Цього тижня білоруські депутати вирішили питання з датою виборів президента. 11 жовтня цього року білоруси обиратимуть собі нового лідера. Ну, як нового? Шанс, що переможе не чинний голова держави, балансує коло нуля на межі статистичної похибки.
Згідно з конституцією країни, президент Білорусі обирається строком на п'ять років і вступає на посаду після прийняття присяги. Олександр Лукашенко, який є беззмінним президентом Білорусі від 1994 року, востаннє присягав 21 січня 2011-го. Це була його четверта каденція. Тож цього року він має всі шанси промовити президентську присягу вп'яте.
Попри те, що бацька білорусів не раз протягом кількох минулих років заявляв, що вже втомився від того президентства, що не триматиметься за крісло, що готовий піти на відпочинок, він впевнено йде на наступну виборчу кампанію, яка щойно почалася.
Здавалося б, стартові умови в Лукашенка аж ніяк не найкращі. Країна перебуває у глибокій економічній кризі. Валовий внутрішній продукт Білорусі за перше півріччя 2015 року знизився порівняно з показником за той самий період минулого року на 3 %, реальна зарплатня зменшилася майже на 5 %, повідомляє Белстат.
Напередодні президентських виборів 2010 року Лукашенко скликав традиційні Всебілоруські народні збори. Виступаючи на них, президент пообіцяв протягом наступної каденції довести середній заробіток до тисячі доларів в еквіваленті. А чого досягнуто насправді? Середня зарплатня в білорусі нині трохи вища за $400.
Господарка країни на межі колапсу. Склади десятків підприємств завалені продукцією, яку нема куди збувати. Підприємства затримують видання зарплатні, працівників переводять на скорочений режим роботи, спроваджують у вимушені відпустки тощо.
Експорт на Захід знизився у грошовому вираженні на третину через падіння цін на нафту. На 30 % упав також обсяг експорту в Росію, росіяни, які раніше охоче імпортували більшість білоруських товарів, тепер самі в економічній ямі. Не краща ситуація й з експортом до України. Білоруські золотовалютні резерви впали до 4,6 мільярда доларів, і припливу валюти в країну ніхто не чекає. Жодних перспектив поліпшення не проглядається.
Проте попри серйозні економічні проблеми і брак ресурсів, для білоруського режиму розвиток подій поки що складається доволі вдало. І посприяла йому в цьому саме Україна. А ще — російські телеканали.
Як пояснив білоруський експерт-політолог Сергій Ніколюк, під впливом трактування подій в Україні російськими телеканалами у багатьох білорусів сприйняття економічних проблем притупилося. Водночас білоруси поступово призвичаїлися до погіршення соціально-економічних умов, уже адаптувалися до них, навчилися виживати по-новому. Й тепер думають про те, аби не було гірше. А «гірше» — це Україна, майдан, анексія, війна… Тому сподіватись, що білоруси піднімуться на свій «майдан», немає підстав. Зі слів Ніколюка, більшість населення просто не усвідомлює глибини кризових явищ.
Та й на західному фронті в Білорусі проглядається відчутне потепління. Завдяки «українській кризі» та російській аґресії у Брюсселі й Вашинґтоні перестали ставитися до Лукашенка як до «останнього диктатора Європи». Він зненацька перетворився на миротворця, медіатора, власника майданчика для перемовин.
Тому електоральний рейтинґ Олександра Лукашенка після минулорічного падіння знову пішов догори. За вислідами опитувань громадської думки, яке виконав мінський Незалежний інститут соціально-економічних і політичних досліджень, за чинного президента сьогодні готові проголосувати 38,6 % білорусів, березневі дослідження демонстрували лише 34,2 % підтримки.
Зрозуміло, що це далеко не рівень підтримки Путіна росіянами у майже 90 %. Але тут треба просто порівняти рейтинґ Лукашенка з рейтинґами його потенційних конкурентів.
У цьому контексті варто зазначити, що нині повторюється ситуація 2010 року: білоруська опозиція знову йде на вибори різними колонами. Але тепер лави активістів у реґіонах сильно зріділи, і зібрати потрібну кількість підписів за того чи того потенційного кандидата буде дуже складно. Бо, крім усього іншого, влада фактично виштовхнула опозицію з інформаційного поля, а Лукашенко й далі домінує в суспільному просторі, вбиваючи в голови людям думку про небезпеки, що їх нібито несуть потенційні зміни.
І все-таки, якщо взяти до уваги трійку умовних опозиційних лідерів (чиї претензії на потрапляння до виборчого бюлетеня мають бодай якесь опертя на актив для збору підписів за висунення), то їхні електоральні рейтинґи, за даними НІСЕПД, такі: голова Об'єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько — 4,2 %, лідер «Справедливого світу» Сергій Калякін — 3,1 %, активістка кампанії «Говори правду» Тетяна Короткевич — 1,1 %. Тобто сумарно рейтинґи трьох найпопулярніших опозиціонерів становлять п'яту частину від рейтинґу Лукашенка.
За таких умов білоруська опозиція практично не має шансів на масову підтримку населення на виборах. Бо це вже навіть не 2010 рік. Опозиціонери так і не змогли відновити сили своїх організацій після розгрому спецслужбами за участь в масових протестах у Мінську в грудні 2010 року. А один з опозиційних лідерів Микола Статкевич ще й досі перебуває у в'язниці.
Тож Олександр Лукашенко може сміливо йти на рекорд, змагаючись з Фіделем Кастро, Кім Ір Сеном чи Йосипом Сталіним щодо тривалості перебування біля владного керма.
03.07.2015