В 1. ч. "Народа" було сказано, що зразу не вільно було навіть говорити всеі правди про голод і нужду, ані йіх прорікати. І потім ще досить довго найбільші пани в Галичині та йіх газети, як "Czas" і "Przegląd" виступали протів тих газет, що все таки сяк-так твердили своє; ба, ті великопанскі газети тай великі пани виразнісінько казали, що то все бріхня, що в краю нема і не буде голоду або що найбільше є невеличкий недостаток, так що й Виділ краєвий і намістництво не спішилися зразу роздати скоро селянам бодай тоту підмогу, яку був призначив віденьский уряд і сойм. На засіданю Виділу краєвого виразно тоді казано також, що галицкий уряд ще не знає, який за великий той недостаток чи нужда в краю. І справді, не тілько львівский уряд не знав про се досить довгий час, а й старости поодиноких повітів, — заняті мабуть споминками про вибори до сойму чи чим, — аж від намістництва дізналися про те, що в йіх повітах, туй під йіх боком, задля браку паші, гурмами вбивають коні; намісництво ж дізналося про се в перше з тих самих газет, що за таке найчастішне були конфісковані, а іменно з "Kurjera Lwowskiego", котрому й належиться та честь, що перший сю справу порушив правдиво й горяче. Сяк-так, а зразу й Виділ краєвий і намісництво думали, що досить буде й тих 600 тисяч безпроцентовоі позички і 300 тисяч даровоі запомоги, що призначив був, за почином цісаря, віденьский уряд та тих 200 тисяч безпроцентовоі позички і 100 тисяч даровоі запомоги, що ухвалив сойм, на внесенє руских послів, а власне руского посла-селянина Гурика.
Тимчасом, уже чого як чого, а такоі страшноі нужди, яку зразу покмітили були щирійші та більше видющі люде, не сконфіскуєш, ані не сховаєш. Небавом спала і найневірнійшим людім полуда в очей — і та нужда так ярко вказалася майже в кождісіньскім повіті, що Виділ краєвий, — до котрого сим разом увійшли такі прихильні селянам люде, як Русин Савчак і Поляк Романович, — уже на засіданю з 11 лютого постановив поставити перед намістництво, що на перезимованє решти худоби, на зерно на засів, на поживу для голодних та на веденє більших робіт прилюдних, при котрих би селяне могли заробляти, треба найменше 2 міліони 250 тисяч зр. себ то майже вдвоє тілько, що було призначено від уряду віденьского і від сойму. Небавом вийшло ще не те. Ото, після виказів Товариств рільничих і Виділів повітових. Виділ краєвий вирахував, що через сегорічний неурожай Галичина стратила найменше 84 міліони 750 тисяч зр., із чого на самих руских і мазурских селян випадає найменше 58 міліонів 300 тисяч зр. Значить, якби то все хотів поповнити, то треба би 37 раз тілько, що домагався навіть Виділ краєвий. Доконче ж треба, на саму пашу для решти худоби та на насінє найменше 12 міліонів 169 тисяч 452 зр., то є більше ніж 5 рази тілько, що домагався від уряду Виділ краєвий. Розумієся, що те, що пропало, тут не раховано; а кілько пропало, видно найліпше з того, що до 21 лютого згинуло, для браку паші, в цілій Галичині 90 тисяч 206 коней і 300 тисяч 468 штук рогатоі худоби! А треба додати, що сей рахунок ще не зовсім точний і що по правді, — як видно з дописей до газет із ріжних сторін, — нужда і потреба мабуть ще більші, ніж вирахував Виділ краєвий...
Аж після рахунку Виділу краєвого, перед котрим до того дуже ярко розмалювали були нужду навіть загальні збори панского Господарского товариства, власти краєві взялися хутше до діла, розділюючи між селян тоту підмогу, яка доти лежала по староствах та виділах повітових, а далі домагаючися від уряду віденьского новоі підмоги. (Богато світлих людей хотіли, щоби задля самоі нужди скликати сойм тай ухвалити чи то приняти на себе більшу підмогу, та ті, що в сій справі рішають, спротивилися сему і тепер сю справу взяв на себе Виділ краєвий та намістництво).
Та, щирійші світлі люде від разу зміркували, що ані віденьский, ані галицкий уряд не можуть настатчити тілько грошей, кілько тепер селянам треба тим більше, що ті гроші по найбільше треба би віддавати, а се селянам тяжко буде приходити, хотьби сего року і далі були й найбільші урожаі. Задлятого ті щирійші люде постановили обернутися до людей з висших верстов та до міских громад. Почин до того дала львівска міска рада і під єі проводом оснувався ві Львові краєвий комітет голодовий, що видав відозви до всіх міст і місточок та до ремісницких товариств і поодиноких людей, щоби складали, що можуть для поратівлі братів селян. В загалі, чого як чого, а прихильности до селян у тих всіх панів та ремісників видно досить, і ся нещасна пригода може на завше зблизить ремісників до селян та доведе йіх до якоі згоди в робітницких справах, котроі доси зовсім не було.
Не остали в сій справі позаду мущин і жінки з висших станів, на вивороть, випередили навіть Виділ краєвий. Ото, на загальних зборах "Towarzystwa oszczędności kobiet" у Львові ще 19 січня, на внесок д. Маріі Вислоуховоі, — жінки того чоловіка, що видає "Przyjaciela Ludu", дуже горячоі прихильниці робітних людей, — ухвалено зараз призначити на запомогу для селян 1000 зр. і далі обертати на те все, що до товариства прийде. Тото польске жіноче товариство основано на те, щоби за зложені гроші, по 20 кр. місячно, піддержувати в Познанщині під Прусом той банк, що має недопускати, щоби польска земля переходила о німецкі руки. Доси зложено на те в Галичині аж 12 тисяч марок,1) а решту все то жіноче товариство призначує для галицких селян. Задля сего ті жінки вибрали комітет, що збирає для Вас гроші і все, що хто з жінок може дати. Виділ того жіночого товариства видав, до того, відозву до польких і руских писательок, щоби зложилися своім писанєм на таку книжку, котру би потім роспродати і гроші з того знов обернути на поратівлю для Вас. Дуже се гарно від тих жінок із висших станів, що признаються до простого народу та йдуть єму на поміч власне тоді, коли єму найгірше. Сего йім певне ані наш, ані мазурский народ не забуде. Від руских же селян належатися йім буде тим більша вдяка, що то майже все Польки і що то майже все польскі гроші, до котрих Русини не мають найменшого права. Дуже гарно від тих Польок, що живучи тут, за границями Польщі, на Руси, хиляться вже й до руского народу.
Отсе зробила для підупавших селян головно польска інтелігенція — додати треба, польска інтелігенція в рускій частині Галичини, особливо ві Львові, бо краківскі пани й пані і доси не подумали про своіх селян, коли тимчасом на голос львівских Польок обізвалися вже й познанскі Польки. А як же ж поставилася руска інтелігенція? Скажемо правду, —гірше під польскоі. Ми ще перед новим роком говорили поважнійшим народовцям, що конче би треба заложити руский голодовий комітет з виднійших Русинів усіх партій і переконань, комітет, котрий би видав відозву до всіх Русинів, а то й до всіх Славян у краю й за границею. Але від тих народовців ми почули, що то не поведеся, а поки народовці львівскі думали, то противна йім партія,— що недавно ще голосила про конечність солідарности між Русинами, — москальофіли, тихцем оснували власний комітет, що й дістав потім дозвіл збирати в краю й декуди заграницею складки, тай веде тепер усе на власну руку, ані думаючи про народовців чи ще про кого. Звісно, коли вже оголошено, що є той руский комітет, то народовцям яковось було основувати ще й свій, і так то, навіть у найтяжшій для народу хвилі, руска інтелігенція, за почином львівских москальофілів, не стала разом, як один муж, як стали навіть Поляки й Польки. Дуже сумно. Видно, деякі люде хотять і сю хвилю визискати для себе, щоби самим вирости перед народом, а других принизити. Зрештою, ті люде мають добрий нюх, а до солідарности певне покличуть і народовців і кого вгодно, аж тоді, коли йім самим прийде круто, як було напр. тоді, коли мало падати Общое за веденіе а з ним і стовпи львівских москальофілів. А які вони щирі, видно найкрасше з того, що як тілько дістали на Заведеніє з Росіі гроші, — то й знати не схотіли народовців. Так чесні люде не роблять; так не роблять люде, у котрих справді на серці тілько народне добро, і ми певнісінькі, що по селах і місточках не богато найдеся москальофілів, котрі би за таке похвалили своіх необачних союзників у Львові...
А хто такому розділови серед львівских Русинів у голодовій справі найбільше винен? спитаєте. А вже ж не хто, як голова галицких Русинів у теперішний час — рускі посли. Вони повинні були як стій заложити руский голодовий комітет і стати на переді цілоі поратівлі селян у східній Галичині. Тоді ніхто з Русинів не був би важився роспочинати що на свою руку, противно, всі були би однодушно занялися сим болючим ділом. Тоді була би й більша певність, що запомоги будуть роздавані по наших громадах справедливо, бо тоді, за прикладом львівских Русинів, позакладали би були рускі голодові комітети в кождім повіті і в кождій громаді. І тепер ще на се, по нашому, не за пізно, бо без того, ми певнісінькі, що й однобічний руский голодовий комітет не буде зовсім справедливо роздавати зібраноі ним запомоги, а буде обминати ті громади і тих громадян, що єму нелюбі, то є, що більше хиляться до народовців або до кого. Бо, як се не гірко, а й "світлий" Русин уміє вже і з найбільшого нещастя кувати для себе політичне ружє. Тим то в таких і в загалі в важнійших руских справах рускі посли повинні все йти вперед солідарно, тоді скорше дійдемо до ладу.
Зрештою треба завважати, що і знатнійші народовці, і деякі москальофіли, — як напр. посол Романчук, редактор "Червоноі Руси" Марків і др. — належать до краєвого ратункового комітету під проводом львівскоі міскоі ради, протів чого мати можна хіба те, що той комітет не обернувся отверто і до свояків за границею, значить не збере тілько грошей, кілько би міг зібрати хоть від Русинів у Росіі, до котрих чейже маємо право обертатися.
Але в загалі треба Вам, братя селяне, сказати, що для Вас і в цілій державі і особливо в Галичині робиться чимало. І неурядовці і урядовці з висших і середних верстов уже досить щиро стараються, щоби Вам, по змозі, улекшити. Отже дістанете і запомоги і позички без процентів, щирі Русини тай Поляки не дадуть Вам чей при тім кому не будь зробити кривди, і Ви сяк-так чей перебудете лихо. Тілько не тратьте духа, не тратьте надіі — якось то буде!
Дуже нам гірко, в такій нужда казати й Вам самим ув очи гірку правду — а таки мусимо се зробити. Ви таки й самі трохи винні свойій нужді. Чомусте за гаразду не подумали про те, що може настати нужда і не забеспечилися протів неі? О тепер то Ви певне скрізь порозумієте, яке би то велике добро, якби так у кождісінькій громаді був повний шпихлір громадский. Не потребували бисте не то зичити, а навіть запомоги брати ніякоі від нікого. Правда, тут винен і уряд австрійский, що доси не подумав про таке, як от уряд болгарский, що ще 1881 р. наказав, щоби в кождісінькій громаді був громадский шпихлір. І тепер болгарскі громади мають такі шпихлірі, котрих у разі голоду стало би для цілоі громади на цілий рік. На правду кажучи, австрійский уряд далеко скорше подумав про шпіхлірі, бо ще 1784 р. На те був оснований, при львівскій губерніі осібний фонд, що мав складатися: 1) з тих кар, що платили дідичі за гнобленє селян, 2) з процентів від тих кар, 3) з 16-тоі частини дачок, що давали селяне домініям, 4) з однорочного запасу в добрах камеральних, 5) з податку подвійного стягненого на фонд шкільний і 6) з ліверінків домініяльних за два роки 1789 і 1790. В р. 1835 той фонд на шпихлірі громадскі виносив уже 2 міліони 763 тисячі 906 зр. 33 кр., але після цісарского декрету ще з 1821 він був скасований, і одна частина мала бути вернена панам, другою малося сплатити видатки на форшпани в 1818 та 1819 р., а трета частина мала лишитися на волю цісарску. Конець кінців, частину, припадала панам, то що є 455 тисяч 27 зр. 42 кр. мали віддати 1841 р. для панского Towarzystwa kredytowego ziemskiego. На сільскі громади того року випало 1 міліон 666 тисяч 696 зр. 41 кр. і сі гроші були призначені на основанє фонду запомогового для селян, і були упоміщені в 2-процентових облігаціях. 2) Від 1841 р. до тепер минуло майже 50 літ, і за той час той фонд мусівби чинити яких 8 міліонів зр., значить майже зовсім стало би на сегорічну нужду. Тілько ж не знати, де тепер той фонд. А треба би єго конче відшукати. Отже ми думаємо, що тепер, скоро тілько збереся сойм, — a єro би, по нашому, таки конче треба скликати в такій великій потребі, — то рускі посли найперше повинні внести інтерпеляцію до уряду, де подівся той фонд, затим поставити внесенє, щоби чи з того фонду, коли він найдеся, чи з сотвореного нового утворити краєвий фонд запомоговий для селян і ремісників, а також повинні внести закон, щоби в кождісінькій громаді був оснований громадский шпихлір, і то за підмогою держави й краю. Ми певнісінькі, що за сим буде навіть більшість польских соймових послів. Ви, братя селяне, домагайтеся сего чим скорше від своіх послів, а на далі, як Вам уродить, то дбайте за те й самі і сяк-така конче позакладайте собі шпихлірі громадскі в кождісінькій громаді, то потім не будете потребувати боятися голоду та нужди. Закладайте також у кождісінькій громаді каси запомогові чи позичкові, з котрих би також можна поратуватися, далі громадскі крамниці, з котрих би можна в лиху годину боргувати товари; гуртуйтеся в усякі спілки а найбільше дбайте за читальні, в котрих із газет та книжок, а то й з власних спільних розмов зможете дійти до богато такого, що вас у лиху годину зможе заратувати, бо розум то великий пан.
А от, боле, що-смо прийшли на читальні. Русин завше пізний Іван. В якій би то пригоді стали тепер нашим громадянам хоть ті читальні, які вже є, якби вони не скрізь спали та були зорганізовані, чи то звязані з собою, а радше з львівскою рускою інтелігенцією так, як звязані польскі "Kółka rolnicze"! Ото, як прийшлося взнавати, кілько страти мали того року селяне, то головний заряд "Kółek rolniczych" у Львові зараз росписав до всіх кулок і з усіх боків єму понадсилано докладні рахунки, кілько потребують помочи члени тих кулок. Звісно, з рук польских, найбільше запомог для селян піде власне для кулок чи на руки кулок — а як вони через те піднесуться в очах навіть нашого народу? а як через те впадуть наші читальні? Чи подумали про те наші народолюбці, особливо ві Львові? Справді, крайна пора подумати про всекраєву організацію наших читалень, а то нас зовсім заможуть кулка, верховодам котрих певне руский народ і руска справа не в голові. Ба, але до такоі огранізаціі треба найперше, щоби сама руска інтелігенція зорганізувалася, то є, щоби вчинила одну однісіньку народолюбну партію, одну народолюбну родину, котрій би на думці тілько народ і єго просвіта, єго двигненє, єго поступ. Коли наша інтелігенція — справді "інтелігенція," то є розумні і щирі для народу люде, то можна сего скоро сподіватися; а коли ні, то горе тобі, бідний народе! Тоді ще довго-довго меш бідувати та битися сам, мов риба о лід, у всякім нещастю, у голоді та холоді та темноті, поки з себе самого не витвориш таку однісіньку крайне поступову партію. Тоді за тобою певне піде й наша "інтелігенція", бо наш "світлий" брат у богато дечім — іще пізнійший Іван, ніж ти, "темний" народе...
1) Марка — 60 кр.
2) Се все беремо з статі Франка в "Kurjerze Lwowskim" з 1890 ч. 52 п. з. Stare akty nowej nędzy.
[Народ]
01.03.1890