"Віддайте Богови, що боже, а цїсареви, що цїсарське!"
Чи-ж не віддаймо?
Що днини йдуть споміж нас ті, котрих покличуть.
Йдуть, аби зложити свідоцтво правдї.
Про хоробрість, вірність і свободолюбність українського народу.
Свідоцтво, писане кровю, друковане життєм.
Але крім того, чого від нас божі і людські права жадали, дали ми добровільно, що найкращого було, нашу молодїж, нашу надїю, нерозвиті пупянки народу.
Серед блискавиць і громів, серед зливи та граду розцвились вони квітом буйним і невиданим досї.
Та багато з них лягло ззарання під сталевою косою смерти, багато ранами вкрилось, на всїх блищить червона роса.
Цїлий рік стоять вони там, де грають гармати, а смерть гуляє.
Цїлий рік не бачили їх батьки й мами, наречені та сестри.
Цїлий, як вічність, довгий рік!
Деяких не побачать нїколи.
Зате оглядатиме їх увесь народ очами будучности, як ідуть по зелених левадах надїй, горді й тихі, тишиною великого дїла.
Недурно же в їх жилах пливе кров великого Святослава й Мстислава Вдалого й Романа Галицького й Богдана Хмельницького й Богуна й Мороза й Кричевського — і стільки, стільки инших наших героїв...
Про значіннє і вчинки нашого стрілецтва писало ся багато. Свої й чужі. Не стану переповідати. Бо й пощо? Нема чейже між нами нїкого, хто не рад би пригорнути їх щиро до серця, дружно стиснути за руку та з горла, здавленого сердечним зворушеннєм, добути лиш одно-однїське слово: Спасибі!
Велике спасибі!
Нема дївчини, яка не плекала би радо й любовно квіток мертвим героям на гріб, а живим на горде чоло.
Додам лише те.
Покликуючи до життя стрілецьку орґанїзацію, український народ з гробу добув і на ноги поставив завмерлу традицію власного вояцтва. Створив завязки національної армії.
І ту армію зараз таки пхнув у світову війну.
Таким чином узяв в нїй безпосередню участь.
Участь добровільну.
Безпристрасний історик не сміє того забути!
Армія, як на нинїшнї часи, невеличка, з тисячок, не з мілїонів складаєть ся. Але за нею стоять мілїони українського народу, котрий її зпід свого серця добув.
І через неї велика світова війна стада нашою війною. Кожда її удача й невдача стала нашою вдачею та невдачею, нашою радістю і сумом.
Таким чином завдяки нашим Сїчовим Стрільцям стали ми безпосереднїми учасниками нинїшнїх великих подїй.
Завдяки їм не переживаємо торо найстрашнїйшого духового стану, яким є незаперечно безспроможність, свідомість, що ми безмовні й безсильні, що про нас рішають і рішать без нас, зовсїм таки без нас...
Вони там є!
Там, де рішаєть ся будучність Европи, де куєть ся наша доля, стоять невгнуто Вони — наші браття і други, любов і надїя, краса та слава, Українські Сїчові Стрільцї.
[Вістник Союза визволення України]
03.10.1915