Похід У.Г.А. на Київ.

 

 

Перейшли Збруч серед тяжкого вагання, вступили в свій, а чужий край. Армія розташувалася в районах Камянця — Балина-Дунаєвець-Нової Ушиці і ждала на обіцяний час відпочинку. Сказано було перед переходом Збруча: "Підете туди і там покищо з ніким не будете битися, а лишень віддихати, щоби скріпити свої сили на нові труди".

 

А доля ішла завсігди на перекір заявам командування. Наддніпрянські частини, які охороняли район відпочинку У. Гал. Армії оказалися слабими. Зі сторони Ярмолинець большевики відкинули волинську ґрупу і корпус С.С. майже під Балин і Дунаївці і загрожували вже так вузкому етапови. І замість віддихати довелось У.Г. Армії знову втягнутися в бої, обезпечувати себе. А трудности, які мішали боєздатности не зменшувалися. Хліба і мяса не можна було дістати, як рівнож і паші.

 

Все стрілецтво в той час було голодне, обідране і босе. Жаль і лють кипіли в грудях. І ті причини викликували серед маси армії то хвилини резиґнації, то хвилини завзяття. І не диво, що прикази до нової боротьби приняв загал без коментарів — йому все одно. І рушили стяги вперед.

 

Першим з усіх найшовся в бою 2-гий Укр. Гал. Корпус, себто бригада У.С.С., 3-та, 4-та і 7-ма бриґади враз з відділами 21-шої. Другий корпус рушив на Ярмолинці, Солодківці і Михайлопіль. Після перших завзятих боїв большевики почали з цих районів уступати. В кілька днів згадані частини при участи частин волинської групи і корпуса С.С. (Коновальця) осягнули Проскурів і Деражню і прямували на Староконстантинів і Летичів.

 

В той час зродилася серед менше свідомих мас нова орієнтація, орієнтація Соборної України. Стрілецтво вирікається льокально-галицького патріотизму а говорить про "велику, соборну Україну", яка в державній єдности злучить всі українські землі. І в час орієнтації цього напрямку рушає перший і третій корпуси, головним напрямом на Жмеринку. В три тижні після переходу через Збруч Жмеринка була в наших руках. Пята, шеста, девята, десята бриґади і перший кавал. полк, яко складові частини першого корпуса, а друга, восьма, одинайцята, чотирнайцята і кавалєрійська бриґади третього корпуса враз з частинами запоріжської групи і повстанчих відділів Шепеля та Тютюнника осягнули 9. серпня 1919 р. район Жмеринки-Могилева Подільського-Браілова і Літина. Перші побідоносні бої за Жмеринку дали армії великі матеріяльні користи, а головно муніцію, одежу, харчі і сіль. З морального боку здобуття Жмеринки явилося ентузіязмом стрілецтва. Десятого падає Винниця, чотирнайцятого Хмельник, Янів, Калинівка. Другий корпус перейшов вже через Староконстантинів-Летичів і в той час наближується до Шепетівки-Полонного. Девятнайцятого перший корпус бере Уланів, Райгородок, Махнівку і Бердичів, третій після заняття Козятина гонить ворога на Хвастів. Наддніпрянські частини при допомозі одинайцятої бриґади і буковинських стрільців занимають Ямпіль-Вапнярку-Тульчин-Брацлав Липовець і Погребище, посуваються в напрямі Одеси, Херсонщини і Дніпра.

 

Дальший похід з під Бердичева, Козятина на Київ переводиться надзвичайно поспішним темпом. Ліве крило Української армії на півночі занимає Новгород волинський, Траянів, Житомір, Користишів, Коростень, коли центр вже перейшов Хвастів, заняв Васильків і опинився на 40 верств від Київа. Се було 25. серпня. Тут наступив дводневний відпочинок для частин третього корпуса, а перший корпус поспішав вперед. На лінії Брусилів-Бородянка-Боярка-Васильків сконцентрували большевики свіжі сили і постановили боронити Київа. Дійшло до сього навіть, що на відтинку Заруддя-Скитки-Мала-Велика Кожухівка і Васильків осягнули пластунські большевицькі бриґади льокальні успіхи — які викликали великий ентузіязм на мітінґах Раковського в Київі. Однак в момент промови Раковського на фронті славна 5-та сокальська бриґада з частинами 6-тої равської побили на голову пластунців, зайняли Скитки, Заруддя і ст. Боярку і прогнали здеморалізованого ворога на Жуляне-Волинський пост. Се діялося 28. і 29. VIII. Сього дня явився на ст. Боярці гол. от. Петлюра і ділив радість-одушевлення стрільців 5-тої сокальської бриґади. 30. VIII. вчасним ранком рушили частини першого, третього корпуса і запоріжської ґрупи на просторі 80 км. фронту з радісною піснею "а ми тую червону калину піднімемо — а ми нашу славну Україну гей, гей, розвеселимо" вперед. Большевики ставили ще неважний опір, але це все на ніщо не здало ся. Стрільці ішли вперед, не боячись навіть броневиків. Кругом чути було лишень гук гармат, коротку гру скорострільнего і крісового огня, а серед ceї бурі війни могочійше всього лунала визвольна пісня Стрільців.

 

Над вечером огонь втих, тільки денеде чути було поодинокі крісові стріли. Сонце легонько ховалося за святошинські гори і посилало свої останні проміння золотоверхому Київови і золотило його численні храми і могучий Дніпро. На висоті Петриковець-Святошина-Жулян-Совок побачило стрілецтво цей чарівний вид. Багато із них падали на коліна із сльозами радости цілували цю святу українську землю і на хвилину забули за свою рідню, бо жили тепер новим життям, життям визволення України, престольного города Київа. І сього вечера (30. VIII.) о год. 7-мій вечером залізничим перстенем Київа заволоділи Українські Галицькі війська. О тій годині перші з усіх стрільці 5-тої сокальської бриґади увійшли на особовий і товарові двірці.

 

В тій годині 6-та равська бриґада заняла Святошин, в тій годині друга коломийська бриґада дійшла до залізничого моста на Дніпрі. До пізної ночі більшовики стріляли гарматами на місто зза Дніпра, до пізної ночі брали наші бриґади більшовицьких полонених. І довершився факт, факт визволення столиці України від більшовицького терpopy українськими галицькими військами в дни 30. VIII. 1919 року.

 

І закріпив цей факт ентузіязм Київлян в дни 31. VIII., коли то многотисячня товпа серед повени квітів витала своїх братів на улицях Київа. І всі ви уважайте за брехню іскрові депеші Денікінців, що то вони заняли Київ. Брехня і ще раз брехня. Нас десятки тисяч стрічало сю радісну хвилю, ми десятки тисяч укр. гал. армії принимали пестрі китицї квітів від гордих Київлянок, ми десятки тисяч чули оклики "слава братям Галичанам, слава освободителям". І рівнож того дня по полудни ми чули по улицях Київа "геть з Денікіном, долой єдиная неділімая, долой погонщиків" "Слава Україні".

 

Денікінські інтрузи одурили весь світ вісткою, що се вони заняли Київ і як видно з 112 числа "Впереду" одурили і вас.

 

___________

 

Фронт посувався скорим ходом вперед. Від Камянця до Коростеня і Київа потребувала армія всього пять неділь.

 

Марші були надмірні. Умучення велике, а помимо сього стрілецтво невдоволене було, коли його відтягано з фронту на віддих. Я пригадую собі вислови стрілецтва при хвилевім ними незрозумілім тактичнім переґрупованню. Тоді говорили: "Як на такі діри, як Літин, Хмельник, Уланів-Бердичів, то казали нам гонити, а на Київ то других посилають, були там підемо і туди".

 

І думаєте здержано їх. — Ні, змінено приказ і вони здобували Київ.

 

Населення по шляху нашого пoxоду стрічало нас як справжніх освободителів. В багатьох селах стрічало нас населення з хоругвами і священниками, ділено з нами хліб і сіль, стелено нам кровавий шлях квітами. Тисячі зібрань — "сходів" — зясовували їм "хто ми, що ми і чиї ми діти".

 

Від Камянця по Київ — від Могилева по Роздільну підіть і спитайте усіх без ріжниці національности і віри, які були Галичане, а вони Вам передадуть лишень сльози жалю. Вони вам роскажуть про ті славні дні боротьби братів Галичан за долю і волю України, про їх рани і кров і про їх могили німі.

 

Зайдіть у сі глухі колись села і шукайте ріднього слова, а знайдете його. Знайдете в десятеро помножену свідомість свого національного "я", зерно дозріле, плід мученичої праці братів Галичан.

 

Ялівець, бараки 14. V. 920. П. Г.

 

[Громадська думка, 19.05.1920]

 

19.05.1920