Документи до исторії нашої семинарії духовної з 1837 року.

І.

 

До справи Маркіяна Шашкевича, Ивана Вагилевича і Якова Головацкого, видавцїв "Русалки Днїстрової".

 

Справа тої трійцї, котрій припадає заслуга відродженя нашої словесности на народній основі, доси вже в великій мірі вияснена — не тілько споминами самого Головацкого і сучасних людей, але і документами. Чимало світла кинув на справу надрукований перед пару лїтами документ (нїмецкого) протоколу, якій видавцї "Русалки Днїстрової" складали в 1837 роцї перед своїми настоятелями семинарії. Сегодня-ж ми подаємо документ, котрий попереджує той протокол, а именно подаємо протокол засїданя ректорату семинарії з дня 13 червня 1837 року, на котрім то засїданю розбирала ся справа "Русалки". Провізоричний ректор семинарії і заразом цензор руских книжок у Львові, професор богословія морального на університетї львівскім Венедикт Левицкій подає до відомости вcїх настоятелїв семинарских, що вийшла в Будї "Русалка Днїстровая" а Шашкевич, Вагилевич і Головацкій признали ся, що они зложили сю книжочку. Тогдї настоятельство рішає, щоби зі всїми трема списати перед ректоратом протокол.

 

Документ той (в язицї латиньскім, бо в ті часи протоколи засїдань ректорату писались по латинї) подаємо понизше в opiґїналї. Однакож скажемо поперед, як списували ся протоколи тих засїдань. Звичайно один из префектів держав перо і нотував на лївій сторонї зігненого в двоє піваркуша справу, о яку ходило (звичайно предкладану ректором, чи з порученя митроп. консисторії чи від себе самого — формулка була: Reverendissimus Rector commemorat) а з правого боку подавав рішенє конференції. Потім всї участники засїданя підписували протокол і той в копії відсилав ся до консисторії.

 

Протокол, о котрім тут бесїда, має надпис:

 

Ad N. 232 ex 1837.

 

Protocollon Sessionis Rectoratus Seminarii grlis gr. cath. die 13-а Iunii 1837 praesentibus Reverendissimo prov. Rectore (Вен. Левицкій) Vicerectoribus Dębicki et Witoszynski, Patre Spirituali (Сав. Гарасевич) et Studioram Praefectis Hordynski, Slimakowski, Kuczynski et Ilnicki habitae.

 

Потім Reverendissimus Rector commemorat дві справи: a) ratione Borysikiewicz Francisci (відправленого 1836 р. з семинарії а тепер подавшого просьбу о принятє єго назад), і б) справу "Русалки Днїстрової", в котрій внесенє ректора і рішенє наводимо дословно:

 

"b) С. R. Officium revisionis librorum transmisit mihi qua Censori librorum ruthena lingua exaratorum libellum annonymum idiomate rutheno conscriptum et in Ungaria Budae 1837 typis impressum, cui titulus Rusalka Dniestrewaja ad recensendum.

 

Opusculum istud quia diversa ancipitia continet et studium rerum novarum іn authore prodit, a Censura brevi i reprobabitur. Cum diversos articulos in isto libelio contentos nomine Szaszkiewicz, Wagilewicz et Głowacki insignitos reperissem, suspieabar authores hujus Compilationis posse esse Alumnos Seminarii hujatis Szaszkiewicz Martianum et Wagilewicz Ioannem nec non Głowacki Iacobum Externistam Dioecesis Leopoliensis, quos ad me vocatos cum desuper perciperem, comperui eos re ipsa esse Compilatores hujus opusculi:

 

Ambo Alumni Szaszkiewicz Martianus et Wagilewicz Ioannes, nec non Externista Iacobus Głowacki debent provocari et coram Rectoratu interrogari et quae post strictam indagationem innotuerint seu resultatum hujus indagationis Praesidio Metropolitani Consistorii indicanda erunt.

 

Hisce terminatur Sessio Protocollon tenente Studiorum Praefecto Ilnicki.

 

Leopoli ut supra.

 

Benedictas Lewicki. — Dębicki. — Witoszyński. — Sabb. Harasiewicz. — Kuczyński.— J. Slimakowski. — Hordyński. — Ilnicki І.

 

II.

 

Протокол з питомцями Іосифом Ганкевичем і Андрієм Баранівским о дві заборонені книжки і ректорске справозданє митроп. ординаріятови.

 

Два документи, котрі в сїй справі подаємо понизше, свідчать з одної сторони: якій в тогдїшних часах, в epі Метерніхівщини, тяжкій був страх в ректоратї семинарії перед забороненими книжками, і якій був в тім взглядї строгій надзір, а з другої сторони: яким чином та й які книжки (з тенденціями ліберальними і републиканьскими) ширили ся тогдї межи молодежію.

 

Протокол з питомцями Іосифом Ганкевичем і Андрієм Баранівским списаний но нїмецки звучить дословно в перекладї:

 

"До ч. 113 з 1837.

 

Протокол списаний дня 27 марта з питомцем семинарії Ганкевичем Іосифом, закристіяном, по причинї знайдених ним дня 26 марта с. р. і ректоратови семинарії переданих двох книжок:

 

1. Der Schweizerspiegel, ein Angebinde für Schweizer und Kicht-Schweizern tür Regenten und Völker, für geistliche Pfaffen und Leien, von Hartwig Hundt Radowski, dem Verfasser des Judenspiegels, des Neujudenspiegels und des Christenspiegels. Stuttgard, E. Schweitzerharts Verlagshandlung 1831 — 336 сторін в 8-o minori.

 

2. Statistik von Amerika oder Versiсh einer historisch pragmatischen und resonirenden Darstellung des politischen und bürgerlichen Zustandes des neuen Staatenkörper von Amerika, von Dr. Alexander Zirs, Kurf. Hess. Ord. Professor der Staatswissenschaft zu Marburg, — Frankfurt am Main, 1828. Фраґмент до сторони 112, бо після приложеного на передї змісту дїло обнимає, сторін 479.

 

1. Питанє: Коли і де знайшли ви висше названі книжки?

 

Відповідь: Я ті книжки знайшов дня 25 марта с. р. після скінченої молитви вечірної питомцїв, около пів до десятої години, в долїшнім коридорі семинарскім, при внутрішних входових дверех до церкви, коло головної входової фірти до семинарії, в одній иp двох дїр в муpi, куди всувають ся бальки, а именно в тій по правій руцї при входї до церкви...

 

2. Питанє: З якої причини ви знаходили ся в церков около пів до десятoї?

 

Відпoвiдь: Причина була ось-яка: Я в своїй спральни був уже майже роздягнений, як прийшов до мене питомец Андрій Баранівскій, надзиратель комнати хорих, з просьбою, щоби другого дня рано винайшв полишену ним через забутє в церковних лавках хустину до носа, в котрі було також де-що грошей. Я, з товарискости і для успокоєня єго, одяг ся і зараз відомкнув церков з-надвору, щоби вкупі з ним вишукати полишену, як він догадував ся, там хустину. Однакож ми не могли єї віднайти і вийшли з церкви, Баранівскій попереду. Замикаючи двері церковні, побачив я в дїрі на черепю дві висше названі книжки, взяв их до своєї спальнї, показав прочим чотиром моїм товаришам в спальни, потім вложив я их до своєї скринки, щоби другого дня доставити до урядового ужитку одному з настоятелїв. Се стало ся зараз на другій день по скінченім богослуженю.

 

3. Питанє: Чи питомець Андрій Баранівскій бачив, як ви тії дві книжки знайшли і забрали?

 

Відповідь: Не бачив, бо він, не знайшовши хустини, пійшов поперед, а я мусїв для замкненя дверей задержатись трохи довше і в тім часї я ті книжки помітив. Баранівскій за той час був уже з коридора відійшов.

 

4. Питанє: Чи ви знали, чим то могли бути книжки і якого змісту, і що ви міркуєте про ті книжки і про цїлу пригоду?

 

Відповідь: Чиї се книжки, я зовсїм не знав і хотїв об тім довідатись доперва в комнатї из підпису, але підпису нїяк не можна було знайти. Що-до змісту, то він менї цїлком незнаний, анї не міг я єго відгадати из написи "Schweizerspiegel" на титуловій картцї, бо я нїкoли нїчого такого не читав анї не чував, а що-до другої книжки, то я з титулу "Statistik" догадував ся, що се щось з ґеоґрафії. А про цїлу сю пригоду міркую, що книжки якійсь чужій, в якійсь цїли, бо се не шкільні підручники, підкинув. Питомець не міг мати нїякої причини класти ті книжки на тім місци.

 

5. Питанє: Чи не маєте чого додати до протоколу або в сказанім змінити?

 

Відповідь: Не маю до сказаного анї нїчого додати, анї нїчого змінити.

 

Іосиф Ганкевич, питомець гр.-к. семинарії з 3-го року.

 

Продовженє протоколу.

 

Потім покликано питомця і надзирателя инфірмаря Андрія Баранівского і питано єго.

 

1. Питанє: Чи ви питомцеви і надзирателеви закристії Іосифови Ганкевичеви дали повід до відчиненя церкви около пів до десятої години вечером — і які?

 

Відповідь: Я думав, що я забув підчас вечірної молитви в церкві свою хустину з трохи грішми і, як тілько спостеріг я свою згубу, попросив я закристіяна Іосифа Ганкевича, щоби був ласкавий другого дня рано знайти менї єї в церкві. Він же, з товарискости і для заспокоєня мене, зараз се учинив. Отже пійшли ми туди оба дверми, що ведуть з долїшного коридора безпосередно до церкви, коло головного входу семинарского, а коли ми хустки не подибали, я зараз відійшов, а закристіян ще прилишив ся замкнути двері церковні.

 

2. Питанє: Чи знаєте, що стало ся підчас замкненя?

 

Відповідь: Аж на другій день довідав ся я від Іосифа Ганкевича, що він в одній из двох дїр в мурі, в котрі всуває ся поперечний бальок для прикріпленя дверей, знайшов дві книжки і передав ректорови.

 

3. Питанє: Чи не знаєте, чиї би то могли бути книжки та якого змісту і що міркуєте про цїлу тоту пригоду?

 

Відповідь: Пpo все те не знаю зовсїм нїчого. То лиш міркую, що питомець тутешної ґенеральної семинарії не мав би нїякої причини вкладати книжки в дїру при входї до церкви або там их переховувати, бо всї входячі до церкви питомцї могли би их там при світлї деннім легко запримітити; коли-б же хотїв дати их перечитати другим, то учинив би був се в якійсь инчій спосіб.

 

Баранівскій Андрій, питомець гр. ґенеральн. семинарії і слухатель 3-го року св. теольоґії.

 

На тім протокол скінчено. Die ut supra.

 

Венедикт Левицкій, пров. ректор.

 

Айталь Витошиньскій, віцеректор.

 

Ильницкій Іоан, префект студ."

 

Можна собі представити, як легенько відітхнув ректорат, а особливо пров. ректор Вен. Левицкій, коли так випав протокол. Цїлу справу переведено дуже поспішно. Книжки знайдено 26 марта в ночи, протокол взято вже 27 марта, 28 марта ректор Вен. Левицкій постарав ся о сконстатованє заборони книжок в ц. к. урядї цензорскім а 29 марта написав таке справозданє митроп. ординаріятови:

 

"Н. 113.

 

Високопреподобний Митрополичій Ординаріяте!

 

Після взятого дня 27 с. м. і р., тут приложеного протоколу, хтось незвістний — як можна догадуватись, чужій — вложив і підсунув, из злим наміром, в дїру в мурі при внутрішних дверех до церкви, в долїшнім коридоpi семинарскім при фортї до головного входу, дві дуже шкідні, небезпечні і безбожні книжки, особливо першу з них, але на щастє ректорату семинарії зараз знайшов их один правий, взірцевий, політичними питанями не займаючій ся і до подібних річей зовсїм не спосібний питомець семинарії.

 

Річ певна, що при жадній ревізії книжок і при инчих щоденних візитаціях музеїв, дормітарів, та й при безнастаннім наглядї над занятєм питомцїв, навіть на семинарскім подвірю, нїчого подібного в семинарінї анї не знайдено, анї о чімсь подібнім до сего власне згаданого випадку в семинарії не чувано.

 

Книжки ті також, після одержаного дня 28 с. м. дотичного повідомленя в ц. к. урядї ревізії книжок — як доказує замітка начальника того уряду зазначена червоним оловцем перед карткою титуловою, — пренотовані: damnatur. Висше названі книжки предкладаєсь Високопреподобному Митрополичому Ординаріятови до дальшого урядового ужитку.

 

У Львові дня 29 марта 1837.

 

Венедикт Левицкій пров. ректор семинарії."

 

Письмо се вислано — як виразно зазначено на актї: перед полуднем 30 марта 1837.

 

Як можна догадуватись на певно, справа мусїла для питoмцїв на тім і покінчитись, а хиба ще може власти поліційні слїдили за тим "чужим," що книжки "підкинув".

 

[Дѣло]

 

 

26.07.1890