Євангеліє св. Івана

(Осучаснений правопис, переклад в оригінальному правописі див. тут)

Гл. 1.

З начатку було Слово і слово було у Бога і Бог був слово; се було з начатку у Бога; всьо через него вчинилось, а без него ніщо не вчинилось, що ся вчинило; в ним був живот і живот був світло людей; і світло світить в темноті, а пітьма єго не огорнула. Був чоловік посланий од Бога, на ім'я єму Іоан; той прийшов на свідоцтво, щоб свідчив о світлі, щоби всі віру імили єму; не був сам світлость, но прийшов, щоб свідчив о світлости. Була істинна світлость, що просвіщає веського чоловіка, приходящого на світ. Був на світі, а світ од него вчинений, а світ єго не спознав; прийшов до своїх, а свої єго не прияли; а хто го приняв, тим дав бути дітьми божими тим, що вірують в ім'я єго, що не з крови, ані з охоти тіла, ані з охоти мужá, ано з Бога народилися. І слово вчинилось тілом і поселилося у нас; і виділи-сьмо славу єго, славу яко єдинородного од отця, повного ласки і істини. Іоан свідчить за ним і кличе словами: той був, о которим рік-єм, що по мені прийдет, був передо мною, бо був перше над мене, а з повности єго всі приняли-сьмо ласку за ласку; бо правда через Мойсея даная, а ласка і істина Ісусом Христом сталася. — Бога ніхто ніколи не видів; єдинородний син, що єсть в лоні отця, той ісповів; і то єсть свідоцтво Іоановоє; коли послали жидове з Ієрусалима духовників і левітов, щоби го попитали: Ти хто? і виповів і не одпирався: і виповів: що я не єсть Христос — і питалися: Хто ж ти? чи ти Ілія? і одповів: ніт! Чи ти пророк? і одповів ніт! І повіли до него: Хто ж ти; щоби-смо одповідь дали тим, що нас вислали, що сам о собі повідаєш? — Рік: Я голос кличущого на пустини: Направте дорогу господню по словам пророка Ісайї. А посланії були з Фарисеїв, звідувалися у него і мовили: Про що ж хрещаєш, коли ти не Христос, ані Ілія ані пророк? Отвічав їм Іоан і рік: Я хрещу водою, а серед вас стоїть, которого ви не знаєте; той єсть, которий по мені прийде, а которий був передо мною, которому я негоден розв'язати ремінець черевика єго. То ся діяло в Вифаварі на тім боці Іордана, де Іоан хрестив.— На завтрішним дни видів Іоан Ісуса, ідущого ід собі, і рік: Се агнец божій, що знімає гріхи світа; той єсть, о которим я мовив: По мені йде муж, которий був передо мною, бо перше був над мене. А я Єго не відав, а но щоб явився Ізраєлеви, прийшов-єм, хрестяще водою. І посвідчав Іоан словами: Я видів духа, ізсходящого голубом з небес і носящогося над нем; а я єго не відав, но той, що мя вислав хрестити водою, той ми вповів: на кого увидиш духа, зсходящого і носящогося над ним, той єсть хрещающий Духом святим. І я видів і свідчив-єм, же той єсть син божій. — На завтрішним пак дни стояв Іоан і з двома зо своїх учеників; і увидівши Ісуса ідущого, рік: се агнец Божій, а почувши тії слова, ученики єго пійшли за Ісусом. Обернувшися, Ісус увидів їх, за собою йдущих, озвався до них: за чим ваше діло? А они єму одповіли: равві! по нашому учителю! де ти жиєш? І повів їм: прийдіть і побачте! Прийшли і зобачили, де жив, і той день у него перебули, а була година часу около десятой. А був Андрей, брат Симона Петра, єдин із тих двох, що чули Іоана, і пійшли за Ісусом. Той, знайшовши перше брата своєго Симона, правив до него: Найшли-сьмо Мессїю, що товкується Хрістос. І привів єго до Ісуса. Глянув Ісус на него і сказав: Ти є Симон, син Іони, ти зватися будеш Кифа, що значиться Петр. — На завтрішним дни хотів іти в Галилею і найшов Филипа і мовив до него: Йди за мною! А був Филип з Вифсаїди, з міста Андрієвого і Петрового; знайшов Филип Натанаїла і мовив до него: О которим писав Мойсей в законі і пророки, того найшли-сьмо, Ісуса, сина Іосифового з Назарета. І рік до него Натанаїл: Чи може що доброго вийти з Назарета? Одповів єму Филип: Йди і обач! Зглянувши Ісус Натанаїла, ідущого д собі, і рік о нем: ото поправді Ізраельтянин без обмани. Рік до него Натанаїл: звідки мене знаєш? Одповів Ісус і мовив: нім тя зізвав Филип, видів-єм тя під смоковницею! Одповів Натанаїл і рік: Равві! ти-ся є син божій, ти-ся цар Ісрайлевий! Одповів Ісус і рік: бо-м тобі повів, яко-м тя видів під смоковницею, віруєш; увидиш більші річи над тоє! І рік до него: амінь, амінь повідаю вам, од того часу увидите небо створено і ангелов божиїх, ізсходящих і виходящих на сина чоловічого. —

Гл. 2.

А третого дня було весіля в Кані галилейскїй, — була там і мати Ісусова; прошений був і Ісус і ученики єго на весіля; а коли вина не стало, мовила мати Ісуса до него: вина не мають! Одповів до неї Ісус: невісто, що тобі і мені тоє, ще час мій не прийшов. Повіла мати єго слугам: що йно вам скаже, чиніть. А було там стагов камінних шість, лежачих по очищенню Іюдейскому, займающих по дві і по три мірі. Приказав їм Ісус : Наповніть стагви водою; і наповнили аж до верху. І мовив пак Ісус: тепер черпайте і несіть до Архитриклина; і занесли. А скоро покушав архітріклин вина, що ся з води вчинило (а не знав, відки ся взяло, а слуги знали, которії черпали), прикликав архітріклин молодого і мовив: Кождий чоловік перше доброє ставить вино, а як уп'ються, тогда підлійшоє, а ти ховав доси доброє вино. Той початок учинив Ісус чудом своїм в Кані галилейскій і показав славу свою і увірили в него ученики єго. — Зступив потому до Капернаума сам і браття єго і ученики єго і забавляли там не много день. І близько вже було до паски Іудейской і вступив Ісус до Єрусалима і знайшов в церкві продающих вівці і воли і голуби і міняйлів сидящих; і сплів Ісус бич з веревок, вигнав із церкви всі вівці і воли і торгующим розсипав гроші і повивертав лави і рік до продающих голуби: заберіть теє відси і не чиніть з дому отця моєго торговиці. І нагадали собі ученики єго, же єсть написано: Жалость дому твоєго із'їла мя. А жидове одповіли і мовили: Якій нам знак указуєш, же тоє чиниш? Одповів Ісус і мовив: Розваліть тую церков, а в три дни зведу. А Жидови сказали: Сорок и шість літ ставилася тая церков, а ти єї в трех днех зведеш? А ОН мовив о церкві тіла своєго, бо коли встав із мертвих, помянули ученики тую бесіду і увірили в письмо і в слова, которії мовив. А коли був в Єрусалимі в празник великодний, много увірили в ім'я єго, видящи чуда, які чинив. А сам Ісус не вдавав себе в їх віру, бо сам о всім знав і же не потребовав, щоби хто давав свідоцтво о чоловікови, бо знав, що було в чоловікови. —

Гл. 3.

А був чоловік із фарисеїв, Никодим ім'я єму, князь жидівскій; той прийшов до Ісуса ніччю і мовив: Равві, знаю, же прийшов-єсь од Бога учителем, бо ніхто не може такії знаки чинити, якій ти чиниш, єсли Бог з ним не буде. Одповів му Ісус і мовив: Амінь, амінь повідаю тобі, єсли хто не зродиться звише, той не може видіти царства божого. Рік до него Никодим: як може чоловік родитися, будучи старим? чи може хто вступити другій раз в утроби своєй матери і знова родитися? Одповів Ісус: Амінь, амінь повідаю тобі, хто не родиться водою і духом, не можеть війти до царства божого; роденноє з тіла тіло єсть, роденноє з духа дух єсть. Не дивуйся, же тобі кажу; конче вам родитися звише; дух, де хоче, дихає і голос єго чуєш, але не знаєш, звідки приходить і куда йде; так кождий чоловік роденний од духа. Одповів Никодим і рік: Як то може бути? Одповів му Ісус і мовив: Ти-ся учитель в Ізраїли і того не знаєш? амінь, амінь мовлю тобі, повідаєм, що знаєм, що-смо виділи, посвідчаєм, а свідоцтва нашого не приймаєте; єстли не вірите, коли вам земная повідаю, як же увірите, коли вам небесная повім. — І ніхто не взійшов на небо, іно хто зступив з неба, син чоловічий, которий єсть в небі; і яко Мойсій підніс змію на пустини, так конче піднести-ся і сину чоловічому, щоб кождий вірующий в него не загиб, але мав живот вічний. Бо Бог так злюбив світ, же і сина своєго єднородного дав, щоби кождий вірующий в него не загиб, але мав живот вічний; бо Бог не послав сина своєго в мір, щоби судив мір, але щоб через него мир був спасенний. Хто в него вірує, не будет сужений, а хто не вірує, вже осужений, же не вірує в ім'я єдинородного сина Божого. А се єсть суд, же світло прийшло на світ, а люди в тьму влюбилися більше, як в світло, бо їх діла були злії. Бо кождий, хто злоє творить, ненавидить світло і не виходить на світло, щоб ся не вказали злії діла єго. А хто істинну творить, іде на світло, щоб вказалися діла єго, же в Богови учиненії.

Потому прийшов Ісус і ученики єго в жидівску землю і жив тут з ними і хрестив. Хрестив там і Іоан в Єноні близько Салима, бо були там торонкії води і приходили хреститися; бо Іоан ще не був всаженний до темниці. А ученики Іоанові спиралися з жидами о очищеніє і прийшли до Іоана і мовили єму: Равви! той, що був з тобою на тамтім боці Іордана, которому давав-єсь свідоцтво, бач, той хрещає і всі горнуться до него. Одповів Іоан і рік: не может чоловік нічого взяти, єсли не буде му дано з небес; ви самі мені свідками, же казав-єм: я не Христос, но посланний перед ним; хто має милу наречену, той єсть жених, а приятель жениха стоїть і слухає бесід єго і радується радостію на голос жениха; тая радость моя сповнилася; оному рости, а мені маліти; хто приходить з висоти, той єсть над всіма, а хто єсть од землі, і о земли бесіда єго; а хто приходить з небес, той єсть над всіма і свідчить о всім, що видів і чув, а ніхто свідоцтва єго не приймає,— а хто свідоцтво єго приняв, вірує, же Бог єсть істинний; кого Бог післав, той мовить слова Божії, бо Бог не на міру дає духа; Отец бо любить сина і все дав в руки єго; вірующий в сина має живот вічний, а хто не вірує в сина, не взрить живота, але гнів Божій пробуває на нім. —

Гл. 4.

Коли Ісус порозумів, же дочулися фарисеї, же Ісус більше творить учеників і хрестить над Іоана, а Ісус сам не хрестив, но ученики єго, оставив Іюдею і ішов знова в Галлилею; а конче єму було іти через Самарію. І прийшов до міста самарійского на ім'я Сихар, недалеко поселення, що дав Яков Іосифу, синови своєму; а був тут колодязь. Якововий, а Ісус, утомлений дорогою, сів при колодязя, а було на часі коло шестой години. Прийшла невіста із Самарії почерпсти води. Промовив до неї Ісус: Дай мені пити; а ученики єго пійшли до міста, щоб живности купити. Сказала єму невіста Самарянинка: Як же ти жидовин просиш у мене, жени Самарянинки, пити? Бо жидове не пристають з Самарянинами. Одповів Ісус і мовив: коли-бись знала дар Божій і хто єсть, що до тебе мовит: дай ми пити, ти би у него просила, а дав би тобі живу воду. Мовила до него невіста: Господи, ані черпала не маєш, а колодязь глубокий, відки ж маєш живу воду? чи ти більший над отця нашого Якова, що нам дав той колодязь і сам із него пив і сини єго і добиток єго? Одповів Ісус і мовив: кождий, що сей води нап'єся, знова пити схоче, а хто питийме воду, що я єму дам, во вік пити не забажає, но вода, що я єму дам, буде в нім жерело води, текущой в живот вічний. Мовила до него жена: Господи, дай ми сей води, що-бим пити не хтіла і сюда по воду не ходила. Мовив до неї Ісус: Йди, заклич мужа твоєго і прийди сюда. Одповіла жена і мовила: не маю мужа! Одповів Ісус: добре мовиш, що мужа не маю; бо п'ять мужів малась і той, що го тепер маєш, не муж тобі, се по правді сказалась. Одповіла жена: Господи, виджу, же ти пророк. Отці наши на сей горі отдавали Богу поклони, а ви повідаєте, же Ієрусалим місце, де Богу кланятися належить. Мовив єй Ісус: жено іми ми віру, же надходить час, коли ні на сей горі, ні в Ієрусалимі отцу ся поклоните; ви ся кланяєте тому, которого не знаєте, ми ся кланяєм тому, которого знаєм, бо спасеніє од Іудеї єсть. Но надходить час і нині єсть, коли правдивії поклонники поклонятса отцеви духом і правдою, бо і отець таких глядить, кланяющихся єму. Дух єсть Бог і що ся єму кланяють, духом і правдою конче їм кланятися. Повіла єму жена: Знаєм, же прийде мессія, іменуємий Христос ; коли той прийде, все нам звістить. Повів єй Ісус: сей я, бесідующий с тобою. І тогда прийшли ученики єго і чудовалися, що бесідував з женою, однако ж ніхто не рік: о що питаєш або о чім бесідуєш з нею ? А жена оставила конов свою і пійшла до міста і мовила людем: Прийдіть і обачте чоловіка, которий ми все уповів, що іно учинила-м; чи не той єсть Христос? Вийшли із міста і ішли до него. А тим часом просили єго ученики і мовили: равви, їж! А он їм одповів: маю я поживу їсти, о которій ви не свідомі? А ученики мовили меж собою: Чи хто приніс єму їсти? Мовив до них Ісус : моя страва єсть, щоби-м сотворив волю того, хто мя послав і щоби-м довершив діла єго. Чиж ви не повідаєте, же ще чотири місяці, а жнива прийдут? а я вам повідаю: підведіть очи ваши і гляньте на ниви, споловіли вже до жнива; а жнец бере заплату і збирає плоди на живот вічний, щоб радувався сіющий вкупі і з жінцем; о тім-бо істинна приповідь, що іншій єсть сіющий, а іншій жнущий; Я вас послав жати там, де сте ся не трудили, іншії ся трудили, а ви прийшли-сте в їх труд. І много Самарян із міста того увірили в него за для бесіди жени, посвідчающой, же сказав ми все, що йно учинила-м. А коли прийшли до него Самаряне, молили єго, щоб пробував у них і забавив у них два дни, і много знов увірили за для бесіди єго; а до невісти мовили: не йно за для твоєй бесіди віруєм, бо сами чули-смо і знаєм, же той єсть поправді спаситель міра, Христос. За два дни вийшов звідтам і пустився до Галилеї; бо сам Ісус засвідчав, же пророк не має чести в отечині своєй; а коли прийшов до Галли(л)еї, приймили го Галлилеяне, видівши вся, що в празник учинив в Ієрусалиміх; бо і они зійшлися були в той празник; прийшов пак Ісус до Кани галлилейской, де змінив воду в вино. — І був ніякій царскій муж, которого син лежав недужний в Капернаумі, той дочувшись, же Ісус прийшов із Іудеї в Галлилею, пійшов ід нему і молив Єго, щоби зступив і підвів сина єго, бо вже мав умерти. А Ісус рік до него: Коли невидите знаків і чудів, не ймете вірити. Мовив до него царскій муж: Господи, зступи, нім умре дитя моє! Рік му Ісус: Йди! син твій живий; і увірив чоловік на слово, що єму рік Ісус, і пійшов. А коли вже надходив, вийшли слуги єго на зустріч і звістили єму, мовлячи, же син твій жиє. Звідався у них часа, коли єму лекше ся зробило, і повіли єму, же вчера години семой опустила єго жигачка, а отець порозумівши, же Ісус в тот самий час повів єму, же твій син живий єсть, увірив сам і весь дім єго. А се знова другоє знамя сотворив Ісус, прийшовши із Юдеї до Галлилеї. —

Гл. 5.

Був потому празник жидівскій і Ісус пійшов до Ієрусалима; а єсть в Ієрусалимі купіль овеча, що ся зве по жидівски вифезла, мающая п'ятеро хоромів; в тих лежала множінь боліющих, сліпих, храмих, сухих, ждающих, аж води ся збурять; бо ангел Господний що року вступав до сей купели і мутив воду; а хто першій входив в воду, коли ся стала мутити, подужував, якою би іно недугою був огорнений. А був там чоловік, що вже тридцять і вісім літ в недузі горював. Ісус, взрівши єго лежащого, а знаючи, же вже много літ в недузі пробував, рік до него: Чи хочеш бути здоровий? Одповів недужний: Ой, Господи! не маю чоловіка, щоб мя верг у купіль, коли вода замутиться; бо заким я прийду, іншій передо мною влазить. Повів му Ісус: Встань, возми твою постіль і ходи. І до разу подужав чоловік, взяв свою постіль і ходив; а була того дня субота. А жидове мовили до подужавшого: субота єсть; не годиться тобі носити постіль. А він їм одповів: Той, що мя учинив здоровим, тот ми рік: возми твою постіль і ходи; а они єго запитали, що ж то за чоловік казав тобі взяти постіль і ходити. А подужавший не відав, хто то був, бо Ісус уступив із меж народу, що на тім був місци. Знайшов го потому Ісус в церкві і рік му: Се подужав-єсь, а більше не гріши, аби тобі ся гірше що не придало. Пійшов же чоловік і повідав жидам, же то Ісус підвів єго з недуги. І для того наставали жидове на Ісуса і гляділи єго забити, бо тоє чинив в суботу; а Ісус їм одповідав : Отец мій доси ділає і я ділаю; і для того ще більше ськали жидове, щоб го забити, бо не йно вивертав суботу, але і Бога отцем своїм називав і Богови рівний чинився. Одповів же їм Ісус і мовив: Амінь, амінь повідаю вам, не може син сам собою нічого чинити, чого не видить, же і отець чинить, що бо отець творить, тоє і син також творить, бо отець любить сина і все єму показує, що сам творить, і ще більші покаже єму діла над тії, щоб ви ся чудовали; бо яко отець будить мертвих і оживляє, так і син оживляє, кого схоче, бо отець не судить нікого, но весь суд здав на сина, щоб всі честь давали синови, як і отцу; хто не дає чести синови, не дає чести і отцу, що го післав. Поправді, поправді повідаю вам, хто слухає мого слова і вірує тому, хто мя послав, той має живот вічний і не прийде на суд, но перейде із смерти в живот. Поправді, поправді повідаю вам: іде час і вже єсть, коли мертвії учують голос сина божого і, которії учують, ожиють; бо яко отець має живот в собі, так і синови дав мати в собі живот і дав му власть суд чинити, бо єсть сином чоловічим. Не дивуйтеся тому. Бо йде час, коли всі, що в гробах, вчують голос сина божого і вийдуть, що чинили добре, на воскресення живота, а що зле чинили, на воскресення суду; не могу я сам із себе нічого чинити, бо, як чую, так суджу і суд мій по правді, бо не гляджу воли моєї, но воли отця, що мя вислав. Єстли я сам о собі даю свідоцтво, свідоцтво моє не єсть істинне, хто нашій єсть, що о мені дає свідоцтво; і знаю, же свідоцтво, що о мені дає, єсть істинне. Ви посилали-сте до Іоана і дав свідоцтво о правді, а я не приймаю свідоцтва од чоловіка, но тоє повідаю, щоби-сте були спасенні. Он був світло, що горіло і світило; а ви хтіли-сте ся порадувати в час світла єго. А я маю свідоцтво більшоє над Іоановоє; бо діла, що мені дав отець, аби-м чинив, тії діла, що я твору, посвідчають о мені, же отець мя послав, а отець, що мя послав, той дав свідоцтво о мені. Ні голоса єго нігде не чули-сте, ні лица єго не виділи-сте і слова єго не маєте, пробувающого в вас, бо не імаєте віри тому, которого післав. Смотріть в письмі, бо видиться вам, же в ним єсть для вас живот вічний і оно дає свідоцтво о мені, а ви не хочете прийти до мене, щоби-сте мали живот. Слави од людей не приймаю; но виджу, же милости божої не маєте в собі. Я прийшов в ім'я моєго отця, а не приймаєте мене, а єстли хто іншій прийде в ім'я своє, того приймете. А як же ви можете вірувати, що глядите слави єдин од другого, а слави, що од єдиного Бога, не глядите? Най вам ся не видить, же перед отцем на вас повідаю; єсть Мойсей, що на вас мовить, на кото(ро)го ви надієтеся. Коли-бисте вірували Мойсеєви, вірували-бисте і мені, бо той о мені писав, а коли єго письму не вірите, як же моїм словам віру ймете?

Гл. 6.

Ішов потому Ісус на тамтой бік моря Галлилейо-тиберіадского, а за ним йшло много миру, бо виділи єго чуда, що чинив на хорих. Вийшов Ісус на гору і сидів там з учениками своїми; а була близько пасха, празник жидівскій; а підвівши Ісус очи і увидівши, же много міру приходить до него, мовив до Филипа: За що купим хліба, щоб їм дати їсти? А теє мовив, аби го доходив, бо сам знав, що мав учинити. Одповів Филип: хліба за двісті грошій не стане, щоб кождий іно мало що дістав. Мовив до него єдин із учеників єго, Андрей, брат Симона Петра: єсть тут хлопчина, що має п'ять хлібів ячмінних і дві рибі, але що ж то на тілько? А Ісус рік: займіться, щоб люди посідали; а була трава висока на тім місци і засіло мужів числом п'ять тисящ; а Ісус взяв хліби і, отдавши хвалу, подав ученикам, а ученики сидящим; также і риби, кілько хотіли; а скоро поживилися, приказав ученикам: зберіть злишнії окрушини, щоби дащо не загинуло; позбирали і наповнили дванадцять кошів укрушин з п'ятеро хліба ячмінного, що ся лишило тим, которії ся живили. — А люди, видяще чудо, що учинив Ісус, мовили: же той єсть поправді пророк, що прийти має на світ; а Ісус, порозумівши, же хотять прийти, щоб го піймали і учинили царем, уступив знова на гору сам єдин. А коли вже пізно було, зступили ученики єго на море; вступили в корабель і плили на тамтой бік моря до Каперпаума; а вже ся смеркло було, а Ісус ще це прийшов до них; а море взялося зводити, бо вітер дув сильний; а гребли вже стай двадцять і п'ять або і тридцять і взріли Ісус(а), ходящого по морю, а коли вже був близько корабля, поляклися. А Он до них промовив: се Я, не бійтеся. І хтіли го взяти на корабль, аж і корабль прибув до землі, де плили. На завтрішним дни видівши нарід, що стояв на тамтій стороні моря, що іншого корабля там небуло, лиш той єдин, до которого вступили ученики єго, і же Ісус не вступив в корабль с учениками своїми, но самій ученики одплили; і іннії кораблі прийшли від Тиверяди недалеко того місця, де поживали хліб, давши Господові хвалу; а коли виділи народи, же Ісуса там не було ані учеників єго, повходили в кораблі і прийшли до Капернаума, ськающи Ісуса; а знайшовши єго на тамтім боці моря, мовили до него: Равви, коли сюда прибув-єсь? Одповів їм Ісус і рік: Амінь, амінь повідаю вам, глядите за мною не за для того, що-сте виділи чудо, але що-сте їли хліб і наситилися. Ділайте не страву гиблющую, але страву на живот вічний, которую вам дасть син чоловічий, тую бо назначив отець Бог. І мовили до него: що ж маєм чинити, щоби-смо ділали діла Божій? Одповів їм Ісус і рік: Се єсть діло божоє, щоби-сте вірили в того, которого післав. І рікли єму: якій же даєш знак, щоби-смо виділи і віру імили тобі? що ділаєш? отці наші їли манну в пустини, яко єсть написано: хліб з неба дав їм їсти. Рік їм тогда Ісус: поправді, поправді повідаю вам, не Мойсей дав вам хліб із неба, але отець мій дасть вам хліба істинного з небес, бо хліб божій єсть, що сходить з неба і дає живот світови. Тогда мовили до него: Господи, дай нам завсіда того хліба! А Ісус повів їм: Я є хліб животний, хто до мене приходить, не йме голоднувати, і хто в мене вірує, не забагне пити; ано вам мовив-єм, же-сте мя і виділи і не віруєте. Все, що ми дає отець, до мене прийде і приходящого до мене не вижену; бо ізступив-єм з небес, не що-бим творив волю мою, но волю отця, же мя вислав. А се єсть воля отця, що мя вислав, аби-м із того, що ми дав, не загубив нічого, но воскресив в послідний день! — А се єсть воля отця, що мя послав, щоби веській, що видить сина і вірує в него, мав живот вічний, а я го воскрешу в день послідний. Гаморили жидове о нім про теє, же мовив: Я-м хліб, що зступив з неба, і мовили: Чи ж сей не єсть Ісус, син Іосифа, которого знаєм отця і матір? як же Он повідає: з неба зійшов-єм? Одповів їм Ісус і мовив: Не муркотіть межи собою; бо ніхто не може прийти до мене, єсли отець, що мя прислав, не притягне єго, а я го воскрешу в послідний день. Написано єсть в пророках: І будуть всі ученії од бога; всякій, що чув од отця і навчився, прийде до мене, не жеби хто мав видіти отця кром того, що єсть од Бога, той видів отця. Поправді, поправді вам повідаю: хто в мене вірує, має живот вічний. — Я є хліб животний, отці ваши їли манну в пустини і померли; сей єсть хліб, сходящий із небес, щоб не умер, хто з него їсти буде; я є хліб животний, що зступив з небес; хто із того хліба їсти буде, жити йме вовіки, а хліб, що я дам, тіло моє єсть, которе дав-єм за живот світа. Спиралися межи собою жидове і мовили: Як сей може нам дати тіло своє їсти? Рік до них Ісус: поправді, поправді вам повідаю, єсли не ймете їсти тіла сина чоловічого і крови єго пити, живота в собі іміти не будете; хто їсть моє тіло і п'є мою кров, має живот вічний і я єго воскрешу в послідний день; бо тіло моє єсть правдива страва, а кров моя правдивий напиток. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, в мені пробуває, а я в нім; як мя живий послав отець і я жию задля отця, а хто мя їсть, тот живий буде задля мене; той єсть хліб, що прийшов з неба, а не так, як отци ваши їли манну в пустини і померли, хто хліб сей їсть, жив буде во віки. Тоє мовив, учащи в Капернаумі в божниці. Много із учеників єго, чувши тоє, мовили: жестока єсть тая бесіда і хто може єї слухати? А Ісус, которий відав сам в собі, же говорать на тоє ученики єго, рік їм: Чи то вас гнівить? що ж тогда, як взрите сина чоловічого, входящого там, де перше був? Дух єсть, що оживляє тіло на ніякій пожиток; бесіди, що вам повідаю, суть дух і житя, але суть дакотрі з вас, що не вірують; бо зараз спочатку знав Ісус, хто не вірить і хто го передасть. І мовив: для того повідаю вам, же ніхто до мене прийти не може, сли не буде єму тоє дано од отця моєго. Од того часу много із учеників єго одступили назад і не ходили з ним більше. Мовив Ісус до дванадцяти: чи і ви хочете пійти? Одповів єму Симон Петр: Господи! до кого ж пійдем? маєш слова живота вічного, увірили-смо і спознали-смо, же ти Христос, син Бога живого. Одповів їм: не вибрав же я вас дванадцять, а єдин із вас єсть діявол? а мовив теє о Юді Симоновім Іскаріоті, бо той мав го передати, будучи єдин із дванадцяти. —

Гл. 7.

Ходив потому Ісус по Галлилеї, бо не хтів ходити в землі жидівскій, бо жиди ськали єго забити. А був близько празник жидівскій ставлення кучок. І мовили до него браття єго: Вийди вітси, а йди в Юдею, щоб і ученики твої виділи твої діла, що твориш; бо ніхто потаємне не творить нічого і дбає, щоби був на яві; єсли тоє твориш, яви себе перед світом; бо і братя єго не вірили в него. Мовив їм проте Ісус: час мій ще це прийшов, а час вашій завсігда готовий; не може вас світ ненавидіти, а мене ненавидить; бо даю на него свідоцтво, же діла єго суть злії; ідіть ви на той празник, а я не пійду на празник, бо час мій ще не сповнися. Тоє їм рікши, оставсь в Галлилеї; а скоро пійшли братя єго на празник і сам також пійшов, не явне, но якби потайно; а жидове ськали єго в празник і мовили: деж Он єсть? І був меж народом великій гамор о нім; однії мовили, же єсть добрий, другі же мовили: ні, зводить народи; ано ніхто о нім явно не мовив за для страху перед жидами. А скоро празник був в половині, вступив Ісус до церкви і научав; а жидови дивовалися і мовили: як сей, не вчившися, знає книги? А Ісус їм одвічав і мовив: моя наука не єсть моя, но того, що мя послав. Єсли хто схоче волю єго чинити, зрозуміє о науці, чи од Бога єсть, чи з себе мовлю; хто з себе мовить, глядить своєї слави, а хто ськає слави того, що го послав, тот правдивий і в нім нема неправди. Чи Мойсей но дав вам закона, а ніхто з вас не чинить закона? про що ж мене хочете загубити? Одповів нарід і мовив: чи біса маєш? Хто тя ськав забити? Одвічав Ісус і мовив: Єдно діло учинив-єм, а всі дивуєтеся; не задлятого дав вам Мойсей обрізаннє, же од Мойсея єсть, но од отців і в суботу обрізуєте чоловіка; єсли приймає чоловік обрізанє в суботу, не вивертаєся закон Мойсеїв; а на мене сердитеся, же в суботу всего чоловіка вчинив-єм здоровим? не судіть чоловіка з лиця, але судіть суд справедливий. І мовили дакотрії з Ієрусалимлян : чи не тойто єсть, которого ськають убити? а се явно говорить і нічого му не мовлять; чиж може порозуміли князі, же сей єсть Христос? але ми того знаєм, відки єсть; а Христос, коли прийде, ніхто знати не йме, відки буде. А Ісус зголосив, в церкві учащи, і мовив: І мене знаєте і знаєте, відки я; і не прийшов-єм сам від себе, але єсть правдивий, що мя послав і которого ви не знаєте; я знаю єго, бо я од него є і той мя послав; і хтіли єго піймати, а ніхто на него руки це положив, бо час єго ще не прийшов; а много із народа увірило в него і мовило: коли прийде Христос, чи більші чуда творити буде над тії, що сей творить? Почувши фарисеї гамор о нім межи народом, послали фарисеї і архиєреї слуги, щоб піймали Єго. А Ісус рік: ще маленько часу з вами буду і пійду до того, що мя послав; будете за мною глядіти, а не знайдете, а де я є, там ви прийти не можете. І говорили межи собою жидове: куд аж Он хоче ідти, же ми го не найдем. чи хоче іти в разсіяннє єлиньскоє і учити єллинів? що ж те за бесіда, що мовив: будете за мною гляділи і не найдете і, де я там ви прийти не можете. — А в послідний день великій празника стояв Ісус, кликав і мовив: Хто пити багне, най прийде до мене і п'є; хто в мене вірує, як мовить письмо, ріки живой води потекуть із живота єго; а тоє мовив о дусі, що мали приймити, що вірують в ім'я єго; ще бо не було Духа святого, бо і Ісус не був ще прославлений. Многії ж з народа, чувши тую бесіду, мовили: сей єсть поправді пророк; а другії говорили: сей єсть Христос; а іншії мовили: чи ж з Галлилеї прийде Христос? чи ж не мовить письмо, же Христос прийде з насіння Давидового, з села вифлеємского, де був Давид? І учинилася звада меж народом задля него; а дакотрії з них хтіли єго піймати, але ніхто не положив на него руки. Прийшли ж і слуги до Архієєреїв і фарисеїв і мовили їм тії: про що ж не привели-сте єго? Одповіли слуги; ніколи чоловік так не говорив, як той чоловік. Одповіли їм фарисеї: Чи і ви стали-сте обманенії? чи хто з князів і фарисеїв увірив в него? но нарід той, що не знає закона, проклятий єсть. Озвався Никодим, єдин з помежи них, що ніччю приходив до него: Чи ж закон наш судить чоловіка, не вислухавши перше і не порозумівши, що чинить? Одвічали єму і мовили: чи і ти з Галлилеї, смотри і обач, же пророк з Галлилеї не приходить. І пійшов кождий до дому своєго, а Ісус пійшов на гору Єлеоньскую; на завтру пак прийшов до церкви і всі люди горнулися до него і сів і научав.

Гл. 8.

І привели до него книжники і фарисеї невісту, злапану на блуді, поставили в середині і мовили до него: учителю! тую невісту злапано нині на блуді, а в законі приказав нам Мойсей таких каміньом забивати; а ти що повідаєш? А мовили тоє, щоб го доходили, щоб потому мали що на него говорити. А Ісус, схилившися, писав пальцем на земли, не потакуючи їм; а коли налігали на него і питали, підвівшися, мовив до них: Хто з вас без гріха, най перший верже на ню каменем. І знов схилившися, писав на земли. А они, тоє чувши і в сумлінню винні, відходили по єдному, почавши од старших до остатних, і остався сам Ісус і жена в середині, а коли Ісус підвівся і ані єдного не видів, іно невісту, рік до неї: Де ж тії, що на тебе прохали, ніякій тя не осудив? А она одповіла: ніякій, Господи ! І рік єї Ісус: і я тебе не суджу, іди ж, а більше не гріши. — І знова говорив до них Ісус і мовив: Я є світло світа, хто за мною ходить, не йме ходити в пітьмі, але матийме світло животноє. Сказали до него фарисеї: ти сам о собі даєш свідоцтво, свідоцтво твоє не істинне. Одповів їм Ісус і мовив: єсли я свідоцтво даю о собі, справедливе єсть свідоцтво моє, бо знаю, відки прийшов-єм і куда пійду, але ви не знаєте, відки приходжу і куда йду. Ви по тілу судите, а я не суджу нікого, а єсли я суджу, суд мой єсть поправді, бо я не є сам, но я і отець, що мя послав; а в вашім законі стоїть написано, же свідоцтво двох чоловіків єсть істинне; Я-м є, що свідчу о собі самім, і отець, що мя послав, дає свідоцтво о мені. І мовили до него: де ж єсть твій отець? Отвічав Ісус: ані мене не знаєте ані отця моєго; коли-бисте мене знали, знали-бисте і отця моєго. Тії слова мовив Ісус в скарбниці, учащи в церкві, і ніхто єго не піймав, бо ще час єго не був прийшов. — Мовив пак до них Ісус: Я іду і будете за мною глядіти і в грісі вашим умрете; куда я йду, ви прийти не можете; а жиди говорили: чи сам ся заб'є, же мовить: куда я іду, ви прийти не можете? І мовив до них: ви з низини, а я з висоти; ви-сте з того світа, а я не є з того світа; мовив-єм бо вам, же умрете в гріхах ваших; бо, єсли не увірите, же я є, помрете в гріхах ваших. І мовили до него: Ти хто? І рік до них Ісус: начаток і що мовлю до вас; много бо маю о вас мовити і судити, але той, що мя послав, єсть правдивий і я, що чув-єм од него, то повідаю на світі. А они не розуміли, же повідав їм о отцу; рік їм проте Ісус: Коли піднесете сина чоловічого, тогда зрозумієте, же я є і же сам із себе нічого не твору, але тоє повідаю, що мя отець научив; а той, що мя послав, єсть зо мною; і не опустив мя самого отець, бо завсігда твору, що єму ся подобає; коли тоє повідав, много увірило в него. — І мовив Ісус до жидів, що увірили в него: Єсли пробувати ймети при моїм слові, будете поправді учениками моїми і порозумієте правду, а правда вас освободить. Одповіли єму і мовили: ми-смо насіння Авраамовоє, ніколи і нікому не служили-смо, якже ти повідаєш, же будете свободнії. Одповів їм Ісус: поправді, поправді повідаю вам, кождий, що гріх чинить, слугою єсть гріха; а слуга не пробуває в дому во віки; син пробуває; а єсли вас син освободить, поправді будете свободні. Знаю, же сте насіння Авраамове, але ськаєте мене убити, бо слово моє не міститься в вас; а я повідаю, що-м видів у отця моєго; і ви чините, що-сте виділи у отця вашого. Одповіли і рікли єму: Отец наш єсть Авраам. Коби-сте були дітьми Авраамовими, чинили-бисте діла Авраамови, а тепер хочете мене убити, чоловіка, що-м вам повідав істинну, котору чув-єм од Бога; того Авраам не чинив; ви творите діла отця вашого. І мовили до него: Ми не родилися з блуду, єдиного Отца маємо Бога. — Мовив до них Ісус: Коли би Бог отцем вашим був і мене-бисте любили, бо я вийшов з Бога і прийшов. Не сам із себе я прийшов, але той мя послав; чому ж бесіди моєї не розумієте, же не можете слухати слова моєго? Бисте з отця вашого діявола і творити хочете хути отця вашого. Він був значатку убійця людей і не стоїть вправді, бо нема в нім правди. Коли мовить неправду, сам із себе мовить, бо єсть не правдивий і отцем неправди. Хто з вас покаже на мені гріх? а єсли правду мовлю, про що ж мені не вірите? хто з Бога єсть, тот слухає слова Божого, для того ви не слухаєте, же сте не з Бога. Одповіли жидове і мовили : не добре ж ми кажем, же ти Самарянин і же біса маєш? Одповів Ісус: Я біса не маю, але честь даю отцеви моєму, а ви мені чести не даєте; а і не ськаю слави моєї, єсть, хто ськає і судить. Амінь, амінь повідаю вам: хто слово моє держить, смерти не увидить во віки. І мовили до него жидове: тепер познали-смо, же маєш біса; Авраам умер і пророки, а ти повідаєш: Хто слово моє держить, смерти не покушає на віки. Чиж ти більший над отця моєго Авраама, що умер? і пророки померли, ким ся ти твориш? Одповів Ісус: коли я сам ся славлю, слава моя нічто, єсть отець мой, що мя славить, о которим повідаєте, же єсть вашим Богом, і не познали-сте єго, а я єго знаю, а єсли повім, же не знаю єго, буду подобен вам, лживий буду; але єго знаю і слова єго держу; Авраам, отець ваш, рад би був видіти день мій і видів і врадувався. І мовили до него жидове: Ще п'ядесять літ не маєш і видів єсь Авраама? Рік їм Ісус: Амінь, амінь повідаю вам: перше, нім Авраам був, я є. І взяли каміня, щоб на него мітали, а Ісус скрився, вийшов із церкви, перейшов посеред ними і так мимо перейшов.—

Гл. 9.

Йдучи мимо, видів чоловіка, сліпого од хвилі, як ся народив, і спитали го ученика єго і мовили: Господи! хто согрішив, чи той, чи єго родичи, же сліпим вродився? Одвічав Ісус: ні той согрішив, ні родичи, но щоб були явнії діла божії на нім. Мені належить чинити діла того, шо мя послав, доки день єсть; прийде ніч, коли ніхто не зможе чинити. Доки-м я на світі, світлом я світови. Тоє рікши, плюнув на землю, учинив болотце із слини, помазав очи сліпого болотцем і рік до него: іди, умийся в купели Силоамской (що значиться посланий); і пійшов, умився і вернув видющий; а сусіди, що го виджували перше, як сліпий був, говорили: чи ж не тойто, що сидів і просив? Єднії мовили, же той самий, другії, же подобний єму; а он сам мовив: Я-м той самий. І мовили до него: Як же ся тобі отворили очи твої? Одповів і рік: Чоловік, що го зовуть Ісусом, учинив болотце і помазав очи мої і сказав ми: іди в купіль силоамскую і умийся — пійшовши, умив-ємся і прозрів-єм. І мовили до него: Хто ж то єсть? Одповів: не знаю. І повели до фарисеїв того, що був перше сліпий; а була субота, коли учинив болотце Ісус і отворив му очи; і знова го питали фарисеї: Я прозрів, — і повідав їм: болотце положив на очи мої і умив-ємся і виджу. І говорили дакотрі з фарисеїв: не од Бога тот чоловік, що суботи не хоронить, а другії говорили: Як може грішний чоловік такії чуда чинити? І спиралися з собою. І мовили пак до сліпця: ти ж що о нім повідаєш, як отворив ти очи? а сей одповів, же єсть пророком. Не ймили жидове віри тому, що був сліпий і прозрів, док не закликали родичів того, що прозрів; і спиталися їх і мовили: Чи, той єсть ваш син, о которим повідаєте, же сліпий вродився, як же тепер видит? Одповіли їм родичи єго і мовили: знаєм, же той єсть син наш і же сліпий народився, але, як нині видить, не знаєм; або хто єму отворив очи, ми не відаєм; сам має вже свої літа, самого єго питайте, сам о собі най говорить. Тоє мовили родичи єго, бо ся бояли жидів, бо ся вже були змовили жиди, єсли би єго хто повів Христом, щоб вилучен був із божниці. За для того повідали родичи, же має літа, самого питайте. І прикликали другій раз чоловіка, що був сліпий, і мовили до него: Дай славу Богови! ми знаєм, же чоловік той грішний єсть; а он одповів: чи грішний єсть, не знаю, тоє іно знаю, же був-єм сліпий, а тепер виджу. І запитали ся єго знова: Що учинив з тобою, як отворив тобі очи? Одповів їм: вже вам повідав-єм і не чули-сте? про що ж ще раз хочете чути? чи і ви хочете бути учениками єго? А они єго лаяли і мовили: будь ти єго учеником, а ми-сьмо ученики Мойсеові; ми знаєм, же Бог мовив до Мойсея, а того не знаєм, відки єсть. Одповів чоловік і мовив: Се бо дивно, же ви не знаєте, відки єсть, а отворив мені очи, а знаєм, же Бог грішників не слухає, но, єсли хто єсть чтець Бога і єго волю творить, того вислухує; з віка нечувано, щоб хто отворив очи такому, що сліпим вродився, коли б той не був від Бога, не міг би нічого творити. Одповіли єму і мовили: весь в гріхах родив-єсь ся і ти нас учиш? і геть єго вигнали. Дочувшися Ісус, же єго вигнали, і надибавши єго, рік єму: Чи ти віруєш в сина божого? Одповів і мовив: І хто ж єсть, Господи, щоби-м вірив в него? Рік єму Ісус: І видів-єсь єго і той, що мовить с тобою, тот єсть! — А он рік: вірую, Господи! і поклонився єму. І правив Ісус : На суд я прийшов — на сей світ, щоби тії, що не видять, виділи, а тії, що видять, щоби посліпли. І почувши тоє дакотри з фарисеїв, що з ним були, мовили до него: чи і ми сліпії? Рік їм Ісус : Коли-бисте були сліпії, не мали-бисте гріха; але тепер повідаєте, же видим, а гріх ваш пробуває.

Гл. 10

Поправді, поправді повідаю вам, хто дверми не входить до вівчинця, но інуді перелазить, тот злодій і розбійник, а хто дверми входить, той пастир овец, тому одчиняє дверник і вівці голос єго чують і свої вівці кличе на ім'я и виводить. І коли вижене вівці свої, йде перед ними і вівці ідуть за ним, бо знають голос єго; а за чужим не ідуть, но утікають, бо не знають чужого голосу. Тую приповідь мовив їм Ісус, а они не розуміли, що то єсть, же їм мовив. Рік їм пак знова Ісус: поправді, поправді повідаю вам, я двер до овец, всі, що йно приходили передо мною, злодії суть і розбійники, але не слухали їх вівці. Я-м є двери, мною єсли хто входить, спасен буде і війде і вийде і пашу знайде. Злодій не приходить, іно щоб украсти і забити і погубити, а я прийшов, щоб мали живот і злишше щоб мали. Я-м є пастир добрий, пастир добрий душу свою кладе за вівці, а наймит, що не є пастир, що му вівці не свої, видить вовка підходящого і покидає вівці і утікає, а вовк хапає і розганяє вівці; а наймит утікає, бо наймит і не дбає на вівці. Я-м є добрий пастир і знаю мої і мої знають мене; як мя знає отець, і я знаю отця і душу мою кладу за вівці; маю і іншії вівці, що не суть з того двора, і тії конче мені привести і учують голос мій і буде єдно стадо і єдин пастир. За для того любить мя отець, же і душу мою кладу, щоб ю знова взяти, ніхто єї не возьме від мене, але я єї кладу сам з себе; і власть маю положити ю і власть маю знова взяти; той приказ маю од отця моєго. Знова звада взялася межи жидами за для бесіди тої; говорили многії із них: біса має і єсть безумен, що го слухаєте? інії мовили: тії слова не суть бісноватого, чи може біс отворити сліпому очи? А було тогда поновленнє в Ієрусалимі, а була зима і ходив Ісус в церкві, в хоромах Соломонових; обступили єго жидове і мовили: Доки души наши тримати будеш ? єсли ти Христос, скажи нам і не тайся. Одповів їм Ісус: мовив-єм вам і не віруєте; діла, що чиню в ім'я отця моєго, тії посвідчають о мені; але ви не вірите, бо сте не з моїх овец, як вам вже повідав-єм. Вівці мої слухають голосу моєго, а я їх знаю і они ідуть за мною, а я їм дам живот вічний і не загибнуть на віки і ніхто їх з руки моєй не вирве; отець мій, що ми дав, більшій над всіх і не може ніхто вирвати їх з руки отця моєго. Я і отець єдно сьмо. І брали знова жидове за каміння, щоб го убити. Одповів їм Ісус : Много добрих діл од отця моєго показав-єм вам, за которе з них каміням мечете на мене? Одповіли єму Іудеї і мовили: за доброє діло не мечем на тя каміня, но за хулу, бо ти, будучи чоловіком, твориться Богом. Одповів їм Ісус: Чи ж не написано в законі вашим: я-м рік, боги єсьте? Єсли тих звав богами, до которих було слово Божоє, а письмо не може бути вивернене, а которого посвятив отець і послав в світ, ви о нім повідаєте, же нечесть мечеш на Бога за для того, же рік-єм, же-м є син божій? єсли не твору діл отця моєго, не йміть ми віри, а єсли твору, то коли мені не вірите, вірте ділам моїм, що би-сте спознали і вірили, що в мені отець і я в нім. — І ськали го знова піймати і вийшов з їх рук і пійшов знова за Іордан на місце, де перше Іоан хрестив, і пробував там і многи прийшли до него і повідали, же Іоан ни єдиного чуда не учинив, а все, що о тім повів, правда була. І много увірило тут в него.

Гл. 11.

І був ніякій недужний Лазар з Вифанії, із села Марії і Марти, сестри єї. А Марія була тая, що намастила Господа миром і отерла ноги єго волосім своїм, которої брат Лазар недуговав. А сестри послали до него повісти: Господи, той, которого любиш, той хорий. Почувши Ісус, мовив: недуга тая не єсть на смерть, но на славу божую, щоб ся нею прославив син божій. А Ісус любив Марту і сестру єї і Лазаря; а одколи учув, же недугує, забавив ще там, де пробував черев два дни. Повів потому до учеників: ходім знова в жидівскую землю. Мовили до него ученики: Господи, нині тя хотіли жидова каміньом забити, а знова там ідеш? Одповів Ісус : чиж не є дванадцять годин в дневи? єсли хто ходить в день, не спіткнеться, бо видить світло сего світа; а єсли хто ходить в ночи, споткнеся, бо ніт тогда світла. Тоє рік і повів потому до них : Лазар, друг наш, уснув, але пійду і збуджу єго. А ученики повіли: Господи, сли уснув, подужає; а Ісус мовив о єго смерти, а они думали, що мовив о соннім спаню. Тогда мовив до них Ісус явне: Лазар умер і радуюся за для вас, щоби-сте вірили, же там не був-єм, але ідем до него. А Фома, званий близнець, мовив до учеників: ідім і ми, щоби-смо з ним умерли. А коли прийшов Ісус, знайшов, же вже чотири дни був в гробі. А Вифанія була близько Ієрусалима на стай п'ятнадцять і много з жидів поприходили до Марти і Марії, щоб їх потішити по браті. А Марта, почувши, же Ісус приходить, вийшла на зустріч, а Марія сиділа дома. І мовила Марта до Ісуса: Господи, коли-бись тут був, брат би мій не був би умер, але і тепер знаю, же, щойно у Бога попросить, дасть тобі Бог. Мовив до неї Ісус: встане брат твій! Одповіла Марта: знаю, же встане на воскресення в послідний день. Рік єї Ісус : Я-м є воскресення і живот, хто в мене вірить, хоч і умер, ожиє, а хто жиє і в мене вірить, во віки не умре. Чи ймеш тому віру? Одповіла єму: Ой, Господи, я увірила, же ти-сь Христос, син божій, которий мав на сей світ прийти. А повівши тоє, пійшла і закликала Марію, сестру свою, стиха сказавши: учитель єсть і кличе тя. А она, скоро вчула, зараз встала і пійшла до него; бо ще Ісус не прийшов був до села, але був на місци, де го стрітила Марта. А Юдеї, що були з нею дома і ті(ши)ли, видівши Марію, же борзо встала і вийшла, ішли за нею, мовлячи: йде на гріб плакати, а Марія, скоро прийшла, де був Ісус, і бачила єго, упала єму до ніг і мовила: Господи, коли б ти ту був, брат мій не умер би був. А Ісус, видівши ю плачущу і жидів, що з нею прийшли, плачущих, запрітив духови і засмутився і рік: де-сте єго положили? Повіли єму: прийди і обач! Сплакав Ісус, а жидове мовили: бачте, як го милував; а дакотри з них мовили: чи ж сей, що отворив очи сліпому, не міг би був учинити, щоб той не умер? А Ісус, знова затуживши в собі, прийшов до гробу. А була печера і камінь лежав на ній. Приказав Ісус: возьміть камінь. Мовила до него сестра умершого: Господи! вже чутися, бо вже четверодневний єсть. Мовив до неї Ісус: Чи не повідав-єм тобі, єсли віриш, увидиш славу Божую? І взяли камінь, де умерлий лежав; а Ісус, підвівши очи горі, мовив: Отче! хвалу тобі отдаю, же мя вислухав-єсь, а я знав-єм, що мя завсігда вислухуєш, але за для народа, докола стоящого, мовив-єм, щоб імили віру, же ти мя послав-єсь. І тоє сказавши, сильним голосом закликав: Лазаре, вийди! І вийшов умерлий, зв'язаний украйками на ногах і руках, а лице єго хустою було обвите. Мовив до них Ісус : Розвяжіть го і пустіть іти! А многії із жидів, що прийшли до Марій і виділи, що учинив Ісус, увірили в него; а дакотрі із них пійшли до фарисеїв і повідали їм, що учинив Ісус. Скликали архієреї і фарисеї собор і мовили: Чо ж будем чинити, бо чоловік той так много чинить чуда? Єсли го так зоставимо, всі увірять в него і прийдуть Римляне і возмуть місто і нарід наш. А єдин із них Кайафа, літа того архієрей, рік до них: Ви не знаєте і не мислите, же лучше нам, щоб єдін чоловік умер за люди, а весь нарід не загибнув; а того сам із себе не мовив, но будучи архієреєм літа того, пророкував, же мав Ісус умерти за люди і не йно за нарід, але щоб і діти божії розсипанії згорнув в єдно; од того дня радили, щоб го забити. Не ходи(в) вже проте Ісус явне в жидівской земли, але пійшов відси в сторони близько пустині до міста на ім'я Єфрем і тут ходив з учениками своїми. А була близько пасха Іудейска і много з тих сторон шло до Ієрусалима перед пасхою, щоб ся очистили; і ськали Ісуса і мовили межи собою, стояще в церкві: що вам ся видить, же не приходить на празник? Бо архієреї і фарисеї дали наказ, єсли го хто винайде, де пробуває, най повість, щоби єго імили.

Гл. 12.

На шість день перед пасхою прийшов Ісус до Вифанії, де був померлий Лазар, которого збудив із мертвих; приготовили єму там вечеру, а Марта служила і Лазар був єдин із тих, що з ним за стіл сіли; а Марія, взявши литру мира нарда пистика дорогого, намастила ноги Ісусови і отерла волосім своїм ноги Єго, а хижа наповнила ся запахом масти пахнущой. І мовив єдин із учеників єго Юда Симонів Іскаріотскій, що мав єго передати: для чого ж миро теє не було продати за триста грошей і роздати на убогих? А теє мовив не з опіки над убогими, але же був злодій і мав мішечок і носив, що ся в него вложило. І рік Ісус : не досаджайте єї, щоб на день моєго погребу теє заховала, бо убогих завсіда маєте при собі, а мене не завсіда маєте. Дочувшися многій нарід жидівскій, же тут єсть, і прийшли не іно для Ісуса, але щоб і Лазаря виділи, которого збудив із мертвих. А архієреї радили, щоби Лазаря забити тим, же много жидів за для него ішли і вірили в Ісуса. А на завтрішним дни многи народи, що прийшли на празник, дочувшись, що Ісус приходить до Ієрусалима, взяли вайї финикових, вийшли на зустріч єму і кликали: Осанна! благословенний, що приходить в ім'я Господнє, цар Ізраїльскій! А Ісус, найшовши осля, сів на него, як написано єсть: Небійся, дочко сіоньская, се цар твій приходить, на жребяти ослім сидящи. А того не розуміли ученики єго перше, аж коли Ісус став прославленний, тогда згадали, же тоє о нім було написано і тоє єму учинили; а свідоцтво давав нарід, що був перше з ним, коли Лазаря викликав із гробу і збудив єго із мертвих; задля того і вийшов нарід єму на зустріч, бо чув о тім чуді, що учинив. А фарисеї говорили межи собою: видите, же нема пожитку; се весь мір іде за ним; а були дакотрії і Єллини, що прийшли поклонитися в празник, тії приступили до Филипа, що був з Вифсаїди галлилейской, просили єго і мовили: Пане, хочем Ісуса видіти! Прийшов Филлип і мовив Андрієви, а пак Андрії і Филип повіли Ісусови, а Ісус їм одповів і мовив: Прийшов час, щоб був прославлений син чоловічий. Поправді, поправді повідаю вам, єсли зерно пшеничне, що впало на землю, не умре, само зістає, а єсли умре, великій плод приносить. Хто любить душу свою, загубить ю, а хто ненавидить души своєй на тім світі, виховає ю на живот вічний. Хто мені служить, най йде в слід за мною, а де я буду, там і слуга мій буде; а хто мені служить, отець мой дасть єму почесть; нині душа моя засмутилася і що ж реку? Отче! заступи мя від того часу; но за для того прийшов-єм на той час. Отче! прослави ім'я твоє! І прийшов голос з небес: прославив-єм і ще прославлю. А народ, що стояв, учувши, мовив: загреміло! А іншії мовили: ангел мовив до него. Одповів Ісус і мовив: не про мене той голос зголосив, но про нарід; тепер суд єсть над тим світом, тепер князь того світа вигнан буде вон; а єсли я піднесенний буду над землю, все до себе притягну. А тоє мовив на знак, якою смертію мав умерти. Одповів єму нарід: ми чули в законі, же Христос во вік пробувати буде; як же ти повідаєш: конче треба піднесеному бути синови чоловічому? Хто єсть той синь чоловічий? Рік їм Ісус: ще на малий час світ межи вами, ходіть, док світло маєте, щоб вас темнота не обняла; а що ходить в темноті, не знає, куда йде! Доки світло маєте, вірте в світло, що-бисте були синами світла. Тоє сказавши Ісус, пійшов і скрився від них. Тилько чудів чинив Ісус перед ними і не вірили, щоб ся сповнили слова пророка Ісайї, которий мовит: Господи, хто увірив нашой повісти; а рука Господня кому ся открила? Задля того не могли вірити, бо ще повів пророк Ісайя: осліпив їм очи і закаменів їм серця, щоб не виділи очами і не розуміли серцем, і не навернуться і не підведу їх. Тоє мовив Ісайя, коли видів славу єго і мовив о нім. Однако ж много із князів увірили в него, але за для фарисеїв не повідали того, щоб не були вилученні із божниць; бо злюбили славу людскую над славу божую. А Ісус кликав і мовив: Хто в мене вірить, не в мене вірить, но в того, що мя послав; а хто мя видить, той видить того, що мя послав. І світлость, що на світ прийшла, щоб кождий, що в мене вірить, не пробував в темноті; а єсли хто мої бесіди чує і не вірить, я єго не суджу, бо не прийшов-єм судити світ, но спасти; хто мене ся відкидає і не приймає слів моїх, той має, що го судили буде. Слово, що-м мовив, тоє го судити буде в послідній день; бо я із себе не мовив, но отець, що мя послав, той мені дав приказ, що маю мовити і повідати; і знаю, же приказ єго єсть живот вічний, бо що я повідаю, як мя научив отець, так чиню. —

Гл. 13.

А перед самим празником пасхи, знаючи Ісус, же прийшов час єго, щоб перейшов із того світа до отця, злюбивши тих. що на світі, аж до конца їх милував; а коли було по вечері і діявол вложив був в серце Іуді Симоновому Іскаріотскому, щоб єго видав, відаючи Ісус, же отець дав єму все в руки і же од Бога вийшов я до Бога іде, встав од вечери і положив ризи і взявши простирало і приперезав, потому вляв води до мидниці і став умивати ученикам ноги і отирати простиралом, що собі був приперезав. А коли прийшов до Симона Петра, мовив той до Него: Господи! і ти мені миєш ноги? Одповів Ісус і рік: Що я чиню, ти тепер не знаєш, спознаси потому. Повів до Него Петр: не ймеш умивати ніг моїх во вік. Одповів єму Ісус: сли тебе не умию, не ймеш части зо мною. Мовив до него Симон Петр: Господи, не йно мої ноги, але і руки і голову. Повів до него Ісус: хто умитий, не потребує йно ноги умити, бо весь чистий; і ви-сте чисті, но не всі; бо знав, хто го передасть, задлятого повів: же-сте не всі чистії. А помивши їм ноги, задягнув одежу свою, сів знова і рік до них: А знаєте ж, що учинив-єм вам? Ви кличете мене учителем і Паном і добре мовите, бо-м є; єсли я, Пан і учитель, мив-єм ваши ноги, і ви повинні єдин другому умивати ноги; бо дав-єм вам привід, щоби і ви так чинили, як я вам учинив-єм; поправді, поправді я вам повідаю, не більший слуга над свого пана, а посланник не більший над того, що го послав; а сли так, благословенні-сте, єсли тоє чините; не о всіх вас повідаю, бо знаю, которих я вибрав, але щоб ся письмо доконало. Хто хліб ість зо мною, підніс на мене п'яту свою. Тепер вам повідаю перше, заким ся тоє стане, що-бисте, коли ся стане, увірили, же-м я єсть; поправді, поправді вам повідаю, хто приймає того, которого я послав, мене приймає, а хто мене приймає, приймає того, що мя послав. А тоє рікши, засмутився духом і свідчив і мовив: Поправді, поправді вам повідаю, єдін із вас передасть мене. Поглядали по собі ученики, бо не знали, о ким повідає. А був єдин із учеників, що лежав на грудех Ісусових, а которого любив Ісус. Махнувши на него Симон Петр, поспитав: хто ж єсть, що о нім повідає? А той, припавши на груди Ісусови, мовив до него: Господи, хто то? Той єсть, которому хліб, умочивши, подам. А вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріотскому; а по хлібі вступив в него сатана. І мовив Ісус до него: що чиниш, чини скоро! А того ніхто не розумів із сидящих посполу, до чого тоє мовив; дакотрії думали про тоє, бо Іюда мав мішечок, же му Ісус мовив: купи, що нам треба на празник або щоби дащо бідним роздав; а сей, взявши хліб, зараз вийшов, а була ніч, коли вийшов. Ісус мовив: Тепер прославився син чоловічий, а Бог в ним прославився, а коли Бог прославився в нім, і Бог прославить єго в собі і зараз прославить. Діточки, єще з вами маленько буду, смотрити за мною будете, як то до жидів рік-єм, бо, куда я іду, ви іти не можете; і вам тепер повідаю, новий приказ даю вам: любіть єден другого, як я вас любив-єм, і ви себе любіть; с того всі спознають, же-сте моїми учениками, єсли меж собою милость ховати будете. Мовив до него Симон Петр: Господи, куда ти ідеш? Одповів єму Ісус : Куда я йду, ти тепер за мною іти не можеш, потому пійдеш за мною. Мовив до него Петр: Господи, прощо тепер не могу іти за тобою? тепер душу мою за тебе положу. Одповів му Ісус : Ти свою душу за мене положиш? Поправді, поправді повідаю тобі, пітель не запіє, аж ся мене тричі запреш.

Гл. 14.

Най серце ваше не вдаєся в смуток; віруйте в Бога і в мене віруйте; в домі отця моєго єсть много хиж, а колиб не так було, то-бим вам мовив: іду приготовити вам місце, а скоро приготовлю місце для вас, знова прийду і заберу вас ізсобою, щоби і ви були, де я; а куда я іду, знаєте і дорогу знаєте. Мовив до Него Фома: Господи, не знаєм, куда йдеш, і як можем знати дорогу ? Мовив до него Ісус : Я-м є дорога і правда і живот; ніхто до отця не прийде, іно мною; коли-бисте мене знали, знали-бисте і моєго отця, а від того часу спознали-сте єго і виділи-сте єго. Мовив до него Филип: Господи! покажи нам отця і годі нам! Мовив до него Ісус: тилько часу-сте зо мною і не знає мене, Филипе? Хто мене видів, видів і отця; а якже ти мовиш : покажи нам Отца? чи не віриш, же я в отці і отець єсть в мені? Бесіди, що до вас повідаю, не з себе повідаю, отець, що в мені пробуває, той чинить діла; вірте ми, же я в отці, а отець в мені; а єсли ні, задля тих діл віру ймить ми; поправді, поправді вам повідаю, хто в мене вірить, діла, що я чиню, і він чинити буде і ще більше чинити буде, бо я йду до отця. А єсли що в ім'я моє у отця просити будете, тоє учиню, щоб ся отець прославив в сині; а єсли в ім'я моє просити будете, учиню. Єсли мя любите, держіть мої прикази, а я умолю отця і дасть вам іншого утішителя, щоби звати пробував вовік, Дух правди, которого світ не може приймити, бо го не видить і не знає; а ви го знати будете, бо в вас пробуватимет і в вас буде. Не оставлю вас сиротами, прийду до вас; ще маленько, а світ мене вже не видить; але ви мя видите, же жию, і ви живії будете; в той день порозумієте, же я в отці моїм і ви в мені і я в вас. Хто прикази мої має і держить, той єсть, що мя любить, а хто мене любить, того і отець мій любити буде і я єго любити му і покажуся єму сам. Мовив до него Юда не Іскаріотскій: Господи, і що ж ся стало, же нам, а не світови явитися хочеш? Одповів Ісус і мовив до него: Єсли хто мене любить, слово моє держати буде і отець мой злюбить єго і прийдем до него і заложим собі у него мешкання; а хто мене не любить, слів моїх не держить, а слово, що-сте чули, не моє, но отця, що мя послав. То вам повів-єм, будучи звами, но утішитель, Дух святий, которого отець пішле в ім'я моє, той вас научить всего; і пригадав вам все, що вам повідав-єм; мир оставляю вам, мир мій даю вам, не так, як світ дає, я вам даю; най ся не смутить серце ваше і не лякає. Чули-сте, же вам мовив-єм: іду і прийлу до вас. Коли-бисте мя любили, врадували-бисте ся, же-м вам повів, що йду до отця, бо отець мій більшій над мене; і тепер вам повів-єм, заким ся стане, що-бисте віру ймили, як ся стане. Не довго вже з вами бесідувати буду, бо іде князь сего світа, а к мені не має нічого, но щоб спознав світ, же люблю отця і, як приказав ми отець, так чиню; встаньте, ходім відси.

Гл. 14.

Я є правдивая лоза виноградова, а отець мій садівником, кождий прут, що в мені плода не дає, утне, а кождий, що чинить плід, отеребить, щоб дав більшій плід. Ви-сте вже чисті за для слова, що до вас мовив-єм: будьте ж в мені, а я в вас; а як галузь не може дати сама із себе овощів, сли не буде на винограді, так і ви, єсли в мені пробувати не будете. Я виноград, а ви галуззя, а хто буде в мені, а я в нім, той принесе плодів, бо без мене нічого чинити не можете; а хто в мені пробувати не буде, той буде вимечений, як галузь, і всхне; і возьмуть ю і вложать на огонь і згорить. А єсли пробудете в мені, і бесіди мої в вас пробудуть, а що лиш захочете, попросите, і станеся вам. В тім прославився мій отець, щоби-сте дали овощів много і були учениками моїми. Так, як отець мя злюбив, і я вас злюбив, тривайте ж в милости моєй; єси прикази мої держати будете, і в милости моєй пробувати будете, як я прикази отця держав-єм і в милости єго пробуваю. Тоє мовив-єм вам, щоби радость моя була в вас, а радость ваша повна була; а се єсть приказ мій, що-бисте любили єдін другого, як і я вас любив-єм. Більшой милости над тую ніхто не має, щоб хто душу свою дав за приятелів своїх; ви мені приятелі, єсли тоє чинити будете, що вам приказую; вже вас не буду звав слугами, бо слуга не знає, що чинить пан єго, а вас назвав-єм приятелями, бо все, що чув-єм од отця моєго, повів-єм вам. Не ви мя вибрали, но я вас вибрав і поставив-єм вас, що-бисте йшли і плоди принесли, а плоди ваши пробувати будуть, щоби, о що лиш попросите у отця в ім'я моє, дав вам. Тоє вам приказую, любить єдин другого; єсли вас світ ненавидить, видите, же мене перше, ніж вас, зненавидів; коли-бисте були із світа, світ би своє любив; но же-сьте не зо світа, але я вас вибрав зо світа, за для того світ вас ненавидить; згадайте на слово, що до вас повів-єм: слуга не більшій над своєго пана; коли мене вигнали, і вас виженуть; єсли слово моє держали, і ваше держати будуть; але тоє все вчинять вам за для ім'яни моєго, бо не знають того, що мя послав. Коли-бим був не прийшов і до них не мовив, не мали б гріха; а тепер не мають вимовки на гріх свій; хто мене ненавидить, і отця моєго ненавидить; коли-бим був діл перед ними не чинив, яких ніхто іншій не чинив, гріха би не мали, а тепер і виділи і зненавиділи мене і отця моєго, але щоб ся доконало слово, написаноє в їх законі, же мя дармо зненавиділи. А коли прийде утішитель, що вам післю од отця, дух правди, що походить од отця, той дасть свідоцтво о мені і ви о мені дасьте свідоцтво, бо-сте со мною з начатка.

Гл. 16.

Тоє вам повів-єм, що-бистеся не спотикали, з божниць вас виженуть; а прийде час, же кождий, що вас заб'є, думати буде, же богови службу чинить. А тоє будуть чинити, бо не познали отця і мене, а я вам тоє повідаю, що-бисте, коли час прийде, нагадали собі, же вам повів-єм. Того вам перше не мовив-єм, бо з вами був-єм, а тепер іду до того, що мя послав; а ніхто із вас не питає мене, куда іду? А що-м вам тоє повів, серця ваши повні журби; але я вам правду мовлю: лучше для вас, щоб я пійшов; бо єсли я не пійду, не прийде до вас утішитель; а єсли пійду, пришлю єго вам. А коли Он прийде, картати світ буде за гріх, за суд, за правду. За гріх, же не вірять в мене, за правду, же до отця іду моєго і вже мя не увидите; а за суд, же князь сего світа вже осуджений. Єще много маю до вас мовити, але тепер знести не можете; аж коли прийде оний дух правди, навчить вас всякой правди, бо не з себе повідати буде, але щойно чув, буде повідав і, що буде, і тоє вам повість. Он мя прославить, бо з мого возьме і звістить вам. Все, щойно отець має, суть моя, за для того рік-єм вам, же з мого возьме і звістить вам. Маленько і вже не увидите мене, і пак за маленько і узрите мене, бо іду до отця. І мовили дакотрі з учеників єго до себе: що ж то, що нам повідає: маленько і не увидите мене, і знов маленько і узрите мене, бо я іду до отця? І говорили: що се єсть, що мовить? маленько? не знаєм, що мовить. А познавши Ісус, же хтіли єго питати, повів до них: За тоє меж собою питаєтеся, же повів-єм: маленько і не увидете мене, і знов маленько і узрите мене? Поправді, поправді вам повідаю, заплачете і злебедите, а світ ся врадує. Ви будете сумні, но смуток ваш вернеся в радость; жена, коли приходить єї родити, смуток має, же прийшов єї час; а скоро вродить дитя, не тямить смутку за радостію, же вродила на світ чоловіка; і ви тепер смуток маєте; але вас знов увиджу і врадуєся серце ваше, а радости вашой ніхто од вас не возме. І в той день ні о що мене просити не будете. — Поправді, поправді вам повідаю, щойно попросите у отця в ім'я моє, дасть вам; доси не просили-сте нічого в ім'я моє; просіть і возьмете, щоб радость ваша була повна. Тоє вам мовив-єм в приповідех, но прийде час, же не буду вже мовив до вас в приповідех, але явно о отці звіщу вам. В той день в ім'я моє попросите і не повім вам, же я молити буду отця за вас, бо сам отець любить вас, як ви мене любили і вірили-сте, же я з Бога вийшов. Вийшов я од Бога і прийшов на світ, і пак знов покидаю світ і йду до отця. Мовили до него ученики єго: Ото тепер явне мовиш, а ніякой приповіди не повідаєш; тепер знаєм, же все вісь і не потребуєш, щоб тя хто питав; теє віруємо, же з бога вийшов-єсь. Одповів їм Ісус : Чи аж тепер вірите? надходить час і вже прийшов, що-бисте ся розійшли кождий в свою сторону, а мене самого покинули; а я не сам, бо єсть отець зо мною. Тоє вам повів-єм, абисте в мені мир мали. Будете смутнії на світі, но надійтеся, бо я світ побідив.

Гл. 17.

Тоє повів Ісус і, підвівши очи на небо, рік: Отче! прийшов час, прослави сина твоєго, щоб і син твій прославив тя; бо дав єсь єму власть над всяким тілом, щоби всякому, щось іно дав єму, дав їм живот вічний; а тоє єсть живот вічний, щоби знали тебе єдиного, правдивого Бога і, котрого послав-єсь, Ісуса Христа. Я прославив-єм тя на земли, діла доконав-єм, которе дав-єсь мені учинити; а тепер прослави мя ти, Отче, у тебе самого славою, що-м мав у тебе перше, нім світ стався; явив-єм ім'я твоє перед людьми, которих мені дав-єсь на світі; твої були і дав-єсь їх мені і слово твоє задержали. Тепер пізнали, же все, що йно дав-єсь мені, од тебе суть; бо бесіди, щось мені дав, я їм дав і тії приняли і спізнали поправді, же від тебе вийшов-єм, і увірили, же ти мя послав. Я за тими молю, не за весь світ молю, но за тих, що дав-єсь мені, бо они твої суть. І моя вся твоя суть і твоя моя і я прославився в них; а вже я не на світі, но они суть на світі, а я йду до тебе. Отче святий, заховай їх в ім'я твоє, щоби тії, которих мені дав-єсь, єдно були, як і ми, доки був-єм з ними на світі, ховав-єм їх в ім'я твоє, стеріг-єм тих, которих мені дав-єсь, і ніхто із них не загиб, іно син погибельства, щоби письмо доконалося, а тепер іду до тебе і тоє на світі повідаю, щоб радость мою повну мали в собі. Я дав їм слово твоє, а світ їх зненавидів, бо несуть зо світа, як і я не зо світа. Не молю, щоб їх забрав-єсь зо світа, но щобись їх стеріг від неприязни. Не суть зо світа, як і я не зо світа; святи їх в правді твоєй! Слово твоє правда єсть. Як мене послав-єсь на світ, і я їх посилаю в світ і за них я посвящу себе, щоб і тії були священні в правді. А не йно за тими молю, але і за тими, що на їх слово в мене увірять, щоби всі єдно були ; а так, як ти, отче, в мені, а я в тобі, най і тії в нас єдно будуть, щоб і світ увірив, що ти мя послав; а я славу, що мені дав-єсь, дав-см їм, щоб були єдно, як і мисмо єдно; я в них, а ти в мені; щоб були досконалії в єдно і щоби пізнав світ, же ти мя післав і полюбив їх, як і мене полюбив-єсь. Отче! хочу, щоб тії, которих мені дав-єсь, де я буду, і они були со мною, щоб виділи славу мою, щось мені дав; бо злюбив-єсь мене перше, нім світ став заложений. Отче справедливий, і світ тя не пізнав, а я тя пізнав і тії пізнали, же ти мя післав; і сказав-єм їм ім'я твоє і скажу, щоб милость, якою мя злюбив-єсь, в них була і я в них.

Гл. 18.

Ісус, повівши тоє, пійшов із учениками своїми на тамтой бік потока Кедрского, де був город, до котрого вступив Ісус і ученики єго. А знав Юда, що го мав видати, місце теє, же ту часто сходиться Ісус з учениками своїми. А. Іюда, взявши спиру і слуги од архієреїв і фарисеїв, прийшов там з похіднями і свічками і оружом. А Ісус, знаючи, що на него наступало, вийшов до них і рік: за ким ськаєте? Одповіли єму: Ісуса Назарянина. Повів їм Ісус: се я. Стояв і Юда, що го передавав, з ними. А скоро повів: се я, ступили назад і падали на землю. І пак запитав їх Ісус : кого ськаєте? і они повіли: Ісуса Назорейского. Одповів Ісус : рік-єм вам, же той я; єсли за мною ськаєте, пустіть, най тії ідуть, щоб ся сповнило слово, що повів, же із тих, которих дав-єсь мені, ні єдного не загубив-єм. А Симон Петр, що мав меч, добув го і ударив слугу Архієрея і врізав му правоє ухо; а було ім'я слузі тому Малх. І рік Ісус до Петра: спусти меч в пошву; чи ж бим не мав пити чаши, що ми дав отець? А спира і тисячник і слуги жидівскії, піймали Ісуса і зв'язали єго і повели на перед до Анни; бо був тестем Кайафі, що був сего року Архієреєм. А був Кайафа той, що подав раду жидам, же лучше єдному чоловікови умерти за нарід. А шли за Ісусом Симон Петр і другій ученик, а той ученик був знакомий Архієреєви і війшов з Ісусом на двір Архієрея; а Петр стояв при дверех на дворі. І війшов той ученик, що знакомий був Архієреєви, і помовив в воротаркою і ввів Петра. І мовила служниця одвірна до Петра: чи і ти в учеників того чоловіка? А он одповів: ніт. А стояла челядь о слуги при огни, що розложили і грілися, бо було зимно. А архієрей питав Ісуса за ученики єго і о науку єго. Одповів єму Ісус: Я не таїв-ся і говорив світови; я завсігда учив-єм в божницех і в церкві, де ся всі люди сходять, і тайно нічого не говорив-єм, про що ж мя питаєш? питай, що чули мої бесіди, тії знають, що я їм мовляв. А коли тоє повів, єдин із слугів, що стояли, ударив в лице Ісуса і рік: так ти одповідаєш Архієреєви? Одвічав єму Ісус: єстли зле повів-єм, дай свідоцтво і злим; а єстли добре, про що ж мя б'єш? А Анна послав го зв'яванного до Кайафи Архієрея. А Симон Петр стояв і грівся; і мовили до него: чи і ти з учеників єго? А он заперся і мовив: ніт! Мовив єдин із слуг Архієрея, що був свояк тому, которому Петр урізав ухо : чи ж я тя не видів з ним в городі? І знов Петр заперся; а зараз і пітель запів. І повели Ісуса від Каяфи до судного дому; а було рано і самі не війшли на претор, щоб ся не скаляли, но що б їсти їм пасху. І війшов до них Пілат і мовив: Якую жалость приносите на того чоловіка? Одповіли і мовили до него: Коли б сей не чинив зле, не привели-бисмо були до тебе! Рік їм Пилат: возьміть го і осудіть по вашому законови. А Іюдеї мовили: нам не годиться нікого забивати; щоб ся стало Ісусове слово, котороє повів, даючи знати, якою смертю мав умерти. Вступив Пілат знова до судного дому, прикликав Ісуса і мовив до него: Ти ж то цар Жидівскій? Одповів єму Ісус : чи з себе тоє повідаєш, чи тобі іншії за мене повіли? Одповів Пілат: Чи ж я жидовин? нарід твій і архієреї передали мені тебе; що учинив єсь? Одповів Ісус : царство моє не з того світа; коли б моє царство із сего було світа, двигнулибся були мої слуги, що-бим не був виданий жидам, але тепер царство моє не звідти. І мовив до него Пилат: Тож ти цар? Одповів Ісус: Ти повідаєш, же-м я цар; я на тоє родився і на тоє прийшов на світ, що-бим дав свідоцтво о правді; кождий, що єсть із правди, слухає голосу моєго. Мовив до него Пилат: Що ж єсть правда? І тоє рікши, вийшов знова до жидів і повів до них: я ніякої ненаходжу в ним вини. Єсть у вас звичай, що-бим вам єдного пустив на паску, хочете ж, що-бим вам пустив царя жидівского? Скричали всі і мовили: не того, но Вараву; а Варава був розбійник.

Гл. 19.

Тогда взяв Пилат Ісуса і бив; а воїни, сплівши вінец із терня, вложили на єго голову; і в свиту баграву одягнули го; і мовили: Радуйся, цару жидівскій, і били єго в лице. І вийшов пак Пилат і мовив до них: Се вам єго виводжу, що-бисте виділи, же ніякої вини в ним не найшов-єм. І вийшов Ісус, несущи терновий вінец і свиту багрову. І мовив до них: Се чоловік; а скоро го взріли архієреї і слуги, скричали і мовили: Розпни, розпни єго! Повів до них Пилат: возьміть ви і розпніть єго, бо я ніякої не виджу в нім вини. Одповіли єму жидове: ми маєм закон і по нашому законови годен смерти, бо ся творить сином божим. Вчувши Пілат тії слова, злякся гірше, війшов знова в претор і мовив до Ісуса: Відки ти? а Ісус не дав єму одповіди. І мовив до него Пілат: і до мене ж не говориш? чи ж не знаєш, же маю власть розп'яти тя і маю власть пустити тя? Одповів му Ісус: не мав-бись власти на до мною, колиб тобі з висоти не була данная; за для того більшій гріх має той, що мя тобі передав. З того часу старався Пілат пустити єго. Але жидови кричали і мовили: Єсли єго пустиш, то-сь не є приятель кесаря: кождий, що ся царем робить, противиться кесареви. А Пілат, почувше тую бесіду, вивів Ісуса і сів на столиці судній, на місці, що зветься лифостротон, по жидівски гаввафа. А була п'ятниця до пасхи, а година коло шестой; і мовив до жидів: се цар ваш; а они кликали: возьми, возьми, розпни єго! Мовив до них Пілат: Я ж маю царя вашого розп'яти? Одповідали жидове: не маєм царя, іно кесаря; і видав го тогда їм, щоб був розп'ятий. І взяли Ісуса і повели і, несучи хрест свій, вийшов на місце, що ся звало лобноє, а по жидівски голгофа і там го розп'яли і з ним двох звідси і звідси, а посередині Ісуса. І написав Пилат титлу і положив на хресті; а було написано: Ісус Назарянин, цар жидівскій. А тую титлу много із жидів читало, бо близько міста було місце тоє, де розп'яли Ісуса; а було написано по єврейски, по гречески і по римски. А мовили до Пилата архієреї жидівскії: не пиши: цар жидівскій, но, що сам повів: Я цар жидівскій. Одповів Пілат: що-м написав, написав-єм. А воїни, розп'явши Ісуса, взяли єго ризи і вчинили чотири части, кождому з них часть і свиту; а свита була не шита, но вся з гори тканная. І мовили до себе: не роздираймо єї, але мечмо жеребій, кому припаде, щоб ся доконало письмо, що повідає: розділили ризи мої межи собою, а о свиті моєй мітали на щастя; і тоє учинили воїни. І стояли при хресті Ісусовім мати єго і сестра матери єго Марія Клопова і Марія Магдалина. А Ісус, увидівши матір і ученика стоящого, которого милував, мовив до матери своєї: Жено! се син твій; а потом мовив до ученика: се мати твоя; і від того часу взяв ю ученик до себе. Потом, знаючи Ісус, же сповнилося вже все, щоб доконатися письму, закликав: багну пити! А стояв судинок, повний оцту; а они наповнили оцтом губку і, заткнувши на тростину, приложили до уст єго. А коли Ісус взяв оцет, рік: доконалося; і склонивши голову, спустив Дух. А жидови, же була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тої суботи, просили Пилата, щоб, їм перебивши стегна, зняли їх. І прийшли воїни і первому перебили стегна і другому з ним розп'ятому, а прийшовши на Ісуса і видівши, же вже умер, не перебивали єму стегнів, но єдин з войнів прогнав му ратищем ребра і зараз ввійшла кров і вода. А той, що видів, дав свідоцтво, а свідоцтво єго єсть правдиве; а той знав, же правду мовить, щоб ви віру ймили. А тоє сталося, щоб доконалося письмо: кости в ним не зломите; а знов другоє письмо повідає: Глянуть на того, що го пробили. Потому просив Пилата Іосиф, що був з Арімафеї, которий був учеником Ісусовим, але таївся з тим за для страху перед жидами, щоби му взяти тіло Ісусовоє. І зізволив Пілат. І прийшов, взяв тіло Ісусовоє. Прийшов також і Никодим, що приходив перше ніччю до Ісуса, і приніс сто литрів масти, змішанной з мирри і алоя. І зняли тіло Ісусовоє, обвили в ризи з ароматами так, як єсть звичай і жидів ховати. А на місци, де Ісус був розп'ятий, був город, а в городі гріб новий, в которим ще ніхто не був положенний. І тут за для п'ятниці жидівской, же був гріб близько, положили Ісуса.

Гл. 20.

А в перший день по суботі прийшла ранком Марія Магдалина, коли ще темно було, на гріб і обачила камінь, взятий із гроба. І побігла і прийшла до Симона Петра і до другого ученика, которого любив Ісус, і мовила до них: взяли Господа із гробу і не знаю, де єго положили. І ішов Петр і другій ученик і ішли до гробу; а йшли оба вкупі; а той другій ученик біг скорше над Петра і прийшов борше на гріб, а приклонившися, увидів свити лежащії, но не війшов. Прийшов і Симон Петр в слід за ним і вступив до гробу і видів ризи самії лежащі і платок, що був на єго голові, не вкупі з ризами, але особно звинений на іншім місци. А тогда війшов і другий ученик, що перше приспів на гріб, і видів і увірив; бо ще не знали о письмі, що належало єму встати із мертвих. А Марія стояла над гробом плачущи; а так плачущи, схилилася до гробу і увиділа два ангели сідющих в білих одежах єдного в головах, а другого в ногах, де лежало було тіло Ісусовоє. І мовили до неї: жено, чого плачеш? Повіла до них: взяли Господа моєго і не знаю, де го положили; а сказавши тоє, обернулася за себе і увиділа Ісуса стоящого і не знала, що то Ісус. Мовив до неї Ісус : Жено! чого плачеш, за ким смотриш? А она, думающи, же то садовий, мовила до него: Пане, єсли ти єго взяв, повіж ми, де єго положив єсь, а я єго возьму. Озвався до неї Ісус: Маріє! А она обернувшися, повіла до него: Раввуни! що значит: учителю. Мовив до неї Ісус: не коснися мене, бо ще не вступив-єм до отця моєго, а іди до моїх братій і повідж: входжу до отця моєго і отця вашого, до Бога моєго і Бога вашого. І прийшла Марія Магдалина і повідала ученикам, же виділа Господа і же тоє єй рік. В день той вечером, що був першій з суботи, при зачинених дверех, де ся зійшли були ученики задля страху перед жидами, прийшов Ісус, станув посеред них і мовив до них: мир вам! А сказавши тоє, показав їм руці і нозі і ребра свої; і зрадувалися ученики, увидівши Господа. І рік їм Ісус знова: мир вам! як мя отець послав, і я посилаю вас. А тоє рікши, дунув і повів до них: Прийміть духа святого, кому отпустите гріхи, тому ся одпустять, а кому придержите, придержаться. А Фома, єдин із дванадцяти, званий близнец, не був тут з ними, коли прийшов Ісус. І повідали єму другії ученики: виділи-смо Господа! А он мовив: сли не увиджу язвин гвоздяних на руках єго і не вложу пальця моєго в язви гвоздиннії і не вложу рук моїх в ребра єго, не йму віри. А по осьми днех знову були ученики єго в середині і Фома в ними. Прийшов Ісус при зачинених дверех і став серед них і мовив: мир вам. Потом повів до Фоми: принеси палець твій сюда і оглянь руки мої і принеси руку твою і вложи в ребра мої, а не будь невірвий, но вірний. Одповів Фома і рік: Господь мій і Бог мій. Мовив до него Ісус: бо-сь мя видів, увірив-єсь, благословенні, що не виділи і увірили. Много ще інших чудів чинив Ісус перед учениками своїми, що не суть написані в тих книгах, а тії суть списанні, що-бисте вірили, же Ісус єсть син божій і що-бисте, вірующе, мали живот в ім'я єго.

Гл. 21.

Потому вказався Ісус знова ученикам своїм, вставши із мертвих, на мори Тиверядским. А вказався так: були вкупі Симон Петр і Фома, званий близнець, і Нафанаїл, що був із Кави Галлилейской, і сини Зéведеові і інших учеників двох. Мовив до них Симон Петр: йду риб ловити; а они мовили до него: ідем і ми с тобою; і пійшли і сіли в байдак і той ночи нічого не зловили. А як засвитало, станув Ісус при березі, а ученики не спознали, же то Ісус. І мовив Ісус до них: діти, чи маєте що зїсти? Одповіли єму: ні. А Он рік до них: запустіть сіти по правой стороні корабля, а найдете. Запустили і вже не могли витягнути за для много риби. А мовив ученик той, що (го) любив Ісус, до Петра: Господь єсть. А Симон Петр, почувши, же то Господь, сорочкою оперезався, бо був нагий, і кинувся в море. А другий ученики корабликом приплили, бо не були далеко від землі, іно відав на двісті локоть, волокуще за собою волок риб. А як виступили на землю, виділи огонь лежащий, а на нем рибу положену і хліб. І мовив до них Ісус : Принесіть з тої риби, що-сте тепер зловили. І вступив Симон Петр, витягнув сіть на землю, повну великих риб сто п'ятьдесять і три; а будучи їх тілько, не перервалася сіть. Мовив до них Ісус : ходіть, обідайте. А жаден із учеників не смів го запитати: хто ти? знаючи, же Господь єсть. І прийшов Ісус і взяв хліб і подав їм і рибу також. А то вже третій раз вказався Ісус ученикам своїм, вставши із мертвих. А коли обідали, мовив Ісус до Симона Петра: Симоне Іонин, чи любиш мене над тих? Одповів єму: Ой, Господи, ти знаєш, же тя люблю; і повів єму: Паси ягнці мої. І знов другій раз мовив до него: Симоне Іонин, чи любиш мене? Одповів єму: Ой, Господи, ти знаєш, же тя люблю; і мовив єму: паси вівці мої. Рік до него третій раз: Симоне Іонин, чи любиш мене? Засумовався Петр, же єму рік третий раз: чи любиш мене? і мовив до него: Господи, ти все знаєш, ти знаєш, же тя люблю. Повів єму Ісус: паси вівці мої. Амінь, амінь повідаю тобі, коли був-єсь молод, поясав-єсься сам і ходив-єсь, куда хтів-єсь; а як ся постарієш, піднесеш руці твої і інший тя опереже і поведе, куда не хочеш. А тоє мовив на указ, якою смертію прославить Бога. А тоє рікши, повів до него: іди за мною. А Петр, обернувшись, увидів ученика, которого любив Ісус, в слід ідущого, которий і при вечери лежав на грудех єго і рік: Господи, хто єсть, що тя передасть? Того увидівши Петр, мовив до Ісуса: Господи, а сей що? Коли хочу, щоб той пробував, аж прийду, що се до тебе? ти іди за мною. І розійшлася бесіда тая межи братю, же ученик той не вмре. А Ісус не повів му, же не умре, но: коли хочу, щоб той пробував, аж я прийду, що се до тебе? Се той ученик, що о тім дає свідоцтво і которий тоє списав, і знаю, же свідоцтво єго поправді. А єсть і іншого много, що учинив Ісус, а єсли б ся поєдинче мали писати, думаю, же і сам світ не помістив би книг, щоб ся могли написати. — Амінь.