«Благодарний Еродій»: 10 років на сцені

«Благодарний Еродій» : 10 років на сцені Театру Леся Курбаса. Розмова з художником вистави Богданом Поліщуком

“Благодарність - ось вам начало і кінець мого народження!”

“Благодарний Еродій”,

Григорій Сковорода

3 жовтня 2025 року Театр Леся Курбаса святкує десяту річницю прем'єри вистави «Благодарний Еродій», створеної за мотивами філософського діалогу Григорія Сковороди. Ця постановка стала знаковою подією в історії театру та українського сценічного мистецтва загалом. Прем'єра відбулася 1 квітня 1993 року, а у 2015 році була представлена друга редакція, яка зберегла основні ідеї першої, але отримала нове сценічне втілення. Режисером обидвох редакцій є Володимир Кучинський, а художником другої редакції — Богдан Поліщук.

«Благодарний Еродій» — це не просто театральна постановка, а глибоке філософське дослідження. У виставі розглядаються питання вдячності, внутрішнього спокою та гармонії через діалог між двома персонажами: журавлем Еродієм та мавпою Пишеком. Цей діалог, що є основою вистави, не лише розважає, але й спонукає глядача до роздумів над власним життям та цінностями. Тексти Сковороди, переплетені з образами картин Босха, створюють унікальну атмосферу, де філософія поєднується з мистецтвом. Ця синергія робить виставу актуальною та глибокою, незважаючи на час, що минув від її створення.

Пишек - Тамарі Ґорґішелі. Фото: Анастасія Хлібник.

Візуальна складова «Благодарного Еродія» є однією з найяскравіших в історії театру. Художник створив сценографію та костюми, що поєднують елементи північного Ренесансу, японської культури та барокової насиченості. Увага до деталей та глибина візуального рішення роблять виставу справжнім мистецьким твором. Щоб дізнатися більше про процес створення цієї унікальної вистави, ми поспілкувалися з художником Богданом Поліщуком. У розмові він поділився своїми думками про візуальне рішення вистави, пошук образів та символів, а також про важливість створення живого, взаємодіючого простору на сцені. Його розповідь відкриває нові грані розуміння «Благодарного Еродія» та дає змогу глядачам глибше зануритися у світ цієї вистави.

Еродій - Денис Соколов. Фото: Анастасія Хлібник.

— З чого Ви починали створення візуальноого світу «Благодарного Еродія»? Які образи або відчуття були першим поштовхом?

— Робота над цією виставою була для мене доволі тривалою, і я знав, що це знакова вистава, яка вже була раніше в репертуарі театру. Я намагався певним чином дистанціюватися від попереднього рішення, не дивитись, як це було зроблено. Чув багато гарних відгуків, але я шукав своє візуальне рішення. Одразу відштовхувався від того, що це буде зовсім інша постановка, інше візуальне рішення. Для мене було дуже важливо не орієнтуватися на те, що вже було зроблено до мене. Тим більше, що режисер залишився той самий, а художник — новий, і ця зміна вимагала нового підходу. І, власне, це візуальне оновлення було для мене певним викликом. Я намагався працювати у своєму стилі, зі своїм баченням і робити акцент на доволі виразне візуальне рішення.

Ескіз елементу декорації - корабель.

Ця робота була доволі тривалою, можливо, тривалішою, ніж це буває над іншими виставами. Це, певно, пов’язане зі стилем роботи Кучинського, у якого пошуковий період є доволі тривалим і має свій певний стиль роботи.

На перших етапах це були різні пошуки — у який бік рухатись. Зрештою, ми зійшлись на тому, що звертаємось до східної естетики, філософії, східної візуальної культури, яку втілює один із головних персонажів, сам Еродій, бо він є журавлем. Я почав із пошуку ключових образів. З одного боку, журавель — це знаковий символічний персонаж японської культури, східної естетики. Це був той самий «духовний» полюс. З іншого боку, у виставі є Мавпа, яка є образом та втіленням глупства і людського марнославства, таких «низів». Тут я звернувся до європейської візуальної філософської традиції Північного Ренесансу — Босха, Брейгеля, які у своїй творчості звертались до тем людських пороків, ґанджів суспільства. І це було суголосно з образом Мавпи і її родини. Таким чином, виникло два ключі для вирішення цих взаємозв’язків і означення полюсів — Журавель як символ духовного, філософського і Мавпа як символ низького й побутового.

Ескіз костюма Еродія.

Ескіз костюма Пишека.

Ескіз костюма Батька.

— Що було для Вас найважливішим у створенні костюмів і сценографії цієї вистави?

— Якщо говорити про те рішення, як воно склалось, то я намагався поєднати декілька важливих складових. Перше — це мало бути візуально виразно, ефектно і, я б сказав, розкішно. Тому що, звертаючись до естетичної традиції Босха або японської культури, ми бачимо виразний створений світ, декоративний світ, світ, наповнений дрібницями. З іншого боку, я хотів, щоб це був простір, готовий до взаємодії. Найважливіше було те, щоб простір не був лише фоном, декоративним оформленням, а щоб він взаємодіяв з акторами. Простір мав бути живим, давати можливість для існування, провокувати на дію, гру.

Сцена з вистави. Фото: Оля Дмитрів.

Батько - Андрій Водичев. Фото: Анастасія Хлібник.

Так само і з костюмами: кожен костюм був придуманий так, що, з одного боку, він розкриває персонажа, його суть, його зміст, унаочнює і підкреслює його певними деталями, символами, метафоричними елементами. З іншого боку, він також мав впливати на пластику та рух актора, на його образ та силует. Тобто, з одного боку, бути певним ключиком для актора в роботі з образом, а з іншого боку — певним провокатором до відкриттів. Так було спочатку придумано два основних костюми Журавля і Мавпи, які втілювали всі ключі й знахідки. У первісному костюмі Мавпи я заклав дуже багато символів і значень, які потім розгорнулися в окремі деталі костюмів інших персонажів, пов’язаних із Мавпою. Звідси народилася барокова насиченість, яка поєдналася з образом середньовічного мистецтва, з його глибиною й багатошаровістю. Комусь дістався замок на голові або клітка з пташкою, комусь дісталась пекельна морда на дупі. Всі ці образи десь були певними римами і мотивами, які зустрічаються на картинах Босха, Брейгеля, на різних середньовічних мініатюрах, картинах Страшного суду. Це певна бароковість, де поєднуються різні речі і створюють такий унікальний світ зі своїми правилами та персонажами. Власне, у цьому напрямку я і працював, створюючи костюми й простір.

Ескіз костюма Мавпеняти.

Ескіз костюма Пиявиці.

Простір теж був багатоплановим: це була гра символів, яка дозволяла кожному глядачу відкрити свій власний рівень значень. Приділялась увага матеріалам, загальним геометричним формам: форма яйця, образ моря, який втілювався з рису (який був і морем, і пустелею; і рис під ногами як хліб, який не цінують, як надмір цього земного багатства). З іншого боку, рис — це пустеля і японський сад каміння. Це певна гра, де кожен із глядачів може відкривати різні зашифровані й закодовані підказки або символи.

— Як Вам тепер, через 10 років, бачити ці образи знову — що в них залишилось живим для Вас?

— Насправді саме отепер, у цьому чи минулому році, я не бачив вистави. Не бачив, як ця вистава грається у новому варіанті з новими акторами. Проте кілька років тому я бачив її з доволі великим часовим проміжком від прем’єри. Я можу сказати, що це дуже цікавий матеріал сам по собі, тому що тексти Сковороди є цікавими. Це цікава сама концепція, сам підхід та режисерське бачення. І певною мірою я сприймаю це як своєрідний режисерський канон, який передбачає, звісно, співучасть акторів, але актори можуть змінюватись і вносити свої індивідуальності. Але цей режисерський канон залишається: є закладені полюси тощо.

Ескіз декорацій.

Ця вистава для мене — одна з найбільш знакових у моїй співпраці з режисерами, бо тоді дійсно було багато цікавих моментів придумано й якісно реалізовано. Тому візуально ця вистава є актуальною і цікавою.

Я із задоволенням переглядаю іноді фотографії, коли вони випадають у соцмережах як згадка. Я люблю цю постановку. Вона не втратила своєї актуальності, адже не створювалася як «актуалочка» на певний день чи привід, а зберегла свою силу з часом. Вона витримала випробування роками, як добре вино. Її образи й сьогодні сприймаються яскраво й насичено. І тому мені здається, що добре, що ця вистава відзначає ювілей такого тривалого перебування на сцені.

Ескіз костюму Хору.

Загалом це для мене вистава, про яку мені завжди цікаво говорити чи наводити її у приклад як свою роботу. І я радий, що ця співпраця з Володимиром Кучинським на цьому етапі відбулася. Це була цікава роботаіз акторами і з усіма, хто працювали над створенням костюмів і сценографії.

У процесі творення було дуже багато ручної роботи, винаходження різних «велосипедів» — у тому сенсі, що треба було придумати, як втілити той чи інший задум. Наприклад, як зробити прозору кулю. Зрештою, довелось використовувати ілюмінатори для літаків (це куля, яка одягнена на пічці). Так само у виставі є багато технологічних і цікавих знахідок у костюмах, бо там незвичні силуети, крої та конструкції з хвостами. Це була задача для тих, хто працював із костюмами, і я радий, що це дуже якісно втілилось.

Сцена з вистави. Фото: Анастасія Хлібник.

Для мене це одна з постановок, якою я справді пишаюся. У ній було дуже багато творчих відкриттів, знахідок, ручної роботи, рішень, які ми вигадували буквально з нуля. Я радий, що вона досі на сцені й що глядач продовжує відчувати її силу. Тому вітаю театр і колектив, що ця вистава досі є і глядачі також знаходять її цікавою.

Художник вистави «Благодарний Еродій» Богдан Поліщук.

Театр Леся Курбаса запрошує глядачів на ювілейні покази «Благодарного Еродія» протягом жовтня. Ці вистави стануть чудовою нагодою для тих, хто ще не бачив цієї постановки, а також для тих, хто хоче знову пережити її магію. Крім того, з 26 вересня у фоє на другому поверсі театру діятиме виставка, присвячена 10-річчю вистави.

Виставка є частиною Львівського Квадрієнале Сценографії 2025 і відкриє глядачам неочікувані деталі процесу створення постановки та життя вистави на сцені. Тут можна буде побачити архівні матеріали першої редакції — афіші, програмки, костюми, світлини з вистав, а також ескізи костюмів, макет сценічного простору та деталі, які зазвичай лишаються за лаштунками. Ця виставка стане чудовою можливістю для глядачів побачити історію «Благодарного Еродія» наживо та зануритися у світ театрального мистецтва.

Повну програму Квадрієнале Сценографії 2025 Ви можете знайти тут.

«Благодарний Еродій» — це більше, ніж вистава. Це філософське дослідження, мистецький твір та культурна подія, що залишає слід у серцях глядачів. Її десята річниця — це не лише привід для святкування, а й можливість ще раз зануритися у цей унікальний світ, створений театром, режисером, художником та акторами. Запрошуємо всіх долучитися до святкування та пережити магію «Благодарного Еродія» іще.

“Благодарний Еродій”

за філософським діалогом Григорія Сковороди

Жанр - чудний глум

Тривалість - 1 год 30 хв

Вікове обмеження - 14+

Дата прем'єри - 03 жовтня 2015 р.

Задумник гри чудної — Володимир Кучинський
Сотворитель образів та візій — Богдан Поліщук
Забава з голосом і співом — Тамарі Ґорґішелі
Навчителі пластики і рухів — Андрій Водичев, Ольга Сємьошкіна
Гра світла — Володимир Стецькович

Діють:

Еродій — Олег Онещак, Денис Соколов
Пішек — Тамара Ґорґішелі
Батько — Андрій Водичев
Мавпенята, Пиявиці, Хор — Тамара Ґорґішелі, Денис Соколов, Марко Свіжінський, Ярослав Федорчук, Дарина Федина, Данило Апет, Аріна Бочарова, Каріна Кузенко, Наталія Дашкович, Володимир Глушко