узгодження інтересів. Приклад: Асоціація музеїв, Рада з питань туризму. Зроблені перші кроки, допущені перші помилки. Але можливості ще далеко не використані. Культурний туризм для успішного розвитку потребує рівного партнерства, координації й інтеграції різних об’єктів. Така співпраця – це постійний процес узгодження дій на основі спільності інтересів у розвитку туристичного комплексу в регіоні. Рушійною силою в музеях є рівновага між дослідженнями й дією. Нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми тенденціями в пошуку ефектних рішень є таким же деструктивним, як і вперте поклоніння традиціям.
На противагу класичному європейському поняттю музею, яке існувало в середині ХІХ ст., зараз можна виокремити сім найбільш істотних тенденцій розвитку (П. ван Менш):
Переміщення центру діяльності з предмета на суспільство (спадок минулого розглядають як сировинний матеріал, який надано на вільний розгляд місцевому населенню як допоміжний засіб до пошуку розуміння економічного, соціального та культурного перетворення їхнього світу).
Розширення поняття музейного предмета (збиральницька політика музею не обмежується лише фізичними об’єктами, а містить також нематеріальні форми культури, а також і мову).
Тенденція до збереження in situ (через перенесення уваги з об’єкта на контекст виявляється деяка тенденція, яка щораз набуває ваги і полягає у збереженні об’єктів на місці їх виникнення та функціонування. Навіть мобільні предмети залишаються на місці їхнього походження, а збирання предметів трансформується у збирання інформації про предмети).
Ідея децентралізованого музею (малі спеціалізовані музеї з інтеґрованою тематикою, відділи, філії та музейні мережі у провінціях замість повної концентрації на великих центральних музеях у метрополіях).
Тенденція до концептуалізації (предмет щораз більше втрачає своє значення на противагу ідеї, що у ньому закладена. «Якщо ідея важливіша за матеріальний предмет, то для чого потрібно збирати, зберігати та виставляти ці предмети?» (Whoshburn);
Раціоналізація музейного менеджменту (у середині ХХ ст. у багатьох музеїв актуальним стає питання скорочення фінансування. Звідси виникає необхідність підприємницького способу мислення та підвищення ефективності адміністративних та організаторських дій).
«Музеєзація» культурних та комерційних організацій (немузейні організації швидкими темпами створюють колекції, переважно як інвестиції, роблять ці колекції або їх частини доступними для громадськості; водночас такі організації надають приміщення і для музейних виставок).
Отже, динаміка розвитку суспільства вимагає адекватних і скоординованих дій. Такі дії можливі тільки на основі глибокого розуміння процесів у різних сферах суспільної діяльності. Інакше залишимося в полоні ілюзій. Сектор культури і сектор туризму мусять докласти зусиль для промоції один одного й співпрацювати так, щоб мати взаємну вигоду від цього.
