Заява українських партій.
Представники українських партій Галичини, стоячи на ґрунті Права Нації, вижиданого всіми поневоленими народами, видвигнутого найкращими представниками української нації, проголошеного Всеросійською Революцією і зясованого президентом Зєдинених Держав Північної Америки Вільсоном:
1) Протестують проти дальшого безцільного ведення війни, що має на меті національно, культурно, політично й економічно поневолити слабші народи;
2) Вважають покінчення війни і заведення загального всесвітного мира конечною передумовою для зміцнення справжнього поступу і здійснення щиро-демократичних кличів; одночасно стверджують, що оружна боротьба в теперішній стадії не тільки не розвязує важних питань співжиття між народами, а навпаки ще більше їх заплутує і усуває всяку позитивну їх розвязку;
3) Заявляють, що мир на Сході Европи, приязні сусідські відносини та правильне життя на всіх землях бувшої царської імперії і північно-східних областях бувшої Австро-Угорщини, а тим самим мир і спокій в Европі є тільки тоді можливі, коли всі держави світа визнають політичну незалежність всіх народів бувшої Росії й Австро-Угорщини, а ново повсталі народні держави обопільно визнають свою державність і суверенність та право уладнати своє внутрішне життя по своїй волі;
4) Прилюдно ще раз заявляють, що змагання цілого українського народу, згідно з проявленою волею, як шляхом лєґіслятивних постанов Української Центральної Ради, Української Національної Ради Західної Области Української Народньої Републики і Трудового Конґресу, так і заявами поодиноких установ віч, зборів, зїздів та оружною боротьбою проти гнобителів — є: від нікого незалежна, самостійна, демократична, суверенна република всього Українського народу, при чім Східна Галичина та північна Буковина й Угорська Україна становлять інтеґральні частини всеї Зєдиненої републики;
5) Виставляють домагання до всіх рішаючих політичних чинників світа, щоби замість майбутньої мирової конференції між совітською Росією і Польщею, довели вони як найскорше до загальної конференції всіх тих народніх держав, яких доля звязана з вирішенням східного питання: в першій мірі до участи в тій конференції повинні бути закликані на рівних і повних правах представники Укрхїнської Народньої Републики.
6) Стверджують, що о скільки мирові переговори мають увінчати ся бажаним для всіх народів, країн і держав успіхом, а тим самим, як що мають бути усунені всі причини пізніщих конфліктів, то вони мусять оперти ся на проголошеному праві нації, на самоозначенню народів, на признанню повної суверенности національних держав та визначенню їх границь згідно з етноґрафічним прінціпом, а тим самим на визнанню єдиної, суверенної Української Народньої Републики на всіх землях, заселених в більшости українським народом; спірні теріторіяльні питання належить вирішити шляхом плєбісциту під міжнародньою охороною.
7) Заявляють перед цілим світом, що всяке односторонне поладнання української справи без участи представників суверенної Української Народної Републики, зглядно представників інтересованих земель і окраїн української національної теріторії, не буде вязати українського народу в його змаганню до національно державної єдности й соборности та повної незалежности, а тим самим минеть ся з визначеною метою заведення загального мира й спокою.
[Нова Рада, 20.02.1920]
20.02.1920