Избієніє младенців.

Дитяча література завше була і є самим слабим місцем в літературі всіх часів і націй і розвивалася завше нерівнобіжно з літературою загальною.

В той час, коли літературні цінности, створені тою чи другою нацією, показували всі ознаки високого розвитку, намічали нові шляхи всесвітньої думки і загальнолюдських досягнень, в той же час література, створена для того матерялу, котрий є грунтом і надією всякої нації — для її дітей, тяглася в хвості, лишалася по півстоліття в стані повної інертности, або пробавлялася нечуваною макулатурою, котру дорослий чоловік ніколи б не пустив на свій стіл, але котру від діда-прадіда постачав своїм дітям.

Були звичайно щасливі винятки з цього загального закону, а саме в тих випадках дитячій літературі присвячували себе люде безсумнівно талановиті і тоді з'являлися твори, котрі по загально-культурному значінню безумовно треба поставити вряд з найціннійшими і найкоріснійшими витворами людського духу. Такі винятки лише підкреслювали загальне сіреньке море дитячої літератури і одним з найбільш яскравих з них є, безперечно, знаменитий німецький автор Вільгельм Буш, творами котрого вже над півстоліття зачитуються діти всього світу, а часто й дорослі читають їх не з меншою насолодою, ніж найліпші сатиричні твори,

В. Буш щасливо об'єднував у своїй особі знаменитого карікатуриста і непоганого сатиричного поета і тому його твори, з зовнішнього погляду лехкі і жартівливі, а в дісности глибоко і детально опрацьовані, вражають своєю закінченістю і суцільністю.

Твори Буша були вже давно перекладені на майже всі европейські мови і українська була одною з тих небагатьох, на котрій їх бракувало. Правда, колись Франко дав декілько дрібнійших, — але більш серьозних спроб дати українським дітям цей цінний скарб на рідній мові досі ще не було, і лише в цім році видавництво "Світ Дитини" випустило два більших твори Буша під назвами "Максим і Марко" і "Нечемне вороня" в переробці Я. Вільшенка і Ю. Шкурмеляка.

На жаль, ці спроби абсолютно неможно назвати вдалими.

Перш за все непотрібним і, навіть, неможливим до виконання є бажання зукраїнізувати ці суто німецькі річі, в котрих три чверти цінности мають малюнки — малюнки чисто німецькі, де кожна особа і кожна річ тхне старонімецьким побутом. Такі річі не надаються до жадного націоналізовання, і тут очевидно завинив загальний погляд, що дитяча література не потребує особливої витончености і витриманости. Тіж самі особи, котрі безсумнівно николи б не подумали наіменовати Вертера — Хведьком, або, навіть, Барона Мюнхгаузена — Опанасом Побрекенькою, не задумуючися, пишуть під карікатурою типової німецької міщанки минулого віку — Горпина.

Але на жаль і сама українізація, як би вона не була недоречною, вийшла скорійше якоюсь полоно-галіцізацією, де сама Горпина є якоюсь білою ґавою, а в якости инших персонажів фіґурують якісь Влодко, Мурцьо, Бурко, Ромцьо, Вуйко і т. д. — другими словами особи, котрих можно зустріти на кожний сторінці Сенкевича, але на Україні — ніколи.

Не менш оріґінально зукраїнізовані: вчитель Лемпель в орґаністого (?) Гервазі, а кравець Бек просто в Каца. (Принаймні не довго прийшлося думати.)

Поминаючи ці загальні уваги, треба замітити, що коли дитячі книжки часто грішать пристарілістю, відсутністю послідовносте і т. д., то принаймні всі від них вимагають гарної форми, а від віршів — веселого розміру, звучности, гарних рим і чистої мови, до котрої діти привикали би таким чином змалку.

Що ж бачимо ми тут?

Що до мови, то мусимо просто сказати, що обидві книжки написані не по українські, а по галицькі та ще з додатком абсолютно нікому непотрібних російських слів, як: осторожно, лакомо, сласть, строїти (будовати), даром і т. д., котрі очевидно лишилися в спадщину після російської окупації. Про польські слова звичайно нема чого й говорити.

Що до розміру, то про нього трудно судити, бо напр. "Максим і Марко" написані, майже кожний рядок, другим розміром, що виглядає дуже весело, але за то читати дуже важко, не кажучи вже про те, що 75% наголосів стоїть не на тіх місцях, де їм належиться згідно граматиці. При цьому треба зауважити, що при надзвичайній ріжноманітности розмірів автор чомусь не вживає тільки одного, а саме того лехкого і веселого, котрим писав свої твори сам В. Буш.

Рими? — Нехай читачі сами придивляться до наведених зразків: навкруги — дими, вони — слези, йде — дре (? — очевидно, дере), міць — скакіць (значіння не вияснено) і таких сотки.

Сама будова вірша знаходиться безсумнівно під великим впливом покійника Тредяковського, а найбільш його несмертельної поеми:

Екатерина Великая, О!

Поѣхала въ Царское Село.

Порівняйте:

З всього ж пира у них, ах!

Лиш по ніжці вже в устах.

Або:

Тітка тішиться хе — хе!

З шапки вороня бере.

Зі стрійністю вірша знаходиться в безсумнівно близьким звязку — художність:

З пальця кров тече ох — ох!

А бодай би ти був здох.

Чи:

Вирви кіці хвостик

Зроби собі файку.

Просто, мило і навчає. Цікаво тільки знати, чи це для молодшого, чи для старшого віку.

Деякі вірші відзначаються такою ґеніяльною простотою, що побивають всі рекорди.

Автори для досягнення своєї мети жертвують не тільки чистотою мови, але і граматикою і просто всяким сензом.

Солоденький смаколик (?)

Ах — лиш пити! — лик, лик, лик! (?)

Іменно: Ах! — або:

Покотивсь цілий (?) горщок

Тягнеться (?) за ним песок (?)

(Як що "песок" цеє "пісок", то його там і близько немає, але хто його знає, що воно є і чого тягається по хаті за горщиком, і тому сперечатися не будемо.)

А котові воронулько (?)

Робить з квостика катульку(?).

Дійсно, приходить охота зробити з декого "катульку", тільки хтож його знає, що воно є і як воно робиться. Чи спеціяльно з хвостиків, чи можно з чого другого.

Не будемо втомлювати читачів дальшим перечислениям "перлів", бо для цього прийшлося б добросовісно переписати обидві книжки, а лише пожалуємо про неудосконаленість нашої юриспруденції.

Чому кожний громадянин, котрому наступили на ногу, має право тягнути винуватця до суду і примусити заплатити за образу, а особам, котрі наступають на горло українській мові і при тому ще знущаються з неї всіма відомими способами, ще платять гроші.

А потім дивуються, що з дітей, котрі читають подібні твори, виходять доктори, котрі займаються елюкубраціями.

З пальця кров тече ох — ох!

А бодай би ти був здох!

[Воля, 18.06.1921]