(П. Карманський. "До сонця". Поезії. Видавництво "Радянський письменник", Київ, 1941 р.)
В передмові до збірки М. Рильський зазначає, що в одному з листів до видавництва Петро Карманський пише: "Яке було життя Галичини, таким було і моє життя: неволя, шукання виходу, помилки, падання, вставання, депресія, песимізм, і знову шукання — шукання сонця".
І справді більшість поезій Карманського несе образ безнадійного смутку. Важка безпросвітня неволя, в якій томився поневолений народ Західної України, блукання поета "по морю тьми" галицького лихоліття, відбились на його творчості таким відчайдушним песимізмом, що від нього вже, мовляв, краще могила:
Ку-ку! ку-ку! Ну бо, пташко
поворож мені!
Бо тут, пташко, жити важко,
краще вже в труні.
Правда, великий сучасник Карманського — Іван Франко бачив вихід з шляхетського ярма, що страшною недолею пригнічував народ Західної України в революційній боротьбі з гнобителями. До неї він полум’яно закликав трудові маси, революційній боротьбі з експлуататорами Франко віддав свої найкращі поезії, повісті, оповідання. Однак творчості Карманського не властиві бадьорі ноти франківської поезії. Його вірші сповнені чорного песимізму, крізь них завжди пробивається смуток, безнадійність, відчай. І немов сам собі докоряючи за творчий песимізм, поет пише:
Я був пригаслого звіздою,
Що хоч ясніла, та не гріла,
В душі носив я вічно співи,
Що їх співать вона не вміла.
І збірці "До сонця" вміщені вибрані поезії П. Карманського, написані в 1900—1940 рр. У віршах першого періоду своєї творчості поет співав здебільшого тільки про власні болі і страждання. Та дедалі в творчість Карманського вплітаються і громадські мотиви — мотиви народного страждання. Пов'язуючи свої особисті болі з болями народними, в поста народжуються деякі проблиски надії серед песимістичного "моря тьми". Коли раніш йому хотілося "іти кудись" геть від чорних днів горя і страждань, то згодом поет прагне "промандрувати в бурю-громовицю", йому хочеться вже "нести шаління вихору в очах".
Іти, іти — стопами затоптати
Велику тугу, що кричить в мені,
Жагою волі випалити грати
І не лежати за життя в труні.
Звичайно, що ці бадьоріші нотки в поезії Карманського дуже кволі, а прагнення волі зовсім невиразні, абстрактні. Однак навіть таке абстрактне прагнення народної волі значно оживило його творчість і не дозволило поетові закостеніти в формі чорного смутку.
Після першої імперіалістичної війни, яка кілька років пустошила галицькі міста і села, Західну Україну загарбала польська шляхта. Спостерігаючи з болем нечуваний терор і гніт поміщиків та жандармів над трудящими, П. Карманський говорить:
Третини вже людей нема —
Одні від тифу повмирали,
А інших ковтнула тюрма,
Останніх до двора забрали.
В цей період у творчості Карманського появляються ще нові ноти — ноти політичної сатири. Поет їдко, саркастично сміється головно з "рідних" українських буржуазно-націоналістичних "патріотів", які підло продавали народні інтереси та допомагали шляхті гнобити народ. Ось, наприклад, як він влучно глузує з буржуазно-націоналістичних "святкувань" пам'яті Т. Г. Шевченка:
...Гримить добірний хор, орхестра шумно грає
Чарує збір "батьків" і бавить їх синів.
І дивиться поет і нишком позіхає:
"І як це я попав до цих чужих панів?"
Зовсім інакше, бадьоро і на весь радісний голос, заспівав Карманський після визвольного вересня 1939 року. З приходом Червоної Армії в Західну Україну поет знайшов те життєдайне сонце, за яким він усе житя так лірично тужив. Дивлячись на всенародну радість трудящих у дні визволення, Карманському наче повернулася буйна молодість і його муза забриніла тепер стругами щастя і оптимізму:
Устав веселий ранок
розмріяний, п'янкий,
Послав мені сніданок —
спів юний, гомінкий.
— Вставай — гукнув охоче —
це ж наше військо йде!
І я розплющив очі —
питався: де я? де?
Даремно вже шукати в творчості Карманського колишнього, так характерного для нього, песимізму. Поет наче зовсім переродився і відчув у новій творчості жагу радісного, вільного життя. Замість колишнього "моря тьми", він бачить тепер щасливі дні, над якими "усе ясніш, сильніш з Кремля горить зоря". Темами його віршів стали повні життя, радості і творчого оптимізму робітники і селяни, щасливі піонери, молоді колгоспники у визволеному краю. Правда, в деяких новіших віршах Казанського помітні ще тут і там старі звички до абстракційних тирад, проте вони вже не заглушать поетичного реалізму його відродженої музи. Безпосередня щирість та чуткий реалізм більшості його нових поезій говорять про те, що видатний поет старшого покоління Петро Карманський дасть ще не один свіжий, хороший вірш радянському читачеві.
Добре, що видавництво "Радянський письменник" познайомило широких радянських читачів з творчістю П. Карманського. Одним недоліком збірки "До сонця"є її неохайне, зовсім нехудожнє внутрішнє оформлення. Вірші на сторінках книги заверстали абияк, титульні сторінки і заголовки оформлені без будьякого естетичного смаку, текст багатьох поезій зовсім невиразний, скривлений, нечиткий. Видавництву належало б більше піклуватися про естетичну форму своїх книжок.
[Вільна Україна]
14.03.1941