А) Два славні мужі. І. Иван Ґутенберґ. II. Джемс Ґарфільд. Написав В. Чайченко. У Львові 1890. Коштом і заходом товариства "Просвіта". Б) Для забави. (Видавництво "Руского Товариства педаґоґічного" у Львові.)
Увійшло у нас в звичай, що на так важні видавництва, як популярні книжочки для народу, не звертаєсь уваги, без всякої контролї переходить ся над ними до порядку дневного, а дальшою долею тих видавництв займають ся хиба самі товариства. При браку відповідної кольпортажи книжок не дивота, що нераз вельми цїнні книжки лежать у нас лїтами по маґазинах, стають ся жертвою зуба часу, або, в браку відповіднїйшої, служать за поживу і за гнїзда мишві. А все ж то капітал, котрий замість принести відсотки і послужити на дальшу таку цїль, лежить безхосенно і приводить до втрати товариства або і поодиноких людей. А кілько то у нас домів интеліґентних, де найдете по шафах цїлі томи дрантивих романів заграничних, — лихота остатня, напхана через спритних жидиків-кольпортерів, — як сам я нераз бачив: Der eiserne Fürst, Książe żelazny, Adrianna, Córka Niewolnika, Blada hrabina, і Бог зна’, яке смітє Борнів, на чім образують ся наші, голодні домородної лектури, жінки і дївчата. За те по маґазинах наших товариств та видавництв лежать цїлі стоси своїх книжок, періодичних літературно-наукових рочників, відбитків, повістей, проби клясичних перекладів і т. и., про котрі нераз довідаємось хиба з бібліоґрафії. А прецїнь одна картка Кулїшевого перекладу Шекспірівских драм стоїть в-двоє тілько моральної цїни, колько такі всї фантастичні романи Борнів е tutti quanti! Сему треба б конче якось зарадити і я спімнув про се тілько як про характеристику, чому наші періодичні літературні часописи падають одна за другою, приводячи до руїни видавцїв. Правда, суть ще і инші причини того, про котрі у нас звичайним практичним способом промовчуєсь і про котрі я, традиції ради, волю також промовчати, а перейду до властивої теми.
Крім бібліоґрафічних згадок про популярні видавництва і то звичайно в політичних дневниках (чиста иронія!) не зустрінеш ся нїгде з яким словом оцїнки чи критики! Часами хиба по закутинам почуєш кілька слів: "що то варта?.. псови на чоботи здасть ся" і т. д. Розуміє ся, що такі покутні оцїнки наносять шкоди многосторонні, бо кривдять товариства або видавцїв, не піддають им жадних позитивних гадок у виборі матеріялів і системи, вироблюєсь похіп до покутної критики не знавши річи в основі, а лиш по заголовку, відбираєсь охоту до читаня, а з сего слїдом иде криве понятє, що популярні книжочки мають вагу хиба для простого мужика, котрий нїколи нїчого не учив ся і нїчо о Божім світї не знає. Для леда сурдутовця се вже невальорне, бо не яло ся таких книжок читати. Тимчасом тисячі людей-самоуків, зачисляючих себе до интеліґенції, можуть именно в таких книжочках находити для себе відповідний корм, богато де що придатного, нового і цїкавого, наколи-б забули на час, що се писано для мужика, а мали на увазї лишень книжку і нїчо більше, та дивились що у нїй там прецїнь пише ся?
Така сама справа і з нашим жіноцтвом. Не хочу нїкого оскорбляти, уймати чести, або, як то кажуть, давати на притик тим, що бажають для своїх посестриць високої просвіти, до чого впрочім стреміти єсть святим обовязком всякого, — але скaзати мушу, що загал руского жіноцтва потребує вперед ще дуже великого елементарного підкладу. Кому знане образованє дївчат на провінції поменших офіціялістів приватних, більших господарів-сурдутовцїв, посесорів, навіть властителїв більших посїлостей Русинів (між Поляками таке саме добро під тим зглядом!), дальше, як образовують ся дївчата сїльских учителїв, біднїйших священиків і м. и., той певно признасть, що популярні виданя просвітних товариств можуть в богато взглядах заступити им видїлові школи, бо хоч не піддають они систематичного матеріялу шкільного після з гори уложеного пляну, та все-ж піддадуть легкій матеріял, котрий так само потрафить розвивати і виробляти ясний погляд на річ, самостійний і не випачений через тяжкі і неясні наукові доктринерії — правильний суд. Ба, що більше, в таких виданях найдесь не одно, що напровадить до покористуваня з набутої відомости практично. А коли б популярних, простолюдних книжок не цуралось і богато инших дївчат, що по укінченю видїлової школи або якого приватного пенсіона засїдають зараз до заграничних романів або запускають ся в тяжкі наукові доктрини, не підготовивши добре грунту лекшою, популярною лектурою, не попадали би в крайности, знеохоченє, отчайдушність, пессімізм, в пописуванє фразеольоґією, безладним сортованєм незрозумілих им термінових слів і прикладанєм там, де се, як каже Гайне: am wenigsten passt! Тим способом не витворювала-б ся та хороблива неґація всего, що не підходить під певні задоґматовані з гори теорії, путанина дивачних конклюзій, які часто-густо в товариствах підчас нїби то поважних виводів можна почути.
Те саме мож сказати і о молодежи мужескій. Нема у нас популярної, ба й жадної лектури з поважних добутків все-світної науки, а молодїж мусить хапати ся за книжки на чужій, як кому, ледви зрозумілій бесїдї, і то без жадної системи. За отсе платить і заплатить Русь велику дань найкрасшими таланами своїми, котрі падають жертвою своєї охоти і пильности, і стають опісля або фантастами, теоретиками нечислячими ся з дїйстним житєм, обставинами, грунтом і практичним приміненєм наукових добутків, або пессімістами, байдужними, і махнувши на все рукою стають прямо ворогами всякого поступу і дивлять ся лишень, коби им було добре. Ну, та се вже инча річ, над сим повинно застановитись товариство имени Шевченка, єсли думає стати засновком колись рускої академії. Для провінції і убожшої интелігенції може "Просвіта" стати справдїшною академією уже від тепер, наколи-б упорядкувала свої видавництва після певної системи і коли-б провінція не як до тепер уважала се товариство за виключно для простолюдя призначене, але і сама взяла ґреміяльну участь в членстві, заинтересувалась єго книжками, их змістом, чинила відповідні уваги і ставила формальні бажаня. Доси, о скілько менї відомо, интеліґенція записує лише селян, міщан, а тілько спорадично трафляєсь, що і священики вписують ся в члени, а часами й учителї, хоч сі послїдні повинні становити як найчисленнїйшій удїл. Инша річ, чи популярні видавництва "Просвіти" находять пильних читателїв між такими членами. Я з практики знаю, що в товариства просвітні записуєсь интеліґенція наша з чисто патріотичних побудок, та тим і вияснюю собі, чому о тих видавництвах нїколи нїхто і слова не напише, хоч є люде у нас, особливо на провінції, котрі, стикаючись з простолюдином раз-у-раз, можуть знати єго потреби, спосіб розумованя, народню діялектику і практичну психольоґію, а через те і знають способи заинтересувати простолюдина важними, хоч для него на око зовсїм не цїкавими річами та справами. В популяризованю науки се річ дуже великої ваги. Представити і піддати предмет обраний в формі для нерозвиненого розуму доступній і всякому интересній — є штукою, котра потребує вродженого дотепу і талану, а до того всесторонної студії народної психольоґії і студії житя та обставин тих, котрим предмет якійсь у тямку всунути хочемо.
Доси у нас такого именно талану і чоловіка, котрий би в тім напрямку праци посвятив ся, нема. Ми не маємо навіть взорів, на котрих би ми покликатись могли, а до того ще виміни гадок в справі популярних видавництв і за гріш не купиш. А прецїнь тим способом можна би звернути увагу загалу на сю так важну справу, заохотити молодих людей пробувати своїх сил після вказаних правил чи шабльонів і пускати між люд не лиш богато паперу, але і интересні річи. Світ і час не жде нїколи не спеціяльних ґеніїв, але сунесь наперед мозольною працею і штукою, бо-ж не святі лїплять горшки.
Отсих кілька слів не в лихій, а в добрій гадцї відважив ся я висказати при наближаючих ся загальних зборах товариства "Просвіта", оцїняючи вагу і значінє сего товариства для нашого народу. Чей знайде ся чоловік, що читаючи сих кілька слів, застановить ся над задачею і вагою сеї надцїнної институції і насунені свої гадки та уваги вискаже там, де буде потрібно, на єї користь і будучність.
___
Перейду до уваг і оцїнки, після мого неміродайного суду, послїдньої книжочки товариства просвіти: "Два славні мужі" В. Чайченка.
Що до самого предмету, то значінє і вагу для нашого селянина може мати хиба Иван Ґутенберґ, яко добродїй людскости, поступу, просвіти і за-для вдяки, яку людскість для того чоловіка ґенія нїколи забути не сміє. Борючись з нуждою, недостатками та різними злиднями, тиняючись з костуром в руцї, торбиною на плечи, а важною думкою в голові, від міста до міста, Ґутенберґ не догадував ся, що в єго голові важилась і прозябала розвязка судьби великих міліонів темної маси, важилась і прозябала гадка, що зреалізована в смирненькій, непоказній формі дрібної черенки стане искрою всесвітної революції і за одним порушенєм холодного зелізного мотора пхне тяжкій і повільний віз всесвітного поступу о сотки, ба тисячі лїт в бігу на перед. Бо хто-ж би сподївав ся, що так величезна гадка сили дозріє як раз в біднім та ще в погордженім чоловіці-реміснику! Се ж чиста иронія судьби над тими, що вважали себе за єдино благородних, не сплямлених чорною роботою, потентатів та можновладцїв.
Джемс Ґарфільд, професор, депутат а вкінци президент держави, найвисшої власти — володар — нїчого интересного. Адже Наполеон цїкавійше явище під тим зглядом. А однак ся власне повістка, сей Джемс Ґарфільд, становити ме в нашій простолюдинній просвітній літературі цїнну перлу і взір до наслїдуваня популяризації гадок, якого рідко, враз з єго детайлями, винявши похибки деяких браків знаня авторового про простолюдинне житє, фізичний розвиток і обставини, та знаня основної педаґоґії. Ся праця поставила автора, В. Чайченка, в моїх очах на перше місце популяризатора і просвітного простолюдинного учителя. Не маючи під рукою давнїйших видань просвітних книжочок, из знаних менї письм, крім Франкового "Гави", я не знаю нїчого, що могло би в тім зглядї бодай в части дорівнати Чайченковому Джемсови Ґарфільдови. Форма і зміст, які надав єму Чайченко, чинять єго так итересним, що нїхто з освічених людей не пожалує часу посвяченого на перечитанє, а для нашого, пригнобленого злиднями і зраженого неодолимою нуждою народу може стати могучим товчком в борбі за лїпшу будучність, за красшу долю.
Як в попереднїйшій квижочцї п. заг. "Серед ледоватого моря" показав Чайченко свій незрівнаний талан в образковім укладї картин далекої півночи з єї житєм, людских пригод, відваги в борбі о насущний, енерґії одиниць в нещастях і критичних рішаючих хвилях і т. д., так в Джемсі Ґарфільдї показав доочно, в легонькій доступній кождому формі, що може любов працї без фальшивого єї класифікованя, сталість характеру непохитність наміреня в прямованю до здобутя самостійности, виробленя собі добробиту і повної незалежности від змінчивих обставин житя. В оповіданю автор иде нога за ногою через цїле житє Джемса, ба навіть не поминає подробиць єго ріднї, котрі хоч для оповіданя о Джемсї суть майже непотрібні, однак для цїли і провідної гадки суть цїнним засновком, як порожна канва, на котрій невпинна і терпелива рука звершує принадне дїло своєї працї. Від перших черевиків трилїтного Джемса, котрі він уже затямив і то на цїле житє, аж до єго смерти стоїть нам Джемс живим зображенєм перед очима у всїх єго фазах душевного, морального і фізичного возраста в кождім стисненю житейских обставин до послїдної хвилї житя. А кілько трогаючих, хоч звичайних і простодушних сцен, в тій простенькій біоґрафічній повістцї характерного чоловіка героя! Для учителів єсть се вельми цїкавий і цїнний матеріял до ужитку в школї, при подаваню примірів, як "треба любити свій край рідний та працювати, вчити ся", (як навчала мати Джемса,) щоб "богато думок почало снувати ся у маленькій дитячій головоньцї", та щоб і у нас виростало поколінє, для котрого не истнували би слова: "не вмію, не можу".
Якій зміст тої хорошої повістки про Ґарфільда та яку цїль мав автор, котру вповнї осягнув, найлїпше побачимо з самих приостатних слів автора:
"Не часто бувають на світї такі люде, як Ґарфільд. Богато добра він зробив рідній країнї. Та й мертвий він робить добро людям. Читаючи про те, як він жив і як він робив, люде навчають ся знати, що праця невтомна та наука доводять до щастя. Люде навчають ся нїколи не лякатись нїякого трудного дїла, яке-б оно не було, і завсїгди доводити єго до краю. Люде навчають ся з єго житя бути честними і над усе на світї полюбити правду та свій рідний край і віддавати на роботу для него усе своє житє, не лякаючись нї працї, нї мук, нї смерти."
(Конець буде.)
[Дѣло, 02.07.1890]
Однак не годить ся промовчати, що (особливо в Иванї Ґутенбурґу) деякі місця, так лихо пояснені, що лїпше, було й не поясняти. Сли щось вимагає поясненя, то се поясненє само мусить бути ясне з уваги на того, для кого оно потрібне. Так н. пр. пояснює автор: "Индійцї — нарід в полудневій части Азії"; "Єгиптяне — нарід в північно-всхідній части Африки" і т. д. або "Моґунція — вельми старе місто лежить там де ріка Мен впливає до Рену, кажуть що ще Кресцентій, ученик св. апост. Павла, мав єго заложити около року 82. по Христї". І так пояснені майже всї місцевости, на котрі автор в книжцї натякає. Але-ж хто знає про полудневу часть Азії, годї щоби не знав, де жиють Индійцї, а хто знає північно всхідну часть Африки, знає і о Єгиптянах, ба о сих лїпше буде знати хоч би з біблії, нїж з поясненя такого; хто знає про Мен, та ще до того де він впливав до Рену, тому не треба виясняти положеня Моґунції. "Навпаки вирізати літеру — вивернену, перевернену літеру вирізати" поясняє автор, що очевидно зовсїм не поясняє тут слова "навпаки", і т. д. При тій популярности цїлости книжочки, такі не популярні поясненя разять тим паче, що богато слів на Українї уживаних а у нас менше знаних нїхто не пояснив, як прим; карлючка, низати на низку, мережити цурупалок, казанок, сковорода, пуцьверинок і т. д. За те редакція книжечки дуже старанно повикорчувала природні наші мягченя адєктивів: ській, ські, і адвербія на "ськи", переносячи традиційним способом се мягченє на поперед йдучу півголосну після польского виговору. Дуже богато говорить ся і пишесь о милозвучности нашого язика, о відрубности єго цїх по-при польскім і россійскім, а мимо того з розвагою толєрує ся; ба й підпирає ся напорошенє книжної доби і польонізмів. Я не знаю писателя українского, знаючого і володїючого живим, народним язиком, котрий би послугував ся тим способом мягченя, що ми, напливши польонізмами, Галичане. Ну, а они-ж пишуть язиком 18-міліонового народу! У нас в Галичинї та на Буковинї не найдете нї одного чоловіка, котрий, розумієсь не намокши нашою книжною бесїдою та польонізмами, не вимовить з природної навички: руській, польській, нїмецькій, панській, хлїборобській і т. д. замість наших польонізмів рускій (ruski) польскій, (polski) паньскій (pański) і т. д. Єсли-ж так на Українї, як і у нас нарід виголошує инакше, нїж учать нас наші ґраматики після польских взорів, єсли різні матеріяли лексикальні і етноґрафічні взагалї явно в очи перечать нашим ґраматикарям, то длячого ж товариство "Просвіта" не подає народови именно то, що єсть єго питоме? Я навіть не припускаю, щоби Чайченко, володїючи язиком народним, не вивчений в галицких школах, міг був наламати ся на нашу штучну і сепаратну галицку діялектику язикову.
Руске товариство педаґоґічне пустило тамтого тиждня між маленьких своїх читачів наиновійшу илюстровану книжку "Для забави".
Се кольоровані илюстрації з житя і окруженя дїтей интеліґентної верстви, показуючи доочне, як хорошо і вельми хосенно можна при розумнім веденю заповнити час пустованя і забави дїтей, піддаючи им забавки відповідні до розвитку умислового, котрі би не лиш догоджували заинтерееованю дїтей забавою самою для заповненя часу, але котрі підсували-б мимохіть дїтям різні гадки, комбінації і способи працї і вже за здалегідь будили в дїтях цїкавість до виведеня колись поважного дїла. Такі забавки важні особливо для наданя природного напряму вродженим инстиктовим здібностям дїтей і помагають дуже до увидатненя та унаочненя здібностей, вирабляють терпеливість, похінність до пробованя сил, а що найважнїйше, закохують самопоміч і самостійність до працї.
Дуже красні і щасливі композиції образків, вельми удачні підхопи і характеристика ситуації в різних хвилях забави дїтей всякого віку. Так н. пр. на однім образку представлена поважна хвиля, де старші дїти приготовляють для родичів дарунки підвеликодні. Кожде заняте пильною роботою і прибагами, як би то из звичайних окрайків різнокольорового паперу викомбінувати що раз штучнїйші і принаднїйші кошики. На столї стоїть уже викінчених кілька штук, а над ними стоїть маленькій дуже задивований Славко у войсковім чаку і з конем під пахою, а маленька сестричка очевидно поясняє єму значінє тих предметів. Під тим (як і під кождим другим) образком є віршове поясненє:
Під Великдень, під Великдень,
Що прийде вже ось за тиждень,
Пильні дїти будуть мати
Родичам що дарувати:
З тонїсеньких окрайчиків
З мальованих паперчиків
Кошики плетить,
Як бачите тут.
Малий Славко хоть лицар.
Ось як дивить ся тепер:
Він би й чако і коняку
За таке дав кошелятко,
Лиш негарно, що се от
Лицар палець встромив в рот!
В иншім місци показано образково, яке занятє можуть мати дїти під весну в городї на світлім воздусї, або школярі підчас наукових перестанків, а до того идиллічне порівнанє учителя до щепільника і плекальника дерев та всяких пожиточних ростинок; на иншім красні вишивки і т. д.
Для характеристики книжки наведу тут ще слова з під одного образка, де дѣти заняті своїми забавками, а поміж них закрав ся і цїкавий кіт:
Де дїти бавлять ся, і Киця там з ними,
Хоче помагати лабками малими.
Та куда котови до того ся брати?
Таж треба уміти плиточки вкладати,
Хотївши, щоб вийшло щось добре та гарне:
Тут сине, там жовте, червоне і чорне,
Щоб краска до краски, та ще всьо під міру,
І все щоби складно було по приміру.
Тут треба і статку, охоти й відваги,
А ще окрім того: терпцю і уваги.
Тимчасом Кицуня хап ляльку за косї!
"Ей Кицько, дістанеш від Стефцї по носї!
А Зоська си ходить з лялькою в руках,
Для неї робота тамта за тяжка.
Разить лише дуже, що в текстї переведена лихо коректа, а до того ще й дивачні подекуди черенки. Сему не винно, розумієсь, товариство, бо друк книжки зроблений в Липску. Стихи досить удачні, але декуди недравильні, нескладні, потребуючі лїпшого шліфу. Редакція не повинна була пропустити і звернути их авторови до лїпшого вигладженя. Ну, але се може перейти навіть незамітно а цїлість все робить як найлїпшу гармонію і миле вражінє. Формат книжки великій, цїна о много низша, як ті самі видавництва нїмецкі, бо коли примірник нїмецкій стоїть 60 кр., то рускій коштує лише 48 кр. Різниця велика, сли візьмемо на увагу, що нїмецких розходить ся тисячі а товариство педаґоґічне зробило лише скупенькій наклад, бо не перевисшаючій три сотки. Хто отже хоче мати сю книжку, нехай не бавить з часом та чим скорше купує. Найлїпше замовляти по кільканацять або кількадесять для цїлої околицї на одні руки, бо догіднїйше, певнїйше і дешевше винесе.
[Дѣло, 03.07.1890]
03.07.1890