У п'ятницю, 12 лютого, на Кубі має статися подія історичної ваги: Папа Римський нарешті зустрінеться з Патріархом Російської Православної Церкви. Глави двох Церков відбудуть бесіду, не виходячи з міжнародного летовища Хосе Марті в Гавані, й навіть підпишуть спільну декларацію. Хоча фактично ніхто з експертів не прогнозує, що зустріч спричинить більш-менш відчутне позитивне зрушення у взаєминах Церков. Поки що для цього не створено належних підстав.
А проте, зустріч Папи Римського Франціска і Патріарха РПЦ Кірілла вже встигли порівняти за значенням зі зустріччю Папи Павла VI і Вселенського (Константинопольського) Патріарха Афінагора в Єрусалимі у січні 1964 року. До того дня глави Православної і Католицької Церков не зустрічалися понад півстоліття (з 1439 року). Щоб зустрітися понад півсотні років тому, Папі Римському і Патріархові РПЦ довелося попередньо зняти взаємні анафеми.
На які ж компроміси мусили піти нинішні предстоятелі Церков, щоб уможливити гаванську зустріч? Нагадаємо, розмови про можливу «зустріч не Ельбі» тривають протягом останніх двох десятиліть. А в 1996–1997 роках сторони були вже близькими до домовленості щодо особистих перемовин Папи Івана-Павла II і Патріарха Алексія II в Австрії. Однак Глава РПЦ в останній момент відмовився. А його прес-служба натякнула на якісь проблеми, через які не вдалося досягти згоди.
І головна проблема мала і має чітку абревіатуру: УГКЦ. Що, зрештою, не є жодною таємницею.
«Протягом чверті століття Московський Патріархат стверджував, що йому перешкоджають дві речі: дискримінація православних віруючих греко-католиками на території західних областей України плюс прозелітизм, переманювання віруючих у традиційних юрисдикціях Московського Патріархату на пострадянському просторі. У Римі це завжди заперечували. Фактично, погодившись на цю зустріч, Патріарх Кірілл визнав, що ці проблеми для нього більше не істотні», — висловив припущення російський публіцист, незаперечний знавець російського православ'я Костянтин Еґґерт.
Але виникають сумніви щодо такого оптимістичного припущення російського релігієзнавця. Пригадаймо хоч би прес-конференцію керівника синодального Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополита Волоколамського Іларіона, на якій він повідомляв про майбутню зустріч на Кубі. Отець Іларін з сумом на обличчі нарікав: «Не знята проблема дій греко-католиків в Україні, зокрема розгром уніатами трьох єпархій Московського Патріархату в Західній Україні, перенесення центру Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва, наполегливе бажання цієї Церкви привласнити собі статус патріархату, поширення місії УГКЦ на традиційно православні землі Східної і Південної України, підтримка уніатами розкольників (Української Православної Церкви Київського Патріархату. — Z)».
Тобто Російська Православна Церква устами свого речника чітко дає зрозуміти, що проблема УГКЦ аж ніяк не знята. І що РПЦ досі не має наміру з нею миритися й наступати на горлянку власній пісні.
В російські пресі також промайнула теорія, що, мовляв, Патріарх Московський і всієї Русі Кірілл завжди прагнув зближення Москви і Риму, бо він був вірним учнем митрополита Нікодима (Ротова). Той очолював відділ зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату в 1960–1970-х роках. Він, власне, був прихильником розвитку зв'язків з Ватиканом і шанувальником системи церковного управління, усталеної в Католицькій Церкві. Тож Нікодим нібито зумів свої симпатії передати чинному Патріархові.
Тверезомисні люди розуміють, що ця гіпотеза не має під собою ані найменших підстав. Ми всі добре знаємо, чиїм вихованцем є Владімір Гундяєв, якому відомству він служить і яке звання носить.
Тому причин несподіваного бажання настоятеля «Третього Риму» зустрітися з настоятелем Першого Риму треба шукати у зовсім іншій площині. Передовсім варто звернути увагу на той факт, що в червні цього року на грецькому острові Крит відбудеться так званий «Всеправославний Собор». На нього приїдуть глави 15 автокефальних православних конфесій.
Ідея Собору не виникла зненацька, його роками готували під проводом, звісно, Вселенського (Константинопольського) Патріарха Варфоломія. Він і має головувати на Соборі як «перший за гонором» серед глав Православних Церков. Зрештою, і сам острів Крит входить у духовну юрисдикцію Варфоломія.
До оголошення про зустріч у Гавані головним православним ієрарахом, який підтримував активні контакти з Римом, був саме Варфоломій. Він багато разів зустрічався з римськими первосвящениками, починаючи зі згаданого Папи Івана-Павла II.
Щобільше, Варфоломій у 1960-х роках навчався у папському Східному інституті в Римі, де, можна припустити, часто зустрічався з католицькими колеґами. Тому й не дивно, що Константинопольський Патріарх є активним прихильником екуменізму, всебічного зближення християн різних конфесій, але передовсім — православних і католиків.
Але Російська Церква — найчисленніша в православному світі. Тому Кірілл аж ніяк не бажає миритися з тим, що не він «перший за гонором».
Те, що Патріарх Варфоломій провадить діалог з Римом нібито від імені всіх православних, не могло не викликати прихованого (хоча й не надто) роздратування в Москві. Кірілла і його оточення це дратувало не менше, ніж спроби інших Православних Церков на теренах колишнього Радянського Союзу, котрі свого часу відкололися від РПЦ, здобути визнання Вселенського Патріарха і перейти під юрисдикцію Константинополя.
Найбільшій Православній Церкві конче потрібно було для свого престижу продемонструвати всім: хто головний в ортодоксальній хаті. Це і стало однією з причин того, що Москва ініціювала цю зустріч.
Звісно, що кубинське рандеву було б неможливим без «височайшего соізволєнія», тобто санкції Владіміра Путіна. Нагадаємо, що у червні минулого року Папа Римський прийняв у Ватикані російського президента. Можемо припустити, що саме тоді й було попередньо узгоджено питання про зустріч керівників Церков, яка для нинішньої Росії, окрім усього, може ознаменувати символічний прорив зі ще одного кільця міжнародної ізоляції.
«У путінській Росії Кремль і Церква стоять пліч-о-пліч проти Заходу. Це альянс. Якого ще не було за понад тисячолітню історію російського православ'я. За Путіна православ'я стало майже як за часів абсолютизму державною релігією», — вважає Рудольф Прокші, професор теології та історії християнського сходу Віденського університету.
Прокші зізнався, що для нього звістка про цю зустріч була несподіванкою, оскільки для неї не було жодних реальних передумов. «Тримати дистанцію до Заходу, до Риму — це провідна тенденція в російському православ'ї. Тому підставою до зустрічі може, на мою думку, бути лише прагнення РПЦ продемонструвати свою впливовість, незалежність від Константинополя», — зазначив професор теології.
Кардинал з Папської Курії, швейцарець Курт Кох, що має неформальний титул «екуменічного міністра», підтримує думку про те, що головним ініціатором зустрічі був саме Владімір Путін, котрий всіма шляхами намагається вирватися з ізоляції. «Чи зможе ця зустріч допомогти Путіну? Маю великий сумнів», — визнав Кох.
Найсмішніше, що кубинська зустріч може лише зашкодити РПЦ, передовсім іміджу Кірілла всередині Росії. Адже РПЦ останніми роками провадила жорстку антиватиканську пропаґанду. Для істинного адепта російського православ'я католики у кращому разі є «єретиками», в гіршому — «слугами сатани» й «аґентами світового масонського уряду». То як взагалі можна зустрічатися з їхнім провідником?
Тож треба сподіватися, що зустріч у Гавані обмежиться обтічною розмовою про можливість умиротворення Близького Сходу, про подолання бідності в Африці, про моральність і духовність. Можливо, на підставі цієї розмови буде підписано спільну беззубу заяву. Але не буде навіть спільної екуменічної молитви, як дехто прогнозував.
Тому весь наслідок «історичної зустрічі» — це кілька імпозатних знимок, які матимуть гарні шанси претендувати на «найкращі кадри 2016 року». А проблеми у взаєминах так і залишаться невирішеними. І жодного екуменічного зближення не передбачається.
11.02.2016