Степан Гайдучок (1919)
125 років тому, 13 березня 1890 року, народився Степан Гайдучок – професор фізичного виховання (руханки), активний діяч українського «Сокола» та спортивного товариства «Україна», талановитий журналіст, лікар УГА, невтомний турист-мандрівник і один із перших організаторів спортивного руху в Галичині.
Походив С.Гайдучок із Підтемного, яке його біографи локалізують як село "біля Щирця", хоча до цього містечка треба їхати 15 км – далі, ніж до околиць Львова. Село лежить над річкою Зуброю між Кугаєвом і Раковцем (тепер це Пустомитівський району).
Степан (Стефан) Гайдучок був наймолодшим у родині і рано втратив батька, тому змалку мусив покладатися на власні сили та здібності. Йому вдалося вступити до Академічної гімназії у Львові . У старших класах доводилося шукати заробітків, зокрема, й у товаристві "Сокіл-Батько". Тому й матуру склав щойно в 1910 році, маючи 20 років.
Гайдучок був улюбленим учнем організатора галицького спортивного життя Івана Боберського, який викладав у Академічній гімназії німецьку мову та гімнастику, яка до Першої світової війни була "надобов’язковим предметом".
С.Гайдучок був активним спортовцем. Зокрема, він грав у копаний м’яч (футбол) за дружину УСК (Українського спортового кружка). У 1909 році "дня 5 вересня прибув до гімназиї член чеського клюбу "Слявія" п. Вячеслав Льомоз з Праги, щоб підучити дружини в методі гри. Вправи відбували ся майже що дня, через цілий вересень на Вульці або на Янівскім оболоню... Дня 26.ІХ. відбула ся стріча УСК І з дружиною "Pogoń IV" на "Площи циклістів" при Стрийскій рогачці... Судиєю був п. В.Льомоз. Вислід 1:0 в користь УСК І. Уставка грачів виглядала так: Нападаючими були С.Гайдучок (VIII кл.), С.Кизима (VIII кл.), М.Заворотюк (VII кл.), С.Цимбала (VII кл.), П.Франко (VIII кл.); помічниками А.Зелений (VII кл.), А.Степанів (VIII кл.), В.Остапчук (VIII кл.); заложниками В.Косаревич (VII кл.), Г.Лучаківський (VII кл.), воротарем А.Лукашевич" ¹.
Дружина копаного м’яча УСК І. Сидять у першому ряді: Степан Гайдучок (праворуч) та Петро Франко (ліворуч), стоять у третьому ряді: Іван Боберській (праворуч), Вячеслав Льомоз (ліворуч).
Світлина наочно відображає тодішню систему гри – "W": 5 нападників (внизу); 3 півзахисники (2-й ряд), два захисники (залога) і воротар (вгорі).
"Площа циклістів" – це колишній велотрек на розі вул. Стрийської та перекритої тепер вул. Козельницької (там, де зараз станція дитячої залізниці «Сонячна»). У 1911 році ця площа була перетворена на «Український город». Для викупу цієї території «Сокіл-Батько» видав 20 тисяч карток вартістю 5 корон, за які кожен бажаючий міг стати власником одного кв. метра цієї території . Головою "Сокола-Батька" був тоді Іван Боберський, а Степан Гайдучок працював під його керівництвом.
У 1910 році Гайдучок розпочав студії на медичному факультеті Львівського університету. За пропозицією І.Боберського, українські студенти створили 1911 року Спортивне товариство студентів вищих шкіл "Україна". С.Гайдучка обрали начальником «змагової комісії» СТ "Україна". У 1912 році він брав участь у Загальному сокільському зльоті в Празі.
У ті роки С.Гайдучок активно дописував до галицьких газет і часописів. Був співзасновником першого галицького спортивного часопису "Вісті з Запорожа".У 1913 року видав свою першу книжечку "Вправи вільноруч". Не перериваючи студій, С.Гайдучок для заробітку викладав руханку у школах Українського педагогічного товариства та в гімназії сестер-василіянок (тепер це школа №4 на вул. Кирила і Мефодія).
На початку Першої світової війни "незакінчений медик" С.Гайдучок був мобілізований до війська як молодший лікар піхотного полку. У 1915–1918 рр. він воював на італійському фронті.
На звістку про проголошення української державності та Листопадовий зрив у Львові Гайдучок поспішив до Львова. Але 17 листопада 1918 року його заарештували поляки у Ярославі й відвезли до табору полонених у Домб’є біля Кракова. Звідти йому вдалося вирватися, але прибув він до Львова аж 2 грудня, коли місто вже контролювали поляки.
С.Гайдучок перейшов через лінію фронту й вступив до 4-ї бригади УГА, яка формувалася у Золочеві. У складі Золочівської бригади він воював у Галичині, а потім і на Великій Україні. Про деякі епізоди тих подій він написав у своїх "Воєнних споминах", виданих у Львові в 2002 році з ініціативи Оксани Вацеби та Богдана Якимовича.
Зокрема, він опинився в епіцентрі трагічних подій "Чотирикутника смерті" восени 1919 року на Поділлі: "Думаю, що і головний отаман Петлюра знав про той розпачливий стан Галицької Армії. Мав він в тім часі з'їзд з галицькими провідниками в Жмеринці, та й були перед ними і дані боєвого стану Галицької Армії, яка, мабуть, числила тоді аж 5 000 боєвиків (около 40 000 лежало хворих). А се був щойно початок епідемії, перші дні.
Ширилася вона, засобів поборювати її майже і не було. Хоть галичани здобули Україну аж по Дніпро, не дістали від правительства того, що їм належалося. Ні грошей, ні шпиталів, ані одежі, ні черевиків, ані дезинфекторів, ані досвідчених тамошніх лікарів.
Треба було рятувати, коли вже не Галицьку Армію, то бодай життя стрільців і старшин. Одно лишень життя, грозила бо загибель усім.
Надія вступила в серце, коли почулося про перемир'я з Денікіном. Коли не всі, то бодай частина буде врятована.
І хоч з уст Петлюри почулося слово "зрадники" (як запродав наші рідні сторони, того слова від нас не почув), не почули ми того слова ні з уст тамошнього повстанця, ні з уст селянина, що бачив нашу чорну недолю...
Не було кому хоронити, ями викопати, ім'я помершого втягнути в метрики. - Між тим і з інших корпусів доходили зловіщі вістки про маси жертв в стрільцях, старшинах, лікарях.
Лиха доля не пожалувала галичанам нічого, навіть п'ятна зради, де для України жертвували вони все, хотіли для неї ще марні остатки зберегти, аби зробити їх основою нової живої дійсности" ².
Це було й особистою трагедією санітарного поручника Степана Гайдучка, бо в листопаді 1919 року померла від тифу його дружина Стефанія з Богуславських (1896–1919). У своїх споминах він наводить проповідь о. Івана Лучинського над могилою Стефи Гайдучок дня 21 листопада 1919 року в Немирові: "Смерть не дивиться, що лишаються сироти-діти, мов билина в полі, на недолю, без помочи і опіки, як лист, відірваний від дерева.
Ся сама в нинішній час забирає з нашої Української Галицької Армії щодня так много найкращих синів, тих дорогих героїв, тих ясних соколів, тих народних мучеників, що стільки постраждали для свого народа, а тепер накінець і життя своє
Та сама смерть вирвала нам нині жону нашого лікаря, Стефанію. Людину так благородную, чистого, як рання роса, характеру, людину, що так тішилася в нас всіх симпатією, як ніхто другий, що так дуже любила свою Україну, свій бездольний народ, тих босих, обдертих стрільців, що навіть 7-місячну донечку оставила при своїх родичах, а поїхала з нами сюди, щоби тут завивати рани героям, ходити коло хворих, добрим словом вливати надію в їх пригноблену душу. Хто зі стрільців або старшин в нашій бригаді є такий, хто не знав би, хто була п. Гайдучкова. Вона всіх уміла потішити, успокоїти, піддати надії на краще. Ся п. Гайдучкова запечатала свою любов до вітчини своїм життям, бо набавившися тифу, тут скінчила своє життя. І от покидає нас навіки" ³.
На початку 1920 року лікар УГА Степан Гайдучок ледве не потрапив під репресії більшовиків, які тоді захопили більшу частину України, де їх нібито з нетерпінням чекали: "А хто б думав, що большевиків радо приймає селянство на Україні, нехай спімне такий факт: Як повстанці напали на Тульчин 2. V. 1920 р., поховалися большевики по стодолах в поблизькім селі Нестерварці. Один дядько забив їх 7 в своїй стодолі. Большевики повернули. Їм донесено про ту подію. На допитах старий дядько лише сказав се: "Я знаю, шо мене жде за то смерть. Та не жалую. Якби кождий так поступив, як я, не пхались би ви на нашу Україну". Очевидно, його і його молодого сина розстріляно" ⁴.
Потім був польський полон, табір для інтернованих у Тухолі на Помор’ї. У 1922 році Гайдучок повернувася до Львова, де відтак працював учителем тілесних вправ на філії Академічної гімназії.
Учительський збір філії акад. гімназії у Львові в р. 1928/29. Гімназія поміщувалася тоді в Народному домі при вул. Театральній, 22 на третьому поверсі.
В долішньому ряді сидять з ліва: Лушпинський Плятон визначний україніст-шевченкознавець, був пізнійше у Варшаві в Українськім науковім інституті; проф. Микола Мельник, передовсім ботанік... (учні казали про нього: "Навіть найдурнішого учня зумів навчити природничих наук, які викладав в десятій клясі"); катехит отець др. теольогії Я.Левицький; директор Ярослав Вербицький, золотий і вирозумілий для молоді і для учителів; Осип Роздольський звісний етнограф і германіст; отець Костельник родом з Керестура в Бачці; Корінець, відтак директор приватної української торговельної школи у Львові; Полєк Микола написав "Життя Римлян і Греків (чи навпаки)"; професор Біленький, зредагував книжку "25 літ Учительської громади" (товариство учителів і професорів середніх шкіл і професорів високих шкіл).
Стоять: артист і маляр Лісовський, працював пізнійше в чеській Празі; В.Білинський, математик, а як управитель бурси хлоп’ячої для гімназистів добрий господар; Козак В., добрий співак виручав у веденю гімназійного хору, географ; Панейко Олександр, автор посібника української стенографії, україніст, автор і редактор українського "Правничого словника"; Гайдучок Степан був в УГА; Мечник Петро був в УГА; Заблоцький германіст; Зарицький М. математик; Лівочинський, польської народности, не умів з’єднати собі молоді; Міхальський, польської народности, бавився в доноси, що йому не помогла, а перенесений в Стрий – швидко був звільнений з праці польською шкільною владою; Пашкевич, поліглот (латина, грека, німецька, французька, англійська, українська, польська, російська), правничі студії, енциклопедія ходяча, грав на челю [віолончелі] в українській симфонічній орхестрі; Паньчук Микола, автор підручників для латинської мови; Турчин, германіст, був в УГА.
(С.Гайдучок).
Будинок, у якому мешкав у Львові Степан Гайдучок
У 1930-х роках мешкав він з дочкою Богданкою на вул. Рея (тепер Севастопольська), 5 неподалік від гімназії, що розташовувалася тоді вже на вул. Пекарській, 19.
У міжвоєнні роки С.Гайдучок видав кілька праць з українського спорту та тіловиховання: «Вправи вільноруч» (1927); «Відбиванка» (волейбол, 1930); «Фізичне виховання українського народу» (1935); «Долівкові вправи» (акробатика, 1936); «Півстоліття сокільських видань» (бібліографічна збірка, 1937); «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді» (1938).
Неоціненним є його внесок у справу розвитку туризму в Галичині. "Стефан Гайдучок, наскрізь невибагливий спортовець, почувався щойно свобідно на лоні зеленої природи, на твердім ложі під шатром, чи на збочах засніжених Карпат в часі лещетарських прогульок", – згадував про нього його колега з гімназії Степан Шах ⁵.
Степан Гайдучок і Йосиф Роздольський в Карпатах (1928)
У 1939–1941 рр. С.Гайдучок став організатором кафедри фізичного виховання у Львівському медичному інституті. Його донька Богдана вийшла заміж за Клавдія Білинського, перебралася в роки війни до Німеччини й Австрії, а потім – до Австралії.
Степан Гайдучок залишився у Львові. До 1952 року працював старшим викладачем з фізичного виховання у медінституті. Потім вийшов на пенсію. Його книги «Путівник туриста по західних областях України» (1947) і «Погляди І.Франка на туризм» (1949) залишилися неопублікованими.
До останніх років свого життя С. Гайдучок займався спортом, не припиняв дослідницької праці. Помер він 16 березня 1976 року. Похований на 80-му полі Личаківського цвинтаря. "Дорогому сівачу зерна добра на рідній ниві" – написано на його надгробку.
Незважаючи на зміну політичних режимів, С.Гайдучок збирав і зберігав документи та матеріали з історії громадського та спортивного життя, перипетій Першої світової війни й Українсько-польської війни за Галичину, безцінні фотографії з краєзнавства й етнографії.
Колекція фотографій зібрана у 30 альбомах, які зберегла родина доброго приятеля С.Гайдучка – історика Івана Крип’якевича. З ініціативи Лесі Крип’якевич видавництво "Апріорі" видало 2014 року частину цих світлин у фотоальбомі «Галичина. Український здвиг».
ПРИМІТКИ
¹ Звіт дирекциї ц. к. академічної гімназиї у Львові за шкільний рік 1909/1910. – Львів, 1910. – С. 16, 17.
² Гайдучок С. Воєнні спомини. – Львів, 2002. – С. 23, 24.
³ Там само. – С. 51.
⁴ Там само. – С. 27.
⁵ Шах С. Львів – місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. – Мюнхен, 1956. – С. 202.
13.03.2015