Говорючи про культурну вагу скасованих гр. к. семінарій, ми, розумієся, мали на думці те, що було колись. Остатними десятками літ ті інстітуціі дуже були підупали, так що жалувати за ними нам не слід.

 

  Ceгo року робітницке свято 1-ого мая святковано в цівілізованих державах загальнійше: взяло в нім участь у більше державах і далеко більше робітників, чим попередними двома роками, — звісно, головно через те, що ceгo року 1 мая припало в неділю. Особливо гарно воно вийшло на мітінгах в Англіі, Сполучених Державах північ ноі Америки, в Німеччині та Франціі. Треба ще й те сказати, що сим разом робітницке свято випало скрізь зовсім супокійно, окрім Росіі, де в польскім Фабричнім місті Лодзі, дійшло навіть до кервавоі стички між святкуючими робітниками і війском.  

 

В ч. 4 "Дѣла" з 19 ян. с. р. поміщено на чільнім місці письмо п. Романчука з Відня, де росказано ось що. Хоть рускі посли в Відні раз-у-раз указували центральному правительству на потребу полагодженя рускоі справи і хоть Тафе заявився до ceгo прихильно, як і намістник Бадені в соймі, то се діло не поступало наперед, а то 1) через рішаюче тепер становиско Поляків, при йіх незмінно негаційній політиці супротів Русинів і 2) через теперішню правительственну програму, що відсунула на бік усякі політичні та національні справи. Тож до кінця 1891 р.

Дня 17 д. августа с. р. помер нагло в Росіі, на 65 році житя, звісний народний писатель і діятель, Іван Наумович. Смерть єго викликала в галицких та буковинских газетах досить пристрастні толки про єго житє й діяльність, а за житя відносилися до него ще пристрастнійше: одні виносили єго під небеса, другі ненавиділи й лаяли відступником, запроданцем і т. і. А тимчасом безпристрастний огляд житя й діяльности небіжчика не тілько умістний, а й бувби дуже навчаючий для обох боків, т. є. для москвофілів і народовців, ба й для історіі всего руского руху в Галичині та на Буковині.

Ще в половині 1887 р. вийшла ві Львові, коштом і заходом Наталки Кобринскоі та Олени Пчілки, чимала книжка, названа Перший Вінок, Жіночий Альманах1), чи то збірник, зложений самими нашими жінками та дівчатами, і то майже за самі жіночі справи.  

Поміщаючи понизше дуже цікаве письмо ч. Павла Думки, мусимо завважати ось що. Перше. Що "Народ" для загалу наших сільских людей за мало зрозумілий і за мало тикає йіх безпосередних справ — се правда. На се звертали нашу увагу від самого початку і се й ми самі чули, та годі було зовсім махнути рукою на нашу інтелігенцію, серед котроі власне від 1889 р. великий рух, але й велика замішанина в думках, велика ростіч в усяких починках.

Ще не виступила була наша партія, а вже люде добрі стали про неі говорити. "Діло" перше, не дозволившися господарів, подало звістку про приватний зйізд радикалів та ще й назвало по імю трох участників зйізду: дра Т. Окуневского, дра Даниловича та Іл. Гарасимовича, — що вже зовсім неделікатно.

За голодовою нуждою — нужда політична. Що ж, коли Галичина — то край усяких нужд, особливо для Русинів. Певне нема Русина, котрому би не було страшенно прикро після впадку руского кандидата до Ради державноі з округа виборчого Бережани-Підгайці-Рогатин. На сей вибір клали як найбільшу вагу, як Русини так і йіх противники; в ній, можна сказати, дійшли до самого верха політичні бажаня одних і других; від него залежав поворот у рускій справі в Галичині, ба й у цілій австрійскій державі. Тим то день 12-тий лютого, був для Русинів днем повного політичного впадку.