Зброя готова вистрелити

Українське суспільство відкрито мілітаризується. Війна на Донбасі призвела до поширення зброї та зростання числа озброєних громадян в усій країні, а відтак і до збільшення числа злочинів з її застосуванням. Однак більшість людей не змінили свого ставлення до питання леґалізації зброї й далі не надто хочуть бачити її у вільному обігу. Верховна Рада, натомість, працює над новою законодавчою базою щодо вогнепальної зброї для цивільних, намагаючись уникнути ймовірного хаосу.

Коли на стіні висить рушниця...

Повідомлення про інциденти зі зброєю та боєприпасами надходять ледь не щодня – у Львові обстріляли рейсовий автобус та вбили бізнесмена, на Київщині грабіжники кинули гранату в стаціонарний пункт ДАІ, у столиці внаслідок стрілянини загинули три особи, на Львівщині затримали вантаж зброї та боєприпасів у джипі, що прямував з Донбасу на Закарпаття. Нікого не дивують перевірки вантажів та пасажирів потягів, що прибувають із зони АТО, та повідомлення про те, що у львівських трамваях знаходять пакети з пістолетами, рівно ж як і озброєні люди на вулицях міст. Це наслідок війни, а відтак і поширення зброї поза межі прифронтової території.

Яскравим і страшним прикладом мілітаризації життя і вільнішого доступу до зброї та боєприпасів є випадок з Івано-Франківська, де чоловік загинув, підірвавши у перинатальному центрі гранату. Причиною такого кроку стали ревнощі до дружини-медика, за життя якої зараз борються її колеґи. За даними місцевих ЗМІ, чоловік був волонтером в зоні АТО і нещодавно звідти повернувся, а гранату він, найпевніше, привіз із фронту.

У стрічках новин можна натрапити на сюжети про стрілянину, яку вчинили комбатанти, чи про вилучену зброю, яку везли з фронту в інші реґіони України. І стає очевидним той факт, що частина наших співвітчизників намагаються «залучити» зброю до вирішення своїх проблем, адже, на їхню думку, це дуже швидкий і ефективний засіб вирішення конфліктів.

За даними голови наглядової ради Української асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, на чорному ринку зброї «гуляє» приблизно 4,5 млн. одиниць вогнепальної зброї і це число зростає «завдяки» мало не щоденним надходженням із зони АТО.

Пан Учайкін каже, що громадяни чекали від держави змін законодавства у сфері поводження зі зброєю, зважаючи на ситуацію в країні, але поки що не дочекалися, тож взялися вирішувати проблему самотужки – за допомогою чорного ринку, де зброю можна купити, як стверджує експерт, удвічі дешевше, аніж на леґальному ринку.

«Держава повністю втратила контроль за обігом зброї, і всі фахівці визнають, що владнати чи приборкати ситуацію без ухвалення певних законів не вдасться, міліція не впорається», – зазначає експерт.

Існує два проекти закону щодо обігу цивільної зброї: від народного депутата, секретаря Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони Сергія Капліна та від Української асоціації власників зброї. Між проектами маса відмінностей, однак вони покликані передовсім дозволити громадянам України купувати вогнепальну зброю – від пістолетів до автоматів. Як стверджує Сергій Каплін, такий закон дасть змогу українцям захиститися від свавілля влади, знизить криміногенну ситуацію і правитиме за вагомий чинник для швидкої мобілізації у разі зовнішньої аґресії.

Пускати вогнепальну зброю у вільний обіг чи ні – залежить від того, яку суспільну модель оберуть для себе громадяни України. Принаймні так вважає психотерапевт Роман Кечур.

«Якщо ми хочемо будувати державу, де громадяни самі виконуватимуть значну частину функцій із забезпечення безпеки, як в США, Швейцарії та Ізраїлі, тоді треба спрощувати доступ громадянам до зброї. А якщо ми будуємо країну, де ці права та обов'язки більше делеґуються державі, тоді треба ускладнювати доступ до зброї», – каже він.

На думку Романа Кечура, проблема якраз і полягає в тому, що в суспільстві та в елітах, і найбільше в елітах, немає консенсусу про ту модель суспільних відносин і держави, яка сьогодні будується.

Якщо обрати першу зі згаданих моделей, каже психотерапевт, то попервах буде багато випадків невиправданого її застосування, тобто сплеск збройного насильства. Згідно зі статистикою, у США кількість виправданого використання вогнепальної зброї з метою самозахисту утричі менша за число самопошкоджень, поранень чи смертей внаслідок неправильного поводження зі зброєю, зазначає Роман Кечур.

Що ж до людей, які не хочуть мати справу зі зброєю і хвилюються за свою безпеку, то, як пояснює психотерапевт, найбільшою загрозою є та, яку не контролюють. «Ми маємо більше шансів захворіти і померти від раку, або, наприклад, мати війну, ніж стати жертвою збройного насильства сусідів. Люди бояться чогось одного, а страждають, як правило, від чогось іншого», – каже він.

Чи готові українці взяти зброю в руки?

Представники МВС не виступають категорично проти полегшення доступу до зброї, та при цьому заявляють, що і зараз громадяни не мають якихось проблем, щоб купити газову, травматичну чи вогнепальну зброю.

Начальник управління громадської безпеки ГУМВСУ у Львівській області Андрій Гребенюк каже, що число власників нарізної зброї зростає, і минулого року це було особливо відчутно. З його слів, люди переважно купують зброю для самозахисту.

«Той, хто хоче мати нарізну зброю, той її має. У нас динаміка зростання нарізної зброї – більше 800 одиниць за рік. Нарізної зброї по області на 2013 рік було 5 273 одиниці, а  за 2014 рік вже стало 6 096. Це зброя як для захисту, так і для мисливства. Переважно це карабіни та модифіковані АК, які не можуть стріляти чергами. Люди здебільшого беруть для самооборони – саме так вони пояснюють причину придбання зброї. А взагалі по області близько 34 тисяч осіб мають зареєстровану зброю», – розповідає пан Гребенюк.

Міліціянт не бачить нічого особливого в тому, щоби спростити громадянам доступ до зброї, однак застерігає: «Виникає питання, чи суспільство до цього готове. Людей до цього треба вчити».

Також треба детально виписати процес отримання дозволів, щоб унеможливити протиправне набуття відповідних документів, зокрема для тих, хто мав проблеми із законом, чи осіб, які протерміновують дозволи на володіння зброєю. А водночас належить забезпечити процес навчання, як поводитися зі зброєю та правильно за нею доглядати.

Андрій Гребенюк певен, що якщо правильно організувати процес, то сплеску злочинів з використанням вогнепальної зброї можна уникнути. На його думку, найголовнішим чинником у цьому процесі є поведінка людей, які матимуть зброю і носитимуть її у громадських місцях. Не так давно, пригадує він, були випадки, коли у громадських закладах відвідувачі «розмахували» травматичною зброєю і стріляли з неї.

«Тоді виникає запитання. Якщо людина може отак поводитися із спецзасобом для відстрілу гумових куль, то чи не буде вона так само чинити з вогнепальною зброєю? Тому ще раз повторю: суспільство має бути готове», – каже Гребенюк.

Питання готовості суспільства до ближчого співжиття зі зброєю постає вже зараз – незабаром почнеться демобілізація військовиків із лав ЗСУ та Нацґвардії. Як зауважив у розмові зі «Z» журналіст Микола Савельєв, який спеціалізується на кримінальній тематиці, додому повернуться тисячі осіб із загостреним відчуттям справедливості та звичкою вирішувати проблеми за допомогою зброї.

«Прийдуть люди, які будуть казати: я герой війни, мені належиться. А йому раз – і ділянки не дали (на місцях же змін не відбулося), раз – і "я тебе туди не посилав", раз – і "йди проси у свого Порошенка". От йому клямка і впала. Нічого, гранату кинув, зірвався, когось бензином облив, чи розстріляв і сказав: я готовий сидіти, бо я – заслужений, а він – ні. І таке цілком можливо», – припускає журналіст.

Врешті, ці припущення частково вже матеріалізуються. Прикладом цього є історія конфлікту між вояком Миколою Медведським та суддею Верховного Суду Анатолієм Скотарем.

Як стверджує адвокат військовика, суддя зайняв частину громадської дороги собі для паркування і обгородив ділянку стовпцями. Коли вояк їхав додому у відпустку, то врізався автівкою в один зі стовпців. Зі слів адвоката, суддя вибіг з хати з гвинтівкою і почав погрожувати солдатові. Той поїхав додому, взяв автомат, гранату і повернувся до судді. «Приїхав, зайшов у будинок, поклав на стіл гранату і сказав: "А тепер поговоримо на рівних"», – описує події адвокат Роман Титикало.

Суддя викликав міліцію, бійця взяли під варту, однак в апеляційному суді адвокат домігся зміни запобіжного заходу на домашній арешт. Вражає те, що у повідомленнях про цю справу навіть тіні здивування не викликає наявність у військовика зброї – цей факт сприймається як буденність. Однак коли комбатанти повертатимуться тисячами, то такі випадки теж перестануть бути чимось екстраординарним.

Микола Савельєв вважає, що полегшувати доступ до зброї в Україні зараз не варто. Бо це призведе до зростання злочинів із застосуванням вогнепальної зброї.

«Уявимо ситуацію: усім громадянам роздали зброю. Я беру на наш львівський, донецький, луганський чи київський загал. Сидять в кафе дві компанії підлітків чи юнаків – і всі вони мають на законних підставах зброю. Починається п'яна бійка, всі вихоплюють зброю, отриману ними на законних підставах, і влаштовують стрілянину. Маємо два–три трупи, купу поранених і т. д. До кого претензії? Ні до кого. Всі вони психічно здорові, досягли віку, з якого дозволене утримання зброї, сама зброя отримана на законних підставах, із проходженням всіх експертиз – нарколога, невролога. Хто винен? Кількість жертв однозначно зросте», – певен журналіст.

За його інформацією, із зони АТО в інші реґіони України йде потік зброї, і вона колись спрацює. Очевидно, що однією з головних проблем, з новим законодавством про зброю чи без нього, стане проблема леґалізації нелеґальних пістолетів та автоматів.

Законопроект від УАВЗ пропонує надати 6 місяців на леґалізацію всього «лівого» озброєння, а далі наставатиме відповідальність згідно із законодавством.

Проте питання полягає радше в тому, яку мотивацію влада знайде мотивацію для власників нелеґальних ПМ чи АК, щоб вони вийшли на світ Божий зі своїми набутками. Поки що відомостей про це немає, а законопроекти перебувають на розгляді в одному з профільних комітетів.

З-поміж можливих варіантів Микола Савельєв пропонує, зокрема, викуп нелеґальної зброї.

«Або ця вся зброя спрацює, або ми організуємо так, що її будуть здавати, скажімо, за грошові винагороди (як Коломойський у Дніпропетровську влаштовував). Отож або ми влаштуємо грошовий обмін зброї, або ми ще з тією зброєю зустрінемося. Бо є багато людей, які після Майдану зайнялися звичайними грабунками. Криміналітет нікуди не подівся», – застерігає журналіст.

Поки що українське суспільство живе у двох вимірах. З одного боку, на Донбасі триває війна, в якій беруть участь сотні тисяч людей і від якої страждають мільйони. З іншого боку, вагома більшість решти України намагається вдавати, що війна ніби і є, а ніби її і нема, вона десь далеко. Очевидно, що вихід з цієї трохи шизофренічної ситуації полягає в тому, щоб назвати речі своїми іменами, а не влаштовувати «стани підвищеної готовності», як це роблять українські урядовці.

Вони вміють кричати про війну на публіку, однак не роблять необхідних кроків для того, щоб українці були готові до життя у мілітаризованій дійсності. Вже місяцями експерти та волонтери говорять про те, що треба проводити військовий вишкіл усіх чоловіків призивного віку, щоби відновити навички володіння зброєю, а крім того, потрібні обов'язкові курси медичної допомоги та цивільної оборони. Такі заняття мали б стати перманентними, гуртуючи людей, даючи їм потрібні знання. Це знімало б велику частину істерик у соцмережах та напруженість публічних заходів.

Очевидно, що конфлікт на Донбасі затягнеться. Зрештою, і Росія нікуди не подінеться зі своїми імперськими амбіціями. Отже, володіння зброєю стане доконечною потребою для більшості дорослого населення України. Бо володіння зброєю є привілеєм вільних людей.