Про перестрій руских читалень.

Терпка та заслужена звісними людьми допись зі Снятинского повіту, поміщена понизше, повинна заставити нашу інтелігенцію глубоко задуматися перед тим, нім що рішати на вічу. Особливо повинні застановитися над нею ті необачні львівскі Русини, котрим недавно вирвалося важке слово — що йім мужицкий жолудок байдужий. Справді, крайна пора занятися порушеною в дописи справою наших читалень. Правда, у нас уже нераз говорено про ті два великі слова — про організацію та просвіту народну, і навіть чимало й зроблено в однім і другім, тількож при тих розмовах і при тій праці все була найбільша хиба тота, що й просвіту народну ми доси розуміли більше поверховно, тай організація між народом у нас і доси більше формальна і дуже нетривка, бо, як се не чудно, а й наша, слабосильна інтелігенція і доси числить майже тілько на якусь моральну силу, і будує все на якімсь моральнім грунті. Звісно, без високих думок чи ідеалів, і то не вузко-кружкових, вузко-партійних чи й вузко-національних, котрі частина наших "світлих" Русинів має за не-знати за що, а все-людских ідеалів — ніколи не слід спускати з очей. Без них чоловік був би звірем, бо не бачивби і не чувби кривди свого власного народу, не розумівби зовсім єго житя ані того, до чого народови йти. Тілько ж усе в світі стоіть на підвалині матеріяльній, і у кого вона неміцна, тому не наблизитися житєм до ідеалу. Отим то й нам, Русинам, крайна пора, загально звернути увагу і на матеріяльну підвалину житя нашого народу — на організацію фізичної праці.

Дуже се важна, але й дуже нелегка штука, не тілько для темного, а й для інтелігентного чоловіка. Дібратися до того, як у нас посчіплювано з собою житє всяких станів і людей, побачити ясно механізм суспільного житя та єго движущоі сили — фізичноі праці — се праця для цілих куп найінтелігентнійших Русинів на довгі роки. Друге тілько праці треба на те, щоби наше суспільне житє прояснити народови так, щоби він побачив теперішний лад своєї праці тай почув, що то власне він та движуща сила нашого суспільного житя. А вже ж найбільше совокупноі праці, інтелігентних і робітних людей, треба на те, щоби фізичну працю в нашій країні уладити на користь самих тих, що працюють. Се у нас тим труднійша штука, що наші робітні люде ще розбиті на малі купки, а то й на одиниці, котрі з собою мало коли сходять ся і мало собі й помогають. Наші робітні люде, з одного боку, розсіяні по своіх дрібних, чим раз дрібнійших кусниках землі, а з другого боку, в нашій крайні ще за мало фабрик, промислу тай землі, скупленої бодай у богатирских руках, де би наші робітні люде громадно працювали разом тай пізнавали своі спільні інтереси. Ніщо й казати, що про такій розтічі наших робітних людей, вони тим більше тратять фізичноі сили тай лекше йіх усякому використувати.

У нас загалом робітні люде працюють спілками тілько в російскій Украйіні, але й то по найбільшій части на чужім. А все ж таки, в тих спілках, як побачимо, є богато здорового зерна, богато живущих завязків, із котрих, при ліпших порядках, могло би вирости дерево ширшоі організації людскоі праці й людского житя на Украйіні. В австро-угорскій Украйіні нема й таких господарских спілок. Ще Галичина, з усіх частин Руси-Украйіни, найліпше стоіть тим, що має два просвітні товариства у Львові з філіями на провінції, а до того має просвітні спілки серед народу — народні читальні. В читальнях, наші робітні люде, звісно, вчаться й спільности, тілько ж доси та спільність і ще нігде не дійшла до самого господарства, а не дійшла між іншим через те, що ті, котрі розпочали читальні — руска інтелігенція, зовсім не звертали уваги не тілько на товариску організацію народного господарства, a, й на те, чого конче треба нашим робітним людям в йіх теперішнім дрібнім хліборобстві чи реміслі. Наша інтелігенція і доси дбає тілько про те, щоби в читальнях нарід читав єі книжочки та газети, слухав єі ради та помогав йій супротів єі ворогів. А про те, чи робітний читальник йів чи ні, чи єго стає на всякі дачки і відки він тягнеся хоть би й на ту саму читальню — про те нашій інтелігенції і доси байдуже. Замість тихоі та твердоі праці над матеріяльним і духовим подвигненєм народу — в наших читальнях від разу заведено чимало такого, що вражає тілько очи й уха — се всякі вистрілюваня, виспівуваня, многолітствія, деклямованя, говорінка без кінця на торжественних отворенях та вечерках по читальнях, одним словом — поверховний шум і ковпоти, після котрих у селі звичайно, не остаєся нічого корисного, сталого. Такі ненатуральні напруженя, що звичайно чимало коштують, по нашому, не то непотрібні, а й шкодливі тим, що після них інтелігентні Русини впадають в тим більшу байдужість до щоденних пекучих потреб простого народу, бо переконані, що вже Бог зна що зробили тим, що появилися на торжестві в читальні; робітні ж люде, як скоро й численно горнуть ся до читалень, так іще скорше й численнійше від них відвертаються. І не диво. Приступаючи до читалень, наші робітні люде найперше по них надіються того, що йім стане ліпше, що там головна увага буде звернена на справи господарскі, на справи щоденного, незавидного народного житя. Не найшовши того в руских читальнях, члени виступають, і читальні наші громадно впадають: від 1880 р. до тепер йіх тілько в Галичині заложено з 1000, а тепер ледви-не-ледви животіє може яких 300 руских читалень! Тимчасом Kółek rolniczych тепер у Галичині вже до 550. Вони раз-у-раз ростуть і звертають на себе там раз більшу увагу наших руских селян і ремісників. Се ж дієся головно тому, що в Kółkach rolniczych найбільшу вагу покладено на мужицкий жолудок, на матеріяльну підмогу членів — на піднесенє йіх господарства. Запевне, нічого в тім лихого, що й наші селяне та ремісники користають із тих засобів, які дають польскі пани, ксьондзи й товариства на Kółka rolnicze, бо ті засоби, другим боком, зібрані й від наших робітних людей. Ще кориснійше для нашого народу те, що в Kółkach таки богато можна навчитися про ліпшу господарку, котрою центральний заряд Kółek — треба єму се признати, — займаєся чим раз пильнійше. Але ж такі польскі заходи відділяють руских селян та ремісників і від рускоі інтелігенції і від маси руского народу. Ще би не велике лихо, якби ввесь той рух по Kółkach находився в руках польских демократів і якби ті всі польскі демократи схотіли працювати над організацією й руского народу тілько для него самого. Алеж бо добро знаємо, що таких польских демократів іще дуже-дуже маленько. Переважна йіх більшість і доси не зреклася Польщі в давних границях, для котроі хотілаби тепер добре настроіти й руский нарід, тай украйінску інтелігенцію, серед котроі також піддержує думку про буцім то самостійну украйінску державу. А тож цілий рух по Kółkach rolniczych находить ся в руках польскоі шляхти й висшого латинского духовенства, котрі чейже не стануть працювати для самоі Руси-Украйіни, чи то для самого добра й просвіти руского простонародя? Се вийде на верх при найблизших виборах, і будьмо певні, що рускі члени Kółek rolniczych не стануть голосувати на тих, котрі за них не дбають і так, як дбають за них польскі пани та ксьондзи по Kółkach rolniczych. А що ж то буде, коли Kółka й такі інші польскі заходи відіпхнуть від рускоі інтелігенціі увесь руский нарід? Чи поможе що йій тоді й поділ Галичини?

Нам видить ся, що супротів сего нема іншоі ради — тілько перестроіти та зорганізувати наші читальні. За головну підвалину до того треба взяти піднесенє добробиту читальників чи то цілих робітних громад. Отже треба не тілько, як пo Kółkach rolniczych, старати для читальників запомоги, в потребі, доброго насіня, нових господарских приборів, машин і т. і. потрібного до піднесеня хоть дрібних господарств та ремісла, а треба й організувати працю робітних читальників і цілих громад. Кожда наша читальня повинна бути збірним місцем для всіх робітних людей в селі; в ній напр. повинно бути виписано, де й на кілько люда є яка робота, за яку ціну, то-що. В читальнях повинні наші робітні люде порозуміватися, за яку йім ціну де працювати. Читальники повинні не тілько гуртом годитися тай працювати поки що бодай на чужім, а й роспочинати власну гуртову господарку на грунтах власних, громадских чи й придбаних від дідичів. Так само повинні гуртом вести й ремісло та й купецтво так, щоби користь ішла на ввесь гурт, на всю громаду. Одним словом, читальня повинна найперше бути таким товариством, в котрім би купилися всі господарскі інтереси в селі і потреби заспокоювало всі потреби робітних людей. Звісно, до веденя всіх таких робітних справ, треба би в кождісінькій читальні осібних, платних урядників. На се треба би в читальнях далеко більше грошей, ніж було доси, але якби наші читальні мали на оці безпосередне матеріяльне добро своіх членів, то слід би на них призначити напр. частину всяких кар, доходів громадских, доходів церковних. Зрештою, тоді й від поодиноких робітних громадян прийшло би далеко більше ніж тепер, бо тоді би до читальні певне належало ціле село і ніхто не жалувавби видатку для тих, що велиби громадскі господарскі справи, бо се би кождому в сотеро верталося. Само собою розумієся, що поровень з матеріяльними інтересами, повинні в читальнях стояти й моральні інтереси членів чи то всіх громадян — то є просвіта й розвиток йіх природних спосібностей. Тодіж се все пішло би далеко ліпше й скорше, ніж тепер, бо скоро громадянам стане ліпше матеріяльно, то вони будуть мати на все добре, більше засобів і часу. Тоді з них самих виробляться люде, котрі зможуть далі повести всіх громадян.

А так як громада сама не змоглаби не то двигнутися, а й оборонитися від ворогів, то треба конче, щоби всі читальні в повіті чи то всі громади тримали ся купи. Задлятого кожда читальня чи то кожда громада повинна вибрати свого відпоручника, що в повіті повинні чинити повітовий виділ для читалень. Се може бувби й за численний виділ (бо не в однім повіті доходивби й до кількадесяти членів), але за те кожда читальня чи кожда громада була би безпосередно заступлена, і в кождій бувби член повітового виділу для читалень. Члени таких повітових виділів для читалень дбали би про порядні відчити й таке інше в поодиноких читальнях, а головно доводилиби до порозуміня та сталої стичности між поодинокими читальнями чи громадами в повіті. Як на зборах поодиноких читалень долагоджувались би всі важнійші господарскі й просвітні справи в громаді, так знову на зборах відпоручників читалень, а в дуже важних справах, і всіх читальників у повіті — моглиби долагоджувати ся всі справи, котрі обходять робітних людей в повіті. Певне, що задлятого біднійшим відпоручникам треба би за дорогу і втрату часу платити. Так само треба буде в кождім повітовім місті помочи місцевій читальні виставити такий дім, де би могли відбуватися не тілько засіданя повітових виділів для читалень, а й народні збори з цілого повіту і де могла би бути й порядна повітова бібліотека, без котрої навіть інтелігенція наша на провінціі не може двигнутися морально. Нарешті треба би в кождім повітовім місті скромно утримувати зо двох своіх урядників, котрі би вели спільні справи читалень цілого повіту, слідили би за йіх розвоєм тай описувалиби єго, вели би викази важнійших робіт у повіті, давали би про те знати поодиноким читальням і т. і. Видаток на се все бувби немаленький, але ж знову й не такий великий. Мусіло би стати, якби кожда читальня платила по 1 зр. в рік, решту доплачувалиби інтелігентні люде в повіті, напр. також по 1 зр. в рік. Кривди для них з того не було би великої, бо ж усі йіх статки з робітних людей у повіті, а зрештою переважна більшість інтелігентних людей далеко більше напр. програє в карти.

Задля організації усіх читалень руских в Галичині, треба заложити краєве Товариство для руских читалень, похоже на польске Towarzvstwo Kółek rolniczych, тілько що лад у нашім товаристві мусить бути обернений на вивороть. W Towarzystwie Kółek rolniczych усе мають у своіх руках "опікуни" народу — почетні й такі інші члени з інтелігенціі, що складають більші гроші. Вони згори накидають членам поодиноких Kółek — місцевих, повітових і краєвих опікунів, цензорів і т. і., що мають власть над поодинокими Kółkami; накидають йім такі книжки й газети, котрі подобаються йім, а не членам; ухвалюють на загальних зборах і перемінюють статути, мають право розвивати нелюбі собі Kółka, забрати собі йіх майно і майно всего товариства. Звичайні члени поодиноких Kółek мають власне тілько приймати, що йім дають і слухати. Отже ті опікуни мають на всякий случай простих членів, як то кажуть, у жмени. Руске товариство дли читалень мусить бути поставлено як раз до гори ногами: рішучий голос ві всім мусять мати самі звичайні члени поодиноких читалень, з котрих кожда належалаби до краєвого Товариства для руских читалень і платилаби по 1 зр. в рік. Члени поодиноких читалень рішалиби самі, котрі газети й книжочки йім приймати чи відкидати, що робити з своїм маєтком; вибиралиби й членів повітових виділів для читалень і відпоручників на загальні збори Товариства. Тілько такі, вибрані читальнями відпоручники ухвалювали би й зміняли статути поодиноких читалень і цілого товариства, вибирали би центральний виділ і т. і. Решта членів, а іменно поодинокі особи були би тілько членами почетними і мали би на зборах тілько порадний голос, а рішаючий тілько в такім разі, якби йіх вибрали відпоручниками які читальні. Таке краєве товариство для читалень, до котрого повинна належати, за якою там річною вкладкою, поголовно вся руска інтелігенція, — мало би в загалі дбати про розвій руских читалень у цілім краю. Кождий член бувби обовязаний ширити думку про потребу читалень, матеріяльно й морально корисних для народу та помогати читальням до розвою, бодай морально. Центральний Виділ Товариства дбав би про запомоги для руских читалень, напр. від сойму й т. і., розсилавби поодиноким читальням усе, чого би йіх члени потребували, як насінє, машини, добрих відчитників, вандрівних учителів господарства і т. і. а також бувби посередником між поодинокими читальнями і львівскими та віденьскими властями тай боронив би перед ними поодинокі читальні рускі від напасти. В загалі Товариство мало би відсторонювати перешкоди, ставлені руским читальням і дбати про йіх матеріяльний і моральний розвій. Задлятого центральний виділ товариства мусівби видавати Вістник для руских читалень, так як Towarzystwo Kółek rolniczych видає Przewodnik Kółek rolniczych (що місяця). В тім Вістнику для руских читалень треба би друкувати справозданя про розвій поодиноких читалень, та йіх союзів по повітах, а також такі вісти, котрі би причинялися до дальшого йіх розвою. Сей Вістник кожда читальня діставала би даром, поодинокі ж члени мусіли би єго передплачувати.

Запевне, що богато води упливе, нім читальні наші зорганізують наших робітних людей бодай так, як вони напр. зорганізовані у Франції де є так названі синдикати робітницкі — товариства, що обіймають усіх ремісників у кождім місті чи фабриці і полагоджують усі йіх інтереси так, що всі ті робітники чинять немов одну величезну громаду, або радше союз громад. Але ж і в нас до того йде, бо ось міскі робітники вже від давна домагаються для себе подібних синдикатів — робітницких палат. Наші читальні повинні би, бай мусять піти на зустріч таким робітницким товариствам. Товариство для руских читалень може наш робітний люд могучо до того пхнути. Вже те одно, що пішла би в рух така одна всекраєва і десятки повітових машин для руских читалень із йіх Вістником — доразу підняло би на ноги всі наші читальні, які коли у нас були і визвало би до житя тисячі нових читалень, тисячі громад. Зразу, такий рух, звісно, бувби більше формальний, але ж при щирих заходах інтелігенціі тай народу, він помалу змінивби до кореня наше народне житє, причинивби ся до грунтовного пізнаня народу і до єго матеріяльного та духового двигненя. Серед того руху наш нарід привчивби ся спільности в усіх своіх справах, зорганізувавби свій заробок, свою працю в краю.

Отже ми радимо, сю справу конче полагодити на вічу знатних Русинів. Нехай усі зібрані, як один муж, приступлять до Товариства для руских читалень, нехай зложать потрібні на перший початок гроші та виберуть тимчасову комісію, котра би основно переробила статути для поодиноких читалень, уложила начерк статутів нового Товариства, розіслала одно й друге по всіх громадах, особливо по тих, де коли була руска читальня, з візвою, щоби кожда читальня вислала до Львова свого відпоручника та наказала, кого має вибрати до центрального виділу і в загалі чого має домагатися для читалень.

Поряд із таким товариством для матеріяльного і духового двигненя наших робітних людей в краю, ми вже давнішнє радили рускій інтелігенції заложити на вічу ще одно товариство — для впорядкованя зарібків наших людей за границею, іменно в Америці. Воно би найліпше було звязати ті оба товариства в одно, тількож тоді власти робили би перепони одному й другому, отже волієся йіх поділити на два товариства: Товариство для руских читалень і Товариство для правноі оборони руских переселенців. Сі дві справи — організація фізичноі й просвітноі праці через читальні в краю, і поровень з тим, організація нашоі еміграціі — по нашому, найважнійші для поступу рускоі справи, і віче знатних Русинів зробило би велике діло, як би дало почин до одного і другого. Ми в загалі думаємо, що віче знатних Русинів повинно головно занятися незавидною долею нашого робітного люду. Зазивний голос до того віча повинен, по нашому, голосно й виразно піднести, що власне плохий матеріяльний і духовий стан нашого простого народу вимагає такого віча, вимагає згідноі та жвавоі праці нашоі інтелігенціі над піднесенєм народу. Від інтересів нашого простонародя віче повинно почати, навколо них повинні обертатися всі наради й ухвали, а затим і заходи всіх щирих Русинів. Правда, дієся кривда й нам, рускій інтелігенції, особливо тим, що заступаються за простий нарід, але ж наша кривда дуже невидна в прирівнаню до тоі величезної, ненастанноі кривди, яка дієся міліонам наших бідних та темних робітних людей — селян, ремісників та зарібників. Супротів того, скарги нашоі інтелігенціі на власну біду повинні заніміти; про яке небудь власне двигненє коштом нашого робітного люду, не повинно бути й бесіди. Ми повинні старатися тілько обгородити наші права від інших, але й то лиш на тілько, на кілько се не противиться інтересам нашого простонародя або красше, на кілько тих прав потрібно нам для того, щоби самим просвічатися і помочи зорганізувати та просвітити наше поспільство, наш робітний люд. Організація й просвіта нашого поспільства, поровень з власним поступом у науці й людскости — повинні нас заняти виключно.

Можна надіятися, що бодай люде з провінціі зрозуміють вагу сих двох справ порушених нами і постараються полагодити йіх перед іншими, по нашому, дрібнійшими або надто високо-політичними справами.

Розумієся, що ми не маємо претенсіі, щоби наш проект перестрою руских читалень був докладно й остаточно вироблений. Се може зробити тілько ціла купа людей повітових, що практично займають ся читальнями. Ми раді би тілько, як би наша думка звернула на себе в краю загальну увагу всіх щирих Русинів, і якби єі не пропустили й інші рускі газети ві Львові. Ба, як би... Коли ж бо то у нас зовсім на вивороть дієся. От напр. "Діло" й "Червоная Русь" позанотовували й найменші дрібниці, наведеш польскими й іншими газетами протів поділу Галичини, а промовчали такий основний та народолюбний руский голос, як статя дра Сев. Даниловича в 8 ч. Народа, хоть вона на самих львівских народовців зробила велике вражінє, так що тепер у Львові Русини хиляться до того, щоби поділови Галичини справді дати супокій, а натомість занятися важнійшими для народу справами. А про те Діло й Червоная Русь і доси мовчать, а статя Даниловича перейшла в газети польскі, ческі, німецкі, краєві й заграничні... Тілько одна Правда (в томі ІІІ. випуску VІІ, ст. 77-79) виступила протів поділови Галичини, з поводів похожих на ті, які виложені перед тим у 8 ч. Народа¹⁾. Тілько ж і Правда не згадала про те, як поставив ся в сій справі Народ. Можна надіятися, що Діло й Червоная Русь промовчать і голос Правди — наші львівскі Русини загалом мовчать, коли або не знають, щоби сказати, або не хотять що небудь признати не своєму чоловікови. Се у нас давний і загальний звичай. Воно може й вигідно для наших узко-кружкових інтересів, тілько чи корисно для народноі справи?...

¹⁾ Редакція Правди тепер так рішучо виступає протів поділу Галичини, що навіть каже згірдно про тих, котрі скликали мартове віче, що вони "всіли на улюбленого коника Червоної Руси — поділ Галичини". Не знаємо тілько, як се погодити з отсими словами самоі редакціі Правди про "роз'єднанє національне Русинів з йіх сусідами": "ми щиро бажаємо і радимо притьмом відмежувати межами етнографічними Русинів від усіх йіх сусідів (в Галичині, Буковині і за Карпатами) і з'єднати в одну усі австрийско-рускі землі"? (вересень, 1889, ст. 171).

[Народ]