[Банкротство польскої демократії і молоді епіґони з батьківскими норовами. — Що то таке "ловкая видумка"? — Будучій ареопаґ руских учених і поводи недовірія до него. — Чи громада в Цуцилівцях удержує учителя чи свинопаса? — Чи католицтво робить поступ між Русинами?]
Доборола ся польска демократія до самого краю, і спокійно заїхала до пристани, привізши на своїх плечах за посла до сойму, і представителя польскої поступової думки — консервативного міністра-rodaka. З сим дуже значучим фактом настало офіціяльне удержавненє польскої демократії, а на видиму ознаку удержавненя польскої поступової думки зізволило високе правительство всїм автономічним достойникам при ношеню конфедератки уживати на денце жовтої а на прочу часть чорної матерії. Є се незвичайний здобуток на поли працї орґанічної — бо-ж через се австрійску душу вложено в польске тїло. Hoch edle polnische Demokraten! Noch ist Polen nicht verloren!
Ce був послїдний обяв житя галицкої польскої демократії; — а що-ж єї епіґони, о котрих говорять часом, що се люде нової школи. Показало ся, що пословиця нїмецка "wie die Alten sungen, so zwitschern die Jungen" як раз зложена для епіґонів польскої демократії. Я волїв би, щоби о польскій академічній молодежи, належачій до Bratn-ої pomo-чи, можна було сказати, що у неї єще дуже зелено в голові, анїж що ся ґанґрена, котра точила шляхотску Польщу від часу козацких воєн, точить і часть єї теперішної молодежи, — однак по спростованю, яке вийшло від видїлу Bratn-ої роmо-чи, треба би думати, що у паничів репрезентуючих на внї позичкове товариство, є більше облуди і цинізму, як нерозваги. Чи не чудесно було би в сїй новій демократичній Польщи жити, де би wolność, równość і braterstwo з Русинами такі орґії виправляли? А що-ж польска праса? З виїмкою виклятого Monitor-а мовчить і тїшить ся в души, що дїти колись батьків в цинізмі перейдуть. Та дай Боже, щоб Вам мудрість ваша на здоровлє вийшла!
***
В деяких галицких виданях "исторического начала" можна найти в послїдних часах дуже часто вісти з заголовком "ловкая видумка". Для необзнакомлених з тактикою авторів пишучих ловкі видумки подаю, що фабула, яка містить ся у сїй вісти, є видумана самим автором, а цїль сеї видумки: представити щось неправдивого зі зручностію в такім світлї, щоб оно могло правдою видаватись; коли се удало ся авторови, тогди подану ним вість називає ся "ловкою видумкою". Простувати ловкі відомости нема потреби, бо-ж кождий такій ловкій автор, пишучи ловкую видумку, свідомо нарушує чужу честь, а коли на ловкую лож не буде реаґувати ся, тогди можна буде надїятись, що сей промисл з часом, не маючи покупу, заснїтить ся.
***
Но наганьбили-ж реалісти опозиціоністів за их опір против зреформованя наукового товариства имени Шевченка після проєкту предложеного видїлом, і здавало би ся на paзї, що слушно. Воно правда, непатріотична річ бути противником ареопаґу руских учених — однак даруйте менї неосвіченому панове, а то всї високо-, низше- і мало-учені, що я з моєї сторони на разї в теперішних часах противний би був такому ареопаґови, маючи свіжо в памяти, що більша часть з руских учених, котрі надїють ся вже jurе caduco війти в лик несмертельних, перед не дуже давним часом голосувала против принятя з поміж галицких Русинів навіть такої першорядної сили як д-р Франко в члени товариства, а лише майже самі неучені голосували за принятєм, но і голос суспільности рускої домагав ся принятя. Сли в сїм товаристві науковім мали би засїдати звичайними членами ті самі рускі тяжко-учені, котрі голосували против принятя д-ра Франка в члени товариства, і сли-б им мав бути відданий заряд майном товариства, то вже даруйте, що я волю, щоб заряд товариства належав і до сих, котрі ще доси не здобули собі патенту на руского ученого, — бо бодай тогди можнa мати надїю, що така дика і наукове товариство компромітуюча ухвала, як попередно, нїколи не западе, а так хто знає, чи по змінї товариства найшов би ся якій реаліст, котрий не належав би до ареопаґу руских несмертельних і чи покликанє в житє при нинїшних обставинах ареопаґу руских учених не зробило би шкоди самому товариству.
***
Дехто знаючи, що я знакомий з декотрими шкільними радниками, звертав ся до мене з запитанєм, чи можлива се річ, щоб під таким енерґічним старостою, як жидачівскій, міг найти ся учитель, котрий би рускі дїти висилав свинї пасти. А чому-ж би нї! Відома річ, що у нас в краю є між учителями одиницї, котрі судячи по их дїяльности в часї виборів, були би добрима згінниками і факторами, чому ж они не могли би бути і свинопасами, таж занятє згінників і свинопасів споріднені з собою. Декотрі навіть мають такі здібности вроджені — от хоч би учитель з Цуциловець. Громада думала певно, що пан учитель буде дїтей вчити читати і писати, тим часом на превелике своє чудо довідала ся, що пан учитель вивчив так рускі дїти, що вже без своєї дальшої опіки вислав их свиней пасти. Видно, що пан de Pobóg брав гроші за се, що вчив дїтей свиней пасти, чи, як там кажуть, був за старшого свинопаса в громадї, бо инакше годї порозуміти, як міг би учитель казати всїм руским дїтям, котрих цїлий рік учив, ити свинї пасти, коли би був их чогось иншого навчив. Ой дорогій же той свинопас для бідної громади, но але і не диво, що треба єго так дорого оплачувати, бо то бачите з клейнотом "de Pobóg"; а за клейнот ще і в наших часах, хоч би єго і свинопас носив, порядно платить ся. Удаю ся сею дорогою до знакомих менї шкільних радників з уклінною просьбою, щоби зволили для пана de Pobóg з Цуциловець, для котрого, як видно, не від нинї виключним фахом свинї, постарати ся о більше відповідне місце, от хоч би на фільварку паробків в Дублянах, бо Цуцилівцї завдяки єго науцї мають вже своїх питомих свинопасів.
***
Чи католицтво робить поступи між Русинами? — мав запитати ся св. отець руских паломників. Не знаю, що на се рускі паломники відповіли, однак я би их виручив, вказуючи, що аж занадто великі поступи видно, бо-ж Русини, щоб их не підозрівано о брак духа католицкого, навіть в 300-лїтні роковини унії Берестейскої не хотїли устроювати віча руско-католицкого, ино прилучили ся до віча польского, отже правдиво-католицкого, — дальше Русини по містах без перешкоди своєї єрархії часто переходять на латиньске, що рівнож є ознакою поступу католицтва між Русинами, а знов противно єрархія старає ся, щоби латинників на обряд рускій не приймати.
Дѣло
04.07.1896