Поява на італійські політичній сцені коміка Беппе Ґрілло, безумовно, породжує масу запитань і провокує бурхливі суперечки. Його прихильники переконані, що він допоможе зміцнити голос звичайної людини в італійській політиці, посилить демократичний аспект ухвалення державних рішень. Опоненти вбачають у «феномені Ґрілло» небезпечні популістські тенденції, що будять спогади про фашистського диктатора Беніто Муссоліні.
То як все-таки людині, далекій від політики, вдалося створити й очолити партію, а потім вивести її в трійку політичних лідерів? І не десь в Африці чи принаймні серед молодих демократій, а в країні, де демократична традиція налічує тисячоліття.
Експерти зазначають, що з-під, здавалося б, простакуватих тирад Беппе проти політичної і бізнесової еліт прозирає проникливий розум. Готовість його партії «Рух п'ять зірок» взяти всю владу в третій за величиною господарці єврозони — не порожні декларації.
Ім'я коміка Беппе Ґрілло нині заполонило всі перші шпальти італійських (і не тільки) газет, конкуруючи з самим Папою Римським. Проте політичні експерти радять не зациклюватися суто на його особі, а звернути увагу й на інших лідерів «Руху», передовсім на Джанроберто Казаледжо, фахівця від інтернет-технологій, який не надто часто з'являється на людях. Він очолює міланську компанія Casaleggio Associates, яка створює веб-сайти і пропонує інтернет-маркетинґ для клієнтів. Ґрілло і Казаледжо зустрілися у 2004-му, а вже наступного року компанія створила напрочуд популярний блоґ Ґрілло. Згодом вони удвох і заснували «Рух п'ять зірок».
Партія продемонструвала один з найприголомшливіших дебютів у Західній Європі після Другої світової війни, здобувши зі старту 26 відсотків голосів. І при тому експерти прогнозують «Рухові» подальше зростання популярності, якщо Італія увійде в наступну фазу політичної кризи, спричиненої протистоянням класичних лівиці й правиці.
Водночас варто зазначити, що завдання партії Ґрілло не було надважким, враховуючи політико-економічне тло в країні. Постійні корупційні скандали, фінансово-банківська криза, суспільне невдоволення економічним падіння, безробіттям, масовими банкрутствами малих і середніх фірм — на цій хвилі роздратування італійці прагнули появи «третьої сили», здатної запропонувати їм розрив з політикою минулого.
Проблемою для «Руху» було лише достукатися до голів італійців крізь інформаційний простір, що його монополізував Сильвіо Берлусконі. І здійснити цей прорив допоміг інтернет-геній Казаледжо. Він справді вірить у здатність Інтернету змінити світ. Його кумир — монгольський завойовник Чингісхан, а його остаточна мета — зникнення всіх італійських партій. «Я працюю на вулиці, а Казаледжо — в Інтернеті. Зараз це взаємопов'язані функції, і ніхто з нас не є лідером», — заявив якось Беппе Ґрілло.
Деякі коментатори, оцінюючи популістські виступи Ґрілло, порівнюють його з Муссоліні, вбачаючи схожість у плеканні культу особистості, жорстких випадах проти супротивників та бажанні знищити традиційні партії. На користь порівняння грає також завзяття й харизма коміка.
Водночас він дає італійцям і позитивні меседжі. Приміром, «Рух п'ять зірок» — це єдина партія, яка відмовляється від державного фінансування. Її члени намагаються іґнорувати телебачення, комунікуючи з виборцями або через Інтернет, або безпосередньо — на вулиці. Та й партією її назвати складно. Суто структурно — це справді рух з незаперечним лідером. Рух не має ні офісів, ні єрархічної структури.
А ще не так давно Ґрілло був одним з найуспішніших фінансово акторів Італії. Перед тим він, син власника невеликої фірми, студіював економіку в Ґенуезькому університеті, але покинув навчання. На екранах як телевізійний комік Ґрілло з’явився наприкінці 70-х років, поступово нарощуючи популярність і зарібки. Наприклад, лише 2005 року він заробив 4,3 мільйона євро. Ще кілька років тому він возився країною на Ferrari, але тепер пересів на екологічне гібридне авто Toyota.
До речі, екологічні питання — це ще один козир аґітаційної компанії «Руху». В бурхливих виступах Ґрілло говорив про поновлювані джерела енерґії, екологічно чисті міста, здорову їжу. Хоч, безумовно, набагато більше важили для аудиторії його антикорупційні промови. І це не дивно, враховуючи «політичну живучість» звинувачених у корупції італійських VIP-ів.
20.03.2013