Стоять конї.

Стоять конї на припонї,

Копита червонї.

Та куди-ж то ви гонили,

Де копита забарили,

Бистроногі конї?...

Ой, гонили ми полями.

Степами-ярами,

Загубили слїд до хати,

Де спить воля, наша мати,

Скована ланцами.

Серед збіжа роздоріжа

Сидїв там невіжа.

На блудну дорогу справив,

Дорогого часу збавив,

Пхнув на бездоріжа.

Аж учора та з вечора,

Від ясного двора,

Ударили грізні громи,

Збудили нас. Де ми? Хто ми?

Нинї се, чи вчора?

Збудили нас. Час вставати:

Зачало світати.

Рушають ся в степах кости,

Калинові стогнуть мости,

Кличе воля—мати.

Гей ти, воле, наша доле,

Що спиш в чистім полї,

Бурянами вкриваєш ся,

А тернами пишаєш ся,

Нещасная доле!

Чи нам тебе відшукати,

Й привести до хати?

Чи блудити так пo віки

Чеpeз гори, через ріки

За тобою, мати?

Стоять конї на припонї,

Копита червоні.

Та куди-ж то ви ходили,

Де копита забарили,

Биcтроногі конї?

[Вістник Союза визволення України]