Планета Wiz-Art

«Погляньте ще раз на цю [бліду блакитну] цятку. Це тут. Це наш дім. Це ми».

8. Львівський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art, ніби хороша книга, відкривається епіграфом. Ним стала відома цитата американського астронома Карла Сагана. В свій час той наполіг на тому, щоби сфотографувати Землю з околиці Сонячної системи. Бліда цятка на зернистій світлині – ось як виглядаємоми зі сторони.

«Земля — дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролиті всіма цими генералами й імператорами, щоб, у променях слави й тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, що здійснюються мешканцями одного куточка цієї цятки стосовно мешканців іншого куточка, що лиш ледь-ледь відрізняються від них.

Подумайте про те, наскільки часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, наскільки гаряча їх ненависть. Наша поза, наша уявна значимість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті — всі вони пасують перед цією точкою блідого світла.

Земля — поки що єдиний відомий світ, що може підтримувати життя. Нам більше нікуди піти — принаймні, в найближчому майбутньому.

Мені здається, вона підкреслює нашу відповідальність, наш обов'язок бути добрішими один з одним, берегти і плекати цю блідо-блакитну цятку — наш єдиний дім».

Тримаючи саме цю цитату в голові, команда фестивалю сформулювала слоган цьогорічного Wiz-Art’у: «Причина майбутнього». Директорка фестивалю, Ольга Райтер, пояснює, що цей слоган видається їй саме на часі: «Ми творимо майбутнє вже зараз, в цей момент».

Команда Wiz-Art’у займається створенням свого майбутнього вже п’ять років. Те, що починалось майже як аматорські кінопокази, перетворилось на окремий кіносвіт: лекції та майстер-класи від відомих режисерів, сценарні читки для молодих митців, кінопокази та, власне, сам міжнародний фестиваль.

4 дні, 17 кінопоказів, 8 майстер-класів, 4 вечірки. 9 організаторів, безліч волонтерів та «всесвіт глядачів» – ось як виглядає цей Wiz-Art в цифрах. Окрім конкурсної програми (української та міжнародної), глядачі могли подивитись дитячу анімацію «Шортики», підбірку фільмів від спілки «Сучасне українське кіно», а також кілька спеціальних тематичних показів, серед них – програму «Її ролі» про жінок в кадрі та поза кадром. Останню програму представляла Феміністична майстерня.Wiz-Art щороку підтримує жіночу оптику в кінематографі. Цього разу, свідомо чи ні, до її конструювання доєдналась також українська конкурсна програма: з десяти фільмів сім представляли режисерки.

Фільми, які представляв «СУК», відзначились документальністю: «Кінотеатр Україна» (Максим Мадонов), «Морський закал» (Дмитро Сухолиткий-Собчук), «Обличчя» (Нікон Романченко, Анастасія Лисенко). Але були й такі несподівані мистецькі знахідки, як екранізація Ернеста Хемінгуея на фоні Закарпаття в роботі Яни Антонець «Білі слони», або історія про наполегливість, «присвячена всім невдахам» – «Скажи кукурудза» Валерії Кальченко.

Ольга Райтер:

«Художній образ відриває широту світу, відтворює напівтони і варіанти цінностей. Монтаж життя у поєднанні з монтажем кіно ставить важкі і компрометуючі питання. Ігнорувати їх не вийде. Відповісти на них – багатьом забракне сміливості. Попри все ми постійно шукаємо сміливців, готових копати глибше, думати більше і мріяти масштабніше. І ми знаходимо їх щоразу, коли відкриваємо двері кінозалу».

Мрійниками можна назвати не лише творців фестивалю чи його відвідувачів. Мрійниками є члени журі, яке виявились не лише міжнародним, але й доволі різнобарвним у своїх інтересах. Польська режисерка Катажина Ґондек займається літературою. Австрієць Крістоф Шварц втілює свій погляд митця не лише в кінематографі, але й в художніх інсталяціях. А режисер Олександр Ратій перш, ніж почати займатись кіно, був хіміком та працював на Алчевському коксохімічному заводі. Це вже згодом він зніме три ігрові та дві документальні короткі стрічки, візьме гран-прі на 43-му фестивалі «Молодість» за фільм «Повернення» та потрапить до каталогу Канського кінофестивалю із роботою «Прості речі».

Та головними мрійниками стали молоді режисери, які взяли участь в цьогорічному конкурсі. 10 українських та 17 іноземних стрічок змагались за головні нагороди фестивалю.

Українські конкурсні фільми різнились між собою як емоційними палітрами, так і акцентами. Тішить те, що поступово стає все більше легких та світлих історій, які не концентруються виключно на соціальному драматизмі (як «Покоління» Мар’яни Литвинової чи «Ніжність» Анастасії Максимчук). Бажання режисерів знімати важкі фільми, викривати суспільні проблеми та оспівувати темний бік людських характерів можна зрозуміти. А проте, це можна робити із такою ж ніжністю та любов’ю до своїх героїв, як це робить Марися Нікітюк. Дівчина долучилась до створення двох фільмів: у дебютній роботі «В деревах» була режисером та написала сценарій до «Листопада» (Марія Кондакова). Герої Марисі – відверто маргінальні, які порушують закон, та й взагалі не вписуються у рамки суспільної норми – тим не менш, викликають неприховану симпатію. Вони змальовані живими та щирими: гопники, які пішли на крадіжку заради коханої жінки; київська двірничка, яка все життя мріє про море; вбивця, що допомагає жінці, до якої відчуває симпатію.

Фільми «Я тебе знаю» та «Берци» по-різному розкривають однакову тему: стосунки матері та дорослого сина. Але якщо режисер «Берців» Андрій Литвиненко робить це іронічно та гротескно, то Марія Пономарьова дивиться на проблему глибше (і знаходить несподіваний спосіб, як її унаочнити). До речі, дія «Я тебе знаю» відбувається у Львові – і львівські глядачі мали би оцінити легку іронію, з якою знято нелегкі стосунки головної героїні з ріелтором.

На церемонії закриття фестивалю Катажина Ґондек зізналась: «Ми отримали велике задоволення, але це була важка праця». Особливу відзнаку фестивалю «за створення казкового світу сучасними інструментами» заслужено отримав Анатолій Лавренішин за анімацію «Крамниця співочих пташок». Цю стрічку, яка нагадує притчу, прикрашає неземний голос співачки Каті Chilly. Музику до «Крамниці…» створив відомий композитор Антон Байбаков.

Гран-прі фестивалю здобула режисерка Катерина Горностай. Члени журі відзначили «неймовірну делікатність оповіді» її фільму «Віддалік». Робота дійсно була знята дуже інтимною та чуттєвою. Можна залишити відкритим питання про глибинність сценарію чи новизну теми, але стрічка про пару, яка втратила відчуття закоханості, виглядає дуже цілісною та завершеною у своїй історії.

Та беззаперечну любов відвідувачів Wiz-Art’у отримала Христина Сиволап та її «Давай не сьогодні». З великим відривом стрічка виграла нагороду глядацьких симпатій. Історія про літню пару, яка вирішує померти в один день, містить гумор, романтичну історію та щасливий фінал – тобто, все необхідне, щоби викликати усмішку глядача та довести, що в Україні вміють робити світле й добре кіно. Бо для любові ніколи не пізно.

Щодо міжнародної програми, то нагороди розподілились так: «Той день місяця» (Жірасая Вонґсутін) отримав приз глядацьких симпатій; найкраща операторська робота – «Корабельна аварія» (Морґан Кніббе); найкращий сценарій – «Мистецтво» (Андріан Сітару); найкращим режисером стала Леа Місіус зі стрічкою «Буревісники». Гран-прі «за надання нам квитків у гру, яку ми граємо» отримала німецька стрічка «Хащі Сатани -1» Віллі Ганса.

В останній день Ольга Райтер зізналась, що на закритті Wiz-Art’у почувається навіть щасливішою, аніж на його відкритті. «Всі ми разом є причиною майбутнього – бо ми були тут. І ми будемо робити все, щоби це майбутнє було кращим».

«В наш складний час дуже важко піднімати такі великі проекти, як Wiz-Art. І слава богу, що в нас є люди, які готові це робити» – підкреслив Олександр Ратій перед останнім показом цьогорічного фестивалю.

Планета Wiz-Art’у – це маленька крапка на безмежній арені світового кінематографу. Але вона є частиною нашого кращого майбутнього. Або хоча би причиною для його створення.

Фото зі сторінки фестивалю.