Грудневий фестиваль «Дні українського кіно» відбувся у Львові під гаслом «Наближення». Подія передбачала не лише безкоштовні покази сучасних українських фільмів, щоб укотре переконати аудиторію дивитися вітчизняне кіно, а й індустріальну частину «Львівські кінозустрічі», яка справді дозволила наблизитися до питань, що найбільше хвилюють українську кіноспільноту.
Покази у кінотеатрі «Коперник».
Репертуар події для більшості глядачів, які прийшли на покази до кінотеатру «Коперник», став першим знайомством із різноманіттям українського сучасного кіно. За словами однієї з організаторок Днів кіно та креативної директорки львівської мистецької формації Wiz-Art Ольги Райтер на показах навмисне були представлені дуже різні за жанрами та спрямуваннями фільми, які наближують глядачам актуальні для них проблеми. Це і фільм про війну режисера Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги», і тема посттравматичного синдрому в стрічці Аліни Горлової «Явних проявів немає», і перше українське фентезі про історію режисера Юрія Ковальова «Сторожова застава», і житейська комедія «Припутні» знята Аркадієм Непиталюком.
Для режисерів Дні українського кіно стали майданчиком для дискусій про професійне середовище та розмов про наболіле. Всі погоджувалися із тим, що український кінематограф останнім часом нарешті почав відроджуватися, але, попри міжнародне визнання українських стрічок на кінофестивалях, зали під час більшості прокатів в Україні досі залишаються напівпорожніми.
Режисер Роман Бондарчук.
Режисер Роман Бондарчук: «Я не знаю чи можна назвати те, що зараз відбувається в українському кіно, індустрією. Скоріше, ми лише намагаємося її створити. Двадцять років поспіль в Україні з’являвся один фільм на рік і кожен з них називався «чергова невдача спіткала українське кіно». Зараз виходить набагато більше фільмів, але довіри глядача досі немає».
У більшості країн, де галузь кіно лише починає розвиватись, існує тенденція до створення глядацького кіно, тобто такого, яке скероване на якнайбільш широку аудиторію та претендує на звання масового. Проте у режисерів є чимало сумнівів щодо залучення якнайбільшої кількості глядачів за будь-яку ціну.
Режисерка Марина Степанська пояснює це на прикладі власного повнометражного фільму «Стрімголов»: «Авторське кіно зазвичай є у діалозі з невеликою кількістю людей. Спочатку ми зробили один тизер до стрічки «Стрімголов», у якому все гупало, потім схожий за стилем другий. У самому ж фільмі немає акценту на екшені , у ньому нічого не гупає. Таким чином ми вбиваємо нашу аудиторію, яка з тизеру розуміє, що це не її кіно. Та одночасно масовий глядач теж розчаровується через те, що фільм відрізняється від анонсованого у рекламі. Намагання сидіти між двох стільців одночасно – це найпровальніша стратегія. Хоча так намагаються робити чимало моїх колег і я в тому ж числі».
Режисерка та продюсерка Валерія Сочивець вважає, що авторському українському кіно важко знайти свого глядача через погану промоцію, на яку часто важко знайти фінансування. Саме тому, як продюсерка фільму «Із зав’язаними очима», який є дебютним повнометражним ігровим фільмом режисера Тараса Дроня, Валерія буде шукати додаткові гроші саме на промо-кампанію.
Дискусія з режисерами. Українське кіно сьогодні. Зрада чи перемога. Зліва на право Ольга Райтер, Марина Степанська, Валерія Сочивець, Роман Бондарчук, Тарас Дронь.
Ще однією проблемою українського кінематографу є любов глядачів до піратського контенту. За словами режисера Романа Бондарчука його документальний фільм «Українські шерифи» з’явився на сайтах RuTracker та ex.ua через 10 хвилин після виходу в ефір на німецько-французькому каналі ARD Arte. Питання відповідальності за розповсюдження піратського контенту має регулювати закон, але поки що будь-яку заборону можна обійти за допомогою VPN’у, а закриття ex.ua частина української аудиторії сприймає як зраду національних інтересів. Представник Держкіно Артем Голосов пропонує продюсерам залучати спеціальні компанії, які моніторують інтернет в пошуках піратського контенту.
Повні кінозали під час демонстрації фільмів вітчизняного виробництва залежать також не лише від пропозиції режисерів та продакшенів, а й від рівня культури та освіти самих глядачів. Режисерка Марина Степанська каже, що у Німеччині та Франції, на які ми хочемо рівнятися, кіно є частиною культури та мистецтва. Знання про кіно діти засвоюють ще у школі на рівні з уроками малювання. Оскільки в Україні немає такої культури та освітньої програми, відсутнє і розуміння того, що кіно не має бути лише бонусом до попкорну.
Попри всі перешкоди в українських режисерів справді з’явилося більше можливостей отримати кошти на кіно. Зокрема, починаючи від 2017 року отримати фінансування можна в Українському культурному фонді, головою якого стала Марина Порошенко, що викликало багато питань в професійному середовищі. Державна установа оголошує конкурс на три типи проектів: індивідуальний проект, у якому можна отримати 100% фінансування від 50 тисяч до 500 тисяч гривень, проект національного партнерства, у якому передбачається участь принаймні двох організацій з України та можливість отримати максимально 1,5 мільйона гривень, та проекти міжнародного партнерства, у яких максимальний обсяг гранту складає 2 мільйони гривень.
Продюсер Ігор Савиченко коментує: «УКФ дає найбільш реальну можливість створити якісний тизер, написати сценарій та підготувати документи для подання до Держкіно та інших фондів. Раніше такої можливості в Україні не було і зазвичай це робилося за власні кошти».
Також крім конкурсів Держкіно та УКФ, у кіновиробників з’явилась можливість отримати фінансування від Міністерства культури на створення та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування. Визначення «патріотичного кіно» занепокоїло частину українських кінематографістів. Проте для багатьох режисерів цей конкурс став шансом показати інший вимір у категорії патріотичного кіно, в якому не обов’язково мають бути танки, армія та визвольна боротьба. Одним із таких проектів має стати анонсований на події фільм Тараса Дроня «Із зав’язаними очима», який частину коштів отримав також від Львівської кінокомісії.
Креативна директорка мистецької формації Wiz-Art Ольга Райтер та продюсер Ігор Савиченко.
Директорка Wiz-Art’у Ольга Райтер коментує тренд патріотичності у кіно: «Зняти фільм в Україні - це вже патріотично. Я особисто не підтримую штучне знімання патріотичних фільмів за принципом Радянського Союзу та Росії, коли такі фільми стають частиною пропаганди. Для внутрішнього ринку це може й спрацювати якимось чином, але якщо ми хочемо знімати фільми, які будуть розповідати про історію на світовому рівні, їхньою перевагою має бути не патріотичність, а якість».
Крім того, що фестиваль став майданчиком для зустрічі режисерів, акторів та продюсерів, він показав, що останнім часом в українському світі кіно з’явився іще один важливий учасник – кінокомісії. До 2015 року в Україні існували лише дві кінокомісії. Одна знаходилась в Криму та працювала суто як комерційна структура. Друга – громадська організація «Українська кіонокомісія», яка не мала державної або регіональної підтримки. У 2015 році за ініціативи та підтримки міської ради була заснована Львівська кінокомісія. Цей крок дав поштовх до створення регіональних кінокомісій у інших містах.
Заступниця директора департаменту розвитку Львівської міської ради Ірина Вікирчак розповідає про діяльність кінокомісії: «Структурно вона є частиною комунального підприємства, яке підпорядковується місту. Тобто це офіційна міська організація, яка має кілька напрямків роботи, серед яких – фінансування кінопроектів, допомога у виборі локації, співпраця з локальним бізнесом, готелями та ресторанами. Зараз на рівні ідеї обговорюється створення локального кінофонду».
2018 року загальний бюджет Львівської кінокомісії становив 259 тисяч гривень, з чого 200 тисяч було спрямовано на фінансування чотирьох фільмів. Дві короткометражні стрічки – «Знебарвлена» Марини Степанської та «Дорослий» Жанни Озірної – вже були зняті у цьому році, дві інші стрічки – повнометражний фільм Тараса Дроня «Із зав’язаними очима» та документальна анімація «Невідомі герої» режисера Романа Дзвонковського – будуть реалізовані у 2019. Решта бюджету спрямована на операційну діяльність упродовж року. За словами голови кінокомісії Ірини Ковальчук така сума є недостатньою для потужної організації, проте вони заручились підтримкою та розумінням потреб від міської ради та очікують отримати більший бюджет.
Заступниця директора департаменту розвитку ЛМР Ірина Вікирчак також наголошує на важливості кінокомісії для міста: «Усі процеси пов'язані з позиціюванням міста як популярної та комфортної локації для кіновиробництва – це багаторічний процес, але ефекти й результати є ще більш довготермінові та будуть повертатися позитивними іміджевими та фінансовими дивідендами не одне десятиліття. Також якщо кінокомісія надає грант на виробництво фільму, то 100% витрат виробничого процесу осядуть в місті».
Показ фільму "Припутні" Аркадія Непиталюка за участі акторки Юлії Врублевської.
Про один з найкращих впливів кінематографії на розвиток міста розповіла Наталія Вода, представниця запрошеної на подію Краківської кінокомісії . 1993 року в одній із віддалених частин Кракова був знятий фільм Стівена Спілберга «Список Шиндлера», що спровокувало наплив туристів до цієї частини міста, яка потребувала інвестицій та розвитку. У 2007 році на цьому місці було створено музей німецької окупації Кракова «Фабрика Шиндлера», який став другим після Вавеля найбільш популярним об’єктом у Кракові.
Довгий час у законах робота кінокомісій жодним чином не згадувалась. Голова Буковинської кінокомісії Владислав Севрюков розповідає про можливі нововведення у цій сфері кіно: «Першим кроком стало прийняття Закону України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» у 2017 році. У цьому законі кінокомісії вперше фігурували як реальний юридичний термін. Новий законопроект має внести зміни до трьох законів, що стосуються кіно, чітко окреслити діяльність кінокомісій та дати можливість органам місцевої влади ініціювати їх створення та фінансування. У найближчі три місяці закон мають ухвалити».
Покази у кінотеатрі «Коперник».
На українські дні кіно також завітали представники Тернопільської, Буковинської, Закарпатської, Генічеської, Чернівецької та Київської кінокомісій. Разом з Львівською організацією вони обговорили практичні аспекти створення асоціації кінокомісій. Рік тому у Тернополі представники різних регіональних кінокомісій вже підписали меморандум про намір створення мережі фільмкомісій. Для організації такої мережі усі фільмкомісії мають стати більш потужними на операційному рівні. Відтак у найближчому майбутньому ми можемо очікувати презентаційних стендів України або окремих регіонів на міжнародних виставках у сфері кіно.
Фото: офіційна сторінка Wiz-art.
07.01.2019