Не минув тиждень від голосної дискусії над наглячим внесенєм пос. Романчука, коли в-друге лучила ся нагода порушити відносини галицкі в палатї послів. На порядку деннім нарад палати стояв артикул ІІ-гій проєкту реформи виборчої, котрим загадано удержати на дальше несправедливість теперішної ординації виборчої: посередність виборів в курії сїльскій. Коло польске переняло на себе оборону сеї несправедливости против всїх тих, котрі бажали бодай в тім напрямі зреформувати истнуюче лихо і кривду. При тій нагодї прийшов до голосу д-р Леваковскій і представивши в правдивім світлї відносини галицкі, обличив політику менерів кола польского і верховодячої партії в краю.
Румянець встиду — говорив д-р Леваковскій — виступає менї на лице, коли чую тут слова о автономії, о оборонї наших прав автономичних, а коли властиво розходить ся о цїлком щось иншого. Більшість сеї палати повинна знати, що накиненє Галичинї тої постанови (посередности виборів) в хосен одної кляси єсть такою несправедливостію, що певно анї повага парляменту на тім не зискає, анї нїяка вимівка не зможе закрити дїйстної правди, за для котрої більшість палати бажає голосувати за посередностію виборів. Палата стремить до того, щоби не лиш утруднити робітничим клясам доступ до немногих мандатів, але й цїлком унеможливити.
Коли погляну на послїдний період виборчій в Галичинї, то справдї жахаю ся, погадавши, які спустошеня викликали ті вибори в нашім житю публичнім і у спільнім пожитю всїляких кляс суспільних, як глубоко засягли они в спокій населеня і наші внутрішні відносини. В якій степени спосіб переведеня виборів нарушив в нашім краю повагу не лиш державних але і церковних властей, як много екзистенцій він знищив і як много страданя та сльоз викликав! Се мусить потрясти чоловіка до глубини, коли бачить, як по виборах переслїдовано тих всїх, що мали відвагу встояти за свої пересвідченя і оперти ся пресії правительства і верховодячої партії, і скілько шкоди нанесено у всїх их обставинах житєвих.
Керма галицкої політики перейшла в руки одної кляси, а то галицких властителїв більшої посїлости, котрі вихісновують се становище для своїх еґоїстичних цїлей, так що нинї центральний комітет виборчій, истнуючій під назвою "narodow-ого комітету", нїчим иншим не єсть, як институцією, котрої цїль перевести кандидатів одної кляси як до сойму так і ради державної. Від коли краєве правительство зачало ити рука в руку з тою партією, обмежено свободу виборчу до тої степени, що всї вибори стали ся справдїшною пародією. Комітет центральний порозумівши ся з правительством укладав формальні пляни кампанії виборчої і переводив их при помочи всїх средств поваги державної і автономічної, бо й автономія в руках більшої посїлости. Входять в гру при тім, на жаль, насильство і коррупція а по виборах наступає переслїдованє всїх тих, котрі не хотїли стати орудями тих практик виборчих або поважили ся ставити им опір.
Справдї аж серце крає ся на вид того, що правительство робить. Низші урядники бувають сейчас перенесені з одної части Галичини в другу, екзистенції бувають зруйновані, учителї тратять хлїб, щоби послужили приміром для других при слїдуючих виборах та щоби не важили ся заявляти своє пересвідченє в межах конституції. Сумна при тім роля старостів; однак в честь их треба сказати: Скоро між ними є много таких, котрі повинують ся тим приказам за-для карієри, то більша их часть — а чув я се від старих заслужених урядників — проклинає ті відносини, котрі присиловують урядника державного поступати в урядї против виразних приписів закона і против власної совісти. Жадають від них, ба навіть прикликують их і приказують им урядово, щоби не допускали передвиборчих згромаджень против найвиразнїйших постанов законів основних. А се дїяло ся вже від лїт. Се не вина бувшого намістника, що вступив в слїди своїх попередників.
Житє публичне взагалї, всї права конституційні бувають у нас вкорочувані в такій спосіб, що се дїйстно неимовірне. Все, що тут навів пoc. Романчук, правдиве і анї коми не можна з того відняти.
Тут пос. Леваковскій розповів про заборону віча в Горлицях і про поведенє старости Ґубатти при виборах соймових. Відкликавшись до міністра судівництва, візвав єго, щоби або виточив карні процеси о клевету всїм ґазетам, котрі писали про надужитя виборчі, або поставив в стан обжалованя тих всїх урядників, против котрих піднесено закиди. Відтак подав пос. Леваковскій короткій образ виборів галицких.
Посли з Австрії долїшної, Зальцбурґа і Тиролю, де правибори відбувають ся писемно і при спеціяльних застереженях, не мають найменшого понятя, що дїє ся в Галичинї, де вибори устні. Правиборів не переводить ся в означенім часї і місци після постанов закона. Влїзливих виборцїв, котрі встоюють ся за свої права, відсуває ся від виборів візванями до староств або до судів. А відтак каже ся, що вибори були переведені лєґально. Однак коли все-таки виборцям селяньским удало ся мимо всїх перепон перевести власних кандидатів, то на які переслїдованя они відтак виставлені! Екзекуції податкові, ревізії домашні, инспекції поліційні (за гній) — се наслїдки таких самостійних правиборів.
А коли минуть правибори, но, то вже легка річ дати собі раду з тими кількома сотками виборцїв, котрі суть звістні тим панам і тим всїм властям. Яких обманчивих средств, якої пресії рівнаючої ся злочинови, уживає ся при виборах, про се правительство дуже добре знає. А п. презідент міністрів знає се з власного досвіду. Комісар виборчій се найчастїйше головний аґітатор. Виборцїв перепускає ся поміж ряд, в котрім стоять по боках инспектор податковий, комісар повітовий, посїпака судовий, і в такій спосіб мають виборцї віддавати свій голос. А у всїм тім один намір: не допустити правдивих, свобідних виборів.
Дальше виказував д-р Леваковскій, як польске сторонництво шляхотске опирає ся розширеню права виборчого на ширші верстви населеня. Заразом остерігав правительство, щоби не віддавало керму політики в руки одної кляси, а то упривілейованої шляхти.
Першеньство у двору, — говорив д-р Леваковскій — гідности двірскі і всякі з тим получені декорації полишаємо радо шляхтї, коби лиш була запоручена конституція і правдива воля люду могла проявляти ся. Але коли-б шляхта і богаті кляси старали ся придбати собі пpивілeїв супротив міліонів люду, то тогдї грозила би небезпечність для держави. Бо-ж не даремно проливала людскість сотками лїт кров, щоби вибороти рівність вcїх людей супротив права. Не даром гинули найшляхотнїйші і найлїпші, а й ми зуміємo пійти в их слїди. Говорено тут о образованю, моральности, реліґії, шляхотстві, автономії, — а в дїйстности се все лиш низьке самолюбство посїдаючих верств.
Вкорочуючи права инших верств, більша посїлість в Галичинї не полїпшить свого положеня. Невідрадному станови економічному не зарадить ся средствами, котрі стоять в суперечности з правами инших верств. Крім того керму шляхотского сторонництва переняла кліка, котра не знає міри для політики своїх интересів, в борбі о добробит одного стану шкодить иншим станам і не допускає нїякої висшої идеї в житю державнім. Чи хочете, панове, на віки укріпити той стан, чи хочете ще більше заострити борбу, котра кипить нинї в Гaличинї між людом робітничим, міліонами люду, а верствою, що числить ледви 2000 голов? Коли так, то голосуйте против заведеня безпосередних виборів в курії сїльскій і в новій пятій курії.
(Конець буде.)
[Дѣло, 05.05.1896]
(Конець.)
Промова пос. Леваковского викликала велике вражінє в цїлій палатї, а передовсїм в колї польскім. Першій раз в парляментї австрійскім заявив публично посол Поляк, що відносини в Галичинї стали ся невиносимі завдяки управі верховодячої партії шляхотскої та що жалоби, підношені Русинами, суть вповні оправдані. До полєміки з висказами пос. Леваковского станув ґр. Boйтїx Дїдушицкій презес комітету центрального, — але в своїй промові, крім величаня шляхти і особистих дотинків пос. Леваковскому (за що й докоряла відтак ґрафови частина праси польскої), не зміг заперечити нїодного факту. В имени кола польского заявив ґр. Дїдушицкій, що коло буде голосувати против цїлого проєкту реформи, коли би ухвалено безпосередність виборів в двох послїдних куріях.
На слїдуючім засїданю палати прийшов до голосу ґенеральний бecїдник contra пос. Пернерсторфер і наступили фактичні спростованя.
Пос. Пернерсторфер вказав, яку негідну ролю відграє цїла палата в квестії посередности виборів. Коли би справдї хотїли ті всї сторонництва, що суть за безпосередними виборами, голосувати після свого пересвідченя, то найшли би ся потрібні дві третини голосів, — але тут не йде о саму справу, лиш о ратованє ситуації Баденього. Правительство не подало нїяких виразних мотивів, длячого обстає за посередностію виборів, а з того виходить, що посередність має бути концесією для Галичини, а властиво для верховодячої там-же кліки.
Відтак вдав ся бесїдник в критику промов польских послів Єнджейевича і ґр. Дїдушицкого. Промова пос. Єнджейевича була пуста балаканина, о котрій можна сказати приповідкою: "води не вкусиш" (Ins Wasser kann man nicht beissen) і справдї не знати, що з тою промовою зробити.
Ґр. ДїдушицкІй — говорив п. Пернерсторфер — не забирав голосу за-для самої квестії посередности виборів, лиш за для того, що промовив пос. Леваковскій. Стала ся нечувана річ, доконано злочин: польска солідарність нарушена. Польскі посли розуміють під національною солідарностію притакуванє роботї верховодячої верстви, а коли хто викаже в правдивім світлї відносини галицкі і скаже правду в очи верховодячій кліцї, то на него кидає ся сейчас національну анатему. Чи єсть якій другій нарід в Австрії, котрий би був тої гордовитої гадки, що про відносини краєві можна говорити лиш в мурах власного сойму? Нема такого, бо ми знаємо, що тут стоїмо на спільнім ґрунтї і можемо взаїмно виговорити ся.
Ґр. Дїдушицкій сказав, що властиво пoc. Леваковскій нїчого не доказав, бо говорив лиш про Горлицї. Справдї се вже за много, удавати невинного в справі галицких виборів. Ми маємо цїлий ряд публикацій о відносинах галицких. Ви знаєте малу книжочку "Die ruthenische Massendeputation in Wien" — єї-ж вам тут роздано. Там суть имена і місцевости. В пропамятнім письмі, яке громадна депутація вручила цїсареви, наведено ті всї случаї. Що правда, я побоюю ся, що слїдство в тих справах випаде дуже недостаточно, та що инстанція, до котрої тут Русини звернули ся в своїм довірю, знов буде фальшиво поинформована, як се вже часто бувало (Справдї так!). І справдї: жаль чоловікови тих людей, котрі приходять тут з довірєм, що у Відни найдуть зараду на свої кривди; жаль тих людей, коли бачить ся, з яким одушевленєм і дoвipєм они тут прийшли. Про них можна сказати се, що тогдї писала Arbeiter Zeitung: "Они більше сего не зроблять", они втратять довірє, яке мали, і то безповоротно, бо не наступили нї поправа нї висвободженє.
Ми чули 28 жовтня 1895 р. промову пос. Романчука, в котрій наведено много имен і місцевостей, интерпеляцію пос. Романчука з 8 жовтня 1895 р., в котрій були подані многі факти, ми маємо интерпеляцію пос. Романчука з 19 грудня 1895 і промову з 20 грудня 1895 р. П. презідент міністрів не відповів доси на всї ті точно означені закиди. При тій нагодї приходить менї на гадку поспитати палату, бо не знаю, чи добре собі пригадую: Чи взагалї п. презідент міністрів відпoвiв вже на яку интерпеляцію? Менї здає ся, що він ще не відповідав, а то мабуть виходячи з того благородного погляду: Людцї можуть мене питати, як довго хотять, але я або не буду им відповідати, або лиш тогдї, коли менї подобає ся.
Але, мої панове, ми маємо у віденьскій часописи Die Zeit ряд статей: В числї з 27 грудня 1895 статью д-ра Ив. Франка Die Bauernbewegung in Galizien, в числї з 5 жовтня 1895 Die galizischen Wahlen, в числї з 9 падолиста 1895 Die jungste galizische Wahl. Статью: Die galizischen Wahlen сконфісковано у Відни. Пос. Кронаветер, я і товариші поставили дня 25 жовтня до міністра судівництва в справі сеї конфіскатн интерпеляцію такого змісту: "В статьї пояснює ся найперше склад галицкого комітету центрального і єго властиві відносини до властей, відтак обговорює ся в уміркований спосіб, опираючи ся на точних фактах і подїях, переведенє послїдних виборів соймових, опісля противставить ся сим фактам висказ ґр. Баденього перед виборцями більшої посїлости з краківского округа, а вкінци в примітцї редакції полишає ся читателям свобідний вибір між одною і другою версією."
Питаємо міністра, длячого статья від початку до кінця сконфіскована, бо-ж се противить ся законови. Прокураторія мусить подати, з яких причин і котрі місця сконфісковані, а ми питаємо, що міністер думає вчинити? Міністер судівництва не відповів на сю интерпеляцію. Недавно він сказав, що взагалї не буде більше відповідати на наші интерпеляції в справі конфіскат. Ce найвигіднїйше становище для міністра.
Але длячого то тогдї — питаємо презідента міністрів — не заряджено супротив д-ра Ив. Франка субєктивного доходженя? Дайте но сюди того чоловіка, треба єго замкнути, коли се все неправда! Коли річи, що понаписував, неправдиві, но то се дїйстна клевета властей. Длячого-ж єго не обжалувати? Ви знаєте се дуже добре. Процес перед трибуналом cудїв присяжних мусїв би відбути ся тут у Відни і переслухано би свідків. Ми би вже постарали ся на стілько грошей, щоби ті всї люде прибули до Відня; — але ви боїте ся, бо маєте масло на голові, бо ви не можете сего зробити, бо ви мусите з тим всїм згодити ся. А чи ви забираєте голос тут в тій палатї? Най стане котрий з вас та промовить при нагодї дебати над судівництвом, над буджетом, бо-ж можна на се зійти, най відіпре факти! Але ви сего не робите, ви не в силї сего відперти, і так всї ті річи тяжать на вас, ті всї закиди тяжать на верховодячій тепер кліцї в Галичинї, а та кліка руйнує і люд і край.
Вертаючи до обговореня дїяльности польских послів, мусимо поспитати ся: Як поводили ся тут заступники польского народу в часї десяти лїт, від коли их знаю? Чи були се заступники того люду, котрий ми в молодости привикли любити яко нарід свободолюбний? Чи прикладали она руки до сего, коли тут розходило ся о свободолюбні справи? Чи не ухваляли они всякій стан виїмковий? А чи при прагскім станї виїмковім не був один з польских панів референтом а п. Щепановскій ґенеральним бесїдником? Чи допомогли ви коли, як розходило ся о політичну свободу в Австрії? Ви завсїгди клопотали ся иншими річами, далекими від тих, що суть дїйстними квестіями культурними. З того отже виходить, що польскі посли були тим каменем, на котрім ми мусимо спотикати ся; ми бачимо, що ви єсьте перепоною, що спиняєте квестії для нас жизненні. Се все мусить скріпляти у нас огірченє против делєґації польского народу. Надїю ся, що ще наспіє час, коли то теперішні заступники народу польского відпокутують гірко за cе, що они спинили культурний і політичний розвиток прочих австрійских народів.
Наступили фактичні спростованя. Першій забрав голос пос. Романчук і промовив в сей спосіб:
"Посол з більшої посїлости станиславівского округа ґр. Дїдушицкій ужив у вчерашній своїй промові висказу, котрий я, будучи заступником громад сїльских, обовязаний спростувати, та лиш жалую, що сего не можу зробити в иншій спосіб як лиш у вузких межах фактичного спростованя. П. посол сказав: "Верховодячі елєменти польского народу заявили по всїм усюдам: в радї повітовій, соймі, радї державній всяке можливе пожертвованє для добра і для образованя низших верств. Не минає нїодна сесія соймова, в котрій би не ухвалено законів як раз для добра низших верств, а именно стану селяньского."
Простую фактично, що галицкій селянин так обсипаний тими добродїйствами, що він рідну ниву, до котрої після слів одного польского дїдича в галицкім соймі привязаний идолопоклонною любовію, дуже часто продає першому лїпшому за марну цїну, еміґрує до Америки проклинаючи відносини свого рідного краю (Слухайте! Слухайте!) і серед розриваючих серце сцен, які н. пр. посол ґр. Альфред Короніні кілька разів бачив, опирає ся, щоби єго завертано до вітчини, ущасливленої повисше згаданими елєментами. (Слухайте! Слухайте!)
Будучи Галичанином і давнїйше членом галицкого сойму, простую фактично, що сей сойм, в котрім польскі дїдичі в наслїдок співдїланя правительства мають дїйстну більшість, заявив для руского і польского люду отсі именно добродїйства:
1. Сойм наложив на парохіяльні громади, се значить на селян, за для будови і удержаня церквей та будинків приходских пять шестих тягару, а противно на більшу посїлість, виконуючу патронат, лиш одну шесту часть (Пoм. Пастор: Але податок платить більша посїлість!) — но так, але податки платять і инші, селяне, а я говорю лиш о датках конкуренційних — і натомість надав більшій посїлости всї права що-до обсади парохій.
2. Сойм ухвалив закон дороговий, так користний для дїдичів а шкідний для селян, і навіть для біднїйшого халупника, що в многих околицях можна було єго ввести лиш силою оружною при помочи войска. (Слухайте!) I мимо всяких протестів, петицій та внесень у соймі навіть не злагоджено сего закона від десяти лїт по нинїшний день. (Пос Левицкій: Як раз ладить ся реформа а ви того не знаєте!) Се я знаю, але чи взагалї прийде до реформи, коли она наступить і яка она буде? (Презідент: Прошу лиш факти простувати.) Я придержую ся точно фактів. (Голоси: Факти фальшиві! Пос. Левицкій: То ви знаєте, що реформа ладить ся!) Від р. 1885 не змінено закона. Прошу мене опісля простувати, а я також заберу евентуально голос, щоби вас простувати.
3. Сойм наложив в цїлях шкільництва на громади 9 процент, а на дїдичів лиш 3 процент додатків до податків (Пос Фішер: Се вже знесене!) і вправдї перед двома роками зрівнано ті тягари, але за се відобрано громадам их послїдні права дотично презентованя учителїв і складу місцевих рад шкільних.
4. Сойм ухвалив вже сего року такій закон ловецкій в користь дїдичів а зі шкодою селян, що посли селяне вийшли з салї нарад сойму (Слухайте! Слухайте!) і аж в наслїдок сего ухвалено додатково деякі зміни, при чім однак ще завсїгди сильне огірченє лишило ся між селянами.
5. Сойм утворив таку репрезентацію повітову, що дїдичі мають в своїх руках фактично автономічну управу повітів і виконують єї на шкоду селян, именно руских, так що тії-ж гидять ся тими репрезентаціями і називають их "польскими бецирками".
6. Сойм загадав зміну закона громадского, а то в тій цїли, щоби також управу громадску, сей послїдний останок автономії громадскої, віддати в руки дїдичiв і в сей спосіб принцип автономічний, котрим ті панове так дуже чванять ся, в наслїдок цїлковитої централізації виконувати для виключного хісна більшої посїлости. (Голоси: Се неправда!) Прошу мене простувати.
Не можу, на жаль, в рамах фактичного спростованя розводитись дальше і входити в подрібности. Але ви, мої панове, могли вчера пересвідчити ся зі слів польского посла (д-ра Леваковского), котрий визволив ся з-під тероризму партійного... (Презідент: Се переступає межу фактичного спростованя.) Пос. Романчук (продовжаючи): Кінчу як раз моє спростованє. Ви пересвідчили ся, що жалї Русинів на гнет люду в Галичинї суть вповни оправдані. Кінчу бажанєм, щоби рускій і польскій люд в Галичинї вже раз висвободив ся з-під теперішної ущасливляючої єго опіки, против котрої вже від давна але даремно боронить ся, та щоби як найскорше настали в Галичинї справдї здорові відносини. (Оплески.)
По пос. Романчуку промовив посол Кравс, котрому польскі бесїдники закинули, що він некомпетентний говорити о культурних відносинах в Галичинї. Пос. Кравс обстав при своїх попередних висказах і повторив ще раз свої дати о шкільництві галицкім. В краю, де 33.4 процент всїх обовязаних дїтей до науки шкільної не ходить до школи, де в школах народних учить 863 некваліфікованих учителїв а 267 необсаджених посад учительских, де при пересїчнім обчисленю на одного школяря видає край 6.38 зр., коли противно такій видаток виносить в Мораві 14.7 зр., Шлезку 12.7 зр., Чехії 16.3 зр., в долїшній Австрії 28.2 зр., — в такім краю треба мабуть з більшою енерґією взяти ся за поправу культурних відносин.
Спростованє пос. Романчука загадав простувати пос. ґр. Пініньскій, а єго оборона дїяльности польскої шляхти в галицкім соймі вийшла така, що пос. Романчук мусїв в-друге забрати голос і сконстатувавши, що ґр. Пініньскій импутував єму дещо, чого він не говорив, а знов инше промовчав, н. пр. ухвали соймові що до закона ловецкого, закінчив тими словами: "З формальних причин не можу запускати ся в подрібности, однак заявляю, що при всїх моїх висказах в цїлости обстаю."
[Дѣло, 06.05.1896]
06.05.1896