Гарний був день 19. сїчня 1916 р. Білим покривалом прикрив снїг нашу подільську землю, що поморщена окопами та з'орана кулями — поклалась до зимового сну, нервового та неспокійного, бо раз-у-раз перериваного гуком стрілів гарматних та крісових. На дворі був добрий мороз. На безхмарнім небі світило ясне сонце і його промінє грало брилянтами на білому снїгу, горіло полумям на хрестах церков та на шибах бідних, сїльських хат, які опущені людьми й обдерті, з розваленими коминами і стінами вражали безмежно прикро людську душу...
Після полкового приказу мало того дня на площи вправ відбутись торжественне, традиційне свяченє води... Точно о годинї 8 з половиною явив ся перший курінь з усею старшиною, з курінним атаманом Семеном Горуком на чолї, а за ним і другий курінь, також з усею старшиною під проводом курінного атамана Василя Дїдушка. Довгими рядами стануло наше стрілецьке війско напротив полевого престола — практично та гарно збудованого знаменитими стрілецькими майстрами. По серединї обох курінїв примістилася полкова музика з дириґентом, підхорунжим Михайлом Ґавронським.
Явив ся полковник Гриць Коссак зі своїм окруженєм та прибічником Василем Паньчаком. Принявши до відома, що все готове, обійшов ряди війска і видав приказ розпочати Богослуженє. Началась читана Служба Божа, яку правив полевий духовник У.С.С., о. Микола Іжак.
Moв на команду загудїли наші гармати, яким невдовзї відповіли московські... І дивне, вражінє мусїла тодї відбирати душа учасників... Недалеко, бо лиш два-три кільометри від нас, стоять ворожі війска, серед яких певно так само, як в нас обходять нинї торжественно велике свято Богоявленя Спасителя міра, якій підставою своєї науки вчинив любов для всїх... Недалеко нас, за горбком, за тою болотнистою, маленькою, а вже славною річкою Стрипою — другий світ, другий лад державний, проти якого боремось цїлим серцем і душею!... Відозвав ся голос дзвінка — а за ним сильний голос команди... Оба курінї в одну мить станули "позір" та познимали шапки.
Стрілецькі фотоґрафи — четар Іванець і підхорунжий Мойсейович роблять знимки.
Гармати гудуть голоснїйше, а над нашими головами перелітають тисячі, тисячі сполошеного гайвороня, товстого, ситого... Чути шум крил і краканє. Летять громадою на ворожу сторону, певно надїють ся там доброї поживи.
Служба Божа покінчила ся. Оба курінї лавою поступили наперід, до потічка, де мало відбути ся свяченє води. Вже заздалегідь прикрасили наші стрільцї отсе місце та поставили на ньому ледяний хрест. Імпровізований хор дяків начав співати дзвінкими голосами — і мало ся вражінє, що чоловік — не на війнї, а десь у своїм селї чи місточку — вийшов з ріднею подивитись на свято. По посвяченю води відспівав хор народний имн і многая лїта папі римському, цїсареви, полковникови, курінним атаманам, старшинї й усьому славному сїчовому війску. Разом із старшиною обійшов о. Іжак ряди нашого війска та покропив усїх свяченою водою.
На тім закінчила ся церковна часть свята. Потім зарядив полковник Коссак перегляд війска. На чоло виступила полкова музика, за нею рядами наші стрільцї. Висше заняв місце полковник зі своїм окруженєм.
Загомонів стрілецький марш і мов розбурхані филї гірського потока — плили стрілецькі ряди.
Справдї гарний був вид!
Ішла сотня за сотнею — ішла новітня січ запорожська. Земля гудїла від твердих кроків вояцьких. Гудїла та радувалась земля мати радостю великою, що по ній ступають герої з від Маківки, з під Лїсович, з під Галича, з над Золотої Липи — ті, що за девіз взяли собі: "або добути, або дома не бути".
Ясне сонїчко вийшло високо на сине небо і золотим промінєм освітило тих таких ще молодих, а таких вже витревалих та випробованих борців за волю України, тих потомків і наслїдників славної, та як колись писали й казали наші вороги — "страшної" піхоти запорожської... По бадьорім виглядї кождого можна зараз пізнати, що се сїчовий стрілець, який бореть ся не з примусу, але для святої справи. Правда, неприязні обставини здїлали, що не могучі числом ті сїчові стрільцї, але "в правдї Бог — а не в силї". Перегляд війска відбув ся, сїчова орхестра перестала грати — і на тім покінчило ся торжество, яке другий раз серед подібних обставин не так скоро доведеть ся святкувати.
[Дїло]
12.02.1916