Ясно, що зміна дат на календарі не має в собі жодної магічної сили і все, що ми мали 31 грудня, автоматично матимемо й 1 січня — ніщо не обнулиться, ніщо нікуди не зникне і ніщо ніде не з'явиться. Просто ми перегортаємо ще одну сторінку, яка мала передісторію і матиме продовження. Але момент перегортання — все ж добрий час для підсумків, хоч і ясно, що проміжних. Нині «Z» прогнозує, яким буде ця нова сторінка життя для Галичини, пригадуючи те, чим була заповнена попередня.
Ви можете оглянути 2015 рік, як його побачила редакція «Z», у цьому вікні повністю, або ж перейти за посиланнями, клацаючи на заголовки змісту, і зосередитися на тій темі, яка вас цікавить понад інші.
1) МІСЦЕВА ВЛАДА: ЗМІНИ І КОНСЕРВАЦІЯ;
2) СИЛА ГРОМАДИ;
3) ГАЛИЧИНА У ВІЙНІ;
4) НОВІ ГРОМАДИ: ДОВГА ДОРОГА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ;
5) ОСВІТЯНСТВО І ЙОГО НЕЛЕГКІ ЧАСИ;
6) РІК ПІД ЗНАКОМ МИТРОПОЛИТА;
МІСЦЕВА ВЛАДА: ЗМІНИ І КОНСЕРВАЦІЯ
Вибори, що відбулися 25 жовтня та 15 листопада, унаочнили в Галичині кілька цікавих тенденцій.
По-перше, попри суттєве невдоволення станом справ, громада таки утрималася від кардинальних змін у владі й коли йшлося про голосування за персоналії (сільські, селищні, міські голови), переважно залишила на виборних посадах старих керівників.
По-друге, партійність набуває більшого значення. Аналіз результів голосування за склади рад та голів населених пунктів показав чітку залежність: очільник міста (села, селища) належить до тієї політичної сили, яка набрала найбільшу кількість голосів у раду, а отже, створила там найчисленнішу франкцію.
Виборча дільниця в селі Липники на Львівщині
По-трете, зародження на противагу загальнодержавним партіям політичних сил, що ґрунтуються на обстоюванні місцевих інтересів, знайшло відгук серед виборців — у ради, хоч і не масово, та все ж обрали представників так званих «місцевих партій».
І по-четреверте, мешканці маленьких населених пунктів виявилися менш консервативними, аніж ті, хто живе у великих містах, — парадокс, адже галицьке село якраз не давало раніше підстав вважати себе проґресивнішою спільнотою, ніж галицькі містяни. Результат виборів, однак, демонструє протилежне: відсотковий показник залишених на повторну каденцію голів галицьких громад такий: у містах — 53%, у селищах — 44%, а в селах — 35%. Оглядачі для цього явища пояснення не мають, а тому відмовляються розглядати його як тенденцію, мовляв, кожен випадок — окрема історія, і розглядати його теж треба окремо.
Що ж до політичних розкладів у трьох ключових містах Галичини, то ситуація після виборів тут така: у Тернополі та Львові керувати місцевою господаркою залишилися «старі» бурмистри — Сергій Надал та Андрій Садовий. В другому турі обрав собі нового керманича Івано-Франківськ — трохи несподівано здобув перемогу Руслан Марцінків, який репрезентує ВО «Свобода». Обласну раду очолив теж «свободівець». А враховуючи, що ця партія в обидвох радах — міській та обласній — сформувала чималі фракції, Івано-Франківськ тепер став для ВО «Свобода» базовою територією. Натомість поступилася позиціями партія на Тернопіллі. Там «Свобода» здобула тільки місто (міський голова та фракція у міській раді), а обласна влада (і рада, і обласна держадміністрація) зосередилася в руках БПП «Солідарність». Про Львів «Свободі» вже можна забути взагалі — беззастережна перемога тут за «Самопоміччю», яка має і міського голову, і численне представництво у міській та обласній радах. Друга за впливовістю політична сила Львівщини — БПП «Солідарність». А тріумфаторка попередніх місцевих виборів ВО «Свобода» відійшла на марґінес.
Окрім виокремлення тенденцій, «Z» «побавився» з результатами місцевих виборів в Галичині й змоделював склад умовного Галицького Сейму.
СИЛА ГРОМАДИ
2015 рік підтвердив певною мірою ідею про пасіонаріїв, які рухають світ уперед. Минулого року галичани змогли не раз переконатися, що невеликі групи умотивованих людей можуть вершити великі справи й робити вагомий вплив на зміни в суспільстві.
За приклад може правити Економічний бойкотний рух, народжений два роки тому у Львові як форма суспільної обструкції для бізнесменів, які задля певного комфорту чи внаслідок примусу ставали членами Партії реґіонів. У березні 2014 року головним об'єктом бойкотного руху став російський бізнес, і за різними оцінками збитки росіян від бойкоту перевищили мільярд доларів. Реґулярні походи на акції протесту до відділення «Сбєрбанку» на вулиці Валовій у Львові привели до того, що його закрили і там, за іронією долі, відкрили фірмову крамницю «Рошен».
Водночас цей бойкот не став суцільним — в супермаркетах і на ринках спокійно можна купити товари з РФ, і не йдеться про якісь приховані під західні бренди російські фірми. Найбільше це помітно у галузі побутової хімії та харчової промисловості, адже багато заводів західних брендів розміщені саме в Росії. Хоча через західні санкції щораз частіше на полицях українських крамниць з'являються товари, вироблені поза РФ.
Один з найяскравіших епізодів активності в Галичині – протест львів'ян проти вирубу скверу Св. Юра
Ще однією невеликою, але дуже ефективною групою активістів став рух «И так поймут!», який захищає мовні права україномовних громадян. Саме завдяки активістові цього руху було видано внутрішній паспорт без російського дубляжу, а низка фірм, які торгують технікою та побутовою електронікою, нарешті переклали інструкції та написи на панелях приладів своєї продукції українською.
Інший бік активізму — спроби громади вплинути на процес призначення чиновників на важливі посади. Однією з таких спроб була епопея з конкурсом на посаду головного податківця Львівської області. Керівництво ДФС України, обране на конкурсі, геть не хотіло в такий самий спосіб призначати начальника управління у Львові. Відтак активісти здійняли бучу і навіть вдалися до пікетування та часткового блокування будівлі ДФС.
Однак ця спроба лише наполовину була вдалою. Керівництво ДФС оголосило конкурс, який формально задовольняв більшість вимог активістів, і під шумок призначило вигідного собі кандидата.
Одним з лідерів за числом згадувань у ЗМІ був рух активістів, які протестували проти вирубування дерев у сквері поблизу собору святого Юра в рамках модернізації площі та встановлення пам'ятника митрополитові Шептицькому. Протистояння тривало кілька місяців, мало гострі та не надто фази. Частину дерев зрубали, частина так і залишилася, а під кінець року активісти підписали, так би мовити, мирову угоду з містом, і кілька днів тому з'явилися повідомлення про те, що незабаром через площу відновить рух тролейбус.
Набагато приземленішою, але від того не менш ефективною виявилася ініціатива львів'ян проти незаконних забудов. Проблема будівельників, які порушують видані приписи чи й взагалі самочинно починають будівництво, стала для Львова як ніколи актуальною, адже у місті вперше за останні роки зафіксовано реальний будівельний бум. Групи в соціальних мережах та карта самовільно будованих об'єктів спричинилися до гуртування людей, яких зачепила ця проблема. Поступово вона дійшла аж до керівництва Львівської ОДА.
З іншого боку, активізувалася й міська влада. Дійшло до того, що Андрій Садовий прилюдно застеріг містян він купівлі житла за кількома адресами, оскільки, з його слів, на тих будовах були серйозні порушення. Будівельники звернулися до суду, але позов від них не було прийнято. Водночас Садовий заявив, що у місті є понад 50 проблемних об'єктів житлового будівництва. З нового року міська влада перебирає керівництво над Архбудконтролем, відтак матиме набагато більше можливостей для впливу на ситуацію.
Щоправда, не варто забувати й про історію з фальшивими підписами. Раніше здобутком громади стали підписи директора департаменту містобудування Андрія Павліва під доволі неоднозначними дозволами на будівництво. Андрій Садовий хутко заявив, що ті підписи підроблені, але прокуратура зробила експертизу і виявила протилежне. Як наслідок — Павлів пішов у відставку, щоб його начальник міг зберегти обличчя.
Яскравим прикладом солідаризації громади в Івано-Франківську стали акції на захист бійців батальйону «Прикарпаття», що дислокується у Дилятині. Хлопців та їхнього бойового командира, нагадаємо, звинуватили у дезертирстві із зони АТО — бійців допитували, підполковника Комара заарештували. Громада Франківщини обурилася — «військові рятувалися від неминучої смерті» — й виступила на їхній захист перед слідчими та військовою прокуратурою.
Ще франківці вирізнилися практикою перекривати траси, вимагаючи ремонту доріг. Таке протягом року траплялося і на Калушчині, і в гірських районах. Десь «сила громади» спрацювала і шляховики бралися за роботу, а десь людей «годували» довгими поясненнями актуального стану справ. Та активісти не здаються і з настанням нового календарного року свої протести не згорнуть.
А от для тернополян другий Майдан став «спусковим гачком» для влаштування пікетів та акцій протесту практично з будь-якого приводу. Протягом 2015 року в Тернополі громада виступала і проти місцевої влади, і проти силовиків, проти правосуддя, забудовників, орендарів тощо. Мета в людей, як свідчили їхні коментарі журналістам, — привернути увагу ЗМІ та більшої частини громадськості, а також обласної влади до проблем, хай і не завжди значущих, але все-таки болючих.
На початку лютого 2015-го «Правий сектор» пікетував обласну прокуратуру. Причиною стала кримінальна справа проти кременецьких активістів, які напередодні влаштували «смітникову люстрацію» суддям Кременецького районного суду. ПС вимагав закрити кримінальну справу, прокуратура, навпаки, виступала за. Як наслідок, розгляд продовжили, а представники Феміди пообіцяли об'єктивно розслідувати інцидент.
Військовиків батальйону «Прикарпаття» по приїзді у Делятин хочуть побачити і обійняти родичі
У березні зупинився транспорт через заблокований пішохідний перехід на дамбі Тернопільського ставу. Рідні бійців батальйону «Збруч» в такий спосіб привернули увагу громадськості до проблеми демобілізації.
Через тиждень пікетування зазнав офіс аґенції з пошуку житла та роботи «Інтекс-компані». Тернополяни, котрі заплатили чималі суми за те, щоби працевлаштуватися або ж перебратися в обіцяні квадратні метри житлової площі, вирішили провести акцію під стінами аґенції. Щоправда, двері виявилися зачиненими. Ошукані люди подалися в прокуратуру і звернулися до інспекції з питань захисту прав споживачів. Чи знайдено винних і чи їх покарано — невідомо.
Наприкінці квітня під стінами Тернопільської міської ради вкотре зібрався чималий мітинґ. Цим разом сюди прийшли торгівці з вулиці Шептицького, котрі хотіли вирішити питання з комунальним ринком. До них приєдналися мешканці будинків поблизу колишнього стадіону ВАТ «Текстерно», щоб зупинити будівельні роботи на згаданому стадіоні. В маґістраті щодо питання ринку були категоричними: торгівці мають перебратися на новий ринок і не продавати біля дороги; а питання з «Текстерно» пообіцяли розглянути. Зрештою, його затягування призвело до подальших протистоянь не лише під стінами міської ради, а й на місці будівництва.
Наприкінці липня працівники комунальної аптеки виступили проти призначення нового керівництва в їхній установі. Люди вийшли з плакатами під стіни обласної ради. Кандидатуру нового керівника проштовхував тодішній заступник голови облради Сергій Тарашевський. Після численних переговорів новопризначеного керівника залишили на посаді з позначкою «в.о.», а керівництво обласної ради попросило колектив за такого «розкладу» не перешкоджати роботі керівництва.
У серпні працівники ринку «Аляска-Тер» влаштували пікет через те, що орендодавець не захотів продовжити з ними договір оренди і начебто на місці ринку мали зводити багатоповерховий будинок. Люди перекрили дорогу, і через це утворилися затори. В міськраді заявили, що дозволів на будівництво не давали, тож хвилюватися немає підстав. Невдовзі конфлікт владнали і ринок повернувся до звичної роботи.
20 жовтня більше сотні працівників комунального підприємства «Тернопільміськтеплокомуненерго» пікетували міськраду і податкову з вимогою виплатити заборгованість із зарплати. Грошей їм не вплачували ще з липня. В податковій усі потрібні документи скерували до Києва, тож чекали, аби в столиці дали дозвіл на перерахунок коштів. Повернення зарплатні стало питанням лише кількох днів.
Напередодні Миколая на протест піднялися Ланівці. Мешканці райцентру два тижні не пускали машини з кормами на місцевий свинокомплекс. Причина — нестерпний сморід. Керівництво агропідприємства узялося просити в людей ще рік, аби вирішити питання зі свинями і вивезти їх з Ланівець.
Наступного дня після Лановець колишні пайовики Щепановського перекрили трасу Тернопіль–Підволочиськ. Кілька років тому потенційні власники квартир будинків на вулицях Корольова, Тарнавського, проспекті С. Бандери та у Гаях Шевченківських подалися до нового забудовника. Він, вочевидь, вирішив повторити долю «Будівельника» і не виконував зобов'язань. Люди по другому разу сплатили за квадратні метри, однак дива не сталося. Пайовики подалися під стіни маґістрату. Там міський голова пообіцяв створити комісію, однак результату не було. Тож люди вдалися до радикальніших дій, перекривши дорогу. Проте влада виявилася безсилою — нині пайовики програли суди і не можуть повернути своїх майнових прав від нового афериста.
А 10 грудня конфлікт на підприємстві «Домобудівник» вихлюпнувся на вулиці Тернополя. Працівники перекрили дорогу біля однієї з міських зупинок. Більше півроку підприємство трясло від сутичок між новими власниками та працівниками. Останні зважилися вийти на акцію протесту після, на їхню думку, рейдерського захоплення об'єкту. Донині конфлікт не вщухає.
Цими днями пайовики Щепановського з іншого кооперативу пікетували Тернопільський міський районний суд. Цивільна справа, що тягнеться вже рік, ніяк не може завершитися. Кооператив судиться зі своїм колишнім пайовиком, який не вніс коштів за свою квартиру. Будинок здано в експлуатацію, половина квартир уже заселена, а грошей від пайовика ніхто не зміг дочекатися. На зборах люди виключили його з кооперативу, тож чоловік вирішив поновитися. Суддя в день пікету засідання переніс, не пояснивши причини.
Резонансним став похід учасників АТО та їхніх рідних під стіни міської ради Тернополя. На одній із сесій депутати розглядали питання виділення землі для тернопільських бійців. Частина площі, яку просили під потреби, перебуває в полі зору однієї з тернопільських будівельних компаній. Після дискусій у сесійній залі й під тиском громадськості землю таки віддали бійцям.
ГАЛИЧИНА У ВІЙНІ
Минулий рік для Галичини, як і для всієї країни, минув під знаком війни. Тисячі мобілізованих, понад 200 убитих і десятки скалічених вояків та проблеми з адаптацією до мирного життя ветеранів, волонтерський рух — все це було частинками мозаїки року 2015.
Мобілізація до війська, що доволі бадьоро розпочалася наприкінці січня, у певний момент стала ледь не суспільним пострахом. Чиновники погрожували зловленим контрабандистам негайно відіслати їх в зону АТО, того самого вимагали люди для нездалих чиновників чи силовиків, зокрема працівників ДАІ. Відтак у суспільній свідомості вкоренився жупел АТО — як кола пекла на українській землі, куди конче мають потрапити всі «злії люде».
Затягування війни, Дебальцеве, постійне мусування історій про зраду серед командирів, темні історії довкола пунктів пропуску на той бік, затягування з наданням статусу учасників бойових дій воякам, які реально воювали, і реактивне оформлення тих документів розмаїтому та численному начальству, проблеми з виділенням земельних ділянок та допомогою ветеранам — усе це не сприяло підвищенню бойового духу.
Прийом новобранців на Яворівському полігоні
Якщо першу цьогорічну хвилю мобілізації Львівська область виконала на 100%, то вже з другою були проблеми, а третю продовжували і все одно змогли виконати наполовину від потреби.
За офіційними даними, вже улітку минулого року за ухилення від мобілізації міліція розшукувала на Львівщині 4 500 осіб, було відкрито приблизно півтори сотні кримінальних проваджень. Щоби зрозуміти масштаби, варто зауважити, що під час четвертої хвилі часткової мобілізації на Львівщині мобілізували близько трьох тисяч осіб. Загальну цифру мобілізованих за рік в обласному військкоматі не називають — тепер це інформація з обмеженим доступом, хоча загалом по Україні планували взяти до війська трошки більше 100 тисяч осіб.
З іншого боку, протягом року понад п'ять тисяч військовиків демобілізувалися з армії і це стало ще одним великим викликом для місцевої влади. Оформлення статусу УБД, проблеми з наданням житла та земельних ділянок, що у Львові виливалися у пікети ледь не всіх органів влади, аж до приватного будинку міського голови Львова, проблеми з психологічною реабілітацією ветеранів — ці проблеми існують досі, хоча вже не є такими гострими, як це було влітку.
Водночас Львівщина почала відновлювати свої потужності як центр вишколу військовиків. На Яворівському полігоні з квітня і до сьогодні постійно перебувають військовики країн НАТО, які готують за своїми зразками вояків ЗСУ та Нацґвардії.
Попри скандали з керівництвом, відновив роботу над «Дозорами» Львівський бронетанковий завод. Буквально в грудні керівництво «Укроборонпрому» хвалилося, що зараз завод працює над виробництвом цих машин і перша партія панцеромобілів надійде у війська вже навесні. А протягом наступного року завод вийде на потужність у 50 машин на місяць і навіть зможе частину продавати закордон. Підписано угоду з чеською державною компанією, яка допомагатиме доводити «Дозори» до стандартів НАТО.
НОВІ ГРОМАДИ: ДОВГА ДОРОГА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
Колотилося протягом року в Галичині і з утворенням нових – об'єднаних – громад. Процес, безперечно, важливий, можна навіть сказати, що історичний: влада децентралізується, повноваження спускаються «на місця». Власне, важливість питання провокує його проблемність. Спершу люди по селах ніяк не могли домовитися, хто з ким і як об'єднується, потім ніяк не вдавалося (зрештою, і не вдалося) підігнати кількість громад до норм, спущених із Кабміну, — кількість, яку створили на місцях, перевищує ту, на яку розраховували у Києві. Міністерські чиновники нервували й підганяли реґіони, мовляв, не встигнете домовитися — втратите гроші і владу.
Моделі повітового устрою Галичини. Але до цієї справи ще ой як далеко: наразі втрясаємо громади
Однак коли все «втряслося» на місцях (Галичина навіть стала форвардом у децентралізаційному процесі — громада Печеніжина (Франківщина) першою в усій країні пройшла процес створення від «а» до «я»), з'ясувалося, що життєздатність нових громад не забезпечена законодавчо. Дійшло до абсурду: стара адміністративна структура вже, а нова ще не мали ані грошей, ані повноважень для кермування, господарювати у селах не стало кому й життя зупинилося — сміття не вивозилось, цвинтарі не прибиралися… Верховну Раду довелося штурхнути, аби вона в останні тижні старого року кинулася «важливіших» справ й завершила свою частину децентралізації.
ОСВІТЯНСТВО І ЙОГО НЕЛЕГКІ ЧАСИ
2015-й був складним для української освіти. Головним викликом для освітян та абітурієнтів стало зовнішнє незалежне оцінювання. Цього року його здійснили за новою системою дворівневих тестів. І з цим сміливим експериментом, а також новою системою формування рейтинґів у вишах (яка тепер була цілковито автоматизована) в Україні впорались дуже добре. Очевидно, 2015 рік запам'ятався би як дуже вдалий, якби не скандал, який виник у липні довкола Українського центру оцінювання якості освіти. Йшлося про підтасування результатів оцінювання на користь деяких абітурієнтів. Через вилучені для слідства сервери фактично загальмував процес підготування ЗНО наступного року на кілька місяців. Наслідок скандалу й гучного розслідування — нова команда керівників і техвідділу та неймовірні зусилля, аби ЗНО-2016 таки стало можливим.
Закінчується 2015-й очікуванням змін. Вже на новий рік у Міністерстві освіти та науки України планують здійснити відразу дві реформи, або ж принаймні підготувати ґрунт для їх впровадження. Йдеться про реформу середньої освіти (http://zbruc.eu/node/41025) та можливу реформу у сфері держзамовлення для ВНЗ (http://zbruc.eu/node/40367).
З чим же ж входять у новий рік учні та абітурієнти Галичини? «Z» дослідив цьогорічні рейтинґи середньої та вищої школи й дізнався, наскільки певно у них почуваються навчальні заклади Галичини.
Перша українська гімназія Івано-Франківська — направду одна з перших українських
Отож школи Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської області займають гарні місця в загальноукраїнських рейтинґах 2015 року. Так, перше місце у рейтинґу шкіл за результатами ЗНО з української мови та літератури, яке було обов'язкове для усіх випускників, посідає Українська гімназія № 1 Івано-Франківської міської ради. У топ-50 найкращих тим часом потрапило найбільше шкіл з Львівської області — там їх 13:
Львівський навчально-виховний комплекс «Школа І ступеня – гімназія» (5-те місце рейтинґу),
Львівська академічна гімназія при Національному університеті «Львівська політехніка» (8-ме місце рейтинґу),
Навчально-виховний комплекс «Рава-Руська школа-гімназія» (9-те місце рейтинґу),
Львівський фізико-математичний ліцей-інтернат при ЛНУ ім. Франка (12-те місце рейтинґу),
Львівська українська приватна гімназія (13-те місце рейтинґу),
Львівська гімназія «Євшан» (15-те місце рейтинґу),
Класична гімназія при ЛНУ ім. Франка (18-те місце рейтинґу),
Середня загальноосвітня школа №32 м. Львова (20-те місце рейтинґу),
Навчально-виховний комплекс «Школа-гімназія І-ІІІ ступенів Блаженного Климентія та Андрея Шептицьких», Львів (22-ге місце рейтинґу),
Дрогобицька гімназія імені Богдана Лепкого Дрогобицької міської ради Львівської області (23-тє місце рейтинґу),
Спеціалізована середня загальноосвітня школа №37 з поглибленим вивченням французької мови м. Львова (29-те місце рейтинґу),
Львівський навчально-виховний комплекс ім. Симоненка з поглибленим вивченням німецької мови (32-ге місце рейтинґу),
Навчально-виховний комплекс «Школа І ступеня – гімназія ім. Митрополита Андрея Шептицького» (40-ве місце рейтинґу).
Івано-Франківська область репрезентована у п'ятдесятці найкращих чотирма навчальними закладами. Окрім згаданої гімназії, це також Калуська гімназія (на 4-му місці рейтинґу), Снятинська гімназія (на 11-му місці), Городенківська гімназія ім. Крушельницького (21-ше місце рейтинґу).
А от найкраща тернопільська школа цього року опинилась лише на 61-му місці рейтинґу. Це Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 29 з поглибленим вивченням іноземних мов. До сотні найкращих також увійшла Тернопільська Українська гімназія ім. Франка (91-ше місце рейтинґу).
Свої місця в консолідованому рейтинґу ВНЗ у 2015 році зберегли два львівські найкращі виші: ЛНУ ім. Івана Франка, як і в 2014 році, посів 5-те місце, а НУ «Львівська Політехніка» — 6-те місце. До п'ятдесятки найкращих також потрапив Львівський національний медичний університет ім. Д. Галицького — він опинився на 27-му місці рейтинґу. Це на шість сходинок вище, аніж минулого року.
На 16-те місце цього року потрапив найкращий ВНЗ Івано-Франківська — Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, який торік був на 19-му місці. І на 35-му місці — Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (минулого року 41-ше і 42-ге місця).
У п'ятдесятці найкращих виявилася також трійка вишів Тернополя. Піднявся у рейтинґу Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя — цього року він на 17-му місці, порівняно з 21-м місцем у 2014-му. Тернопільський національний економічний університет на 34-му місці (у 2014-му — 32-ге місце) і Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка — на 47-му.
РІК ПІД ЗНАКОМ МИТРОПОЛИТА
Рік митрополита Шептицького став однією з найважливіших подій духовного і культурного життя не лише в Галичині. Завдяки постанові Верховної Ради України та зусиллям ентузіастів з різних кіл, одна з найвеличніших українських постатей ХХ століття справді вийшла на загальноукраїнський рівень. Однак це лише початок довгої роботи з розвінчання міфів, створених багатолітньою комуністичною пропагандою задля дискредитації митрополита Андрея. Також не завершено процес беатифікації митрополита, який триває вже десятки років.
На початку ювілейного року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав оповідав про кілька завдань, які церква хотіла би вирішити під час року Шептицького. Одне з них – вивести постать митрополита на загальноукраїнський рівень, відкрити її для загалу.
«Одна група заходів полягає в тому, щоби допомогти сучасному греко-католикові та доброму українцеві відкрити Андрея Шептицького. Йдеться про конференції, публікації, відеоматеріали та фотовиставки , які допоможуть познайомитися з постаттю митрополита. Сьогодні він для нас великий, але незнаний. І ми хочемо допомогти, чим зможемо» -- розповідав Блаженніший Святослав.
У Львові постав пам'ятник Митрополитові
За цей рік справді було зроблено дуже багато для відкриття постаті Андрея Шептицького. Вийшло друком кілька фундаментальних історичних праць, зокрема, Юрія Сергійчука «Андрей Шептицький» та Ліліани Гентош "Митрополит Шептицький: 1923-1939. Випробування ідеалів", відбулися численні виставки, наукові конференції, учасники яких вивчали різні аспекти багатогранної діяльності митрополита, на телебаченні з’явилася низка програм про його діяльність. Крім того, у Львові та Івано-Франківську відкрили пам’ятники А.Шептицькому. До того ж, відкриття монумента у Львові відбулося за участі Президента України, а урочиста академія з львівської опери транслювалася на всю державу.
Як зауважила у розмові з кореспондентом Z журналіста «Радіо Свобода» Галина Терещук, яка багато років вивчає діяльність митрополита Шептицького, ювілейний рік пройшов дуже добре попри те, що не всі плани вдалося реалізувати.
«Якщо говорити про 150-річчя Шептицького, то цей ювілейний рік відбувся набагато поважніше і глибше, аніж можна було собі явити як це могло бути. Шептицький вийшов за межі Львова та Галичини...І заходи, які відбувалися у Києві, і те, як ЗМІ підхопили ці заходи, і те, що Президент України відкривав пам’ятник Шептицькому дуже додало значимості цій події. Було дуже важливо упродовж ювілейного року, щоби цілком зняти всю цю брехню і всі ці міфи, які за 70 років були насаджені радянською владою у голови українців» -- наголосила Галина Терещук.
Ще одним важливим аспектом ювілейного року була надія на звершення процесу беатифікації митрополита, який триває вже десятки років. Глава УГКЦ висловлював сподівання, що до беатифікація завершиться до кінця ювілейного року, однак цього поки не сталося.
У липні минулого року Папа Римський Франціск оголосив спеціальний декрет про героїчність чеснот митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Це був перший крок для початку беатифікаційного процесу. Наприкінці літа Блаженніший Святослав розповів журналістам, що завершено процес розгляду історичних документів і після того, лікарі мають дати висновок щодо чудесного оздоровлення, яке відбулося у США.
«Тепер необхідно дослідити чудесне оздоровлення, яке зафіксоване і відбулось за молитвами митрополита Шептицького... Це чудо, яке було зафіксовано у США, було канонічно оформлено і вже має оцінку достовірності. Тепер будуть збиратись лікарі, які будуть розглядати медичну довідку та стан здоров’я до та після оздоровлення. З’ясують, чи могли бути якісь природні причини, які не пов’язані з чудесним зціленням. Це досить прискіпливий і складний процес. Коли він завершиться, тоді ми можемо сказати, що процес беатифікації закінчився і будемо мати урочисте проголошення Блаженним митрополита Андрея Шептицького», - повідомив Глава УГКЦ.
Галина Терещук висловила припущення, що беатифікація митрополита може відбутися під час візиту Папи Римського в Україну.
«Я переконана, якщо Святіший отець прийде до України, то справа беатифікації буде завершена. Я у це свято вірю. Але водночас має бути потреба вірних у цьому, має бути їхня повага до Шептицького» - каже журналістка.
Як писав раніше Z, візит Папи Римського в Україну може відбутися вже цього року.
ЦЕРКВА БЛИЖЧА ДО ЛЮДЕЙ
Визначною подією став Патріарший Синод Української Греко-Католицької Церкви та Синод Єпископів, що минули в Івано-Франківську під гаслом «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом». Клір слідуючи за суспільними тенденціями заходився відроджувати низинні парафії.
Постанови та резолюції Синодів здебільшого стосуються теми стосунків священнослужителів із паствою. Очільники парафій тепер повинні більше часу проводити з вірними, щоб бути їх душпастирями, вихователями, наставниками. Це виглядає як вируючий котел церковного життя, де попри багато канонічних речей має зростати теплота взаємин та неформальність стосунків.
У своїй проповіді Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вдався до притчі про управителів у винограднику, що вбили сина, єдиного спадкоємця господаря, щоб привласнити виноградник. "Ця притча, – відзначив Глава УГКЦ, – про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього господаря і власника є надзвичайно важливим Божим Словом до нас сьогодні. Бо кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, став управителем у Божому винограднику".
Блаженніший Святослав прогулюється вулицями Івано-Франківська
Блаженніший Святослав порівняв також з виноградниками український народ і Україну. "Усі ті, кому Бог дає відповідальність за лідерство, – сказав Глава УГКЦ, – повинні зрозуміти, що український народ не є чиєюсь власністю. Ми не є з вами рабами жодного земного володаря і ніколи ними не будемо. Ми є народ Божий, вівці Його пасовиська. Нашим царем і господарем, власником нашої історії є наш Господь Бог, а всі ті, кого Він нам покликає як керівників, лідерів не є господарями, а управителями, служителями, які повинні піклуватися цим народом, будувати його державу як необхідні умови його розквіту. Але плоди свого часу належать Богові".
Продовжуючи роздуми про Божий виноградник, архиєрей звернувся до членів Синоду. "Як важливо нам, єпископам, які є наслідниками Христових апостолів, зрозуміти і збагнути, особливо на початку Синоду, що ми не є господарями Христового Євангелія, ми не є господарями Його правди. Ми є її слугами. Жоден єпископ не є власником своєї єпархії чи свого екзархату. Але є лише управителем, який управляє від імені справжнього господаря, яким є наш Господь", – закликав замислитися Глава Церкви єпископів.
ГАЛИЧИНА ПРИТЯГАЛЬНА
У році, що минає, Львів здобув право на проведення фінального матчу за жіночу шахову корону. Марія Музичук навесні 2016 року проведе у місті Лева матч із китайською шахісткою Хоу Іфань. Незаперечним фактом є те, що шаховий поєдинок такого рівня у Львові відбудеться вперше і буде безсумнівним плюсом до карми міста, яке свого часу виховало і продовжує виховувати шахових майстрів світового рівня. Так, цей поєдинок не притягне до Львова десятки тисяч фанів, які не вип’ють десятки тисяч літрів пива і не з’їдять тисячі гамбургерів чи карманадлів з картоплею. Зате до Львова на кілька тижнів з’їдуться «вершки» шахової спільноти і вже це на певний час зробить безплатну рекламу як місту, де відбуваються не тільки фестивалі пампухів, так і країні, про яку згадують лише через війну на сході та символічні «виноси» керівника уряду з парламентської трибуни. Адже шахи дуже специфічний вид спорту, один з небагатьох, де інтелект брутально переважає м’язи, тому поєднання «Львів+інтелект» чи «Львів+Україна+інтелект» бодай трішки зрівноважить імідж «країни війни та корупції».
Треба зауважити, що місцева влада вибрала правильний курс – через велику подію вийти на популяризацію шахів як засобу інтелектуального розвитку. Разом із заходами високого рівня, як от чемпіонат України з шахів, що відбувся у грудні, заплановано низку заходів на поширення шахів серед школярів.
Марію Музичук вітають удома
Серед постійних величин в інтелектуальному житті міста почесне місце займає Форум видавців, що відбувся у вже у 21-й раз. Величезним плюсом форуму стало те, що першість на книжковому конкурсі нарешті отримала книга Олі Гнатюк «Відвага і страх», безпосередньо пов’язана із Львовом і присвячена одній із найбільш драматичних сторінок його сучасної історії – періодом від захоплення Львова частинами Червоної армії та німецької окупації і, зокрема, ролі львівської інтелігенції у той час.
Дійству очевидно замало місця у палаці мистецтв, відтак він уже котрий рік розростається по різних локаціях, здобуваючи нові обшари міста Лева та втрачаючи гнучкість. До такого стану призводить форма заходу – гібриду літературного фестивалю, книжкового ярмарку та мозкового штурму причетних до видавничої галузі . Цього року додався ще й дитячий фестиваль, який в минулому проходив окремо. Зрозуміло, що часи важкі і з точки зору логістики ймовірно легше провести в один тиждень щось потужне та велике. Однак у цій величі все частіше за загальним блиском втрачаються окремі привабливі риси, які й становлять родзинку індивідуальності. Відтак людина, що має різні навкололітературні зацікавлення все частіше має шанси кудись не втрапити і пропустити щось цікаве.
Тим паче, що під кінець року Львів отримав подарунок – став одним із міст літератури ЮНЕСКО, відтак має підтверджувати цей статус регулярними заходами, присвяченими книзі упродовж наступного року.
Значно складнішим виявилося «дитинство» іншого значного чинника культурного життя Львова – фестивалю «Альфа-джаз». Якщо два перші роки захід мав переважно позитивний відгук, то у 2014 році, в розпал війни на Донбасі, проведення фестивалю, головним спонсором якого є банк, що належить до бізнес-імперії російського олігарха львівського походження Міхаіла Фрідмана, спричинив великий конфлікт між різними середовищами. Прихильники фесту наводили докази того, що подія такого рівня дає Львову тільки мільйони плюсів до карми, привертає до міста нових і заможних туристів і робить його реально помітним на джазовій мапі Європи.
Супротивники заходу вважали і вважають за аморальне проводити фестиваль за кошти компанії, власником якої є один із найбільших бізнесменів Росії, який сплачує там податки, з яких дають кошти на убивство українських вояків на Донбасі.
Конфлікт не припинився й цього року, щоправда, градус протистояння не був таким високим, як у 2014-му. І попри те, що «Альфа-джаз» витіснив питомо львівський «Джаз без» на другий план та став одним із великих джазових івентів на континенті, організаторам та міській владі варто задуматися над тим, щоби звести це протиріччя до мінімуму.
2015 рік в Галичині оглядали Тетяна НАГОРНА, Мирослава ІВАНИК, Надія РОМАНІВ та Тарас БАЗЮК
04.01.2016