Попри те, що Каталонії так і не дозволили провести свого часу референдум про незалежність, нині вона стоїть до виходу з Іспанії значно ближче, ніж, приміром, Шотландія, де такий плебісцит відбувся, стояла до виходу з Великої Британії. Місцеві вибори в іспанській провінції продемонстрували популярність сецесійних політичних сил серед каталонців. То чи загрожує Іспанському королівству розпад після понад півтисячолітнього інтегрального існування.
Пригадаємо собі, як виглядав Піренейський півострів у XV столітті. Реконкіста на деякий час призупинилася, але ще не завершилася, ще не всі землі відбиті у маврів. На півдні ще тримається Ґранадський емірат.
Проте християнські королівства відвоювали у мусульман більшу частину півострова. І держави, які утворилися завдяки Реконкісті, почали залагоджувати внутрішні проблеми. Зокрема Королівство Араґон (більша частина якого припадала саме на Каталонію) основні свої зусилля спрямувало на встановлення контролю над Західним Середземномор’ям. Воно захопило Балеарські острови, Сицилію і Сардинію, а згодом і Неаполітанське королівство.
Тим часом у Королівстві Кастилія вся енергія була спрямована на боротьбу проти іновірців. Причому не лише проти мусульман, але й юдеїв. Саме тоді на релігійно-політичну сцену вийшов «Великий Інквізитор» Томас де Торквемада. Він же забезпечив і монаршу кар’єру своєї протеже – інфанти Ізабелли, провівши його її за руку на кастильський трон.
У 1474 р. спадкоємець араґонського престолу принц Фердинанд пошлюбив Ізабелу. А 1479 рік, коли Фердинанд вступив на престол Араґону, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію.
Виникла держава, котра без сумніву може претендувати на тодішній «перший номер» у світі. Це дійсно було моцарство, котре уславило себе відкриттям і завоюванням Америки, встановленням контролю над практично всіма морськими шляхами. Ні виснажені Столітньою війною Англія чи Франція, ні послаблена релігійними чварами Німеччина (тобто Священна Римська імперія німецької нації) не могли довгий час створити Мадриду реальної конкуренції.
Це зовсім не значить, що упродовж п’ятьох століть в Іспанії не виникали серйозні негаразди. Так, були й роки занепаду, воєн за іспанський спадок, втрата колоній, ребелія у Нідерландах, витіснення з морських позицій… Була жорстока громадянська війна, перетворення на республіку, потім на диктатуру, згодом знову повернення монархії. Але країна завжди вміла витримувати ці удари долі, й питання сецесії ніколи не виникали. Хоча ні, виникали, але ніколи не стояли так гостро, як зараз.
І ось каталонці забажали незалежності. Хоча, треба визнати – не всі, приблизно половина, можливо трохи більша половина, як засвідчують соціологічні дослідження проведені за останні роки.
Минулого року партії, котрі виступають за вихід з іспанської держави, намагалися провести референдум про незалежність. А варто зазначити, що рух за незалежність очолює глава провінції Артур Мас. Мадрид проведення референдуму не дозволив.
І тоді Мас оголосив таким референдумом вибори до регіонального парламенту Каталонії. Вибори відбулися в неділю, 27 вересня. Альянс прихильників незалежності Каталонії Junts per Si («Разом скажемо так») під керівництвом Артура Маса став незаперечним лідером, здобувши 62 зі 135 місць у регіональному парламенті. Ще 10 місць отримала дружня до альянсу ультраліва партія CUP («Кандидати народної єдності»). Це забезпечить коаліції більшість у парламенті.
Утім все ж треба зауважити, що так званий «референдум» не був до кінця успішним. Адже виразні прихильники відрубності разом здобули 47,9 відсотка голосів виборців. Тобто не дотягнули навіть до 50 відсотків.
Так, сецесійні настрої присутні і в колах представників інших політичних сил, зокрема ліберальної партії «Конверґенція» чи в Лівих республіканців. Але вони чітко заявляють, що готові боротися лише за збільшення автономних прав Каталонії в межах іспанської держави. Повний вихід вважають авантюрою.
«Вони здобули більше місць у парламенті, проте їм не вдалося здобути більше голосів для плебісциту», – вже встиг заявити лідер каталонських соціалістів Педро Санчес. Його партія здобула 16 мандатів. Соціалісти теж не бажали б бачити Каталонію чимось більшим, ніж провінція з посиленими повноваженнями.
Лівоцентристська партія «Громадяни» (Ciudadanos), яка здобула на виборах 25 місць у провінційному парламенті, вважається головним опонентом «відрубників». «Каталонія повернулася до них спиною», – заявила перший номер у «громадянському» партійному списку Інес Арімада, маючи на увазі прихильників цілковитої незалежності.
Не виключено, що на результати виборів вплинули, зокрема, слова місцевих банкірів та підприємців. «Керівники фармацевтичної, швейної, харчової та інших галузей заявили про готовність вивести свої капітали за межі Каталонії», – застерігав напередодні виборів Жоан Філью – представник Офіційної торговельної, промислової та навігаційної палати Барселони. Капітал, за його словами побоюється втратити іспанський ринок і ринок Європейської Унії. Адже нова європейська держава автоматично опиниться поза всіма європейськими структурами. А представники CUP, то й взагалі недвозначно заявляли, що Каталонська держава не входитиме в жодному випадку в ЄУ.
Тим не менше Артур Мас лише підтвердив свою обіцянку, яку він дав ще напередодні виборів, що в разі перемоги він і його соратники упродовж 18 місяців доб'ються відокремлення регіону від Іспанії. А лідер CUP Антоніо Баньяс вже написав у Twitter’і: «Іспанській державі, без злоби: до побачення!».
Але й Мадрид не має наміру складати зброю. Уряд Іспанії у відповідь на сепаратистські заяви Маса і Баньяса повідомив, що заблокує будь-які сецесійні спроби в судовому порядку.
28.09.2015