Рига post scriptum: оптимістичний песимізм

Про три речі плекала надію Україна перед початком саміту «Східного партнерства» в Ризі. Перша: безвізовий режим з ЄУ. Друга: чіткі перспективи членства. Третє: матеріальна допомога від Брюсселя. І, власне, лише оця третя до певної міри здійснилась…

 

Акція на підтримку жвавіших взаємин між країнами «Східного партнерства» та ЄУ

 

Але чи можна вважати Ризький саміт 21–22 травня провальним для України? Радше ні. Однозначно він виявився фіаско для досить невдало обраної стратегії євроінтеґраційної політики, яку останнім часом провадить Київ. Ця політика полягає в зухвалому анонсуванні майбутніх успіхів, реалізація яких, утім, є сумнівною.

 

Адміністрація Президента і МЗС України ще задовго перед самітом проголошували, що візове питання з Брюсселем практично вирішене, що ЄУ нікуди не дітися від того, щоб проголосити Україну кандидатом у члени, тощо. Такими своїми діями Київ сам себе загнав у глухий кут. Бо зрозуміло, що ці заяви з одного боку були блефом (для внутрішнього користування), з іншого — шантажем (для Унії).

 

Голова фонду «Майдан закордонних справ», колишній консул у Стамбулі Богдан Яременко, назвав таку поведінку перших осіб держави «застарілою хворобою популізму». На його думку, встановлювати будь-які дати було некоректно, оскільки Київ лише виконує взяті на себе зобов'язання і не може претендувати на більше. «Не можна обіцяти виконання до якої-небудь дати того, що від тебе не залежить. Рішення про введення безвізового режиму залежить від партнерів України, це рішення ухвалюють європейці», — нагадав Яременко.

 

Голова Єврокомісії Юнкер зустрічає Порошенка

 

Канцлерка Німеччини ще напередодні саміту заявила, що на безвізовий режим з ЄУ Україні сподіватися не варто доти, допоки Київ не виконає всіх узгоджених передумов, а про перспективи членства поки що взагалі говорити немає чого. У Ризі її слова лише підтвердилися.

 

Хоча Київ і після Риги не бажає відмовлятися від своєї апріорі програшної політики. Наприклад, головний зовнішньополітичний речник України — заступник голови АПУ Валерій Чалий — так описав «перемоги» України на саміті: «Наша позиція була наступна — вибачте, постійно нові умови і війна як пояснення неможливості пересування українців нас не влаштовує. Ми відстояли цю позицію і тепер ми маємо дуже чітку позицію, що до кінця 2015 року має відбутися огляд виконання, і зразу після цього — рішення про безвізовий режим для українців».

 

Чи так є насправді? Київ знову видає бажане за дійсне, адже в тому розділі підсумкового документу саміту, який стосується до віз, чітко вказано, що лише «виконання усіх критеріїв дозволить закінчити Плани дій щодо візової лібералізації, а також дозволить Європейській Комісії запропонувати Європейському Парламенту та Раді ЄУ звільнити громадян України та Грузії відповідно від візових вимог згідно з положеннями Реґуляції 539/2001».

 

Але президент Петро Порошенко чомусь заявив (ще під час прес-конференції у Ризі), що всі політичні питання щодо безвізового режиму зняті. От і Чалий підтвердив цю впевненість, що, мовляв, головне — виконати всі критерії, а там вже справа піде «автоматом». А належало б пам'ятати, що нині, після еміґрантських трагедій у Середземному морі, Європа вкрай насторожено ставиться до будь-яких спроб лібералізувати візовий режим. Та й про війну на Донбасі не треба забувати — європейцям і своїх бойовиків вистачає, щоб тепер ще й мастити голову з українськими. Не можна нехтувати й «газпромівською пропаґандою», Москва ж бо не має наміру склавши руки спостерігати за тим, як Україна здобуває безвізовий режим. Тому на легку перемогу в цьому питанні марно сподіватися.

 

Підписання угоди на 1,8 млрд. євро між Україною та ЄС

 

Утім вже саме виконання передумов для запровадження безвізового режиму стане надзвичайно корисним передовсім для самої України. Бо, згідно з ними, в країні нарешті ліквідують «краснокожую кніжицу», тобто паспорт радянського зразка, й запровадять ідентифікаційну картку, як у всіх цивілізованих країнах. Окрім того, Україна змушена буде зміцнити свої східні кордони, а це потрібно для нашої ж таки безпеки.

 

Чи варто Україні надто перейматися тим, що Унія не забажала прописувати перспективи членства в комюніке Ризького саміту? Навряд чи. І для цього є кілька підстав. По-перше, це зовсім не означає, що членство в майбутньому нам не світить, навіть попри те, що таку страшилку описали деякі українські, російські й унійні ЗМІ.

 

Насправді абсолютно ніхто не в змозі позбавити нас такої перспективи ні формально, ні фактично. Просто існує певна кон'юнктурна риторика, існує певна «втома від розширення». Ні французи, ні німці, ні бенілюксівці не бажають нині чути від своїх державних лідерів про те, що варто приймати до свого гурту ще якусь бідну пострадянську країну та ще й з гарячим конфліктом на хвості. Як слушно зазначив німецький публіцист Карстен Лютер у своїй колонці в газеті Zeit, «країни ЄУ, озираючись на схід, бачать насамперед війну в Україні». Мине час — зміниться і сприйняття, і риторика.

 

По-друге, українцям треба з повною відповідальністю усвідомлювати, що членство в Унії — це не мета, а інструмент досягнення загального добробуту, демократії, правової держави. Якийсь час нам як інструмента для цього вистачатиме асоціації. Тому саме на реалізації відповідної угоди нам і варто зосередитися. А документ вже однозначно набуде чинності від 1 січня 2016 року.

 

Колективне фото саміту

 

А головний позитив Ризького саміту — підтвердження Європейської Унії, що вона готова й далі фінансово та організаційно допомагати Україні. Адже учасники саміту згодилися надати Україні наступний транш на 1,8 мільярда євро в межах макрофінансової допомоги від ЄУ, пов'язаної, зокрема, з виконанням Києвом вимог МВФ.

 

Підіб'ємо підсумки. От, приміром, відомий український політолог Віктор Небоженко, оцінюючи результати саміту, написав у на своїй сторінці у Facebook таке: «Порошенко, відчуваючи себе щасливим продавцем "повітря Майдану" і якимсь східноєвропейським Талейраном, ... явно не зрозумів, що з ним зробили в Ризі. Учасники Ризького саміту — політики вищої проби і легко розкусили слова і пози спритного провінційного бізнес-парламентаря, "який торгує" перспективами і проблемами України. Порошенко так і не зрозумів, що це була не зустріч рівних, а іспит європейської політичної еліти, з яким він не впорався. Всі спроби Порошенка видати невиконання своїх зобов'язань перед ЄУ за складний "сексуальний акт", що вимагає "стратегічного терпіння" від ЄУ, зазнали провалу. Європа — не Україна. Вона не любить, коли політики публічно брешуть або не виконують своїх обіцянок перед іншими політиками або виборцями. Порошенко це не зрозумів. Те, що легко сходить з рук в Україні, не проходить в Європі».

 

Чи справедливою є ця дошкульна критика? До певної міри так, і ми про це вже сказали. Але важко погодитися, що «Порошенко так і не зрозумів». Гадаємо, що зрозумів і то дуже добре. Петро Олексійович не з тих людей, які не вміють здобувати життєвих уроків. І в цьому контексті позитивно, що Європейська Унія на Ризькому саміті не стала заплющувати очі на очевидні недопрацювання українського керівництва з огляду на війну, важкий спадок Януковича, з огляду на революційний здвиг Євромайдану тощо. Бо тоді в українського керівництва, мабуть, склалося б враження, що «понти ганяти» можна й далі. А от ні, виявилося, що Брюссель чітко вимагає реальних досягнень, виконання встановлених критеріїв, результатів, а не декларацій. Це якраз і сприяє оптимізму.

 

26.05.2015